Лікування. 1. При легких та середньо-тяжких формах вітряної віспи в імунокомпетентних пацієнтів терапія спрямована на профілактику вторинних бактеріальних ускладнень
1. При легких та середньо-тяжких формах вітряної віспи в імунокомпетентних пацієнтів терапія спрямована на профілактику вторинних бактеріальних ускладнень. Для цього щоденно змінюють одяг, постільну білизну, змащують везикули 1% розчином діамантового зеленого або 1-2% розчином калію перманганату, після їжі полощуть рот розчинами антисептиків. 
 2. Етіотропна терапія - ацикловір. Показаннями до застосування ацикловіру є: 
 - пацієнти з онкогематологічними захворюваннями; 
 - реципієнти органів, кісткового мозку; 
 - хворі, які отримують кортикостероїдні препарати; 
 - діти з вродженими імунодефіцитами; 
 - діти з ВІЛ-інфекцією; 
 - вроджена вітряна віспа; 
 - вітряна віспа, яка ускладнена ураженнями нервової системи, гепатитом, тромбоцитопенією, пневмонією; 
 - тяжкі форми вітряної віспи. 
 Крім ацикловіру при вітряній віспі ефективними є такі препарати, як валацикловір, фамцикловір, ганцикловір. 
 Противірусну терапію призначають з першого дня захворювання. 
 Ацикловір вводять внутрішньовенно по 10 мг/кг маси тіла 3 рази на добу. Курс триває 7 діб чи 48 годин після появи останніх елементів висипу. 
 Імунокомпетентним дітям старше 2 років та підліткам при тяжких формах хвороби ацикловір можна призначати всередину в дозі 80 мг/кг на добу. 
 3. При тяжких, генералізованих формах вітряної віспи, особливо у новонароджених та дітей першого року життя, можливе використання специфічного варицело-зостерного імуноглобуліну у дозі 0,2 мл/кг маси тіла. 
 Профілактика. Хворого на вітряну віспу ізолюють до 5-го дня з моменту появи останніх елементів висипу. У дитячих колективах карантин при вітряній віспі накладається з 11-го по 21-й день від моменту контакту. 
 На сьогодні розроблена жива вакцина проти вітряної віспи, яку використовують у 80 країнах світу. 
 ПАРОТИТНА ІНФЕКЦІЯ 
 
 Шифр МКХ -10 – В-26 
 Паротитна інфекція – гостре інфекційне захворювання вірусної етіології з повітряно-краплинним механізмом передачі та переважним ураженням залозистих органів та нервової системи. 
 Етіологія. Збудником інфекції є РНК-вмісний вірус, який належить до родини Paramyxoviridae. 
 Епідеміологія. Джерелом інфекції є тільки хвора людина, яка стає заразною з останніх 2 діб інкубаційного періоду. Найвищий ризик заразитися на 3-5-й день від початку захворювання, вірусовиділення припиняється на 9-й день захворювання. 
 Механізм передачі повітряно-краплинний. Вірус потрапляє за межі організму людини з крапельками слини. Допускається трансплацентарний механізм передачі вірусу з наступним формуванням у плода фіброеластозу ендокарда. 
 Сприйнятливість - висока, індекс контагіозності - 70-85%. Частіше хворіють діти 7—15 років. 
 Після перенесеної інфекції імунітет стійкий, зберігається протягом життя людини. 
 Патогенез. Вхідними воротами збудника є слизова оболонка рота, носа, глотки. Після первинної фіксації та накопичення вірусу в ділянці вхідних воріт вірус через кров, лімфатичну систему проникає у залозисті органи, в першу чергу слинні залози, рідше — у нервову систему. В органах-мішенях він активно розмножується та накопичується. В подальшому здійснюється повторний вихід вірусу у кров. Під час вторинної вірусемії можливість проникнення вірусу у ЦНС та ураження інших залозистих органів значно збільшується.  
 Клінічні критерії. Інкубаційний період – 11-21 (23-25) день, найчастіше — 16-20 днів. В останні 2 дні інкубаційного періоду можуть виникати продромальні явиша — загальна слабість, головний біль, міалгії, артралгії, блювання, сухість в роті, біль під час ковтання, за мочкою вуха з'являється болючість під час пальпації (симптом Філатова). У дітей раннього віку можуть бути судоми, менінгеальні симптоми. Продромальний період буває частіше при тяжких формах паротитної інфекції.  
 1. Початок гострий з підвищення температури тіла. 
 2. Припухлість привушної слинної залози в перший день хвороби. В наступні дні з׳являється припухлість інших слинних залоз. Припухлість тістуватої консистенції, щільна при пальпації (особливо при відкриванні рота), шкіра над нею незмінена. У ділянці ураженої слинної залози відзначається біль, вираженість якого збільшується при відкриванні рота, ковтанні, позіханні, розмові. Біль може іррадіювати у вуха чи шию. Збільшення слинних залоз може зберігатися протягом 5-10 днів. 
 3. Больові точки Філатова: болючість при натисканні на козелок, соскоподібний відросток та в ділянці ретромандибулярної ямки. 
 4. Слабість, головний біль, шум, біль у вухах, зниження слуху, сухість в роті, зниження апетиту, нудота. 
 5. Збільшення та інфільтрація вихідного отвору протоку привушної залози з вінчиком гіперемії – симптом Мурсона. 
 6. Слабкість, головний біль, шум, біль у вухах, зниження слуху, сухість в роті. 
 Інші прояви паротитної інфекції: 
 - Панкреатит: на фоні підвищення температури з׳являється постійний біль у животі, інколи в спині. Біль частіше локалізується в епігастральній, пахвинній ділянках, в лівій половині живота, навколо пупка і має постійний характер. Відзначають зниження апетиту, блювання, нудоту, рідкі випорожнення, у дітей старшого віку — інколи запор, що тривають 3-7 днів. Паротитний панкреатит інколи призводить до виникнення в подальшому хронічного панкреатиту, цукрового діабету, ожиріння. 
 - Орхіт: виникає на 5 – 8 день хвороби, гостро, з підвищення температури до 38-40ºС, симптомів інтоксикації. Скарги на набряк та різкий біль в яєчках, що посилюється під час руху, відчуття важкості внизу живота, шкіра на мошонці гіперемірована, натягнута, блищить. Тривалість ураження - 1 -2 тиж. У 70-75% хворих через 2 міс. — 5 років розвивається атрофія яєчка. 
 - Менінгіт: розвивається на 3–6 день захворювання, гостро з підвищення температури до 38 – 39 ºС, головного болю, запаморочення, блювоти, сонливості, адинамії, менінгеальних симптомів. Менінгеальні симптоми утримуються протягом 3—5 днів. У спинномозковій рідині визначається лімфоцитарний плеоцитоз, незначне підвищення вмісту білка. Санація спинномозкової рідини відбувається не раніше 3-5-го тижня. 
 - Оофорит, струміт, бартолініт, мастит. 
 Інколи при паротитній інфекції через 5 днів захворювання виникає енцефаліт імунного характеру: в'ялість, сонливість, порушення свідомості, марення, клоніко-тонічні судоми, ураження черепних нервів, мозочкова атаксія. Вогнищеві симптоми при паротитному енцефаліті характеризуються поліморфізмом, нестійкістю і, як правило, сприятливим перебігом. 
 Через 14-44 дня від початку паротитної інфекції можуть розвинутися енцефаломієліт та полірадикулоневрит: порушення сечовиділення, чутливості, м'язова гіпотонія у верхніх кінцівках та гіпертонія — у нижніх, зниження сухожильних рефлексів, біль вздовж нервових стовбурів. У більшості дітей після захворювання формуються церебрастенічний синдром, мала мозкова дисфункція, синдром вегетативних дисфункцій, синдром лікворної гіпертензії. 
 Крім зазначених проявів при паротитній інфекції можливі: міокардит, вогнищевий нефрит, уретрит, геморагічний цистит, ураження слухового нерву, кон'юнктивіт, дакреоцистит, увеїт, кератит, неврит очного нерва, тиреоїдит, артрит, гепатолієнальний синдром. 
 У разі захворювання паротитною інфекцією жінок у період вагітності може виникнути самовільний викидень, у новонароджених можна діагностувати первинний фіброеластоз ендокарда, гідроцефалію. 
 Критерії тяжкості: 
 - ступінь виявлення уражених залоз – припухлість, набряк, болючість; 
 - ураження ЦНС, інших залоз; 
 - ступінь загальної інтоксикації – температура тіла, порушення загального стану. 
 Дата добавления: 2015-08-26 | Просмотры: 700 | Нарушение авторских прав 
   1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 |
 
  
 |