АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Стосунки медичного персоналу з тяжкохворими і їх родичами.

Виняткове значення у лікуванні тяжкохворих і в медич­ному догляді за ними має створення духовної атмосфери оздоровчого процесу, спрямованої на активізацію захисних сил організму у бо­ротьбі з недугою. З-поміж численних аспектів цієї проблеми найважливішу роль відіграють стосунки медичного персоналу з тяжкохво­рими і їх родичами.

У спілкуванні з хворим дуже важливим є його усвідомлення, що загальний успіх лікування залежить не лише від лікарських засобів, але й значною мірою від морально-психічного відношення пацієнта до лікувального процесу. Він повинен знати, що надія, віра в одужан­ня є могутнім лікувальним чинником, який здатний посилювати, по­тенціювати вплив на організм інших лікарських засобів. Натомість, зневіра, песимізм не лише пригнічуватимуть його настрій, але й не­гативно впливатимуть на перебіг недуги.

Ні за яких обставин хворий не повинен помітити в очах і вчин­ках медичного персоналу щонайменших ознак тривоги чи розпачу. Екстремальні ситуації або прояви хвороби — кровотеча, блювання, судоми, ядуха, навіть зупинка серця не повинні викликати у медич­них працівників розгубленості і переляку. Вираз обличчя лікаря або медичної сестри у кожній, навіть у досить критичній ситуації, пови­нен залишатися спокійним, а їх професійні дії швидкими, чіткими і впевненими.

Не слід навіювати хворому думок про несприятливу динаміку його захворювання. Навіть у випадках тяжкої недуги про її прогноз потріб­но говорити з ним в благонадійному, оптимістичному тоні. Важливо враховувати, що деякі пацієнти, хворі на тяжкі недуги здогадуються або повністю усвідомлюють істинну суть свого захворювання. У та­ких пацієнтів надмірний оптимізм медперсоналу здатний викликати лише недовіру і роздратування. Тому в цих випадках слід об'єктивно роз'яснити хворому складність його недуги, сказати про можливі ус­кладнення, але щоразу закінчити бесіду в обережно оптимістичному тоні: "Ваша хвороба тяжка, тому потрібно набиратися сил і терпіння, аби витримати пік її перебігу; далі ваші справи підуть на краще".

За умови, коли хворий не знає свого діагнозу, така інформація не повинна надходити до нього від медичного персоналу, який здійснює заходи догляду. Все, про що може сказати хворому медична сестра або молодший медичний персонал, потрібно заздалегідь погоджува­ти з лікарем. Відомі випадки, коли хворі дізнавались від медичної сестри про дійсну тяжкість свого захворювання і в пориві відчаю за­кінчували своє життя самогубством. У процесі обстеження хворого, особливо з чутливим, емоційним складом характеру, не варто в його присутності використовувати незрозумілі або напівзрозумілі для ньо­го терміни (трансторакальний, лапароцентез, метастаз, некроз), або деякі пригнічуючі психіку пацієнта епітети (розповсюджений, дифузний, кров'янистий, прогресивний, незагоювальний тощо).

Здебільшого хворі на тяжкі недуги намагаються "упіймати" кожне слово, сказане медичним персоналом, і розтлумачити його по-своєму. З винятковою увагою прислухаються хворі до інформації чергової медичної сестри, яка доповідає про їх стан палатному лі­кареві. Все, про що говориться медичним персоналом у присутності хворого, повинно бути витримане в оптимістичному тоні. Інформа­ція, яка може зашкодити хворому, повинна бути передана лікареві за відсутності пацієнта.

У деяких випадках хворий може проявити надмірну роздрато­ваність і невдоволення результатами лікування і догляду. В цій ситу­ації медичний персонал повинен виявити максимум поблажливості і поступливості, зважаючи на те, що така реакція хворого здебільшого зумовлена не рисами його характеру, а психічним станом внаслідок тяжкого захворювання.

Слід проявити максимум такту і уваги до хворого, щоб дати йому можливість відчути, що все робиться і буде зроблено в повному об'ємі для його видужання. Важливу роль у психічному стані хворого і пе­ребігу його захворювання відіграє загальна атмосфера, яка панує у відділенні. Коли пацієнт спостерігає спокійну, впевнену роботу ме­дичних працівників, він з довірою ставитиметься до фахівців. За цих умов у хворого формується сприятливий психологічний контакт з персоналом відділення, що істотно сприяє підвищенню ефективності лікувального процесу.

Натомість, при виконанні лікарських призначень середній ме­дичний персонал повинен проявити наполегливість і принциповість, знайти відповідні слова і психологічні прийоми, аби переконати хво­рого в необхідності проведення певної маніпуляції чи процедури. В цих випадках недоречні ані фамільярність чи кокетство, ані наро­читі зверхність чи офіційність.

Неабияку роль у загальному догляді за хворими, які перебува­ють у тяжкому стані, зокрема, у комі, відіграє суворе дотримання лікувально-охоронного режиму. Неприпустимі голосні викрики або команди в коридорі (навіть, коли ситуація вимагає термінових дій), суперечки між персоналом, метушня при виконанні процедур. Кожні негаразди в обслуговуванні хворого і виконанні інших професійних завдань повинні вирішуватись у тиші і злагоді. Слід завжди виходи­ти з того, що підвищення голосу не сприяє прискоренню професійних дій, а лише негативно впливає на виробничий процес і ефективність лікування хворих.

Нерідко тяжкохворі неохайні, у них часто забруднюється постіль­на і натільна білизна. Медичний персонал не повинен висловлювати хворому свого невдоволення, тим паче в брутальній формі, а навпаки, слід заспокоїти хворого дати йому зрозуміти, що все це, неприємна, але звичайна річ за умов тяжкого стану. Стаціонарні хворі, особливо із складним і тривалим перебігом захворювання, гостро відчувають відірваність від сім'ї, близьких товаришів і друзів, переживають відлучення від домашньої атмо­сфери і виробничого оточення. Від медичного персоналу вимагають­ся виключний такт і розуміння хворого, аби зменшити негативні психологічні наслідки відчуття ним своєї самотності. З цією метою важливо створити доброзичливу, спокійну атмосферу спілкування пацієнта з родичами і друзями, оберігати його від зайвих відвідувань, дотримуватись їх тривалості, визначеної лікарем. Відвідувачі мають бути попереджені щодо інформації, яка не повинна передаватись хворому. Наприклад, не слід повідомляти тяжкохворих про раптову хворобу або смерть їх родичів чи близьких знайомих.

У стосунках із родичами медичний персонал може їм дати більше інформації про стан хворого, аніж йому самому. Зокрема, у випадках тяжкого перебігу або прогресування недуги необхідно повідомити про реальний прогноз хвороби, однак він має бути повідомлений не в категорично безнадійній формі, а в обережно песимістичному тоні. Не варто пропонувати родичам пошук якогось, насамперед, дефіцит­ного препарату для хворого. У випадках, коли ліки не будуть засто­совані, а хворий помре, у близьких може спрацювати побутовий сте­реотип: відсутність ліків спричинила смерть хворого.

Необхідно пам’ятати, що медичний догляд за хворими з тяжким станом, як і вся професійна діяльність медичного персоналу у відді­леннях реанімацій та інтенсивної терапії, вимагає виняткової пси­хологічної стійкості, фізичної витривалості і високого душевного благородства.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 1056 | Нарушение авторских прав