АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Епілепсія. Епілепсія — хронічне нервово-психічне захворювання, що характеризується пароксизмальним перебігом (пароксизм — раптовий гострий приступ) і поступовим

Епілепсія — хронічне нервово-психічне захворювання, що характеризується пароксизмальним перебігом (пароксизм — раптовий гострий приступ) і поступовим розвитком типових змін особистості і пізнавальної недостатності (погіршення пам'яті, ослаблення рухливості психічних процесів). До епілептичних пароксизмів відносять різноманітні судорожні припадки і їхні еквіваленти — замінники припадків. У періоді між приступами виявляють характерологічні, особистісні зміни і прогресуюче, при недостатньому лікуванні, інтелектуально-мнестичне зниження.

Значна роль у етіології епілепсії приділяється генетично обумовленій судорожній схильності і залишковим явищам перенесених у внутрішньоутробному періоді або відразу ж після пологів екзогенно-органічних поразок головного мозку. До останнього відносяться і пологові травми.

У виникненні судорожної готовності важливу роль відіграють також порушення обміну речовин, особливо — водно-сольового, що приводить до гіпоксії головного мозку і накопиченню недоокислених продуктів проміжного обміну. Усе це обумовлює підвищену збудливість нейронів; у визначеній їхній групі (епілептичному вогнищі) процес збудження накопичується й набуває особливу виразність, що приводить до епілептичного розряду. Поширення цього розряду на визначені ділянки кори і підкіркові відділи мозку супроводжується типовою картиною захворювання зі зміною фаз епілептичного припадку. Ауру можна розглядати як прояв посилення збуджувального процесу в епілептичному вогнищі (по характеру аури визначають його розташування). Процес порушення у великому мозку за принципом негативної індукції змінюється гальмуванням. Спочатку виключається кора головного мозку, і, відповідно, вивільняється з-під її впливу, розгальмовується підкірка. Клінічно це виявляється тонічними судорогами й вимиканням свідомості. Потім поступово відновлюється тонус кори великого мозку, що супроводжується виникненням клонічних, коркових судорог.

Захворювання найчастіше починається в дитячому і юнацькому віці. Поява судорожних припадків в осіб літнього віку звичайно, зв'язана з церебральним атеросклерозом. Хоча такі випадки називають пізньою епілепсією, але етіологічно їх розглядають як прояв атеросклерозу судин головного мозку.

Епілепсією страждають близько 0,3—1 % населення в різних країнах.

Розрізняють справжню (генуінну) епілепсію, значною мірою обумовлену генетично, і симптоматичну, при якій судорожні припадки виникають у зв'язку з наявністю в головному мозку осередкових органічних змін, наприклад, посттравматичних змін мозкових оболонок, пухлин, сифілітичних гум і т.п. У тих випадках, коли судорожні припадки виникають у зв'язку з перенесеним у органічним процесом, наприклад менінгоенцефалітом, говорять про резидуальну (залишкову) епілепсію.

Найбільш типовим пароксизмальним проявом епілепсії є великий епілептичний припадок. У його перебігу розрізняють кілька фаз. Перша фаза — аура — є як би провісником припадку. Вона характеризується короткочасним потьмаренням свідомості, при якому хворий випробує різні порушення сприйняття, афективні переживання. Відповідно до їх характеру розрізняють наступні види аури: зорову (яскраві елементарні зорові галюцинації), слухову (слухові галюцинації типу акоазмів — шум, стукіт), нюхову (відчуття запахів, найчастіше неприємних), вісцеральну (неприємні відчуття в області шлунка, порушення функції шлунка і кишок, біль у животі, понос) і т.п. Іноді аура не переходить у великий припадок, а як би обмежує весь припадок. У цих випадках її розглядають як еквівалент припадку.

За аурою слідує тонічна фазаприпадку, що триває 20-40 с. При цьому спостерігаються повна втрата свідомості і тонічні судороги м'язів тіла й кінцівок. Усе тіло різке, напружується, кінцівки витягаються. У зв'язку з тонічним спазмом м'язів верхніх дихальних шляхів на початку цієї фази припадку хворі нерідко видають голосний лемент. Незважаючи на наявність аури, у більшості випадків хворі не встигають прийняти які-небудь запобіжні заходи і падають там, де застав їхній припадок. Це є причиною частої травматизації хворих епілепсією.

Клонічна фазаприпадку більш тривала і характеризується ритмічним скороченням м'язів кінцівок, шиї, тулуба, мімічних м'язів. З рота виділяється піна, нерідко пофарбована кров'ю у зв'язку з прикусом язика або слизової оболонки внутрішньої поверхні щік. Часто відзначаються мимовільні сечовипускання й дефекація.

Клонічну фазу змінює стан потьмарення свідомості(оглушення, або сутінковий розлад) або настає глибокий сон.

Весь припадок триває 2—3 хв., характерно, спочатку, блідість а потім синюшність шкіри обличчя, відсутність реакції зіниць на світло.

Після припадку відзначаються амнезія, явища гострої олігофазії — хворий не може назвати показуваний йому предмет, хоча жестом або словами може пояснити його призначення. Така олігофазія — прояв амнестичної афазії.

Частота судорожних припадків різна, вона залежить від перебігу хвороби, ступеня її злоякісності і від успішності проведеного лікування. Особливу небезпеку представляють випадки, при яких розвивається епілептичний статус — припадки випливають один за іншим, в інтервалі між ними свідомість не встигає нормалізуватися.

Крім характерних для епілепсії великих (генералізованих) припадків спостерігаються й атипові припадки. Це так називані абортивні, незавершені припадки, у клінічній картині яких є присутнім якийсь один з компонентів великого судорожного припадку. При осередкових припадках судороги не поширюються на м'язи всього тіла, а обмежуються або одною стороною, або охоплюють яку-небудь групу м'язів.

Малі припадки відрізняються короткочасністю (1-2 с.) і протікають без судорог. Хворі не падають, а як би застигають на мить під час припадку, після чого приходять у себе і продовжують перерване припадком заняття. Іноді при малих припадках спостерігаються фібрилярні судороги окремих м'язів або їхніх груп, хворий стереотипно відтворює рух або повторює якесь слово.

Еквівалентами судорожних припадків є періоди порушення свідомості або зміни настрою, що виникають самостійно, поза яким-небудь зв'язком із припадком. У цих станах хворі епілепсією нерідко становлять небезпеку для себе і для навколишніх.

Так, при дисфорії в настрої найчастіше переважає злісно-депресивний афект: хворі тривожні, відчувають страх, похмурі. Нерідко в стані епілептичної дисфорії хворі роблять суіцидальні вчинки, виявляють агресивність, можуть вчинити вбивство. Дисфорія триває від кількох хвилин, годин до кількох днів. Хворі в стані дисфорії шукають причини для конфліктів, іноді самі її створюють Зазвичай, дисфорія виникає раптово, гостро, свідомість при ній не порушена, при виході з цього стану амнезії немає.

Сутінковий стан свідомості як еквівалент епілептичного пароксизму також виникає раптово, гостро. Триває він від декількох хвилин додекількох днів і навіть тижнів. Дуже часто хворі в сутінковому стані випробують наплив застрашливих зорових і слухових галюцинацій, маревні переживання. Під їхнім впливом вони шукають захисту, прагнуть кудись бігти, часто роблять агресивно-руйнівні вчинки. При виході із сутінкового стану спостерігається амнезія, але іноді, особливо при повільному, літичному розвитку стану порушеної свідомості, характерна наявність фрагментів пригадування при недостатньо розважливому відношенні до пережитого. Багаторазові такі сутінкові стани приводять до розвитку стійких залишкових (резидуальних галюцинаторно-маревних синдромів)

Хворі епілепсією в сутінковому стані свідомості нерідко роблять соціально-небезпечні дії (безпричинні напади на зовсім незнайомих людей, убивства), у зв'язку з чим їх направляють на судово-психіатричну експертизу.

Різновидом сутінкового стану є транс, що характеризується здійсненням хворими невмотивованих поїздок, подорожей. Стан трансу також може тривати кілька годин, днів або тижнів. Хворі зовні зберігають упорядкованість поведінки, але, коли приходять в себе, не можуть зрозуміти, як вони виявилися далеко від будинку, іноді — в іншому місті.

Для діагностики епілепсії важливого значення набувають зміни, що виявляються в періодах між припадками, психіки. Зазвичай їхнє виникнення й виразність обумовлені частотою епілептичних припадків.

Зміни особистості в першу чергу характеризуються формуванням типового по своїх проявах епілептичного характеру. Хворі епілепсією відрізняються педантичністю, докладністю, інертністю афективних проявів, злопам’ятністю, сполученням рис в'язанням догідливості й вибуховості, схильності до проявів жорстокості у своєму поводженні, злостивості, агресивних вчинків. Зміни особистості накладають свій відбиток на мислення хворих епілепсією. Епілептичне мислення характеризується в'язкістю, схильністю до застрягання на окремих образах і думках. У судженнях хворих епілепсією на перший план виступає їхня конкретність, оперування малоістотними, другорядними ознаками, неможливість відокремити основне, важливе, від несуттєвого, малозначимого. Мова хворих буяє словесними штампами, позбавленими значеннєвого значення, словесними обертами-паразитами, словами зі зменшувальними суфіксами. В подальшому словниковий запас хворого убожіє, і якщо раніш олігофазія виявлялася тільки безпосередньо після припадку, то в подальшому затруднення потрібного слова хворий набуває й у періоди між припадками.

Поряд з наростанням олігофазії у хворих епілепсією відбувається поглиблення розладів пам'яті. Спочатку воно виявляється в тому, що хворому в бесіді важко згадати якесь необхідне йому слово. Чим більше він затрачає зусиль, щоб згадати це слово, концентруючи на пошуках його всю, свою увагу, тим гірше результат. Згодом, іноді через кілька годин, коли потреба в забутому слові вже минула, воно як би саме, по вираженню хворих, спливає в пам'яті. Це явище розглядають як ослаблення довільної репродукції у пам'яті. Надалі виявляється ослаблення утримання в пам'яті, а при її більш грубих порушеннях — затруднення запам'ятовування.

Дефект психіки виявляється при тривалому й несприятливому перебігу хвороби, несвоєчасному початку лікування або нераціональному підборі терапевтичних засобів. Значною мірою він залежить від частоти припадків і віку хворих, у якому виникло захворювання. Чим більш у молодому віці проявилися перші ознаки епілепсії, тим гірше терапевтичний ефект і прогноз. Однак кожний з цих критеріїв сам по собі ще не грає вирішальної ролі. У ряді випадків, навіть при частих епілептичних припадках, слабоумство все-таки не розвивається. У той же час воно іноді відзначається в хворих із дуже рідкими епілептичними припадками.

При епілепсії спостерігаються також гострі й хронічні психотичні стани. Вони особливо часто виникають при скроневій епілепсії, тобто при локалізації патологічного вогнища в скроневих частках головного мозку. Нерідко хронічні психотичні стани при епілепсії протікають із галюцинаціями, параноїдом, явищами психічного автоматизму і розцінюються як шизофреноподібні.

Діагностика епілепсії іноді представляє значних труднощів, тому що судорожні припадки спостерігаються при багатьох органічних поразках головного мозку з клінічною картиною симптоматичної і резидуальної епілепсії. Тому діагностувати епілепсію на підставі одних лише судорожних припадків не можна. Варто виключити можливість того, що причиною припадку є черепно-мозкова травма, нейроінфекция, церебральний атеросклероз, пухлина головного мозку (первинна або метастатична). У дітей судорожні припадки можуть виникати у зв'язку з гострими інфекціями й інтоксикаціями, особливо при наявності високої температури тіла.

Епілепсія нерідко, особливо на початку захворювання, виявляється безсудорожними припадками (пароксизмами). Це малі припадки (абсанси), пароксизми головного болю й запаморочення, приступоподібні порушення сну (наприклад, несподівані пробудження, сміх, плач і лемент у сні) і порушення чутливості шкіри (парестезії) і т.д.

У дитячому віці іноді спостерігаються судорожні стани, що самі по собі не є епілепсією, але свідчать про підвищену судорожну готовність дитини, про необхідність ретельного спостереження за його розвитком і проведення профілактичних заходів. До цих станів відносяться спазмофілія, що характеризується підвищеною нервово-м'язовою збудливістю внаслідок порушень обміну речовин (зрушення кислотно-лужної рівноваги в бік алкалозу і зниженого змісту в тканинах і рідинах кальцію), одиничні судорожні припадки, що виникають при високій температурі тіла, найчастіше в дітей із залишковими явищами перенесеної нейроінфекції.

Дата добавления: 2015-08-26 | Просмотры: 794 | Нарушение авторских прав