АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Психопатії

Психопатії — це аномалії особистості, патологічні стани, що характеризуються нестійкістю, неврівноваженістю психічних процесів, недостатністю соціальної адаптації. Вони не є хворобою в строгому змісті слова, тому що у відношенні їхній не можна говорити про початок, плин і результат. Це не виходить, що психопатії позбавлені динаміки, але вона носить своєрідний характер. Вивченню її поклав початок П. Б Ганнушкін, який показав, що психопатіям властиві стани компенсації й декомпенсації.

Декомпенсація психопатії може бути викликана біологічними факторами (наприклад, вона часто спостерігається у віці статевого дозрівання) і соціальними. У стані компенсації психопатичні особистості цілком пристосовані до життя в суспільстві і до трудової діяльності, вони соціально адаптовані; стан декомпенсації у першу чергу, характеризується соціальною дезадаптацією.

Основні критерії психопатій були розроблені П. Б. Ганнушкіним (1933) і О. В. Кербіковим (1961). До них відносяться наступні: 1) виразність патологічних властивостей особистості до ступеня порушення соціальної адаптації; 2) відносна стабільність патологічних властивостей особистості, їхня мала оборотність; 3) цілісність, тотальність патологічних рис особистості, що визначають весь психічний вигляд.

Порушення соціальної адаптації виявляються у виді неадекватних за формою й ступенем виразності реакцій на ^: навколишнє. Психопатичні особистості, що виявляють риси патологічного характеру, погано уживаються в суспільстві, стають джерелом конфліктів.

У формуванні психопатії беруть участь конституціонально-спадкоємні, екзогенно-органичні, ендогенні і соціальні фактори. Значення цих факторів у розвитку різних форм психопатій неоднаково, що дало підставу О. В. Кербікову запропонувати їхню генетичну систематику, відповідно до якої розрізняють дві основні групи психопатій: ядерні (конституціональні, справжні) і придбані. Останні поділяють на постпроцесуальні (наприклад, психопатизація особистості, що наступила в зв'язку із шизофренічним процесом після його зупинки), органічні (психопатичні зміни внаслідок перенесених менінгіту, менінгоенцефаліту, черепно-мозкової травми і т.п.) і крайові, при яких психопатія формується у зв'язку з несприятливим затяжним плином неврозу, реактивного психозу, при наявності довгостроково існуючої, травмуючої психіку ситуації. Формування крайових психопатій іде шляхом патологічного розвитку особистості.

Значну роль у формуванні психопатій грає неправильне виховання. характеру. Це: «кумир родини»— дитину в родині обожнюють, захвалюють, демонструють його винятковість, виконують будь-які його примхи, не привчають до трудового життя; гіперопіка — дитині приділяють надмірну увагу, намагаються зробити з нього «вундеркінда», позбавляють самостійності, обмежують спілкування з іншими дітьми; гіпоопіка — недостатня увага до дитини, вона надана самій собі, його вихованням ніхто не займається; «попелюшка» — дитина зовсім позбавлена любові, її систематично принижують, ображають, тримають у страху, позбавляють задоволень; «їжакові рукавиці» — систематичні погрози і побиття дитини.

Психастеніки схильні вірити в гарні й дурні прикмети, у них нерідко спостерігаються захисні ритуали. У стані компенсації психастеніки є гарними працівниками, винятково сумлінними й педантичними. При настанні декомпенсації їхня працездатність знижується головним чином за рахунок зменшення кількісних показників — наростає непевність у собі, що змушує психастеніка знову й знову перевіряти якість своєї роботи.

Істеричні психопати відрізняються надмірною емоційністю. У поводженні вони демонстративні, театральні, завжди прагнуть бути в центрі уваги. З цим нерідко зв'язана властива схильність до вимислів, фантазуванню. Таке прагнення до патологічного фантазування зветься фантастичної псевдології. Бажаючи привернути до себе увагу, істерики йдуть іноді на самоушкодження..

Істерики відрізняються підвищеною сугестивністю, схильні до самонавіяння. Тому в них легко виникають самовикликані паралічі, парези й інші прояви, що зовні нагадують симптоми ряду соматичних захворювань. Відомі навіть описи істеричної, самовикликаної вагітності.

Шизоідні психопати відрізняються замкнутістю, вони як би відгороджені від навколишньої дійсності, аутичні. Для них характерна підвищена чутливість до різних несприятливих психогенних факторів і в той же час емоційна холодність. Шизоїди занурені у світ власних переживань і майже не виявляють інтересу до навколишньої дійсності. Нерідко сприймаються людьми («не від світу цього»), нездатних до вирішення важливих життєвих проблем.

Циклоїдним психопатамвластива виражена емоційна лабільність з перевагою станів зниженного настрою.

У дитячому віці, коли особистість ще не сформована, частіше спостерігаються не психопатії, а стани, що характеризуються психопатоподібною поведінкою. Якщо обстановка в родині і школі складається сприятливо, розвиток психопатії у дитини можна попередити.

У відповідь на різноманітні психогенні травмуючі обставини (конфлікти в родині, неправильний виховний підхід батьків, непедагогічні дії вихователів у дитячому саду або вчителів у школі) у дітей і підлітків можуть розвиватися патологічні особистісні реакції. При реакціях протестудитина стає грубою, неслухняною, виявляє агресивність стосовно навколишніх. Реакція протесту може виявлятися також у відмовленні від їжі, втечі, виникненні мутизму (при цьому дитина перестає користуватися мовою). При реакціяхімітаціїдіти і підлітки наслідують поводження батьків, або старших підлітків. Реакції імітації можуть привести до асоціального поводження: бродяжництву, хуліганським вчинкам, дрібному злодійству, а також до шкідливих звичок: палінню, вживанню алкоголю. При реакціях компенсаціївиникають такі форми поводження, що маскують ту або іншу слабку сторону особистості, наприклад, компенсаторні фантазії (слабка дитина в мріях представляє себе безстрашним героєм). Іноді в цих випадках захисні форми поводження приймають гіпертрофований, карикатурний характер (наприклад, дитина з неповної родини розповідає одноліткам про відповідальні посади, що нібито займає його батько).

Розрізняють характерологічні й патохарактерологічні реакції. При характерологічних реакціях поводження дитини міняється тільки -у визначених ситуаціях, завжди можна зрозуміти, чим викликана реакція дитини, проти чого вона спрямована. При патохарактерологічних реакціях відхилення в поводженні дитини більш різноманітні, відзначаються не тільки в тому середовищі й у тій ситуації, у яких виникли, перешкоджають соціальної адаптації дитини.

Питання для самоконтролю:

1. Шизофренія. Загальні ознаки. Форми.

2. Маніакально-депресивний синдром.Ознаки. Форми перебігу.

3. Епілепсія. Ознаки епілепсії і епілептиформних припадків.

4. Психічні розлади при інфекційних захворюваннях.

5. Психічні розлади при соматичних захворюваннях.

6. Психози похилого віку. Основні ознаки передстаречих і старечих психозів.

7. Психічні розлади при черепно-мозковій травмі.

8. Психічні розлади при судинних захворюваннях головного мозку.

9. Психогенні захворювання. Види, ознаки.

10.Психічні розлади при алкоголізмі та наркоманії.

11.Психопатії. Ознаки. Форми.

Рекомендована література:

1. Судебная психиатрия: Учебник для вузов,.Под ред Г.В. Морозова.- 2-е изд. Перераб и доп. М.: Медицина,1988. - 400с.

2. Марчук А. М. Судова психіатрія: Навч. посібник. – К., 2004.

3. Жабокрицький С.В. Судова психіатрія: Навч. посібник. – К., 2004.

4. Звонок А. С. Судебная медицина и психиатрия: Учеб. пособие. – Луганск, 2007.

5. Є. М. Білецький, Г.А.Білецька: Судова медицина та судова психіатрія: Навч. посібник. – Х. Одіссей, 2008. - 200 с.

6. Саарма Ю.Михалане Л.С. Психиатрическая синдромология.-Тарту.1980 – 80с.

7. Спіріна І.Д. Судова-психіатрична експертиза: Навч. посібник / Дніпропетр. юрид. ін-т. ─ Дніпропетровськ, 2000. ─ 145 с.

8. Хэзлем М.Т. Психиатрия: Вводный курс. Пер.с англ. – М. ООО: Фирма Издательство АСТ, Львов: Инициатива, 1998. – 624с.

9. Халмуратов Б.Д., Швачко О.Г. Основні поняття та терміни з курсу судової психіатрії: Довідник.- К.: Центр навчальної літератури, 2006.- 80 с.

10. ПауковВ.С., Живодеров П.П. Судебная медицина и судебная психиатрия: Учеб. для вузов М.: ОТАР, 2000.- 240с.

Дата добавления: 2015-08-26 | Просмотры: 1421 | Нарушение авторских прав