АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Причини виникнення психічних захворювань

ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ ПРО СИМПТОМИ І СИНДРОМИ ПСИХІЧНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ

Психічне захворювання — це порушення діяльності головного мозку, при якому психічні реакції не відповідають навколишній дійсності, перекручено її відображають і це відображається на поведінці людини.

Виникнення психічних захворювань обумовлено дією зовнішніх (екзогенних) і внутрішніх (ендогенних) факторів. Роль їх у розвитку конкретного психічного захворюванні може бути різна. Різноманітні ці фактори і по своїй природі.

Серед зовнішніх етіологічних (причинних) факторів розрізняють соматогенні (тілесні) і психогенні. Соматогенні фактори відрізняються широким розмаїттям: до них відносяться всілякі захворювання внутрішніх органів, інфекції, інтоксикації, пухлини і черепно-мозкові травми. Психогенними факторами є важкі психічні переживання (конфлікти в родині, із друзями, на роботі, різного роду стихійні лиха, наприклад, землетрус і т.д.).

До внутрішніх (ендогенних) факторів у першу чергу, відносяться спадково-конституціональні особливості. Відомо, що в родинах де зустрічалися випадки психічних захворювань, патологічна спадковість зустрічається в багато разів частіше, ніж у психічно здорових. Це в першу чергу відноситься до таких захворювань, як шизофренія, маніакально-депресивний психоз, епілепсія. Іноді при розпитуванні з'ясовується, що батьки хворого або представники попередніх поколінь у цій родині не страждали вираженим психічним захворюванням, але в них відзначалися деякі особливості психічної діяльності, що розцінювалися навколишніми як чудності і представляли собою в не цілком розгорнутому (рудиментарному) виді прояву деяких ознак захворювання, що властиві хворобі. З цього зовсім не випливає, що спадкова схильність є чимось фатальним і нащадки в родинах, де були психічно хворі також приречені на хворобу. Спадкові взаємини дуже складні, велику роль у розвитку психічного захворювання грає збіг патологічної спадковості по лінії обох батьків, а також вплив факторів зовнішнього середовища, що можуть сприяти проявові генетично обумовлених ознак.

Зі спадковістю тісно зв'язані конституціональні особливості людини. Конституція людини визначається сукупністю його вроджених біологічних особливостей, до яких відносять будову тіла і внутрішніх органів, їхні розміри, ряд функціональних особливостей організму, темперамент, тип вищої нервової діяльності. Одні конституціональні особливості (будова тіла) відносно більш стабільні, мало змінюються протягом життя, інші (темперамент) більш піддані впливові зовнішнього середовища. Між типом соматичної конституції і деякими особливостями психіки в більшості випадків є деяка відповідність.

Темперамент — одна з найважливіших сторін особистості, її динамічна характеристика, заснована на типі реагування індивідуума на навколишнє і на деяких особливостях його емоційної сфери. З часів Гіппократа розрізняють чотири види темпераменту.

Для сангвініків характерна жвавість, рухливість, емоційність, чуйність, вразливість. Їхні реакції на навколишнє відрізняються швидкістю, досить виражені. Сангвініки рішучі, життєрадісні.

Флегматики — спокійні, із трохи млявими психічними реакціями, повільні, незворушні. Їхні реакції більш стійкі, ніж у сангвініків, хоча і трохи уповільнені.

Холерики — неврівноважені, схильні до бурхливих реакцій, для них характерні велика активність, невтримні імпульсні реакції, нетерплячість.

Меланхоліки звичайно, смутні, у них переважає подавлений, песимістичний настрій. Меланхолікам властива підвищена втомлюваність, вони недостатньо наполегливі в досягненні своїх цілей, не відстоюють свої погляди й наміри.

Основні типи темпераменту людини одержали своє пояснення у зв'язку з дослідженнями вищої нервової діяльності, проведеними І. П. Павловим. Так, сангвінік характеризується сильним, урівноваженим, рухливим типом вищої нервової діяльності, флегматик сильним, урівноваженим, але інертним, холерик — сильним, але неврівноваженим, із перевагою дратівливого процесу, меланхолік — слабким типом.

До внутрішніх факторів, що грають роль у розвитку психічних хвороб, відносяться стать і вік. Існує ряд психічних захворювань, що розвиваються переважно в осіб однієї статі; наприклад, хвороба Альцгеймера і старече слабоумство спостерігаються переважно в жінок. Деякі психічні захворювання, наприклад, алкоголізм, у чоловіків і жінок протікають по-різному. Специфіка жіночого алкоголізму обумовлена як зовнішніми факторами, так і біологічними особливостями організму жінки. Ряд психічних захворювань спостерігається тільки в дитячому або, навпаки, у літньому й старечому віці.

Клінічна картина психічного захворювання визначається його симптомами, які можуть поєднуватися в синдроми. Синдром — це не просто сполучення симптомів, що спостерігаються у хворого. Синдром містить у собі симптоми, які тісно взаємозалежні і взаємообумовлені механізмом розвитку захворювання (патогенезом). Окремі симптоми мають значно менше діагностичне значення, ніж синдроми, що у своєму перебігу відбивають особливості їхніх хвороботворних факторів, що викликали, і патогенезу.

За етіологічними факторами розрізняють три основні групи психічних захворювань. Екзогенні психози, викликані несприятливим впливом зовнішніх факторів. У тих випадках, коли причиною захворювання є фізичний і біологічний вплив на організм, говорять про соматогенні психози. Психози, обумовлені впливом психічної травми, називаються психогенними, реактивними. До другої групи відносяться ендогенні психози, обумовлені внутрішніми патологічними факторами (спадкоємними, конституціональними і т.д.). Третю групу складають захворювання, викликувані порушенням психічного розвитку,— олігофренії йпсихопатії. При олігофреніях спостерігається відставання в інтелектуальному розвитку, психопатії ж обумовлені розвитком особистості.

В даний час немає єдиної, прийнятої у всіх країнах світу класифікації психічних хвороб. Розроблена Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВОЗ) міжнародна класифікація хвороб (МКХ-10) створена головним чином для уніфікації статистики психічних захворювань і заснована на симптоматичному принципі.

Розрізняють наступні типи розвитку психічних захворювань.

Процесуальний тип - характеризується поступовим розвитком, прогредієнтним (прогресуючим) перебігом і утворенням психічного дефекту, під яким розуміють стійке зниження інтелекту, збідніння емоцій, що значно утрудняють пристосування хворого до життя в суспільстві. Типовим прикладом процесуального розвитку захворювання є шизофренія. Можуть спостерігатися різні варіанти процесуального типу перебігу, наприклад, постійно-прогредієнтний або ремітуючий, тобто такий що протікає з періодами коли симптоми зникають (ремісіями).

Для циркулярного типу перебігу характерна наявність психотичних фаз, відділених періодами практичного здоров'я (світлими проміжками). Він спостерігається при маніакально-депресивному психозі, що називають також циркулярним. При цьому психотичні фази носять характер маніакальної й депресивної і розділені різної тривалості світлими проміжками.

Перебіг психічного захворювання по типу реакції відрізняється прямою залежністю гострого виникнення психотичної симптоматики від наявності її зовнішньої причини. При цьому на формування психотичної реакції впливають такі фактори, як стан організму хворого, його особистісні особливості, вік і. т. д..

Психічне захворювання може також протікати по типу епізоду. Найчастіше це гострий психотичний стан (розлад свідомості, судорожний напад), який виникає при наявності різко виражених екзогенних факторів, наприклад, при високій температурі, або при алкогольному сп'янінні на фоні астенізации організму.

Різним психічним захворюванням відповідають ті або інші типи перебігу захворювання і різні варіанти виходу з психотичного стану, що залежать також від лікування.

Вихід із психічного захворювання може бути оцінений як видужання при повному відновленні психічних властивостей і можливостей хворого.

У тих випадках, коли відбувається зворотній розвиток лише частини психопатологічної симптоматики, зазвичай — продуктивної (марення, галюцинацій), але залишаються негативні симптоми інтелектуально-мнестичного й особистісного збитку (наприклад, збідніння емоцій у хворих шизофренією), говорять про ремісію. Ремісії оцінюють по ступеню їхньої виразності й тривалості (у залежності від термінів настання рецидиву), термінам появи і по глибині психічного дефекту. Розрізняють ремісії спонтанні, наступаючі мимовільно (без лікування), і терапевтичні. Після кожного наступного рецидиву процесуального психічного захворювання ступінь виразності психічного дефекту в періодах ремісії підсилюється.

Таким чином, результат психічного захворювання залежить від його нозологічного приналежності, типу плину й характеру проведеного лікування. На підставі клінічних особливостей можна виділити такі варіанти результату, як видужання, з дефектом і формування кінцевого (вихідного) стану. Якщо при дефектному стані, що спостерігається при шизофренії, можливі нові загострення й ремісії з усе більш вираженим дефектом, то кінцеві стани носять стабільний, не процесуальний характер і свідчать про глибоке руйнування особистості хворого. Прикладом такого, особливо несприятливого, плину психічного захворювання є синдром руїни в кінцевій стадії шизофренії й стан психічного маразму при деяких неухильно прогресуючих органічних психозах (старече слабоумство, прогресивний параліч). Знання особливостей перебігу психічних захворювань особливо важливо при проведенні судово-психіатричної експертизи й організації соціального забезпечення й обслуговування психічно хворих.

Дата добавления: 2015-08-26 | Просмотры: 2712 | Нарушение авторских прав