АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Зміст теми заняття. Сечовід — парний орган, має форму трубки

Прочитайте:
  1. III. Зміст навчального матеріалу
  2. IV. Зміст заняття
  3. IV. Зміст навчального матеріалу
  4. IV. Зміст навчального матеріалу
  5. IV. Зміст навчального матеріалу
  6. IV. Зміст навчального матеріалу
  7. IV. Зміст навчального матеріалу
  8. IV. Зміст навчального матеріалу
  9. IV. Зміст навчального матеріалу
  10. IV. Зміст навчального матеріалу

СЕЧОВІД (uréter).

Сечовід — парний орган, має форму трубки. Довжина сечоводу 30— 35 см., діаметр - 4-7 мм., розташований позаду очеревини (екстраперитонеально).

Топографія: сечовід знаходиться в черевній та тазовій порожнинах.

Зовнішня будова. Розрізняють 3 частини сечоводу:

— черевну (pàrs abdominàlis);

— тазову (pàrs pelvina).

— внутрішньостінкову (pàrs intramuralis)

Звуження сечоводу:

— місце переходу миски в сечовід;

— місце переходу черевної частини сечоводу в тазову (вся тазова частина вужча, ніж черевна);

— місце входу сечоводу в сечовий міхур.

Внутрішня будова. Сечовід — порожнистий (трубчастий) орган.

Будова стінки:

1) внутрішня оболонка — слизова — має наступні особливості:

— перехідний епітелій;

— поздовжні складки;

— виражена підслизова основа;

— залози виробляють слиз;

— лімфоїдна тканина утворює одинокі лімфатичні вуз­лики;

2) середня оболонка — м'язова — складається з 2 шарів:

— внутрішнього — поздовжнього;

— зовнішнього — циркулярного.

Але тазова частина сечоводу має 3 шари:

— поздовжній;

— циркулярний;

— поздовжній;

3) зовнішня оболонка — адвентиціальна.

Сечоводи новонароджених мають звивистий хід, легко зміщуються у зв'язку зі слабким розвитком жирової клітковини заочеревинного простору. Довжина їх - 4-7 см. Лівий сечовід довший за правий. Поле стикування з сечовим міхуром порівняно велике. Вигини більш виражені як на рівні нижнього полюса нирки, так і в області пересічення сечоводу з судинами. Стінка сечоводів тонка, м'язовий циркулярний шар розвинутий слабо, особливо при впадінні в сечовий міхур.

Рентгенанатомія: на рентгенограмі сечовід має вигляд довгої вузької тіні, що йде від нирки до сечового міхура. Сечовід утворює згини (викривлення) в двох площинах — сагітальній і фронтальній (в черевній частині — медіально, в тазовій — латерально).

Розвиток. Сечовід розвивається зі середньої (проміжної) частини мезодерми (з ніжок мезодерми). З каудальної частини мезонефричної протоки утворюється метанефричний дивертикул, з якого формується сечовід.

Функція: проведення сечі.

Кровопостачання та іннервація. Сечовід кровопостачається сечовідними гілками ниркової артерії, внутрішньої клубової артерії, нижньої міхурової артерії, яєчкової (яєчникової) артерії. Венозна кров відтікає в одноіменні вени. Лімфа відтікає в поперекові та клубові лімфатичні вузли. Парасимпатична іннервація здійснюється аксонами вісцеромотонейронів парасимпатичних вузлів, в яких перериваються гілки блукаючого нерва і тазові нут­ряні нерви. Симпатична іннервація відбувається нирковим, сечовідним, нижнім підчеревним сплетеннями, утвореними аксонами вісцеромотонейронів поперекових та крижових вузлів симпатичного стовбура. Чутливі волокна йдуть в складі симпатичних і парасимпатичних нервів.

СЕЧОВИЙ МІХУР (vésica urinàrìa, s.cystus (rp.).

Наповнений сечовий міхур має яйцеподібну форму, порожній — трикутну. Об'єм сечового міхура — 500 мл. Сечовий міхур — непарний орган.

Топографія:

— голотопія: наповнений сечовий міхур знаходиться у порожнині таза і в черевній порожнині; порожній — тільки в порожнині таза;

— скелетотопія: наповнений сечовий міхур виступає на 4—5 см над рівнем лобкового симфізу, порожній — не виступає;

— синтопія: у мужчин позаду сечового міхура розміщена пряма кишка, у жінок — матка.

Зовнішня будова. Розрізняють наступні частини сечового міхура:

— верхівка (àpex vésicae urìnàriae);

— тіло (corpus vésicae urinàriae);

— дно (fundus vésicae urinàriae);

— шийка (cérvix vésicae urinàriae).

Сечовий міхур має парний вхідний отвір — отвір сечоводу (óstium uretéris) i непарний вихідний отвір — внутрішній отвір сечівника (óstium uréthrae intémum).

Внутрішня будова. Сечовий міхур — порожнистий (трубчастий) орган. Будова стінки:

1) внутрішня оболонка — слизова — має наступні особливості:

— перехідний епітелій;

— виражені складки (plicae vesicàles), але є виняток — трикутник сечового міхура (trigónum vésicae), в основі якого є отвори сечоводів, а на верхівці — внутрішній отвір сечівника;

— виражена підслизова основа, але виняток — трикутник сечового міхура (в трикутнику відсутні складки і підслизова основа);

— залози міхурові (glаndulae vesicàles) виробляють слиз;

— лімфоїдна тканина утворює одинокі лімфатичні вузлики;

2) середня оболонка — м'язова — складається з трьох шарів:

— внутрішній (stràtum intérnum) — переважають поздовжні волокна;

— середній (stràtum mèdium) — переважають поперечні волокна;

— зовнішній (stràtum extérnum) — переважають поздовжні волокна;

Поперечні волокна в ділянці шийки сечового міхура потовщуються і утворюють м'яз-стискач міхура (musculus sphincter vésicae).

М'язова оболонка сечового міхура формує також м'яз, який виганяє сечу (musculus detrùsor urinae);

3) зовнішня оболонка — адвентиціальна (порожнього міхура) з трьох сторін, лише зверху — серозна (міхур лежить екстраперитонеально).

Сечовий міхур у новонароджених веретеноподібний чи грушоподібний, розташовується над входом у малий таз, його верхівка знаходиться на середині відстані між пупком і лобковим зрощенням. Дно сечового міхура розташоване на рівні верхнього краю лобкового симфізу, отвори сечоводів знаходяться у дівчаток на висоті отвору матки. Передня стінка сечового міхура не покрита очеревиною. У дівчаток, на відміну від дорослих, сечовий міхур не стикається з піхвою, у хлопчиків не межує з прямою кишкою. В перші три роки життя відбувається опускання сечового міхура в порожнину малого таза. При цьому змінюється відношення органа до тазових нутрощів і очеревини; сечовий міхур виходить з-під очеревинного покриву і займає в спорожненому стані екстраперитоніальне положення. Ємність сечового міхура складає, у новонароджених 50-80 см3, у дітей 6 місяців 135 см3, у віці 1 року 200 см3, у 3-4 роки 400 см3, у 8-9 років 500 см3, у 12-13 років 900 см3. У дорослих максимальна місткість сечового міхура складає у середньому 1500-2000 см3.

Розвиток. Розвиток сечового міхура пов'язаний з пере­твореннями клоаки. Клоака — це спільна порожнина, куди спочатку відкриваються сечові та статеві шляхи, задня кишка. Клоака має вигляд сліпого мішка, закритого клоа­ковою перетинкою. Згодом в клоаці виникає фронтальна перетинка, яка поділяє клоаку на дві частини: сечостатевий синус і пряму кишку, клоакова перетинка проривається. Сечостатевий синус продовжується в сечовий мішок (allantóis). Дистальна частина сeчового мішка перетворюється в сечову протоку (urachus), яка до моменту народження облітерується і залишається у вигляді серединної пупкової зв'язки. З проксимальної частини сечового мішка розвивається сечовий міхур.

Функція:

— накопичення сечі;

— виведення сечі.

Кровопостачання та іннервація. Сечовий міхур кровопостачається верхніми та нижніми міхуровими артеріями. Венозна кров відтікає в однойменні вени. Лімфа відтікає у лімфатичні вузли таза (клубові). Парасимпатична іннервація здійснюється аксонами вісцеромотонейронів па­расимпатичних вузлів, в яких перериваються тазові нутряні нерви. Симпатична іннервація відбувається нижнім підчеревним сплетенням (тазовим), утвореним аксонами вісцеромотонейронів крижових вузлів симпатичного стовбура. Чутливі волокна йдуть в складі тазових нутряних нервів.

Рекомендована література.

1. В.Г.Ковешников «Анатомія людини» Луганськ, 2005, Т.2, -с.153-173.

2. М.Р.Сапин «Анатомия человека», Москва, «Медицина», 1986, Т.2, -с.95-107.

3. М.Г.Привес «Анатомия человека», С.П. издательство «Гиппократ», 1998, -с. 322-334.

4. Синельников Р.Д. Атлас «Анатомия человека», Т.2, -с. 1172-188.


Дата добавления: 2014-12-11 | Просмотры: 926 | Нарушение авторских прав



1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 | 98 | 99 | 100 | 101 | 102 | 103 | 104 | 105 | 106 | 107 | 108 | 109 | 110 | 111 | 112 | 113 | 114 | 115 | 116 | 117 | 118 | 119 | 120 | 121 | 122 | 123 | 124 | 125 | 126 | 127 | 128 | 129 | 130 | 131 | 132 | 133 | 134 | 135 | 136 | 137 | 138 | 139 | 140 | 141 | 142 | 143 | 144 | 145 |



При использовании материала ссылка на сайт medlec.org обязательна! (0.006 сек.)