Клінічна класифікація ВІЛ-інфекції у дітей (ВООЗ, 2005 рік)

Перебіг ВІЛ-інфекції розподіляють на ряд послідовних стадій:

- інфікування;

- первинна ВІЛ-інфекція (з клінічними ознаками, або без них);

- стадія сероконверсії (поява специфічних антивірусних антитіл);

- латентна стадія;

- стадія ранніх проявів ВІЛ-інфекції;

- синдром набутого імунодефіциту (СНІД).

Звичайно за відсутності специфічного противірусного лікування пацієнтів, весь ланцюг подій від зараження ВІЛ до смерті відтворюється десь за 10 років. Проте він може бути меншим або більш тривалим. Так, при переливанні крові цей період скорочується до 7 років. Темпи прогресування ВІЛ-інфекції не залежать ані від статі, ані від раси або належності до груп ризику. Коли первинна ВІЛ-інфекція має яскравий клінічний перебіг, слід очікувати більш швидкий перебіг захворювання. Важливе значення має вік зараження: якщо інфікування відбулося у віці 16-24 роки, розвиток СНІДу відбувається в середньому десь через 15 років після зараження, а у пацієнтів, які набули ВІЛ у віці 35 років і пізніше, на це потребується в середньому всього 6 років. Суттєве значення для прогнозування перебігу ВІЛ-інфекції мають рівень вірусного навантаження (кількість копій ВІЛ в 1 мл крові) та вміст CD4+ лімфоцитів. Без лікування щорічно втрачається 50 клітин на рік, а середній рівень вірусного навантаження, навпаки, зростає на 30-50 тис. Якщо ці цифри збільшуються, прогноз щодо швидкості розвитку СНІДу у даного пацієнта погіршується.

Первинна ВІЛ-інфекція («гостра ВІЛ-інфекція») спостерігається у 50-90 % всіх випадків. Від моменту інфікування до появи первинної ВІЛ-інфекції звичайно проходить 2-4 тижні, іноді 10 місяців. Симптоми не мають специфічних ознак: слабкість, лихоманка, болі у м'язах і суглобах, збільшення лімфовузлів, фарингіт (запалення горла), тонзиліт та катар верхніх дихальних шляхів, також можуть з'являтися висипки, переважно на обличчі та тулубі, рідше на кінцівках, в тому числі на долонях та стопах, виразки шкіри та слизових оболонок роту, стравоходу чи геніталій, проноси, головний біль, нудота та блювота. Іноді спостерігаються деякі неврологічні порушення - від головних болів до зворотної енцефалопатії з втратою орієнтації, пам'яті і зрушеннями у свідомості.

Зазвичай гостра ВІЛ-інфекція триває 1-4 тижні і супроводжується високими рівнями ВІЛ в крові.

Стадія сероконверсії характеризується появою в крові антитіл до ВІЛ, що виявляються за допомогою стандартного тестування. Проміжок часу від зараження до появи антитіл називають сероконверсійним чи cеронегативним вікном («сліпе вікно»). В 95 % цей період «сліпого вікна» продовжується 6 місяців після зараження.

Рання фаза ВІЛ-інфекції наступає після появи антитіл і продовжується в середньому півроку. В цей час відбувається становлення рівноваги між ВІЛ та імунітетом, що супроводжується коливаннями вірусного навантаження та вмісту антитіл (аж до повного їх зникнення та наступної появи). Після цього періоду кількість копій ВІЛ та чисельність СD4+-клітин стабілізуються і протягом декількох наступних років за відсутності специфічного лікування їх коливання майже непомітне. Вважається, що нижчий рівень вірусного навантаження свідчить про кращий прогноз, вищий - про гірший. Раннє застосування антивірусних препаратів сприяє зменшенню вмісту ВІЛ аж до того рівня, який неможливо визначити існуючими нині лабораторними тестами.

Латентна стадія. В цій стадії захворювання пацієнти не мають ніяких скарг, і при їх обстеженні ніяких змін не виявляється, за виключенням збільшення лімфовузлів. Головним резервуаром вірусу в цій стадії виступає саме лімфоїдна тканина. В цей час швидкість розмноження вірусу дуже висока, що супроводжується щоденним знищенням до 10 млрд. CD4 лімфоцитів. Але всі вони заміщаються новими клітинами. Наприкінці цієї фази можуть спостерігатися збільшення печінки, селезінки та астенічний синдром.

Стадія ранніх проявів ВІЛ-інфекції раніше була відома під назвою "СНІД-асоційованого комплексу (САК)", а в 1993 році її було названо "Стадією B". Найчастіше в цей період виникають кандидозний стоматит, волосиста лейкоплакія язика, дисплазія шийки матки, рецидувуюча герпетична інфекція та деякі інші хвороби. Перехід в стадію СНІДу супроводжується втратою ваги тіла більш 10%, тривалими (понад 1 місяць) проносами та лихоманкою, появою поверхневих грибкових, вірусних або бактеріальних ушкоджень шкіри та слизових оболонок, неодноразово виникають фарингіти, тонзиліти, гайморити, синусіти.

Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) характеризується появою захворювань, які характерні для осіб з виразним імунодефіцитом - опортуністичними інфекціями, виникненням злоякісних пухлин, враженнями нервової системи. Серед СНІД-індикаторних (СНІД-маркерних) захворювань найчастіше зустрічаються пневмоцистна пневмонія, цитомегаловірусна інфекція, туберкульоз, саркома Капоші, дисемінована інфекція, хронічна герпетична інфекція, рецидивуючі бактеріальні пневмонії, ВІЛ-асоційована деменція, токсоплазмоз.

До ВІЛ-асоційованих хвороб чи інфекцій відносяться ті інфекції, на які людина може заражатися одночасно з інфікуванням ВІЛ або незабаром після цього, і які звичайно обумовлені тими самими шляхами, якими відбулося зараження ВІЛ (гепатит В та С, герпес, гонорея, сифиліс, цитомегаловірусна інфекція).

Пізня (термінальна) стадія ВІЛ-інфекції. Кількість CD4+- лімфоцитів знижується до рівня меншого 50 клітин у мм³. Практично всі хворі, що помирають від ускладнень, обумовлених ВІЛ-інфекцією, мають саме такий рівень іммунодефициту. Тривалість їх життя, як правило, обмежена 12-18 місяцями. Подальше пригнічення імунної системи призводить до генералізованих вірусних, грибкових або бактеріальних інфекцій та злоякісного росту (серед пухлин найбільш типовими, крім саркоми Капоші, вважаються лімфоми), часто мають місце і різноманітні ураження центральної нервової системи.

За міжнародними стандартами, діагноз СНІДу виставляється усім особам, із СНІД-асоційованими захворюваннями (незалежно від вмісту CD4+-клітин), а також і тим хворим, які мають рівень Т-хелперів нижче 200/мкл, навіть при відсутності СНІД-індикаторних хвороб.

Особливості перебігу ВІЛ-інфекціїу дітей:

- перебіг і тяжкість захворювання залежать від шляху заражен­ня. У дітей, інфікованих внутрішньоутробно, захворювання мані­фестує, як правило, вже у перші місяці життя, а в інфікованих під час гемотрансфузій інкубаційний період складає декілька років. Середній інкубаційний період для дітей з перинатальною ВІЛ-інфекцією становить близько 1 року, а для дітей, інфікованих під час гемотрансфузій, — 3-4 роки;

- перебіг і тяжкість ВІЛ-інфекції у дітей залежать від стадії хво­роби у матері. Внутрішньоутробно інфіковані діти, які народилися від матерів з клінічними проявами ВІЛ- інфекції, хворіють тяжче, ніж діти, які народилися від матерів з безсимптомною інфекцією;

- перебіг ВІЛ-інфекції залежить від віку, в якому дитина була інфікована. Перебіг захворювання більш сприятливий у дітей, які інфіковані у віці старше 1 року;

- для дітей характерна більш рання недостатність В-ланки іму­нітету у порівнянні з Т-клітинною. Це сприяє ранньому і рецидивуючому перебігу опортуністичних інфекцій;

- гіпергаммаглобулінемія, одна з ранніх ознак гуморального дисбалансу імунної системи, яка є наслідком ураження В-ланки іму­нітету;

- у дітей ВІЛ-інфекція прогресує швидше, ніж у дорослих;

- у 50% дітей тяжкі СНІД-індикаторні захворювання частіше розвиваються у віці 3-6 років;

- на перебіг і вираженість клінічних ознак захворювання у ди­тини впливають термін появи опортуністичних інфекцій та їх етіо­логія. Виживання дітей з ранньою появою персистуючого кандидозного стоматиту, езофагіту, пневмоцистної пневмонії складає в середньому 1 рік, з повторними бактеріальними інфекціями або лімфоїдною інтерстиціальною пневмонією — від 4 до 7 років;

- у дітей часто відсутня залежність між кількістю СД4-клітин і клінічними проявами СНІДу;

- у дітей раніше, ніж у дорослих, відбувається сероконверсія — у ²/₃ з них протягом перших 0,5 року від моменту зараження вияв­ляють антитіла до ВІЛ.

Дата добавления: 2015-08-26 | Просмотры: 1040 | Нарушение авторских прав