АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Тактика при ШКК.

Під час вибору тактики лікування потрібно відповісти на три питання:

1. Що стало джерелом кровотечі?

2. Чи продовжується кровотеча?

3. Яка тяжкість крововтрати?

Стандарти первинної лікувальноFдіагностичної допомоги під час госпіталізації хворого:

1. Під час первинного огляду в приймальному відділенні підставою для вста новлення діагнозу шлунково кишкової кровотечі зважають на її загальноприйняті прямі або непрямі ознаки.

2. Усім хворим з підозрою на ШКК обов’язково проводять пальцеве обстеження прямої кишки. Важливо вміти відрізнити ШКК від профузної легеневої кровотечі, яка проявляється не блюванням, а кашлем, хоча може супроводжуватися проковту ванням і регургітацією яскраво червоної крові. Також треба відрізняти кровотечі з ротової порожнини при різноманітних її ураженнях.

3. Усі переміщення хворого з підозрою на ШКК, пов’язані з транспортуванням, діагностичними або лікувальними заходами, виконують лише в положенні хворого лежачи.

4. У максимально короткий термін після госпіталізації хворих потрібно перевес ти в ендоскопічне відділення для верифікації джерела кровотечі та його зупинки. За тяжкого стану хворого (тяжкі супутні захворювання, нестабільна гемодинаміка) обстеження обов’язково проводитять із залученням анестезіолога. За вкрай тяжкого стану хворих, що потребує проведення штучної вентиляції легенів або загального наркозу, ендоскопічне дослідження проводять в умовах палати інтенсивної терапії.

Лікування.

Тактика залежить від стану хворого, активності кровотечі, джерела кровотечі.

І. Перша група — хворі з активною кровотечею:

– із приймального відділення лікарні хворого транспортують в операційну;

– проводять катетеризацію двох центральних вен для відновлення дефіциту ОЦК і крововтрати (швидкість введення розчинів становить 300–500 мл/хв до зу пинки кровотечі (ендоскопічними або хірургічними методами), після чого швид кість інфузії зменшується в 10 разів);

– термінова ендоскопія для уточнення джерела кровотечі, його активності та проведення заходів для тимчасового гемостазу (зрошення джерела кровотечі коагу лювальними та плівкоутворювальними препаратами, лазерне опромінення, кліпу вання судини, що кровоточить);

– за неефективності гемостатичного впливу на виразку, наявності активної кровотечі показана операція як етап реанімаційної допомоги.

ІІ. Друга група — хворі з нестійким гемостазом:

– із приймального відділення лікарні хворого транспортують у відділення інтенсивної терапії для проведення гемостатичної, кровозамінної та патогенетичної терапії;

– у шлунок хворого після гастроскопії встановлюють назогастральний зонд, за допомогою якого проводять контроль гемостазу;

– призначають місцеву (судинозвужувальні препарати — норадреналін, адреналін) і загальну гемостатичну (дицинон, кріопреципітат) терапію;

– призначають препарати, що впливають на секреторну активність слизової обо лонки шлунка (блокатори протонної помпи або Н2блокатори гістаміну) і зв’язу вання секрету (антациди);

– проводять інтенсивну терапію гіповолемічних порушень і коригують крововтрату;

– проводять динамічний ендоскопічний контроль (кожні 6–8 год);

– за рецидиву кровотечі або неможливості домогтися стійкого гемостазу показана операція.

ІІІ. Третя група — хворі зі стійким гемостазом:

– хворих зі стійким гемостазом госпіталізують у хірургічне відділення, де про водять обстеження, призначають комплексну терапію виразкової хвороби та вико нують відновлення дефіциту ОЦК і крововтрати;

– за неефективності проведеної повноцінної терапії протягом 4–8 тиж приймають рішення про планову операцію.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 392 | Нарушение авторских прав