АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Розділ 1Міжнародний досвід системи регіоналізації перинатальної допомоги

Розвиток важливого аспекту охорони здоров’я – системи регіоналізації перинатальної допомоги – після початкового (досить ефективного) впровадження виявив останніми роками нові проблеми. У багатьох країнах, що розвиваються, він зайшов у глухий кут через брак фінансування від уряду. У більшості розвинутих країн створені регіональні програми разом із появою медичного забезпечення та приватного сектору охорони здоров’я. Вінстон Черчилль зазначав: «Чим довше ви можете озиратися назад, тим далі ви можете подивитися вперед». І дійсно: нинішня ситуація зобов’язана подіям, які трапились протягом останніх трьох десятиліть. Медична освіта в цілому зосередилася на підготовці лікарів для діагностики та лікування захворювань. Слід зазначити, що недостатня організація медичної допомоги є чи не основною причиною високого рівня смертності та захворюваності поряд з відсутністю клінічної компетентності та навичок.

У 1970 р. Департамент національної охорони здоров’я і соціального забезпечення в Канаді вперше порушив питання щодо регіоналізації перинатальної допомоги. Тоді було опубліковано «Рекомендовані стандарти догляду материнства та новонародженого» і програми раннього розпізнавання немовлят високого ризику не виявлених під час внутрішньоутробного розвитку, що передбачає їх швидку передачу у заклади високого рівня надання допомоги. Транспортування має стати невід'ємною частиною планування програм з регіоналізації перинатальної допомоги, орієнтованих на суспільство.

Американська медична асоціація наголосила, що за реалізацію перинатальної допомоги відповідальні лікарі, державні органи та суспільство; ця організація мала на меті створити програми професійної підготовки, розробити керівні принципи, а також продовжити дослідження та оцінку перинатальних програм. Цю заяву схвалив Комітет плода та новонародженого, а також виконавчі ради Американської академії педіатрії і Американського коледжу акушерів і гінекологів.

Слід зазначити, що деякі матері та новонароджені відносяться до групи підвищеного ризику (через ускладнення при попередній або цій вагітності) і потребують особливого догляду, що можна створити лише у відповідних медичних закладах.

У 1970 р. в журналі «Клінічна педіатрія Північної Америки» була опублікована стаття «Регіональна організація спеціалізованої допомоги новонародженому» (з Канади). Наступного року в національних програмах (як у Канаді, так і США) зазначалося, що особливу увагу слід звернути на розвиток і функціонування централізованих перинатальних відділень реанімації в кожному географічному регіоні. В документі Американської медичної асоціації висвітлено дві мети регіоналізації:

· Програми виявлення жінок високого ризику вагітності для забезпечення транспортування у ті лікарні, які укомплектовані, оснащені і організовані для надання якісної, висококваліфікованої допомоги

· Програми раннього виявлення новонароджених, які не були виявлені під час антенатального періоду і потребують транспортування до відповідно оснащеного закладу.

Транспортування має бути невід’ємною частиною планування цих програм.

У розвинутих країнах прийнято кілька організаційних стратегій щодо оптимізації системи медичної допомоги з метою забезпечення найкращого догляду, можливого в даній країні. У кожній країні існує свій, унікальний спосіб організації та надання медичної допомоги, який базується на політичній філософії країни, історії попередніх систем і політики медичної допомоги, наявності кваліфікованих кадрів та економічних можливостей.

На якість перинатальної допомоги, що виражається в рівні материнської, перинатальної, неонатальної та дитячої смертності і захворюваності, впливає не тільки наявність медичних технологій, підвищення освіченості, поліпшення соціального і економічного статусу населення, але й організація перинатальної допомоги. Регіоналізація перинатальної допомоги потрібна для забезпечення кожній дитині народження і догляду в медичному закладі відповідно до стану її здоров’я, а також для досягнення оптимального результату.

В Австралії регіоналізація неонатальної допомоги проведена на початку 1990-х років ХХ ст. На 250 000 пологів на рік функціонує 23 відділення інтенсивної терапії новонароджених. Співвідношення річної кількості пологів і числа відділень – 10 000:1, а середня кількість дітей з дуже низькою масою тіла при народженні, що надходять до відділення інтенсивної терапії, – 90.

У Великій Британії, де немає регіоналізації перинатальної допомоги, спостерігається інша картина. Щорічна кількість пологів на одне відділення інтенсивної терапії новонароджених становить 4000, а середня кількість дітей з дуже низькою масою тіла при народженні, що надходять до відділення інтенсивної терапії, – 40.

Необхідна кількість ліжок інтенсивної терапії новонароджених найчастіше розраховується на 1000 дітей з низькою масою тіла при народженні. Ця кількість може відрізнятися в різних системах залежно від критеріїв направлення до відділення, від організації відділень інтенсивної терапії та регіоналізації допомоги, а також від політики в галузі охорони здоров’я та частоти народження дітей з низькою і екстремально низькою масою тіла серед населення. У таблиці 1 наведено відмінності в кількості ліжок інтенсивної терапії в різних країнах.

Таблиця 1

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 437 | Нарушение авторских прав