АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Оцінка результатів. Для запобігання виникненню хронічного гломерулонефриту слід проводити етапне лікування хворих, дотримуватися послідовності та безперервності спо­стереження

Для запобігання виникненню хронічного гломерулонефриту слід проводити етапне лікування хворих, дотримуватися послідовності та безперервності спо­стереження. В активний період хвороби здійснюють комплексну терапію в ста­ціонарі, потім дітей доліковують (у неактивний період) у поліклініці та місце­вому санаторії. Незалежно від варіанта перебігу гломерулонефриту всі діти підлягають диспансерному спостеріганню. Його здійснюють нефролог і дільни­чний педіатр поліклініки протягом 5 років від початку повної клініко-лабораторної ремісії. Диспансеризація передбачає активне спостереження та лікування, своєчасне виявлення загострення та профілактику рецидивів захво-рю-вання, здійснення реабілітаційних заходів.

Після виписування зі стаціонару продовжують медикаментозне лікування, при­значене лікарем. Протягом року забороняють заняття фізкультурою в загальній групі, не рекомендуються ортостатичні навантаження, купання у відкритих водоймах. Загострення в амбулаторних умовах виявляють завдяки регулярним оглядам дитини з обов'язковим вимірюванням АТ та дослідженням сечі. У разі виявлення загострення необхідна своєчасна корекція режиму, харчування, ме­дикаментозної терапії, навчального та фізичного навантаження, санація вогнищ хронічної інфекції. Якщо дитині проводять переривчастий курс лікування іму-нодепресантами, імуносупресорами та глюкокортикостероїдам й, можливі побі­чні явища, які також потребують корекції. Оскільки причиною загострення час­то є інтеркурентні захворювання, важливою є правильна тактика медпрацівни­ка в цей період. Дитині призначають ліжковий режим, антибіотик на 8—10 днів, антигістамінний препарат та ін. У період доліковування в поліклініці ре­комендується 1 раз у рік, навіть за повної клініко-лабораторної ремісії, компле­ксне обстеження в стаціонарі з метою контролю за станом функцій нирок (визначають рівень креатин і ну та сечовини у крові, кліренс ендогенного креа-тиніну, реабсорбцію води, інші показники тубулярних функцій). Диспансериза­цію дітей з хронічним гломерулонефритом здійснюють протягом усього пері­оду дитинства з наступною передачею під спостереження терапевтів.

Реабілітаційні заходи складаються із методичних, психологічних педагогічних, соціально-економічних та професійних, які здійснюють на всіх етапах лікувального процесу з метою максимального відновлення здо­ров'я. Найоптимальнішим місцем реабілітації є місцевий санаторій, розташова­ний у кліматичній зоні, в якій проживає дитина. Санаторно-курортне лікування може бути призначено не раніше, ніж через 10—12 міс від початку клініко-лабораторної ремісії.

Профілактика гломерулонефриту передбачає широке використання комплексу заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я дитини. До них належать: організа­ція правильного режиму, повноцінне харчування, проведення загартовувань них процедур та гімнастики, облік дітей, які часто хворіють, своєчасне їх ліку­вання, санація хронічних вогнищ інфекції, запобігання стресовим ситуаціям, особливий контроль за результатами захворювань, які найчастіше передують розвиткові гломерулонефриту.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 429 | Нарушение авторских прав