АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Зміст теми заняття. Сечовід — парний орган, має форму трубки

СЕЧОВІД (uréter).

Сечовід — парний орган, має форму трубки. Довжина сечоводу 30— 35 см., діаметр - 4-7 мм., розташований позаду очеревини (екстраперитонеально).

Топографія: сечовід знаходиться в черевній та тазовій порожнинах.

Зовнішня будова. Розрізняють 3 частини сечоводу:

— черевну (pàrs abdominàlis);

— тазову (pàrs pelvina).

— внутрішньостінкову (pàrs intramuralis)

Звуження сечоводу:

— місце переходу миски в сечовід;

— місце переходу черевної частини сечоводу в тазову (вся тазова частина вужча, ніж черевна);

— місце входу сечоводу в сечовий міхур.

Внутрішня будова. Сечовід — порожнистий (трубчастий) орган.

Будова стінки:

1) внутрішня оболонка — слизова — має наступні особливості:

— перехідний епітелій;

— поздовжні складки;

— виражена підслизова основа;

— залози виробляють слиз;

— лімфоїдна тканина утворює одинокі лімфатичні вуз­лики;

2) середня оболонка — м'язова — складається з 2 шарів:

— внутрішнього — поздовжнього;

— зовнішнього — циркулярного.

Але тазова частина сечоводу має 3 шари:

— поздовжній;

— циркулярний;

— поздовжній;

3) зовнішня оболонка — адвентиціальна.

Сечоводи новонароджених мають звивистий хід, легко зміщуються у зв'язку зі слабким розвитком жирової клітковини заочеревинного простору. Довжина їх - 4-7 см. Лівий сечовід довший за правий. Поле стикування з сечовим міхуром порівняно велике. Вигини більш виражені як на рівні нижнього полюса нирки, так і в області пересічення сечоводу з судинами. Стінка сечоводів тонка, м'язовий циркулярний шар розвинутий слабо, особливо при впадінні в сечовий міхур.

Рентгенанатомія: на рентгенограмі сечовід має вигляд довгої вузької тіні, що йде від нирки до сечового міхура. Сечовід утворює згини (викривлення) в двох площинах — сагітальній і фронтальній (в черевній частині — медіально, в тазовій — латерально).

Розвиток. Сечовід розвивається зі середньої (проміжної) частини мезодерми (з ніжок мезодерми). З каудальної частини мезонефричної протоки утворюється метанефричний дивертикул, з якого формується сечовід.

Функція: проведення сечі.

Кровопостачання та іннервація. Сечовід кровопостачається сечовідними гілками ниркової артерії, внутрішньої клубової артерії, нижньої міхурової артерії, яєчкової (яєчникової) артерії. Венозна кров відтікає в одноіменні вени. Лімфа відтікає в поперекові та клубові лімфатичні вузли. Парасимпатична іннервація здійснюється аксонами вісцеромотонейронів парасимпатичних вузлів, в яких перериваються гілки блукаючого нерва і тазові нут­ряні нерви. Симпатична іннервація відбувається нирковим, сечовідним, нижнім підчеревним сплетеннями, утвореними аксонами вісцеромотонейронів поперекових та крижових вузлів симпатичного стовбура. Чутливі волокна йдуть в складі симпатичних і парасимпатичних нервів.

СЕЧОВИЙ МІХУР (vésica urinàrìa, s.cystus (rp.).

Наповнений сечовий міхур має яйцеподібну форму, порожній — трикутну. Об'єм сечового міхура — 500 мл. Сечовий міхур — непарний орган.

Топографія:

— голотопія: наповнений сечовий міхур знаходиться у порожнині таза і в черевній порожнині; порожній — тільки в порожнині таза;

— скелетотопія: наповнений сечовий міхур виступає на 4—5 см над рівнем лобкового симфізу, порожній — не виступає;

— синтопія: у мужчин позаду сечового міхура розміщена пряма кишка, у жінок — матка.

Зовнішня будова. Розрізняють наступні частини сечового міхура:

— верхівка (àpex vésicae urìnàriae);

— тіло (corpus vésicae urinàriae);

— дно (fundus vésicae urinàriae);

— шийка (cérvix vésicae urinàriae).

Сечовий міхур має парний вхідний отвір — отвір сечоводу (óstium uretéris) i непарний вихідний отвір — внутрішній отвір сечівника (óstium uréthrae intémum).

Внутрішня будова. Сечовий міхур — порожнистий (трубчастий) орган. Будова стінки:

1) внутрішня оболонка — слизова — має наступні особливості:

— перехідний епітелій;

— виражені складки (plicae vesicàles), але є виняток — трикутник сечового міхура (trigónum vésicae), в основі якого є отвори сечоводів, а на верхівці — внутрішній отвір сечівника;

— виражена підслизова основа, але виняток — трикутник сечового міхура (в трикутнику відсутні складки і підслизова основа);

— залози міхурові (glаndulae vesicàles) виробляють слиз;

— лімфоїдна тканина утворює одинокі лімфатичні вузлики;

2) середня оболонка — м'язова — складається з трьох шарів:

— внутрішній (stràtum intérnum) — переважають поздовжні волокна;

— середній (stràtum mèdium) — переважають поперечні волокна;

— зовнішній (stràtum extérnum) — переважають поздовжні волокна;

Поперечні волокна в ділянці шийки сечового міхура потовщуються і утворюють м'яз-стискач міхура (musculus sphincter vésicae).

М'язова оболонка сечового міхура формує також м'яз, який виганяє сечу (musculus detrùsor urinae);

3) зовнішня оболонка — адвентиціальна (порожнього міхура) з трьох сторін, лише зверху — серозна (міхур лежить екстраперитонеально).

Сечовий міхур у новонароджених веретеноподібний чи грушоподібний, розташовується над входом у малий таз, його верхівка знаходиться на середині відстані між пупком і лобковим зрощенням. Дно сечового міхура розташоване на рівні верхнього краю лобкового симфізу, отвори сечоводів знаходяться у дівчаток на висоті отвору матки. Передня стінка сечового міхура не покрита очеревиною. У дівчаток, на відміну від дорослих, сечовий міхур не стикається з піхвою, у хлопчиків не межує з прямою кишкою. В перші три роки життя відбувається опускання сечового міхура в порожнину малого таза. При цьому змінюється відношення органа до тазових нутрощів і очеревини; сечовий міхур виходить з-під очеревинного покриву і займає в спорожненому стані екстраперитоніальне положення. Ємність сечового міхура складає, у новонароджених 50-80 см³, у дітей 6 місяців 135 см³, у віці 1 року 200 см³, у 3-4 роки 400 см³, у 8-9 років 500 см³, у 12-13 років 900 см³. У дорослих максимальна місткість сечового міхура складає у середньому 1500-2000 см³.

Розвиток. Розвиток сечового міхура пов'язаний з пере­твореннями клоаки. Клоака — це спільна порожнина, куди спочатку відкриваються сечові та статеві шляхи, задня кишка. Клоака має вигляд сліпого мішка, закритого клоа­ковою перетинкою. Згодом в клоаці виникає фронтальна перетинка, яка поділяє клоаку на дві частини: сечостатевий синус і пряму кишку, клоакова перетинка проривається. Сечостатевий синус продовжується в сечовий мішок (allantóis). Дистальна частина сeчового мішка перетворюється в сечову протоку (urachus), яка до моменту народження облітерується і залишається у вигляді серединної пупкової зв'язки. З проксимальної частини сечового мішка розвивається сечовий міхур.

Функція:

— накопичення сечі;

— виведення сечі.

Кровопостачання та іннервація. Сечовий міхур кровопостачається верхніми та нижніми міхуровими артеріями. Венозна кров відтікає в однойменні вени. Лімфа відтікає у лімфатичні вузли таза (клубові). Парасимпатична іннервація здійснюється аксонами вісцеромотонейронів па­расимпатичних вузлів, в яких перериваються тазові нутряні нерви. Симпатична іннервація відбувається нижнім підчеревним сплетенням (тазовим), утвореним аксонами вісцеромотонейронів крижових вузлів симпатичного стовбура. Чутливі волокна йдуть в складі тазових нутряних нервів.

Рекомендована література.

1. В.Г.Ковешников «Анатомія людини» Луганськ, 2005, Т.2, -с.153-173.

2. М.Р.Сапин «Анатомия человека», Москва, «Медицина», 1986, Т.2, -с.95-107.

3. М.Г.Привес «Анатомия человека», С.П. издательство «Гиппократ», 1998, -с. 322-334.

4. Синельников Р.Д. Атлас «Анатомия человека», Т.2, -с. 1172-188.

Дата добавления: 2014-12-11 | Просмотры: 941 | Нарушение авторских прав