АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Визначення концентрації аміаку в повітрі приміщень для тварин

Джерелом надходження аміаку в повітря тваринницьких приміщень є розпад сечі, калу та підстилки. Вміст аміаку є прямим показником чистоти повітря.

Це безбарвний газ, токсичний з характерним подразнюючим запахом, який відчувається при концентрації 1,5…2 мг/м³ повітря. За нормальних умов щільність газу 0,7714 кг/м³; 1 мг займає об’єм 1,314 см³; в одному об’ємі води розчиняється 1176 об’ємів газу.

Гранично допустима кількість (ГДК) аміаку в повітрі приміщень 20 мг/м³ або 0,026%_о (проміле).Для племінних високопродуктивних тварин, молодняку та птиці ГДК становить не більше половини вказаного числа. Розрізняють токсичну і метатоксичну дію аміаку на організм тварин.

Токсична дія. Через слизові оболонки дихальних шляхів (переважно), а також кишково-шлункового тракту аміак у розчиненому вигляді всмоктується та потрапляє у внутрішнє середовище організму. Циркулюючи з кров’ю, з’єднується з гемоглобіном еритроцитів, переводячи його в лужний гематин – сполуку, яка не здатна переносити кисень і призводить до гіпоксії. У концентрації 1…3 мг/м³ викликає сильне збудження нервової системи, судоми і смерть від паралічу центру дихання.

Метатоксична дія. Добре розчиняючись у воді, аміак накопичується на поверхні слизових оболонок верхніх дихальних шляхів, кон’юнктиви очей та подразнює їх. Може викликати морфологічні та функціональні зміни у клітинах. Тривала дія аміаку в концентраціях, що наближаються до граничних, призводить до зниження загальної опірності організму, щодо дії несприятливих факторів зовнішнього середовища. Виникають умови для проникнення інфекції, тварини втрачають в рості і продуктивності.

Якісне визначення. Зволожений рожевий лакмусовий папір у присутності аміаку синіє. Зволожений жовтий папір, забарвлений бромтимолблау, зеленіє або синіє. Пари соляної кислоти при контакті з повітрям, що містить аміак, утворюють білий туман, внаслідок реакції, що дає хлористий амоній:

NН₃ + НСI = NH₄CI

Кількісне значення аміаку встановлюють титрометричним, колориметричним методами і за допомогою універсального газоаналізатора УГ-2.

Титрометричний метод грунтується на здатності титрованого розчину сірчаної кислоти зв’язувати аміак у повітрі:

2NH₃ + H₂SO₄ = (NH₄)₂SO₄

Суть методу: через поглиначі, наповнені 0,1 N розчином сірчаної кислоти, пропускають певний об’єм повітря. Методом титрування кислоти розчином лугу встановлюють зменшення титру сірчаної кислоти.

Прилади та реактиви: Аспіратори (два бутлі об’ємом 5…6 л) для пропускання певного об’єму повітря через поглиначі (трубки Петрі, склянки Тищенка або Дрексля), заповнені 0,1N розчином H₂SO₄, які з’єднуються послідовно; бюретки на 50 мл. Дві плоскодонні колбочки Ерленмейєра на 50…100 мл. Піпетки вимірювальні на 10…20мл. Термометр кімнатний і барометр анероїд, 0,1 N розчин H₂SO₄, 1 мл якого здатний зв’язати 1,7 mg NH₃ , 0,1 N розчин NaOH, 1мл якого повинен нейтралізувати 1 ml 0,1N розчину H₂SO₄. Індикатор - 1%-й розчин метилоранжу, який в кислому середовищі дає рожеве забарвлення, в нейтральному оранжеве, в лужному жовте.

Хід аналізу

1. Встановлюють перший титр сірчаної кислоти. В колбочку за допомогою піпетки набирають 20 мл розчину сірчаної кислоти, вносять дві краплі індикатора, титрують з бюретки розчином їдкого натрію до появи слабо-жовтого забарвлення.

У поглиначі наливають по 20 мл сірчаної кислоти, після чого пропускають через них 40…60л досліджуваного повітря із швидкістю 1 л/год. Об’єм пропущеного повітря доводять до нормальних умов за формулою Бойля-Маріотта та Гей-Люсака

V= Vt ·B/(1= a t) C760

Зливають розчин сірчаної кислоти у колбу. Потім піпеткою відбирають 20 мл, вміщують у колбочку, вносять дві краплі індикатора і визначають другий титр сірчаної кислоти. Титруючи з бюретки розчином їдкого натрію до появи слабо-жовтого забарвлення. За різницею титрів визначають кількість зв’язаної з аміаком сірчаної кислоти. Виявлену методом обчислення кількість аміаку в повітрі виражають в мг/м³ або %_о (проміле).

Приклад. Через 60 мл (три поглиначі) 0,1N розчину сірчаної кислоти пропускають 45 л досліджуваного повітря при температурі 10⁰С і атмосферному тиску 750 мм рт. ст.

На титрування 60 мл сірчаної кислоти до пропускання повітря витрачено 60 мл 0,1N розчину їдкого натрію (перший титр). Після пропускання повітря на таку ж кількість розчину сірчаної кислоти витрачено лише 50 мл 0,1 N розчину їдкого натрію (другий титр) сірчаної кислоти.

Різниця титрів Т₁ – Т₂ = 60 – 50 = 10 свідчить, що аміак зв’язав 10мл 0,1 N розчину H₂SO₄. Відомо, що 1 мл розчину H₂SO₄ зв’язує 1,7 мг аміаку; в такому разі 10 мл кислоти зв’яже 1,7х10 = 17 мг аміаку.

Звідси виходить, що в пропущеному об’ємі повітря міститься 17 мг аміаку. Масу аміаку переводимо в об’єм, враховуючи, що 1 мг його за нормальних умов займає 1,314 см³. Об’єм аміаку в даному прикладі буде дорівнювати 17 · 1,314 = 22,35 см³. Пропущений через поглиначі об’єм повітря приводимо до нормальних умов:

V = V t ·B/(1· at ·760 = 45·0,9920/1,0367 =43,04 л.

Отже, якщо в 43,04 л досліджуваного повітря знаходиться 17 мг аміаку, то в одному літрі:

17 мг / 43,04 л = 0,395 мг/л або 395 мг/м³

В об’ємних одиницях: якщо в 43,04 л повітря міститься 22,33см³ аміаку, то в 1 л його знаходиться 22,33 см³/43,04 = 0,519 см/л, або 0,519%₀ (проміле).

Визначення вмісту аміаку в поглинаючій рідині методом стандартних серій. Для цього застосовують однакові пробірки, які встановлюють в штативі над білим папером. Мірною піпеткою в пробірки вносять послідовно від 1 до 10 мг стандартного розчину хлористого амонію.

Дистильованою водою доводять об’єм рідини в перших дев’яти пробірках до 10 мл розчину сірчаної кислоти через яку пропускали досліджуване повітря.

Одночасно в усі 11 пробірок добавляють по 5 крапель (в кожну) реактиву Неслера, збовтують і залишають у спокої на 10 хвилин. В пробірках з’являється забарвлення рідини жовтувато-червоного кольору різної інтенсивності.

Розглядаючи зверху, порівнюють забарвлення 11-ї пробірки з кольором рідини в решті пробірок і підбирають однакові за інтенсивністю з досліджуваним зразком. Розрахунок проводять згідно методики надрукованої в практикумі по зоогігієні під редакцією І. Ф. Храбустовського, 1984, С. 58…59.

Дата добавления: 2016-03-26 | Просмотры: 1501 | Нарушение авторских прав