АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ОЗНАКИ КОЛИШНІХ ПОЛОГІВ

Визначення ознак колишніх пологів має певне клінічне і судовомедичне значен­ня. Це питання вирішують на підставі опитування та об'єктивного обстеження жінки.

Майже всі зміни в організмі жінки, пов'язані з вагітністю і пологами, зникають незабаром після пологів.

До постійних ознак колишньої вагітності та пологів належать: старі (білуваті) рубці вагітності; зниження тонусу черевної стінки (особливо після повторних поло­гів); глибокі застарілі розриви дівочої пліви; рубці на місці колишніх розривів проме­жини та зяяння статевої щілини; розширення піхви і розгладжування складок її стінок.

Дуже важливими і постійними ознаками є зміна форми зовнішнього зіва, каналу шийки матки і старі рубці навколо нього. У жінок, які не народжували, зовнішній отвір каналу шийки матки округлий, а в тих, що народжували, він має вигляд попе­речної щілини, яка нерідко деформована рубцями. Часто на шийці матки є глибокі бокові розриви.

ВНУТРІШНЄ (ПІХВОВЕ) ДОСЛІДЖЕННЯ в пізні строки вагітності і під час пологів небезпечне щодо можливості занесення патогенних мікробів у родові шляхи, що може привести до післяпологових захворювань. Тому треба дотримуватись певного порядку проведення піхвового дослідження.

У другій половині і наприкінці вагітності піхвове дослідження роблять у тих жінок, які прийшли в консультацію вперше в пізні строки вагітності, а також у разі потреби уточнити стан родових шляхів (піхви, шийки матки, внутрішньої поверхні кісток таза) і розмір діагональної кон'югати.

Наприкінці вагітності через склепіння піхви можна визначити передлеглу частину, тому піхвове дослідження можна застосувати для уточнення положення і передлежання плода, якщо ці дані при зовнішньому дослідженні з достатньою чіткістю вдається отримати.

У роділь піхвове дослідження роблять при вступі їх до пологового будинку. Надпіхвове дослідження роблять за показаннями. Такий порядок дає змогу своєчасно виявити ускладнення в перебігові пологів і подати потрібну допомогу.

Піхвове дослідження проводять при старанному додержанні всіх правил асептики і антисептики. (Див. алгоритм).

Визначають ширину просвіту і розтяжність стінок піхви. Виявляють, чи немає рубців, пухлин, перегородок тощо.

Знаходять шийку матки і визначають її форму, величину, консистенцію. У роділь визначають ступінь згладжування ший­ки матки (“збережена”, “вкорочена”, “згладжена”).

Досліджують зовнішній отвір каналу шийки матки (форма кругла або щілиноподібна; закритий чи відкритий). У роділь визначають стан країв зіва (м'які або ригідні, товсті або тонкі), з'ясовують, на скільки він відкритий (на кілька сантиметрів чи повністю).

Ступінь відкриття зіва визначають у сантиметрах. Обчислення приблизне, з урахуванням товщини пальця, яким досліджують (1,5—2 см).

Відкриття на 10—12 см вважа­ється повним.

У роділь з'ясовують стан плодового міхура (цілий, порушений, ступінь напру­ження).

Визначають передлеглу частину плода (голова, сідниці, ніжки), а також де вона міститься (над входом у малий таз, у вході малим або великим сегментом, у порож­нині, у виході з таза). Фіксують розпізнавальні пункти на ній (на голові—шви й тім'ячка, на тазовому кінці — крижі, задній прохід, статеві органи та ін.). За їх розміщенням роблять висновок про механізм пологів.

Діставши повне уявлення про стан піхви, шийки матки, зіва, плодового міхура і передлеглої частини, обмацують внутрішню поверхню крижів, лобкового симфізу і бокових стінок таза. Обмацування таза дає змогу виявити деформацію кісток таза (кісткові виступи, сплощення крижів, нерухомість крижово-куприкового зчленуван­ня тощо) і зробити висновок про місткість таза. Наприкінці дослідження вимірюють діагональну кон'югату.

Піхвове дослідження наприкінці вагітності і під час пологів є одним з найнадій­ніших методів діагностики в акушерстві. У зв'язку з тим що піхвове дослідження (особливо повторне) небезпечне щодо занесення мікробів у родові шляхи, запропо­новано так звані замінні методи, якими особливо широко користувались до впро­вадження в медичну практику антибактеріальних препаратів.

Метод Піскачека дає деяке уявлення про просування голівки під час по­логів.Вказівний і середній пальці обгортають стерильною марлею. Кінчиками їх торкаються бокового краю правої великої статевої губи і натискують углиб, паралельно до піхвової трубки, доки не зустрінуться з головою. Пальці досягають голови в тому разі, якщо вона розташована в порожнині або у виході з таза. Якщо голова стоїть малим сегментом у вході, то її досягти немож­ ливо.

Виконуючи прийом Піскачека, треба старанно стежити за тим, щоб пальці не проникли в просвіт піхви.

Прийом Гентера. Витягнуті пальці правої руки (в рукавичці!) розташовують (черезгерильну марлю) циркулярне навколо анального отвору так, щоб І палець упирався в промежину,IV містився між анальним отвором і куприком. У проміжку між переймами повільно натискують -либ назустріч голові, яка опускається. Якщо голова міститься у виході або у вузькій частині порож-ини, її визначити легко.

Ректальне дослідження. При ректальному дослідженні можна дістати уявлення ро ступінь згладжування шийки матки та відкриття зіва, стан плодового міхура якщо він цілий і напружений), передлеглої частини і розпізнавальні пункти, а також ро відношення голови чи сідниць плода до тієї або тієї площини таза.

Дослідження роблять у рукавичках. Вказівний палець, змазаний вазеліном, вводять у пряму кишку і бмацують шийку матки, передлеглу частину, розпізнавальні пункти, стінки таза.

Недоліком ректального дослідження є те, що під час підведення стінки піхви до іийки матки заноситься флора піхви у відкритий зів.

Рентгенологічне дослідження. Методом рентгенографії можна визначити поло­ження і членорозташування плода, наявність багатопліддя, особливості будови таза а його розміри. Проте до нього вдаються тільки у тому разі, коли при звичайних іетодах дослідження (пальпація, аускультація, піхвове дослідження тощо) не діста->ть переконливих відомостей для встановлення діагнозу. Це пов'язано з високою утливістю плода до іонізуючого випромінювання, особливо на ранніх стадіях роз-итку. В останні місяці вагітності і наприкінці її чутливість плода знижується, але се одно перевищує її у дорослої людини. Тому наприкінці вагітності і під час поло-ів одноразове дослідження з діагностичною метою допустиме. Зараз рентгенологіч-ий метод дослідження з успіхом замінюється ультразвуковим.

Фоно- та електрокардіографія. При вислухуванні серцебиття плода стетоскопом е завжди вдається виявити ранні ознаки порушення його серцевої діяльності. Крім ого, аускультація серцевих тонів плода можлива тільки в другій половині вагіт-ості, тому було розроблено методи об'єктивної реєстрації серцевої діяльності плода. [о них належать фоно- та електрокардіографія плода.

Фонокардіографія (реєстрація звукових явищ, зумовлених діяльністю серця) дає могу виявити низькочастотні коливання, що йдуть від серця плода, які не вловлю-іться при аускультації. Фонокардіограма точно відображує режим серцевої діяльності, дає змогу зробити правильний висновок про розлади серцевої діяль­ності (прискорення, сповільнення, арит­мія тощо), зокрема про ранні ознаки гіпоксії.

Електрокардіографія дає змогу реє­струвати серцеву діяльність плода з 13—14 тиж вагітності, коли аускульта­цію і фонокардіографію застосувати не­можливо. Цей метод можна використо­вувати для діагностики вагітності у ранні строки, багатоплідної вагітності, розпіз- У навання передлеглої частини, стану пло­да. Особливо цінна електрокардіографія для діагностики ранніх ознак розладів

серцевої діяльності плода, що буває при гіпоксії та інших порушеннях і захворю­ваннях плода.

Розрізняють такі методи електрокардіографії плода: 1) непрямий (електрокар­діограму знімають через черевну стінку матері); 2) комбінований (один електрод вводять у піхву, в пряму кишку або в матку, а другий розташовують на черевній стін­ці); 3) прямий (електроди фіксують на голові плода).

Амніоскопія. До порівняно нових методів дослідження в акушерській практиці належить амніоскопія. Суть методу полягає в огляді оболонок і навколо­плідних вод, які видно через неушкоджені оболонки (амніон і гладенький хоріон), що прилягають до внутрішнього зіва.

Амніоскопію проводять у пізні строки вагітності, коли у канал шийки матки мож­на ввести без будь-яких затруднень амніоскоп. Це спеціальний інструмент з освітлю­вальним приладом, за допомогою якого вивчають стан нижнього полюса плодового міхура, що містить частину навколоплідних вод. При фізіологічній вагітності води прозорі або трохи каламутні (“молочні”) внаслідок домішки сироподібної змазки, епідермісу та пушкового волосся. Якщо води зеленуватого кольору (домішка меко-нію), то це свідчить про гіпоксію плода, перенесену раніше, або таку, що настала не­задовго до дослідження. При імунологічній несумісності за резус-чинником і гемолі­тичній хворобі плода води нерідко забарвлені у жовтий колір.

Амніоскопія дає змогу також уточнити наявність багатоводдя, виявити перед­часне відходження навколопідних вод та інші зміни, що спостерігаються при внут-рішньоутробній загибелі плода.

Амніоскопію застосовують за показаннями, а саме: при підозрі на гіпоксію, гемо­літичну хворобу плода, маловоддя, переношеність тощо.

У деяких випадках застосовують амніоцентез, досліджують кров плода під час пологів, визначають розташування плаценти за допомогою індикаторних доз радіо­нуклідів.

Амніоцентез — проколювання оболонок плодового міхура і взяття вод для до­слідження — виконують тільки за певними показаннями (підозра на тяжку форму гемолітичної хвороби плода). Старанне біохімічне та морфологічне дослідження вод дає змогу уточнити клінічний діагноз.

При патологічних пологах у деяких випадках виникає потреба в дослідженні ві плода для встановлення ступеня кисневого голодування, виявлення ацидозу та их розладів. Кров (мінімальну кількість) беруть спеціальним інструментом із гдлеглої частини плода, який народжується. Відповідно до даних, добутих під дослідження крові, вирішують питання про подання допомоги плодові (інгаля-кисню, введення основ тощо).

Метод дослідження плаценти за допомогою введення в організм вагітної індика-них доз радіонуклідів у повсякденній практиці не застосовують.

Дата добавления: 2015-11-02 | Просмотры: 626 | Нарушение авторских прав