АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Список скорочень

БПР Безперервний професійний розвиток

БПЯ Безперервне підвищення якості

ВІЛ / СНІД Вірус імунодефіциту людини / синдром набутого імунодефіциту

ВМК Внутрішньоматкові контрацептиви

ВООЗ Всесвітня організація охорони здоров’я

ДКЦ Дистанційний консультативний центр

ДПЦ Державний перинатальний центр

ЗРП Затримка росту плода

ЗМІ Засоби масової інформації

ЗОЗ Заклад охорони здоров’я

ЗПСШ Захворювання, що передаються статевим шляхом

ІПАГ НАМН Інститут педіатрії акушерства і гінекології Національної академії медичних наук

ІЯ Індикатор якості

КДЦ Консультативно-діагностичний центр

КІК Комбіновані ін’єкційні контрацептиви

КОК Комбіновані оральні контрацептиви

КР Кесарів розтин

КТГ Кардіотокографія

МЛА Метод лактаційної аменореї

МОЗ Міністерство охорони здоров’я

ООН Організація Об’єднаних Націй

ПТП Протизаплідні таблетки прогестагенового ряду

УЗД Ультразвукове дослідження

ФАП Фельдшерсько-акушерський пункт

ЧСС Частота серцевих скорочень

ШВЛ Штучна вентиляція легенів

ЯМД Якість медичної допомоги

MOSAIC Моделі організації доступу до новонароджених з екстремально низкою масою тіла

SpO2 Парціальний тиск кисню

NYHA Оцінка стадії серцевої недостатності (шкала Нью Йорк)

СО2 Вуглекислий газ

Передмова

У програмі дій Президента України В.Ф. Януковича, який обрав курс на проведення реформ у нашій державі, визначено ряд пріоритетних напрямків подальшого розвитку України, що згодом втілилось у низці Національних проектів. Одним із Національних пріоритетів став проект «Нове життя - нова якість охорони материнства та дитинства», який передбачає покращання якості перинатальної допомоги. Таким чином, охорона материнства і дитинства, турбота про майбутні покоління віднесені до розряду Національних пріоритетів, таких як енергетична безпека та інші складові незалежності держави.

Проект з реформування перинатальної допомоги має на меті реалізацію Цілей Розвитку Тисячоліття ООН, таких, як зниження на період 1990–2015 рр. на ⅔ смертності дітей віком до 5 років, на ¾ — материнської смертності, а також забезпечення до 2015 р. широкого доступу до отримання допомоги у сфері репродуктивного здоров’я.

Водночас, слід враховувати позицію Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ): «Акушерські стаціонари з кількістю пологів менше 300 на рік є небезпечними для матері та дитини». Такі відділення не гарантують безпеки медичної допомоги та не забезпечують постійну підтримку висококваліфікованого рівня лікарів, що може негативно вплинути на рівень материнської та перинатальної смертності у регіоні.

Слід зазначити, що у 60-х роках ХХ ст. в деяких країнах світу дещо вдалося знизити рівень показників материнських і перинатальних втрат, дитячої смертності та інвалідності. Поряд з цим, стало зрозуміло, що кардинально змінити ситуацію неможливо лише шляхом впровадження медичних технологій та використання високотехнологічного обладнання, оскільки показники залишалися ще достатньо високими. Тоді світова медична спільнота дійшла висновку, що необхідно створити певну модель на рівні адміністративно-територіальної одиниці, яка б забезпечувала повний цикл надання медичної допомоги жінкам та дітям, починаючи з первинного рівня і закінчуючи високоспеціалізованою медичною допомогою. Виникла потреба у послідовних організаційних і адміністративних заходах які б сприяли забезпеченню доступності відповідної перинатальної допомоги усім категоріям населення відповідно до складності випадку.

Такий алгоритм дій отримав назву регіоналізації перинатальної допомоги, яка за рахунокзапровадження сучасних медичних технологій, концентрації висококваліфікованих кадрів та високотехнологічного обладнання в одному місці сприяє вчасному направленню вагітних (з урахуванням ступеня перинатального ризику) до відповідних центрів, де надається кваліфікована якісна медична допомога.

Таким чином, регіоналізація перинатальної допомоги базується на принципах оцінки ступеня перинатального ризику і, відповідно до виявленого ризику, – на маршрутизації пацієнтки до закладу, де надається якісна медична допомога. Такий підхід дає змогу самостійно вирішити питання організації перинатальної допомоги у регіоні та своєчасно перенаправити пацієнтів, здійснювати аналітичну, методичну та навчальну діяльність, підвищити рівень відповідальності медичних працівників.

Перинатальний центр ІІІ рівня – це лікувальний заклад високого рівня, свого роду, верхівка вертикалі надання медичної допомоги матерям і дітям в регіоні, тобто він є не тільки лікувальним закладом, а ще й організаційно-методичним центром. Усі інші структури служби підпорядковані йому з метою впровадження ідеології до рівня сімейного лікаря, фельдшерсько-акушерського пункту, акушерки і відповідно до кожної окремо взятої людини. Завдання перинатального центру – сформувати цю ідеологію, визначити чіткі правила і контролювати їх дотримання, за необхідності – вносити корективи, організовувати конференції, клінічні аналізи тяжких випадків. Завдання місцевої влади – забезпечити транспортування і маршрутизацію жінки із найвіддаленішого куточка до перинатального центру.

Оскільки історично перинатальна допомога в Україні поділилась на акушерську та неонатальну, а також враховуючи зміни підходів та стандартів у країнах Євросоюзу і світі до визначення якісної перинатальної допомоги, зобов’язання виконувати Цілі Розвитку Тисячоліття, виникла необхідність у реформуванні існуючої системи.

Вступ

Збереження життя та здоров’я матерів і дітей є стратегічно важливим пріоритетним завданням держави в галузі охорони здоров’я.

Поліпшення здоров’я матерів і зменшення дитячої смертності – одна з основних Цілей Розвитку Тисячоліття, визначених ООН.

Поряд з економічним та соціальним розвитком суспільства перинатальна допомога є частиною національної системи охорони здоров’я. Завданням перинатальної допомоги є поліпшення стану здоров’я жінок і дітей не тільки сьогодні, але й у майбутньому, зокрема, шляхом підвищення рівня народжуваності, покращення стану новонароджених дітей, безпечності пологів, попередження материнської і малюкової смертності (смертності дітей 1-го року життя) та зміцнення здоров’я дитячого населення.

Впроваджена в Україні система реєстрації перинатальної та малюкової смертності, яка діє у країнах Євросоюзу відповідно до рекомендацій ВООЗ, створює умови для підвищення рівня виживання дітей та забезпечення права на життя кожної народженої дитини.

За даними МОЗ України (Медико-демографічна ситуація та організація медичної допомоги населенню у 2010 році), серед померлих дітей 1-го року життя понад 60% помирає у перші 28 днів (неонатальний період). У структурі причин перинатальної смертності, рівень якої в 2010 р. становив 10,24 на 1000 народжених живими і мертвими, більше половини займають стани, що виникли під час вагітності та пологів (72%), друге місце (22%) вроджені вади розвитку. Серед усіх померлих на 1-му році життя 20% померли в пологовому будинку, 16% ‑ в умовах центральних районних та міських лікарень. Залишається значущою проблема виходжування дітей з екстремально низькою масою тіла.

Показник материнської смертності все ж таки перевищує аналогічний показник країн Євросоюзу, незважаючи на значне зниження даного показника з 31,3 на 100 тис. народжених живими у 1992 р. до 23,3 на 100 тис. народжених живими у 2010 р. Серед причин материнської смертності перше місце (понад 70%) у 2010 р. посіли причини, пов’язані з екстрагенітальною патологією, друге – акушерські кровотечі (близько 16%), третє і четверте (майже по 7%) – тромбоемболічні та септичні ускладнення.

Близько 15–17% вагітних з тяжкою екстрагенітальною патологією потребують госпіталізації до спеціалізованих багатопрофільних медичних закладів у зв’язку з високим ризиком розвитку ускладнень.

Досвід впровадження нових ефективних технологій щодо виходжування новонароджених з малою масою тіла (500 г), надання допомоги новонародженим у критичних станах тавагітним, роділлям, породіллям з ускладненим перебігом вагітності та пологів дає підстави стверджувати, що її адекватність і успішність безпосередньо пов’язана з низкою чинників. Серед них: достатня забезпеченість висококваліфікованим медичним персоналом, який володіє відповідними навичками та вміннями і налагодженою системою безперервного навчання; рівень матеріально-технічного забезпечення; наявність сучасного лабораторно-діагностичного обладнання тощо. Така допомога можлива виключно у спеціалізованих закладах з вищевказаними умовами.

Основним принципом організації перинатальної допомоги на сучасному етапі є регіоналізація, яка базується на концепції перинатального ризику – необхідність встановлення чіткої відповідності ступеня ризику пологів для матері та дитини до реальних можливостей лікувального закладу.

До початку реорганізації перинатальної допомоги в Україні протягом 2009–2010 рр. медичну допомогу вагітним і роділлям надавали: у 87 пологових будинках, у пологових відділеннях 8 обласних лікарень, у пологових відділеннях 99 міських багатопрофільних лікарень, у пологових відділеннях 470 центральних районних та районних лікарень, на пологових ліжках 8 дільничних лікарень (переважно це гірські райони). Амбулаторна допомога надавали у 494 жіночих консультаціях, у 1223 акушерсько-гінекологічних відділеннях (кабінетах) амбулаторно-поліклінічних закладів, у 107 центрах (кабінетах) планування сім’ї та у 92 кабінетах медичної генетики.

Широка мережа стаціонарних та амбулаторно-поліклінічних закладів акушерсько-гінекологічної служби, на перший погляд, сприяє доступності спеціалізованої допомоги. Передусім це стосується допомоги при пологах на рівні дільничних, районних та окремих центральних районних лікарень, де реєструється менше 400 пологів у рік (30–60% пологових відділень в областях), що зумовлює високі ризики ускладнень у пологах та високий показник материнських і перинатальних втрат через відсутність цілодобового чергування лікарів неонатологів і акушерів-гінекологів, повільне впровадження сучасних перинатальних технологій та недостатнє оснащення необхідним медичним і лабораторним обладнанням. Рівень економічних витрат на одні пологи в таких закладах є мінімум втричі більшим за такий у потужних пологових стаціонарах.

Забезпеченість кадрами та рівень їх професійної підготовки зумовлюють якість надання допомоги. Недостатнім залишається кадрове забезпечення лікарями неонатологами, терапевтами, анестезіологами у більшості областей України. Незважаючи на достатній рівень укомплектованості лікарями акушерами-гінекологами, їх більшість сконцентрована у міських закладах охорони здоров’я. Відповідної уваги потребують питання щодо підготовки фахівців з надання допомоги при невідкладних станах в акушерстві та неонатології.

Заслуговує уваги недосконала система транспортування хворих, зокрема новонароджених. Недостатня кількість спеціальних реанімобілів унеможливлює адекватну допомогу по шляху перевезення. Особливо гостро постали ці проблеми у гірській місцевості та віддалених сільських районах.

Для ефективної та безпечної допомоги щодо переведення пацієнтів з одного до іншого лікувального закладу слід поліпшити систему інтеграції та взаємодії між родопомічним закладами різних рівнів.

Переорієнтація первинної медичної допомоги на засади загальної практики / сімейної медицини в державі сприяє наближенню допомоги до пацієнта та вносить певні зміни щодо спостереження за вагітними та дітьми.

У розвинених країнах регіоналізація перинатальної допомоги є найважливішою організаційною моделлю на шляху оптимізації медичної допомоги матерям і дітям, зниження рівня смертності, захворюваності та інвалідності. Регіоналізація передбачає: забезпечення наступності та етапності у наданні медичної допомоги на основі чіткого розподілу закладів охорони здоров’я (ЗОЗ) за рівнями надання медичної допомоги; запровадження єдиних стандартів, рекомендацій та порядку госпіталізації вагітних до родопомічних закладів відповідно до визначених обсягів надання допомоги вагітним та новонародженим; задоволення населення якістю і доступністю медичної допомоги.

Регіоналізація – це система організації етапності надання перинатальної допомоги (жінкам, вагітним, роділлям, породіллям, новонародженим тощо) за трьома рівнями з урахуванням регіональних особливостей, яка максимально забезпечує своєчасність, доступність, адекватність, ефективність, безпечність перинатальної допомоги при раціональних витратах ресурсів системи охорони здоров’я.

Мета регіоналізації перинатальної допомоги – підвищення якості, доступності перинатальної допомоги з урахуванням: раціонального використання можливостей існуючої системи надання медичної допомоги жінкам репродуктивного віку, вагітним, роділлям, породіллям, новонародженим; рівня захворюваності новонароджених; створення можливості виходжування дітей з малою та дуже малою масою тіла при народженні, що сприятиме зниженню материнської, малюкової смертності та попередженню дитячої інвалідності.

Завдання регіоналізації:

– Реформування системи охорони здоров’я матерів і дітей, як частини реформи системи охорони здоров’я загалом.

– Удосконалення нормативно-правової бази у сфері охорони здоров’я матерів і дітей.

– Створення умов для безпечної вагітності і пологів шляхом рівноправного та ефективного надання висококваліфікованої медичної допомоги, забезпечення доступу до неї залежно від потреб пацієнта за умови раціональних витрат і реальності створюваних схем та планів.

– Створення умов до об’єднання зусиль спрямованих на прискорення дій, необхідних для поліпшення стану материнського і перинатального здоров’я в Україні.

– Регіоналізація акушерської допомоги: дотримання чіткої етапності з використанням переліку стандартизованих базових послуг перинатальної допомоги відповідно до груп ризику з урахуванням рівня надання медичної допомоги.

– Створення структурованої та інституційно організованої мережі перинатальних центрів ІІ та ІІІ рівнів, впровадження ефективних перинатальних технологій, визначених ВООЗ.

– Продовження розробки та впровадження у ЗОЗ новітніх інформаційних технологій, у т.ч. телемедицини; медичних стандартів і клінічних протоколів, розроблених на основі медичних фактів з доведеною ефективністю.

– Оснащення ЗОЗ сучасним медичним обладнанням з метою впровадження прогресивних медичних технологій.

– Проведення планової паспортизації пологових і неонатальних відділень, пологових будинків і перинатальних центрів.

– Запровадження системи надання окремих послуг акушерсько-гінекологічного профілю лікарями загальної практики / сімейними лікарями.

– Розробка та впровадження порядку планової та ургентної госпіталізації і транспортування вагітних, роділь, породіль та новонароджених, положень про реанімаційно-консультативні центри в акушерстві-гінекології та неонатології.

– Проведення заходів щодо вирішення питання транспортного забезпечення перевезення вагітних, роділь, породіль та немовлят для надання допомоги при невідкладних станах.

– Забезпечення якості лабораторного супроводу, особливо у разі проведення інтенсивної терапії та анестезіологічного забезпечення, роділь, породіль та новонароджених.

– Організація роботи перинатальних консиліумів, створення загрозометричного реєстру вагітних, передусім групи підвищеного ризику.

– Удосконалення системи підготовки спеціалістів і концентрація кваліфікованих кадрів.

– Створення на базі перинатальних центрів системи постійних тренінгових центрів для лікарів і середнього медперсоналу із залученням національних тренерів, що мають підготовку в рамках проектів міжнародної технічної допомоги та під час стажування за кордоном тощо.

– Планування наукових робіт щодо наукового обґрунтування діяльності перинатальних центрів (структура, рівні, мережа, взаємодія тощо) та організації надання перинатальної допомоги.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 561 | Нарушение авторских прав