АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Стабілізація функцій серцево-судинної системи

У гострому періоді лікування хворих з ГПМК вкрай важливим є регулярний контроль AT та ЧСС. Артеріальна гіпертензія виникає у 75% хворих у найгострішому періоді мозкового інсульту. У більшості пацієнтів підвищений AT знижується протягом першого тижня, але в 30% хворих він зберігається високим. Хворим з ішемічним інсультом знижувати AT не рекомендується, якщо систолічний < 220 мм рт.ст., а діастолічний < 120 мм рт.ст. Виключенням є хворі із серцевою недостатністю, ішемічною хворобою серця чи гострим інфарктом міокарда, розшаровуючою аневризмою аорти, гострою нирковою недостатністю, а також хворі, яким планується проведення тромболізису чи гепаринотерапії. Таким пацієнтам показане негайне введення антигіпертензивних препаратів. У хворих з геморагічним інсультом АТ має бути < 180/100 мм рт.ст. Для зниження AT перевагу надають титрованому в/в введенню або постійній інфузії препаратів з короткочасним антигіпертензивним ефектом і з мінімальним впливом на церебральну гемодинаміку. Найчастіше використовують альфа-бета-адреноблокатори (лабеталол 5-20 мг в/в), селективні та неселективні бета-адреноблокатори (пропранолол 1-5 мг в/в, метопролол 5-10 мг в/в), клофелін 0, 05-0,15 мг в/в, в/м, каптоприл 6,25-12,5 мг per os.

З огляду на його доступність популярним засобом залишається використання 25% розчину сульфату магнію в/в в дозі 10-20 мл. У хворих з діастолічним тиском > 140 мм рт.ст. показане застосування нітрогліцерину або нітропрусиду натрію 0,5-8,0 мкг/кг/хв. При цьому зниження AT не повинне бути різким. Слід враховувати, що нітрати підвищують ВЧТ, тому повинні використовуватись лише в крайніх випадках і короткочасно, з їх заміною іншими гіпотензивними засобами. Для запобігання артеріальної гіпотензії антигіпертензивну терапію слід проводити при наявності венозного катетера, а також готових до використання інфузійних розчинів та вазопресорів.

Артеріальна гіпотензія у пацієнтів з ішемічним інсультом виникає значно рідше, її причинами можуть бути зниження об'єму циркулюючої крові, зменшення серцевого викиду внаслідок інфаркту міокарда або аритмій, а також агресивна терапія артеріальної гіпертензії. Тому хворим з артеріальною гіпотензією показане швидке відновлення об'єму циркулюючої крові шляхом проведення інфузійної терапії з використанням кристалоїдів (NaCl 0,9%, а також гіпертонічних розчинів NaCl) чи колоїдів (реополіглюкін, гідроксіетилкрохмаль, желатин), вазопресорів чи засобів, які підвищують скоротливість міокарда (дофамін, норадреналін, адреналін, добутамін).

Оптимальним рівнем АГ у хворих з АГ в анамнезі є рівень 180/100-105 мм рт.ст., без АГ – 160/90-100 мм рт.ст. У хворих, яким планується проведення тромболізису, також у хворих із геморагічним інсультом АТ має бути < 180/100 мм pт.cт.

У хворих, які перебувають на самостійному диханні, оптимальними вважають показники ЦВТ 60-80 мм рт.ст. у хворих з ішемічними та геморагічними інсультами та 80-100 мм.рт.ст. у хворих з САК. У хворих, що перебувають на ШВЛ, величини ЦВТ мають бути дещо вищими.

При порушеннях серцевого ритму необхідна консультація кардіолога, призначення антиаритмічних засобів, а при необхідності – проведення кардіоверсії чи встановлення штучного водія ритму.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 487 | Нарушение авторских прав