АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Другий робочий період або стійкий стан

При виконанні вправ середньої і великої тривалості після періоду впрацьовування (перший робочий період) виникає стійкий стан (другий або основний робочий період). Вперше цей стан був виявлений А. Хілом ще в 1925 році, який досліджував швидкість споживання кисню спортсменами при виконанні вправ аеробного енергозабезпечення. Вчений встановив, що споживання кисню на початку роботи зростає швидко, а тоді встановлюється на певному, більш-менш сталому рівні, утримуючись аж до кінця роботи.

Під час стійкого стану стабілізується діяльність серця (величина ЧСС, систолічного і хвилинного обсягів крові) і легень (частота і глибина дихання, споживання кисню), підтримується на дещо підвищеному рівні температура тіла. При досягненні відповідного оптимуму в енергозабезпеченні м’язів рухова діяльність учня стає більш ефективною – зростає коефіцієнт корисної дії, рухи стають більш координованими, точними і швидкими. Усе це – наслідок виникнення «робочого збудження» в ЦНС і особливо в корі великих півкуль (Ю.І. Данько, 1974).

Адаптація вегетативних систем до м’язової діяльності і підтримання оптимального рівня їх функціонування в період стійкого стану досягається за рахунок посилення процесів обміну і надходження в кровообіг продуктів обміну та гормонів. Через механізми гуморальної регуляції ці продукти метаболізму і адаптогенні гормони інтенсифікують ряд вегетативних функцій і саму ЦНС.

У виникненні стійкого стану суттєва роль належить аферентній імпульсації з пропріорецепторів працюючих м’язів, які посилюють вегетативне забезпечення діяльності шляхом активізації моторно-вісцеральних рефлексів. При цьому підвищується легенева вентиляція, більш ефективно використовується кисень із вдихуваного повітря, підвищується коефіцієнт використання кисню з артеріальної крові, посилюється діяльність серця.

Існують індивідуальні особливості механізмів, які лежать в основі формування і перебігу стійкого стану. Так, у одних учнів забезпечення організму киснем відбувається переважно за рахунок використання кисню з альвеолярного повітря, у інших – за рахунок посилення функції серцево-судинної системи.

Розрізняють справжній і несправжній стійкий стан. Справжній стійкий стан виникає при виконанні спортсменом тривалої (більше 30 хв.) роботи з споживанням кисню не більше 2,5 л/хв. (B.C. Фарфель,1945, А.Н. Крестовніков, 1951). Цей стан характеризується високою узгодженістю функцій рухового апарата і вегетативних систем, рівень споживання кисню відповідає кисневому запиту. Енерговитрати організму майже повністю відновлюються в процесі виконання роботи. Незначне зростання концентрації молочної кислоти у крові не змінює кислотно-лужної рівноваги.

В усіх вправах з споживанням кисню більше 50% від МСК (тривалість від 2-3 хв. до 30 хв) і у вправах з переважно анаеробним енергозабезпеченням неможливо виділити робочий період з дійсно справжнім незмінним станом функцій. Для таких вправ основний робочий період позначається як період з «дрейфом», або як несправжній (квазістійкий) стан (Я.М. Коц, 1986). «Дрейф» – це незначні коливання (посилення або послаблення) основних функцій організму при виконанні анаеробно-аеробних вправ. Між потужністю роботи і швидкістю «дрейфу» функціональних показників існує пряма залежність: чим більша потужність вправи, тим вища швидкість «дрейфу» (В.М. Олексієв, Я.М. Коц, 1983).

В період квазістійкого стану організм юного спортсмена адаптується до фізичних навантажень: перебудовується діяльність нервово-м’язової, ендокринної, кардіо-респіраторної та інших систем організму, знижується дихальний коефіцієнт (свідчення збільшеного використання в якості енергосубстрату жирів). Внаслідок посилення імпульсації спинальних мотонейронів підвищується електрична активність м’язів, в крові зростає вміст адреналіну і норадреналіну. Оскільки стабілізація споживання кисню не відповідає кисневому запиту (7л/хв. і більше) прогресивно зростає кисневий борг (до 20 л і більше). Продовження роботи в умовах несправжнього стійкого стану пов’язане із значним напруженням функціонування вегетативних систем. Саме тому вправи в зоні великої потужності використовуються висококваліфікованими спортсменами для направленого розвитку загальної і спеціальної витривалості.

Стійкий стан взагалі не виникає при виконанні анаеробної м’язової роботи тривалістю менше 2-3 хв. Це пояснюється значними енерговитратами, високим (значно, більшим МСК) кисневим запитом і малою тривалістю роботи, яка закінчується раніше, ніж може певністю завершитись впрацьовування вегетативних систем організму.

Діти до 14 років значно важче, ніж дорослі, переносять гіпоксемію. У віці 14-17 років стійкість до гіпоксемії у юнаків приблизно така ж, як і у дорослих. Таким чином, школярі молодшого і середнього шкільного віку в умовах квазістійкого стану не в змозі виконувати фізичну роботу в такому обсязі, як це можуть підлітки старшого шкільного віку. Характерно, що у дітей при досягненні стійкого стану при однаково інтенсивній роботі ЧСС більш висока, ніж у дорослих, а систолічний обсяг крові менший. Згідно з даним Р.О.Мотилянської, у юних спортсменів артеріальний тиск при стійкому стані більш низький, ніж у дорослих. При виконанні однакової за інтенсивністю роботи у натренованих юнаків пульс стійкого стану нижчий, ніж у ненатренованих. Менша економність роботи в період стійкого стану у юних спортсменів, у порівнянні з дорослими, свідчить про недостатність адаптивних можливостей їхнього організму щодо фізичних навантажень.

Дата добавления: 2015-11-26 | Просмотры: 466 | Нарушение авторских прав