Лікування. 1. При легких та середньо-тяжких формах вітряної віспи в імунокомпетентних пацієнтів терапія спрямована на профілактику вторинних бактеріальних ускладнень
1. При легких та середньо-тяжких формах вітряної віспи в імунокомпетентних пацієнтів терапія спрямована на профілактику вторинних бактеріальних ускладнень. Для цього щоденно змінюють одяг, постільну білизну, змащують везикули 1% розчином діамантового зеленого або 1-2% розчином калію перманганату, після їжі полощуть рот розчинами антисептиків.
2. Етіотропна терапія - ацикловір. Показаннями до застосування ацикловіру є:
- пацієнти з онкогематологічними захворюваннями;
- реципієнти органів, кісткового мозку;
- хворі, які отримують кортикостероїдні препарати;
- діти з вродженими імунодефіцитами;
- діти з ВІЛ-інфекцією;
- вроджена вітряна віспа;
- вітряна віспа, яка ускладнена ураженнями нервової системи, гепатитом, тромбоцитопенією, пневмонією;
- тяжкі форми вітряної віспи.
Крім ацикловіру при вітряній віспі ефективними є такі препарати, як валацикловір, фамцикловір, ганцикловір.
Противірусну терапію призначають з першого дня захворювання.
Ацикловір вводять внутрішньовенно по 10 мг/кг маси тіла 3 рази на добу. Курс триває 7 діб чи 48 годин після появи останніх елементів висипу.
Імунокомпетентним дітям старше 2 років та підліткам при тяжких формах хвороби ацикловір можна призначати всередину в дозі 80 мг/кг на добу.
3. При тяжких, генералізованих формах вітряної віспи, особливо у новонароджених та дітей першого року життя, можливе використання специфічного варицело-зостерного імуноглобуліну у дозі 0,2 мл/кг маси тіла.
Профілактика. Хворого на вітряну віспу ізолюють до 5-го дня з моменту появи останніх елементів висипу. У дитячих колективах карантин при вітряній віспі накладається з 11-го по 21-й день від моменту контакту.
На сьогодні розроблена жива вакцина проти вітряної віспи, яку використовують у 80 країнах світу.
ПАРОТИТНА ІНФЕКЦІЯ
Шифр МКХ -10 – В-26
Паротитна інфекція – гостре інфекційне захворювання вірусної етіології з повітряно-краплинним механізмом передачі та переважним ураженням залозистих органів та нервової системи.
Етіологія. Збудником інфекції є РНК-вмісний вірус, який належить до родини Paramyxoviridae.
Епідеміологія. Джерелом інфекції є тільки хвора людина, яка стає заразною з останніх 2 діб інкубаційного періоду. Найвищий ризик заразитися на 3-5-й день від початку захворювання, вірусовиділення припиняється на 9-й день захворювання.
Механізм передачі повітряно-краплинний. Вірус потрапляє за межі організму людини з крапельками слини. Допускається трансплацентарний механізм передачі вірусу з наступним формуванням у плода фіброеластозу ендокарда.
Сприйнятливість - висока, індекс контагіозності - 70-85%. Частіше хворіють діти 7—15 років.
Після перенесеної інфекції імунітет стійкий, зберігається протягом життя людини.
Патогенез. Вхідними воротами збудника є слизова оболонка рота, носа, глотки. Після первинної фіксації та накопичення вірусу в ділянці вхідних воріт вірус через кров, лімфатичну систему проникає у залозисті органи, в першу чергу слинні залози, рідше — у нервову систему. В органах-мішенях він активно розмножується та накопичується. В подальшому здійснюється повторний вихід вірусу у кров. Під час вторинної вірусемії можливість проникнення вірусу у ЦНС та ураження інших залозистих органів значно збільшується.
Клінічні критерії. Інкубаційний період – 11-21 (23-25) день, найчастіше — 16-20 днів. В останні 2 дні інкубаційного періоду можуть виникати продромальні явиша — загальна слабість, головний біль, міалгії, артралгії, блювання, сухість в роті, біль під час ковтання, за мочкою вуха з'являється болючість під час пальпації (симптом Філатова). У дітей раннього віку можуть бути судоми, менінгеальні симптоми. Продромальний період буває частіше при тяжких формах паротитної інфекції.
1. Початок гострий з підвищення температури тіла.
2. Припухлість привушної слинної залози в перший день хвороби. В наступні дні з׳являється припухлість інших слинних залоз. Припухлість тістуватої консистенції, щільна при пальпації (особливо при відкриванні рота), шкіра над нею незмінена. У ділянці ураженої слинної залози відзначається біль, вираженість якого збільшується при відкриванні рота, ковтанні, позіханні, розмові. Біль може іррадіювати у вуха чи шию. Збільшення слинних залоз може зберігатися протягом 5-10 днів.
3. Больові точки Філатова: болючість при натисканні на козелок, соскоподібний відросток та в ділянці ретромандибулярної ямки.
4. Слабість, головний біль, шум, біль у вухах, зниження слуху, сухість в роті, зниження апетиту, нудота.
5. Збільшення та інфільтрація вихідного отвору протоку привушної залози з вінчиком гіперемії – симптом Мурсона.
6. Слабкість, головний біль, шум, біль у вухах, зниження слуху, сухість в роті.
Інші прояви паротитної інфекції:
- Панкреатит: на фоні підвищення температури з׳являється постійний біль у животі, інколи в спині. Біль частіше локалізується в епігастральній, пахвинній ділянках, в лівій половині живота, навколо пупка і має постійний характер. Відзначають зниження апетиту, блювання, нудоту, рідкі випорожнення, у дітей старшого віку — інколи запор, що тривають 3-7 днів. Паротитний панкреатит інколи призводить до виникнення в подальшому хронічного панкреатиту, цукрового діабету, ожиріння.
- Орхіт: виникає на 5 – 8 день хвороби, гостро, з підвищення температури до 38-40ºС, симптомів інтоксикації. Скарги на набряк та різкий біль в яєчках, що посилюється під час руху, відчуття важкості внизу живота, шкіра на мошонці гіперемірована, натягнута, блищить. Тривалість ураження - 1 -2 тиж. У 70-75% хворих через 2 міс. — 5 років розвивається атрофія яєчка.
- Менінгіт: розвивається на 3–6 день захворювання, гостро з підвищення температури до 38 – 39 ºС, головного болю, запаморочення, блювоти, сонливості, адинамії, менінгеальних симптомів. Менінгеальні симптоми утримуються протягом 3—5 днів. У спинномозковій рідині визначається лімфоцитарний плеоцитоз, незначне підвищення вмісту білка. Санація спинномозкової рідини відбувається не раніше 3-5-го тижня.
- Оофорит, струміт, бартолініт, мастит.
Інколи при паротитній інфекції через 5 днів захворювання виникає енцефаліт імунного характеру: в'ялість, сонливість, порушення свідомості, марення, клоніко-тонічні судоми, ураження черепних нервів, мозочкова атаксія. Вогнищеві симптоми при паротитному енцефаліті характеризуються поліморфізмом, нестійкістю і, як правило, сприятливим перебігом.
Через 14-44 дня від початку паротитної інфекції можуть розвинутися енцефаломієліт та полірадикулоневрит: порушення сечовиділення, чутливості, м'язова гіпотонія у верхніх кінцівках та гіпертонія — у нижніх, зниження сухожильних рефлексів, біль вздовж нервових стовбурів. У більшості дітей після захворювання формуються церебрастенічний синдром, мала мозкова дисфункція, синдром вегетативних дисфункцій, синдром лікворної гіпертензії.
Крім зазначених проявів при паротитній інфекції можливі: міокардит, вогнищевий нефрит, уретрит, геморагічний цистит, ураження слухового нерву, кон'юнктивіт, дакреоцистит, увеїт, кератит, неврит очного нерва, тиреоїдит, артрит, гепатолієнальний синдром.
У разі захворювання паротитною інфекцією жінок у період вагітності може виникнути самовільний викидень, у новонароджених можна діагностувати первинний фіброеластоз ендокарда, гідроцефалію.
Критерії тяжкості:
- ступінь виявлення уражених залоз – припухлість, набряк, болючість;
- ураження ЦНС, інших залоз;
- ступінь загальної інтоксикації – температура тіла, порушення загального стану.
Дата добавления: 2015-08-26 | Просмотры: 638 | Нарушение авторских прав
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 |
|