АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Перевага може віддаватись різним намірам (цілям) залежно від інтелекту людини, умов її життя.

Згідно зі структурою життєвої мети людини виявля­ють окремі аспекти валеології як науки:

1) індивідуальне фізичне здоров'я (його діагностика, прогнозування, формування, збереження, закріплення) і адаптація виживання;

2)репродуктивне здоров'я;

3) психічне здоров'я та управління ним;

4) роль вищих аспектів свідомості в збереженні здо­ров'я.

Принципи функціонування системи "Людина"

Кожна жива система будується на основі: речовини, енергії й інформації.

Інформація організовує систему в просторі й часі, визначає форму, в якій перебувають речовина та енер­гія. Наукою накопичено великий матеріал щодо біолог­ічної структури людини та значно менше — щодо психі­чної. Вищій рівень (сфера надсвідомості) лише починає досліджуватись.

Інформаційна матриця біологічної структури — це генетичний код.

Інформаційними структурами адаптаційного призна­чення є регулятори системи — нейрогуморальний та імунний комплекс, що спрямовують функції організму на забезпечення виживання та продовження виду, тоб­то на репродукцію.

Інформаційна матриця психіки — це психічний код, архетипи людини.

Людина приходить у життя з певним набором архе-типів (за К.Г. Юнгом), що проявляються протягом усьо-

го життя в її поведінці, х прояв залежить від самосвідо­мості і свідомого ставлення до життя, що відрізняє лю­дину від тварин. При цьому людина має свободу волі, свободу вибору. Через свідомість людина організовує свою психіку на збереження індивідуального, фізично­го, репродуктивного здоров'я, забезпечує соціальну адаптацію і свій психічний розвиток.

Енергетичний принцип. Кожна система може функ­ціонувати за наявності відповідної енергії. Енергія лю­дині потрібна для росту й розвитку, підтримання відпо­відної температури тіла, функціонування її органів і си­стем, адаптації до умов середовища. Нестача енергії при­зводить до порушення функцій організму, зниження його життєдіяльності.

Структурний принцип. Людина за походженням є біологічною системою. Вона має певну будову. Структур­ною одиницею є клітина. В організмі людини є понад двісті різних за будовою та функцією форм клітин, а за­гальна кількість досягає 75 трлн. З клітин будуються тканини, а тканини формують органи. Це структурна сторона людського організму, на якій грунтуються його функції. Від функціональної активності органів і систем, усього організму залежить стан його структури, тобто тіла, а також здоров'я.

За допомогою системного підходу глибоко проаналі­зовано біологічний рівень людини. Саме цілісний організм володіє такими інтегральними якостями, яки­ми не володіють його окремі частини (системи, органи, тканини, клітини), що поза організмом не мають змоги підтримувати своє індивідуальне існування. В цілому організмі вони взаємодіють, взаємообумовлюють одна одну, що забезпечує принцип економії структур і під страховку функцій. Інтегральним елементом, верши­ною пірамідної системи біологічного (фізичного) рівня є нейрогуморально-імунний ансамбль.

Як біосистема організм має такі властивості, якості: 1. Здатність до збереження індивідуального існування

за рахунок самоорганізації. Це, перш за все, самопоновлен-ня, що пов'язано із постійним обміном із навколишнім се­редовищем речовиною, енергією та інформацією.

Організм людини — це відкрита система, яка підтри­мує свою упорядкованість, якщо вступає в протиріччя з другим законом термодинаміки. Упорядкованість про­являється гомеостазом. Безперервність обміну із сере­довищем забезпечує динамічну стійкість системи, тобто її збереження в часі. Саме порушення цього процесу в динаміці викликає захворювання.

Самоорганізація забезпечується також саморегуля­цією. Вона ґрунтується на взаємоспрямованості інфор­мації між елементами. Особлива роль при цьому нале­жить зворотним зв'язкам, які можуть бути негативни­ми (гальмівними) і позитивними (збуджуючими). Як правило, малої сили зворотні зв'язки є позитивними, а великої — негативними. Прикладами таких процесів у центральній нервовій системі є індукція (або наведення, коли гальмування клітин в одних нервових центрах вик­ликає збудження у інших), іррадіація (або випроміню­вання, коли гальмування або збудження розповсюд­жується від одних нервових центрів на інші), домінанта (або пануючий, коли тимчасово пануючий центр збуд­ження в центральній нервовій системі здатний гальму­вати роботу інших).

Організація регуляції за принципом контуру (прямих і зворотних зв'язків) та принципом дозозалежності ре­гуляторних ефектів (від різної сили зворотних стимулів) лежать в основі саморегуляції та самопоновлення людсь­кого організму.

Третім проявом самоорганізації є самовідновлення — регенерація та наявність паралельних регуляторних

впливів, які забезпечують компенсацію та надійність біосистеми.

2. Здатність до саморозвитку (онтогенезу) відбуваєть­ся на основі позитивних зв'язків, асиметрії простору живих систем (правизна та лівизна). Оскільки простір і час взаємопов'язані, то і час життя є асиметричним та рухається лише в одному напрямку. Ця універсальна властивість організму проявляється закономірністю в старінні та смерті.

При розвитку організму через генетичний апарат одна генетична програма змінює іншу за принципом лан­цюгових зв'язків. Велике значення асиметрії передба­чав В.І. Вернадський.

3. Самовідтворення. Саме В.І. Вернадський підкрес­лював дві головні властивості живого: асиметрію просто­ру й часу та колосальну енергію розмноження. Останню називають квінтесенцією життя (А. Ленінджер, 1976). При цьому генетичним шляхом передається інформація наступним поколінням.

Здатність одночасно реалізувати всі вищенаведені якості визначає феномен біологічного життя. Деякі з них, наприклад, відкритість, здатність до самовіднов­лення, саморегуляції й саморозвитку, властиві й психі­чному рівню. Але вони ще недостатньо вивчені.

Біологічна суть людини пов'язує її з тваринним світом, але свою еволюцію людина звершує перш за все у психічній сфері, розширюючи свідомість, освоюючи її нові рівні.

Уся психічна сфера людини поділяється на усвідом­лену (свідомість) — 10% та неусвідомлену (підсві­домість, надсвідомість) — 90%. Саме еволюція психіч­ної сфери передбачає збільшення частини свідомого та розширення вищого рівня свідомості.

Дата добавления: 2015-10-19 | Просмотры: 389 | Нарушение авторских прав