АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Практичного психолога

Враховуючи особливості звикання дітей до умов дошкільного навчального закладу та причини “важкої адаптації”, можна визначити основні завдання та напрямки роботи практичного психолога в адаптаційний період. Основні завдання будуть полягати у наступному:

1. Зняття психоемоційного напруження у дитини.

Для того, щоб дитина не відчувала емоційного дискомфорту, вона, насамперед, повинна почувати себе в безпеці та бути максимально захищеною. Такий захист може забезпечити тільки мати або близька людина, яка її замінює. В період адаптації дитину краще залишати в дитячому садку не на повний день, а на декілька годин, наприклад, на час прогулянки. Доцільна також присутність мами на заняттях. Поступово час перебування дитини в дошкільному закладі, в залежності від нормалізації її поведінки, можна збільшувати. Не слід залишати поза увагою і таке психологічне явище, як “емоційне зараження”. Воно виникає тоді, коли із новоприбулих дітей хтось заплаче, тоді починають плакати і інші новачки. З цією метою необхідно регулювати в часі прийом нових дітей в групу (не більше 1-2 на тиждень).

2. Встановлення емоційного контакту з дитиною.

Період адаптації є складним не тільки для дитини, але й для вихователя, який повинен завоювати прихильність та довіру дитини. В цьому йому можуть допомогти і батьки, позитивно налаштувавши малюка на зустріч з вихователем, і психолог, через надання таких рекомендацій: в період знайомства з дитиною вихователь повинен орієнтуватися на емоційний стан та потреби дитини; повинен знати її особливості та звички; повинен виявити особливу увагу та чуйність. Якщо дитина хоче, то взяти її на руки, приголубити; виключити суворий тон, уникати покарань, не соромити за невдачі, не скаржитись батькам в присутності дитини.

3. Ознайомлення дитини з умовами дитячого закладу.

Співробітники дитячого закладу повинні заздалегідь продумати, де дитина буде роздягатись, де сидіти за столом, де спати і т.д. При прийомі дитині необхідно показати місце, де вона буде залишати свій одяг, кімнату, в якій вона буде гратись, ліжко, на якому вона буде спати. У звиканні до нових умов важливу роль відіграє можливість “інтимізувати” обстановку, наблизити до домашніх умов: принести з собою свої улюблені іграшки, знайомі і звичні речі – все це оволодіває увагою дитини, допомагає відвернутися.

4. Зближення виховних заходів у сім’ї та дошкільному закладі.

Необхідна умова успішної адаптації – узгодженість дій батьків та вихователів, зближення підходів до дітей в сім’ї та дитячому садку. Для цього батькам слід порекомендувати заздалегідь (за 2,5-2 місяця) ознайомитись з режимом тієї групи, яку буде відвідувати їх дитина, і при значній невідповідності – поступово переводити дитину на відповідний режим життєдіяльності. В перші дні знаходження дитини в дитячому закладі вихователям не слід різко змінювати звичний уклад життя дитини, тим більше в умовах невідповідності. З метою попередження негативних емоцій, необхідно наблизити умови дитячого закладу до домашніх – не примушувати їсти нелюбиму їжу, насильно не укладати спати, не карати за порушення режиму і т.д. Важливою умовою успішної адаптації дитини є сформованість навичок самообслуговування, її самостійність. В своїх виховних діях і батьки, і вихователі повинні сприяти та створювати умови для розвитку цієї якості у дитини.

5. Допомога дитині у встановленні адекватних відносин з ровесниками.

Ще однією проблемою, яка виникає в період звикання до умов дошкільного закладу, є адаптація дитини до групи однолітків. Цей процес буде тим успішнішим, якщо до вступу в дитячий заклад батьки не будуть перешкоджати спілкуванню своєї дитини з ровесниками. Крім того, дитина повинна вміти правильно спілкуватись з іншими дітьми – попросити іграшку, поділитися своєю, зачекати, доки інша дитина пограється, подякувати і т.п. Дитячі конфлікти частіше виникають із-за іграшок. Попереджати їх бажано таким чином – збираючись на прогулянку, краще взяти для дитини не одну, а дві іграшки (краще однакові): дві лопатки, дві машинки, два відерця і т.п. Це полегшує обмін та спонукає дітей гратися спокійно. Якщо ж конфлікт виник, то дорослим не слід відразу втручатися, розводити дітей в різні боки, тому що саме в безпосередньому спілкуванні діти вчаться виявляти свої емоції, вирішувати проблемні ситуації, відчувати стан іншої людини.

Таким чином, всі заходи, які полегшують період адаптації до умов дошкільного закладу, можна поділити на дві групи: 1) заходи з підготовки дітей до вступу в дитячий заклад; 2) організація роботи із новоприбулими дітьми в період їх звикання до нових мікросоціальних умов.

Виходячи з основних завдань адаптаційного періоду, робота практичного психолога може проводитись за такими напрямками [2, 8, 9]:

1. Участь у організації підготовки до прийому дітей в дитячий заклад.

Основні елементи підготовки: а) ще до вступу познайомитись з батьками та дитиною, встановити емоційний контакт, дізнатися про умови розвитку дитини у сім’ї; під час бесіди виявити характерні риси поведінки дитини, її схильності та інтереси; б) зближувати підходи до дітей в сім’ї та дитячому садку, погоджувати дії батьків та вихователів, надати конкретні рекомендації по адаптації дитини до умов дитячого закладу.

2. Допомога вихователям по виявленню індивідуальних особливостей дітей.

За допомогою діагностичних методів виявити та звернути увагу вихователя на дітей імпульсивних, демонстративних, сором’язливих, тривожних, збуджуваних, гіперактивних, аутичних та з іншими особливостями у поведінці.

3. Консультування вихователів по організації психологічного комфорту для прибуваючих дітей.

Можна передбачити проведення проблемних семінарів: “Полегшення адаптації дітей до умов суспільного виховання”, “Взаємодія дитячого садка і сім’ї як умова успішної адаптації дитини” та інш. Крім того, необхідно забезпечити організацію психологічного комфорту через максимальне наближення обстановки дитячого закладу до домашніх умов – метод “інтимізації обстановки”. З цією метою необхідно простежити, щоб у дитини були любимі іграшки, знайомі речі; вихователю порекомендувати психологічні ігри та вправи, які знімають напруження, викликають радість, стимулюють бажання ввійти в дитяче товариство.

4. Створення умов для виникнення у дітей потреби в змістовній діяльності.

Практичному психологу разом з вихователем необхідно спеціально організувати навколишнє середовище в ігровій кімнаті таким чином, щоб діти не тинялись без діла, не нудьгували, щоб у них був вибір дій, щоб вони грали, малювали, ліпили, дивились малюнки, доглядали за рослинами та тваринами і т.п.

5. Визначення змісту подальшої корекційно-розвивальної роботи з новоприбулими дітьми.

За результатами вивчення індивідуальних особливостей дітей (спостереження, тестування, опитування) психолог умовно може поділити їх на групи, використовуючи типологію В.У.Кузьменко [5]:

Група підтримки (П) – до неї слід віднести дітей, чий розвиток необхідно підтримувати у напрямку, що здійснюється. Їх фізичний розвиток, стан нервової системи, інтелектуальні можливості та риси характеру не викликають тривоги. Вони здебільшого показують високі результати, чим тішать батьків та вихователів. Пропоновані їм завдання мають обов’язково враховувати високі можливості таких дітей і містити певну складність.

Група корекції (К) – до неї слід віднести дітей, чий загальний розвиток не викликає особливого занепокоєння. Однак у психологічному розвиткові спостерігаються поодинокі відхилення, які потребують відповідної цілеспрямованої корекції. Наприклад, при наявності гарних показників фізичного й емоційного стану фіксуються незначні вади інтелектуального розвитку. Організовуючи заняття для таких дітей, необхідно враховувати виявлені особливості їх розвитку. Психолог працює з дітьми цієї групи епізодично, здійснюючи загальну корекцію педагогічних впливів вихователів та батьків. У разі потреби сам проводить спеціальні корекційні заняття.

Група розвитку (Р) – до цієї групи потрапляють діти, які потребують особливої уваги педагогів і психолога: педагогічно занедбані або із затримкою психічного розвитку. Діагностування, як правило, за більшістю параметрів дає низькі результати. З такими дітьми психолог і вихователі групи мають інтенсивно працювати, спрямовуючи зусилля на досягнення дітьми такого рівня психічного розвитку, коли стає можливим нормальне навчання у школі.

На основі даних, зібраних у процесі вивчення індивідуальних особливостей дітей, розробляється програма корекційної або розвивальної роботи. Вона включає такі складові:

1) створення сприятливих умов для становлення індивідуальності дитини на рівні вимог дитячого садка (турбота про оптимальний кількісний склад груп, їх комплектацію за законами психологічної сумісності, забезпечення гнучкого режиму дня, раціонального харчування тощо);

2) оптимізація навчально-виховного процесу педагогами, які працюють з групою: цілеспрямований підхід до його побудови на основі глибокого знання індивідуальних особливостей вихованців, свідомий вибір найдоцільніших для конкретної дитини методів і прийомів виховного впливу (індивідуальні заняття, заходи для полегшення адаптації, система розвивальних ігор);

3) забезпечення підтримки розвитку дитини і корекційного впливу на неї сім’ї: ознайомлення батьків на семінарах, круглих столах, батьківських зборах, індивідуальних консультаціях зі змістом розвивальних ігор, обговорення педагогічних ситуацій, яке їм допомагає усвідомити здібності і можливості своїх дітей, вибір найдоцільніших методів виховання;

4) проведення індивідуально-корекційних занять фахівцями: логопедом, фізінструктором, музкерівником тощо.

Дата добавления: 2015-10-11 | Просмотры: 739 | Нарушение авторских прав