АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Рання післяопераційна спайкова непрохідність кишок.

Спайкова непрохідність кишок, яка розвивається в ранньому

післяопераційному періоді, відноситься до дуже небезпечних ускладнень. Вона

спостерігається в 0,09 – 2,7% хворих, яким були проведені операції на органах

черевної порожнини. До 60% релапаротомій виконують з приводу ранньої

післяопераційної спайкової непрохідності кишок, а летальність після таких

втручань залишається на досить високому рівні – від 16,2 до 52,1%.

Раннім післяопераційним періодом вважається термін перебування

хворого в хірургічному стаціонарі. Виникненню ранньої спайкової

непрохідності кишок сприяють різноманітні фактори: травмування

(інструментами, салфетками) та підсихання очеревини під час оперативного

втручання, залишення в черевній порожнині крові, чужорідних тіл (тампони,

дренажі), попадання в неї різноманітних хімічних речовин та ін.. Рання

спайкова непрохідність кишок може виникнути після будь-яких абдомінальних

операцій, однак найчастіше вона спостерігається після апендектомій, операцій з

приводу гострої кишкової непрохідності і травм живота. Додатковими

сприяючими факторами є наявність перитоніту під час первинної операції,

тривалість і травматичність її виконання. Запобіжними заходами у виникненні

ранньої спайкової кишкової непрохідності під час виконання оперативного

втручання є збереження серозної оболонки кишки, ретельна перитонізація

десерозованих ділянок кишки, зашивання «вікон», розсічення спайок.

Складність діагностики ранньої спайкової кишкової непрохідності

зумовлена насамперед її виникненням на фоні післяопераційного перезу кишок,

різноманітних метаболічних та функціональних порушень, які вимагають

проведення цілого комплексу консервативних лікувальних заходів. Це нерідко

зумовлює несвоєчасне виконання оперативного втручання, яке в подальшому

здійснюється на фоні перитоніту. Основним в діагностиці ранньої спайкової

непрохідності є ретельний динамічний контроль стану здоров’я хворого в

післяопераційний період.

Скарги - біль в животі, блювання, затримка випорожнень і газів, часто

виникають після «світлого» проміжку (від 2 до 6 доби післяопераційного

періоду, іноді вже після відновлення природного харчування). Появляються

ознаки прогресування ендотоксикозу. Важливу роль в діагностиці ранньої

спайкової кишкової непрохідності відіграють рентгенологічні методи

дослідження: оглядова рентгенографія, дослідження пасажу суспензії сульфату

барію, череззондова рентгеноконтрастна ентерографія та ін.. Перспективним

діагностичним методом є лапароскопія.

Ранню спайкову кишкову непрохідність необхідно диференціювати з

паралітичною непрохідністю кишок, перитонітом, гострим панкреатитом,

тромбозом мезентерій них судин, внутрішньочеревними кровотечами та ін..

Лікування ранньої спайкової кишкової непрохідності полягає в

своєчасному оперативному втручанні і наступній корекції метаболічних

порушень, відновленню функцій органів і систем організму. Операцію

проводять під загальним знечуленням. Після визначення місця непрохідності і її ліквідації, релапаротомію обов’язково закінчують трансназальною інтубацією

тонкої кишки зондом Miller-Ebbott, санацією та дренуванням черевної

порожнини.

Білет №32

І.Задача

Ви працюєте на здоров пункті. До Вас звернулась жінка, яка тривалий час хворіє мітральною вадою серця. Сьогодні її почали турбувати болі по ходу вен нижніх кінцівок. Відмічається підвищення температури до 38* С гіперемія і незначний набряк по ходу вен. Поставте діагноз. Надайте невідкладну допомогу.

ІІ. Теоретичне питання

Поняття про передопераційний період. Премедикація. Підготовка хворого до планової і ургентної операції.

Еталон відповіді:

І. Задача

Діагноз: Тромбоемболія гомілкових артерій.

Невідкладна допомога:

1.Знеболення:2 мл 50% аналгін, 1% 1 мл димедрол в/ш

2.Знерухомити кінцівку шиною Крамара.

3.Покласти міхур з льодом на кінцівку для зменшення потреби в кисні.

4.Викликати швидку допомогу

5.Госпіталізувати в хірургічне відділення

ІІ. Теоретичне питання

Передопераційний період – це час від поступлення хворого в стаціонар до операції. Основні завдання передопераційного періоду: установити точний діагноз, визначити показання, терміновість виконання і характер операції, оцінити стан основних органів і систем організму, визначити важкість стану хворого і, відповідно, ризик операції, підготувати хворого до операції.

Премедикація. Перед будь-якою анестезією, виконуваної в плановому порядку, необхідно: а) поговорити з хворим про майбутню анестезію, отримати його згоду на обраний метод, дати рекомендації про поведінку в найближчому післяопераційному періоді, б) заборонити йому приймати їжу перед операцією (не менше ніж за 5-6 ч); в) порадити йому спорожнити сечовий міхур вранці перед операцією і зняти зубні протези; г) призначити премедикацію. Крім того, за необхідності призначають очисну клізму ввечері напередодні операції і вранці.

Премедикація (безпосередня медикаментозна підготовка) - заключний етап передопераційної підготовки. Вибір препаратів для неї, їх дозування і спосіб введення залежать від вихідного перебування хворого, віку, маси тіла, характеру оперативного втручання та обраного методу анестезії. Метою премедикації являються, перш за все, зняття психічної напруги, забезпечення хворому нормального сну перед операцією.Премедикація найчастіше складається з двох етапів: вечірнього (напередодні операції) і ранкового (в день операції). Як правило, викорис- товують 2-3 стандартні схеми премедикації, що, звичайно ж, не виключає індивідуального підходу до кожного хворого. Снодійне, наприклад, призначають диференційовано залежно від характе-теру засипання хворого і з урахуванням анамнестичних даних про дію на нього тих чи інших засобів. Підвищена обережность потрібна при виборі дози атропіну у хворих з пороками серця (особливо при стенозі мітрального клапана), при тахісистолічній формі миготливої ​​аритмії. Для ослаблених хворих, людей пожилого, старечого і похилого віку дози повинні бути зменшені як мінімум на одну третину.

1) снодійні засоби (барбітурати: етамінал натрій, фенобарбітал; бензодіазепіни: радедорм, Нозепам, тазепам);

2) транквілізатори (діазепам, феназепам). Дані препарати роблять снодійну, протисудомну, гіпнотичний і амнезіческое дію. Крім цього, вони усувають тривогу і потенціюють дію загальних анестетиків, підвищують поріг больової чутливості. Такий спектр дії робить їх провідними препаратами премедикації;

3) нейролептики (атаназін, дроперидол);

4) антигістамінні засоби (димедрол, супрастин, тавегіл);

5) наркотичні анальгетики (промедол, морфін, омнопон). Ці препарати усувають біль, надають седативний і снодійний ефект, потенціюють дію основних анестетиків;

6) холіноблокуючу кошти (атропін, метацин) блокують вагусні рефлекси, гальмують секрецію залоз.

Існує безліч схем для премедикації. Вибір тієї чи іншої схеми визначається особливостями хворого, майбутнього виду анестезії, обсягу операції, а також досвідом анестезіолога. Найбільш поширені такі схеми.

Перед екстреної операцією хворому вводять наркотичний анальгетик і атропін (промедол 2 % -1,0, атропін - 0,01 мг / кг). За свідченнями можливе введення дроперидола або антигістамінних засобів.

Перед плановою операцією звичайна схема премедикації така:

1. На ніч напередодні - снодійне (фенобарбітал - 2 мг / кг) і транквілізатор (феназепам - 0,02 мг / кг).

2. Вранці в 7 ранку (за 2-3 години до операції) - дроперидол (0,07 мг / кг), діазепам (0,14 мг / кг).

3. За 30 хвилин до операції - промедол 2 % -1,0, атропін (0,01 мг / кг), димедрол (0,3 мг / кг).

Іноді необхідна розширена премедикация з введенням декількох препаратів протягом декількох днів і використанням речовин різних груп.

Підготовка хворої до ургентної операції у більшості випадків дуже обмежена за часом (деколи до кількох хвилин). Якщо дозволяють обставини, проводиться спорожнення кишківника за допомогою очисної клізми (у випадку кровотечі, загрози розриву матки клізма протипоказана). Перед операцією, що проводиться під ендотрахеальним наркозом, якщо хвора нещодавно приймала їжу, доцільно провести промивання шлунка або аспірацію шлункового вмісту з метою профілактики синдрому Мендельсона (під час операції може статися регургітація, і кислий вміст шлунка потрапить у трахею і легені). При необхідності зголюють волосся на лобку. Якщо можливо, хвора приймає душ. Обов'язково проводиться спорожнення сечового міхура або введення постійного катетера.

Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 705 | Нарушение авторских прав