АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Ку-гарячка

Ку -гарячка (пневморикетсіоз) – го с т р а природно-вогнищева зоонозна інфекцій-на хвороба, що характеризується гарячкою, поліморфною клінічною картиною і частим запаленням легень. Від інших рикетсіозів відрізняється відсутністю висипу.

Збудник – Coxiella burnetii – строгий внутрішньоклітинний паразит, добре розмножується в жовтковому мішку курячого ембріона і в культурах фібробластів курки, мишачих клітин L та ін. Серед лабораторних тварин найбільш чутливі до рикетсій Бернета гвінейські свинки.

Люди заражуються від великої і малої рогатої худоби, смугастих щурів, інших гризунів і птахів різними способами: водним, аерогенним, аліментарним (молоко і м’ясо), значно рідше через укуси кліщів.

Клінічна діагностика Ку -гарячки утруднюється різноманітністю проявів хво-роби, тому лабораторні дослідження особливо перших випадків мають вирішаль-не значення.

Розділ 11. Мікробіологічна діагностика окремих інфекційних захворювань 303

Матеріалом для дослідження служить кров, харкотиння, сеча, спинномозко-ва рідина. Для виділення збудника проводять внутрішньоочеревинне зараження гвінейських свинок, білих мишей або курячих ембріонів чи культур клітин. Ри-кетсії Бернета потім виявляють мікроскопічним методом при забарвленні мазків за Романовським-Гімзою або за Здродовським. Для їх ідентифікації використову-ють специфічні сироватки. Виділення збудника забезпечує найбільш точну діаг-ностику Ку -гарячки. Для виявлення рикетсій Бернета в організмі людей, тварин та інших біологічних об’єктах останнім часом створені діагностичні тест-систе-ми на основі імуноферментного аналізу.

Серологічна діагностика зводиться до постановки реакцій зв’язування ком-плементу, аглютинації й непрямої гемаглютинації. Найчастіше використовують РЗК. Комплементзв’язуючі антитіла появляються в крові вже наприкінці першого тижня хвороби, досягають найвищої концентрації через 3-4 тижні. Діагностич-ним титром РЗК вважають 1:8-1:16, а через місяць від початку хвороби він підіймається до 1:128-1:256 і зберігається дуже довго.

Реакція аглютинації рикетсій Бернета менш чутлива. Аглютиніни в діагнос-тичному титрі (1:20 і вище) з’являються на 10-20-й день хвороби. Важливо стави-ти реакцію методом парних сироваток для виявлення кратності наростання титру антитіл у динаміці.

Реакція непрямої гемаглютинації значно чутливіша від попередніх. Методи-ка її постановки така сама, як при висипному тифі, тільки замість еритроцитарно-го діагностикуму з рикетсій Провачека використовують еритроцити з адсорбова-ним на їх поверхні антигеном із рикетсій Бернета.

Алергічна проба. З діагностичною метою, а також при проведенні епідеміо-логічних обстежень ставлять алергічну внутрішньошкірну пробу. Реакція стає позитивною вже з 3-8-го дня хвороби. Корпускулярний або розчинний алерген із рикетсій Бернета вводять внутрішньошкірно в дозі 0,1 мл на внутрішньому боці передпліччя. При позитивному результаті через 24-48 год виникає характерна гіпе-ремія, набряк розміром більше 1 см із центрально розташованим щільним інфільтратом. Позитивна алергічна реакція зберігається у перехворілих протягом багатьох років.

Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 669 | Нарушение авторских прав