АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ЗЛУКОВА КИШКОВА НЕПРОХІДНІСТЬ

Рис. Комп’ютерна томографія. Висока тонкокишкова злукова непрохідність у 8- ми річного хлопчика після перенесеної апендектомії. Наявне розширення проксимальних петель голодної кишки з рівнями рідини до місця обструкції(↑).

Злуковий процес у черевній порожнині завжди пов'язаний із запаленням очеревини, травматичним пошкодженням серозної оболонки підчас операції.
Навіть при планових оперативних втручаннях, виконаних в асептичних умовах, не виключений розвиток злукового процесу. У результі випадання фібрину, наявності крові, пошкодження серозної оболонки розвиваються тонкі площинні злуки, які ведуть до склеювання петел кишок у вигляді конгломерату. Сприяючим моментом у виникненні злукової непрохідності є парез кишківника. Злукова кишкова непрохідність може бути ранньою і пізньою. Клінічна картина ранньої злукової непрохідної дуже варіабельна і залежить від характеру злукового процесу, термінів винекнення, наявності парезу кишківника. Біль у животі виникає поступово, носить постійний характер і мало відрізняється від болю, пов'язаного з парезом. Через деякий час біль стає більш інтенсивним, набуває переймоподібні характеру. З'являється часта блювота застійним вмістом. При огляді живота видно асиметрію, іноді є видима перистальтика. При перкусії живота отримується високий тимпаніт, аускультативно- посилені перистальтичні шуми, шум "плеску". Самостійних випорожнень немає, після сифонної клізми може відійти невелика кількість калу, газів, слизу. При наявності ознак непрохідності стан дитини прогресивно погіршується, дитина стає неспокійною у зв'язку з посиленням болю. Виникають ознаки зневоднення, інтоксикації. Язик стає сірим, обкладений білим налетом, частішає пульс. На оглядовій ренттенограмі органів черевної порожнини видні множинні горизонтальні рівні рідини.

В усіх випадках ранньої злукової непрохідності лікування починають з консервативних методів: промивання шлунка, сифонних клізм, довенного ведення гіпертонічного розчину, інфузійної терапії, блокад. Таке лікування застосовують протягом 10-12 годин. Воно слугує зразу передопераційною підготовкою. Якщо лікувального ефекту досягти не вдається, необхідним є оперативне втручання. Операція завжди проводиться під комбінованим наркозом з інтубацією і керованим диханням. Об'єм і характер втручання залежить від виявлених під час лапаротомії змін у черевній порожнині. При роз'єднанні злук слід уникати травматичного пошкодження кишки. Після ліквідації непрохідності необхідно провести декомпресію тонкої кишки, найчастіше через цекостому, і назогастральну декомпресію шлунка.Пізня злукова кишкова непрохідність може виникнути через кілька місяців або років після перенесеної лапаротомії. Вона виникає раптово і проявляється сильними переймоподібними болями в животі. Дуже швидко приєднується блювота. Приступи болю стають частими і дуже інтенсивними. У дітей не відходять гази і кал. Живіт спочатку м'який, але пальпація може спровокувати приступ болю. При перкусії живота отримують тимпаніт. Іноді спостерігають асиметрію живота за рахунок роздутих петель кишківника і видиму перистальтику. Аускультативно виявляють патологічні перистальтичні шуми. При пальцевому дослідженні прямої кишки виявляють розслаблений сфінктер задньопрохідного отвору, невелику кількість слизу в поронині ампули прямої кишки. Загальний стан хворих із пізньою злуковою кишковою непрохідністю дуже швидко погіршується за рахунок інтоксикації та зневоднення. На оглядовій рентгенограмі чітко видно горизонтальні рівні рідини у верхніх відділах живота і зниження пневматизації нижче розташованих відділів кишківника. Такі хворі потребують невідкладної операції, оскільки зволікання з хірургічним втручанням може бути причиною некрозу кишки у зв'язкуз можливою странгуляцією.

Операцію проводять під загальним знеболенням. Необхідна серединна лапаротомія, введення новокаїну в брижу кишки, розсічення злук. При ревізії органів черевної порожнини необхідно вирівняти деформовані і перегнуті петлі тонкої кишки. При наявності некрозу стінки кишки проводять її резекцію. Операцію закінчують інтубацією кишківника. У післяопераційному періоді призначають інтенсивну інфузійну терапію, антибіотики. Дуже важливим є проведення протизлукового лікування: УВЧ, парафінової аплікації, йонофорез із йодистим калієм, ін'єкції алое, шкловидного тіла, фібсу. Ефективною є гірудотерапія. Після виписки із стаціонару рекомендовані повторні курси протизлукового лікування і диспансерний нагляд

Дата добавления: 2015-10-11 | Просмотры: 729 | Нарушение авторских прав