АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Бройтигам В., Кристиан П., Рад М. 4 страница

Треба, щоб дитина спала в окремому ліжку, яке б відповідало її зростові. Це сприяє повному розслабленню мускулатури, а тим самим і кращому відпочинку. Нічну білизну для дітей слід шити з легкої тканини, яка б добре пропускала повітря і не обмежува­ла рухів.

Дітям не рекомендується спати, вкрившись з головою, на висо­ко покладених подушках і в надто м’якій постелі. В першому ви­падку дитина не дістає достатньої кількості свіжого повітря, в дру­гому — в неї порушується кровопостачання мозку, в третьому — порушується правильне формування скелета, що може призвести, наприклад, до викривлення хребта.

Спати рекомендується при відчиненій кватирці, причому ліж­ко треба ставити за 2 м од вікна або ще й далі.

Щоб сон був повноцінний, їсти треба не пізніше ніж за 1,5... 2 год до сну. їжа дітей при цьому має бути- легкозасвоюваною. Не рекомендується перед сном вживати м’ясні, рибні, горохові стра­ви, а також міцний чай і каву, які збудливо діють на нервову си­стему.

Якщо батьки додержують усіх цих гігієнічних вимог в організа­ції сну дитини, у неї встановлюється правильний ритм сну й не­спання.

Гіпноз. Ще в далекі часи було відоме таке явище, як гіпноз. Проте фізіологічне пояснення воно дістало тільки завдяки працям І. П. Павлова. Він довів, що фізіологічною основою гіпнозу, як і звичайного сну, є процес гальмування, що виникає в корі велико­го мозку, залишаючи, проте, окремі ділянки її збудженими. Під час гіпнозу в людини підвищується навіюваність, що створює сприятливі передумови для лікування словом. Сприйнятливість щодо гіпнозу залежить від індивідуально-типологічних особливос­тей нервової системи людини й обстановки, в якій проходить сеанс гіпнозу, а також від особистих якостей лікаря, що проводить таке лікування, та від бажання самого хворого піддатися гіпнозові.

Гіпноз використовується як засіб лікування психічних захворю­вань, неврозів, нав’язливих станів та в ряді інших випадків.

Механізм виникнення гіпнотичного стану подібний до утворення в корі великого мозку «сторожового пункту» під час сну. Людина

д стані гіпнозу перестає сприймати всі зовнішні подразники, які не стосуються слів гіпнотизера. В таких випадках слова гіпноти­зера стають могутнім стимулом для перебудови умовнорефлектор­них зв’язків у корі. Людина під дією гіпнозу не може самостійно мислити, робити умовиводи. Вона цілком перебуває під владою навіювань гіпнотизера.

§ 14. ОСОБЛИВОСТІ ВИЩОЇ НЕРВОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДІТЕЙ

Фізіологічна єдність і взаємодія першої і другої сигнальних си­стем в учнів. Суспільно-трудова діяльність становить головну від­мінність людини від тварин. Притаманна тільки людині здатність до мови і мислення виділяє її з тваринного світу.

І. П. Павлов, вивчаючи вищу нервову діяльність, створив учен­ня про першу і другу сигнальні системи. Першою сигнальною системою він назвав аналітичну і синтетичну діяльність кори вели­кого мозку, яка спрацьовує у відповідь на численні подразники навколишнього середовища, крім слова. До подразників першої сигнальної системи належать світло, колір предметів, розташуван­ня їх у просторі і рух, різноманітні шуми, запахи, смак їжі, тепло, холод, біль — тобто такі подразники, які можуть бути умовними й для тварин.

Прикладом виявлення діяльності першої сигнальної системи може бути відсмикування руки від гарячих предметів, умовнореф­лекторне слиновиділення на вигляд і запах їжі тощо, у; Для другої сигнальної системи подразником є слово. Вона властива тільки людині. Перші місяці після народження дитина володіє тільки першою сигнальною системою, друга сигнальна система розвивається пізніше на основі першої. Це було доведено дослідженнями А. Г. Іванова-Смоленського, який навів ряд доказів етапності у розвитку в дітей взаємозв’язків між першою і другою сигнальними системами.

Протягом перших місяців життя у дитини виявляються умовні рефлекси, не пов’язані із смисловим значенням слів. І тільки на­прикінці першого року життя слово набуває для неї смислового значення. З цього часу робота головного мозку дитини стає на щабель вище, ніж у тварин. Через членороздільно вимовлене сло­во дитина входить у контакт із соціальним, суто людським сере­довищем.

Виникнення другої сигнальної системи, пов’язаної із словесною сигналізацією, докорінно змінило вищу нервову діяльність людини. Подразники другої сигнальної системи — слова — забезпечують вищий ступінь узагальнення, ніж подразники першої сигнальної системи. Друга сигнальна система сприяє здійсненню будь-якої, умовнорефлекторної реакції і стає фундаментом всієї розумової діяльності людини, тому що людина мислить словами.

І. П. Павлов назвав слово сигналом сигналів. ї справді, за допомогою слова ми можемо позначити будь-які перші сигнали

дійсності, такі, наприклад, поняття, як «вогонь», «світло», «запах», «гуркіт» та ін.

Обидві сигнальні системи у вищій нервовій діяльності людини нерозривно пов’язані між собою. Справді, другі сигнали дійсності можуть формуватися тільки на основі перших. Так, сліпа від на- народження людина не може повністю вникнути в значення слів, що позначають колір.

Оскільки перша сигнальна система людини перебуває в постій­ній взаємодії з другою, вона також стала якісно іншою, ніж у тварин. Люди значно глибше й повніше сприймають все багатство і розмаїття навколишнього світу, бо кожен сигнал дійсності мовби проходить крізь призму їхнього мислення. '

Ось чому, незважаючи на взаємозв’язок і взаємозалежність між першою і другою сигнальними системами, головна роль у діяльності кори великого мозку належить другій сигнальній систе­мі. В людини кожне слово протягом життя поєднується з певним життєвим явищем. Словами позначається весь навколишній світ, усі поняття, переживання і стан організму людини. З другою сигнальною системою пов’язане абстрагування у мисленні людини.

Друга сигнальна система дитини. Друга сигнальна система в дітей починає, як уже згадувалось, розвиватися на кінець першого року життя. Тому, якщо дитина росте поза суспільством, без спілкування з іншими людьми, вона ніколи не стане людиною. У неї ніколи не розів’ється друга сигнальна система. В науці відо­мі випадки, коли знаходили дітей, вихованих тваринами. Незва­жаючи на величезні зусилля вчених, таких дітей не вдалося навчи­ти говорити, залучити до повноцінної трудової діяльності.

Мислення дитини молодшого шкільного віку має конкретний, образний характер, і абстрагування слова від предмета або дії, позначуваних словом, часто недоступне їй. Інакше кажучи, усві­домлення словесного складу мови відстає у своєму розвитку від практичного оволодіння нею. Свідомо оволодівати мовою дити­на починає тільки в школі, коли ознайомлюється з вищою формою виявлення її — писемною мовою. У дітей дошкільного віку слов­никовий запас становить 300...500 слів, у дітей молодшого шкіль­ного віку — 3000...4000, а в дорослої людини — 11 000 і більше слів.

Метою виховної роботи вчителів і батьків із дітьми має ста­ти забезпечення гармонійного поєднання у них першої і другої сигнальних систем. Дуже важливо вчити дітей передавати слова­ми безпосередні спостереження в природі, в соціальному оточенні. Треба вміло використовувати ігри дітей, прочитані ними книги та переглянуті кінофільми для зв’язного переказування.

Розвиток і вдосконалення другої сигнальної системи відбуваю­ться безперервно в процесі навчання й виховання. Щоб вона нор­мально функціонувала, потрібна взаємодія різних зон кори велико­го мозку. В разі порушення цих зв’язків виникають різні патологіч­ні явища. Так, якщо хворобою вражено ліву півкулю, де містяться центри мови і письма,— людина забуває окремі слова, втрачає

можливість правильно вимовляти їх, в неї порушується механізм письма.

Діяльність усієї кори великого мозку перебував в складних взає­мозв’язках з підкіркою, причому друга сигнальна система виступає «вищим регулятором поведінки», тому вона може пригнічувати і стримувати захисні, харчові, статеві, больові рефлекси.

‘'ДТипи вищої нервової ДІЯЛЬНОСТІ. Як відомо, різні люди в певних життєвих обставинах поводяться неоднаково. Це пояснюється тим, що психічна діяльність кожної людини глибоко індивідуальна. Ще стародавні вчені намагались класифікувати людей за темперамен­тами, проте вперше наукову класифікацію запропонував І. П. Пав- лов.

Вивчення індивідуальних особливостей вищої нервової діяль­ності у тварин стало для ї. П. Павлова основою встановлення в со­бак чотирьох типів вищої нервової діяльності. Пізніше, проводячи аналогію з людиною і зробивши поправку на якісні особливості її психіки, І. П. Павлов дав класичне визначення типів вищої нерво­вої діяльності людини. Згідно з цим вченням, нервова система характеризується трьома основними властивостями: силою, врівно­важеністю та рухливістю процесів збудження і гальмування. Харак- "тером взаємодії цих трьох властивостей нервової системи зумовлю­ються індивідуальні особливості вищої нервової діяльності людини, її працездатність і поведінка.

V/ І. П. Павлов визначив чотири типи вищої нервової діяльності: сильний неврівноважений; сильний врівноважений, рухливий; силь­ний врівноважений, малорухливий, або інертний; слабкий, зниже- нозбудний.

Сильний неврівноважений тип. У дітей цього типу процеси збу­дження переважають над процесами гальмування. У них легко утворюються умовні рефлекси, проте гальмування значно ослабле­не. Такі діти непосидючі, їм бракує наполегливості у праці. Навіть сильні подразники, сторонні для цього рефлексу, не гальмують його, а, навпаки, посилюють. У дітей цього типу нестійкі негативні умовні рефлекси. Ці діти дуже рухливі, збудливі, говорять голосно, невід­повідно сильно реагують навіть на слабкі больові подразнення, ма- лодисципліновані, нерідко агресивні. Вони рухаються поривчасто, розмовляють швидко. Серед таких дітей бувають дуже здібні, емо­ційні, темпераментні.

чУ Друга група дітей сильного неврівноваженого типу характери­зується агресивною поведінкою. Вони дуже запальні, вибухи гніву в них часті, проте нетривалі. Нарешті, третя група сильного неврі­вноваженого типу — це важковиховувані діти. В них гальмівні про­цеси настільки послаблені, що вони не в змозі гальмувати свої інстинкти і нерідко порушують при цьому естетичні норми поведін­ки. Виховання і навчання таких дітей потребує великої витримки і такту, настійливості і цілеспрямованих дій вихователів, педагогів та батьків. Вплив на них батьків і педагогів стає новим подразни­ком і викликає ще більший напад збудження, аж до агресивності. Дітей цього типу можна до певної міри перевиховати, але тільки

повільним, поступовим тренуванням. Вправами можна посилити в них процеси гальмування і послабити процеси збудження.

\/ Сильний врівноважений, рухливий тип. У дітей цього типу про­цеси збудження і гальмування досить посилені, врівноважені і рух­ливі. Всі умовні рефлекси в них утворюються легко і швидко. Вча­ться такі діти успішно.

Реакції-відповіді в дітей сильного врівноваженого, рухливого типу відповідають силі подразників. Мова в них швидка, але плав­на, з багатою мімікою й жестикуляцією, словниковий запас вели­кий. Діти цього типу, як правило, легко спілкуються, вони емоційні, життєрадісні, ініціативні, дисципліновані, швидко освоюються в не­знайомій обстановці. Якщо правильно організовано режим навчан­ня,[дсора великого мозку в таких дітей перебуває в стані оптималь­ного збудження^ що сприяє високій працездатності. Перебудова динамічного стереотипу відбувається без особливих ускладнень. ■Для педагогів складність у роботі з цими дітьми полягає тільки в тому, що їх для успішної роботи треба постійно тримати в стані за­цікавлення. Отже, вчителеві треба весь час урізноманітнювати прийоми і методи навчання.

Ч/ Сильний врівноважений, малорухливий (інертний) тип. У дітей цього типу процеси збудження і гальмування сильні і врівноваже­ні, проте від одного виду діяльності до другого вони переходять важко. Умовні рефлекси утворюються повільно, але вони міцні. Мова в цих дітей спокійна, правильна, з достатнім словниковим запасом, проте без надмірної міміки і жестикуляції. Діти малорух­ливі, посидючі на уроках, дисципліновані. Вони успішно вчаться, до­сить наполегливі у переборенні труднощів і сумлінні у виконанні завдань.

Ч/- Слабкий, зниоюенозбудний тип. Щоб у дітей такого типу утво­рилися умовні рефлекси, потрібна більша кількість поєднань з без­умовним подразником. Тому умовні рефлекси в них утворюються повільно. Сильні або тривалі подразнення спричинюють у таких дітей позамежне гальмування, вони швидко втомлюються. Сторон­ні подразники легко викликають у них зовнішнє гальмування. Ди­намічний стереотип змінюється дуже важко.

Прийшовши вперше до школи, такі діти не можуть встановити контактів з ровесниками, тримаються осторонь, не відповідають на запитання, плачуть, коли щось їм не дається. Вони потребують постійного педагогічного і медичного спостереження, оздоровчих заходів, оскільки в них часто спостерігаються нервові розлади. Ці діти дуже вразливі, до них потрібний обережний підхід, особлива увага.

Однак тип вищої нервової діяльності дитини не можна розгля­дати як щось незмінне. Він пластичний, відносно стійкий функціо­нально, а це створює сприятливі умови для спрямованого форму­вання типологічних рис протягом усього навчально-виховного процесу. Ще І. П. Павлов зазначав, що типи вищої нервової діяльності не є сталими, а змінюються під впливом навколишнього середовища. Він твердив, що поведінка людини або тварини зумов-

лема не тільки природженими властивостями нервової системи, а й тими впливами, які «падали і постійно падають на організм під час його індивідуального існування, тобто залежить від постійного виховання або навчання в найширшому значенні цих слів».

§ 15. ГІГІЄНІЧНІ ВИМОГИ ЩОДО ОРГАНІЗАЦІЇ РОЗУМОВОЇ ПРАЦІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

V Втома. Нормально жити і вчитись дитина може тільки тоді, коли правильно організовано її розумову працю. Радянському вчителеві належить одна з найголовніших ролей у підготовці всебічно.осві­чених будівників комуністичного суспільства. Та не менш важливо виховати молоде покоління фізично міцним, здоровим і життє­радісним. Раціональна організація навчання і виховання з метою всебічного гармонійного розвитку розумових і фізичних сил дитини грунтується на знанні й використанні її вікових особливостей. Ко­жен день учня має бути влаштований так, щоб він міг зберігати свою працездатність протягом усього навчального року.

Організовуючи навчально-виховний процес, слід пам’ятати про фізіологічний механізм виникнення втоми й перевтоми.

Втома — це природний стан, що виникає в результаті напруже­ної діяльності. У дітей молодшого шкільного віку розрізняють три ступені втоми.

Перший ступінь утоми проявляється в зниженні розумової і фі­зичної працездатності, у виникненні рухового неспокою. При цьому увага й сприйнятливість дітей на уроці слабшають. Потім розви­ваються млявість і сонливість. Це свідчить про гальмування орієн­тувальних рефлексів, які завжди пов’язані з новизною подразника.

На другому ступені втоми з’являється головний біль, потім послаблюється увага на уроках, зникає апетит, розладнується сон.

Для третього ступеня втоми характерний неспокійний сон, ди­тина протягом ночі часто прокидається. В такому разі дальше перевантаження дитини розумовою роботою може призвести до по­силення головного болю, дратівливості, різкого спаду працездат­ності, зниження опірності організму щодо інфекційних захворю­вань. Все це ознаки розвитку перевтоми.

\/ Перевтома. Якщо ознаки сильної втоми не зникають у дитини й після відпочинку, то розвивається стійка перевтома, що завдає шкоди здоров’ю. Перевтома проявляється в низькій працездатно­сті, загальній слабкості, блідості, підвищеній сприйнятливості що­до хвороб тощо.

Щоб запобігти наростанню втоми, треба організувати навчаль­ну роботу так, щоб діти переходили від розумової діяльності до фізичної, а від неї — до розумової. Виникнення нових вогнищ у корі приводить до того, що центри, збуджені під час попередньої роботи, загальмовуються. Це допомагає відновити працездатність.

Велику роль у зниженні втомлюваності дітей відіграють пози­тивні емоції, наприклад, радість, захват. Негативні емоції, такі як образа, страх, призводять до стану пригнічення, що й стає перед­умовою швидкої втоми.

Перевтому спричинюють також непосильні вимоги, надмірне дозування і нудний, одноманітний виклад навчального матеріалу, окрики вчителя, несправедливі й суворі покарання.

Кількість уроків. Нині за навчальним планом для І—III класів встановлено 24 навчальні години на тиждень, тобто по 4 год на день. З погляду гігієни, такий розподіл годин відповідає фізичним можливостям дітей цього віку. Однак для першокласника й таке навантаження непосильне. Вступ до школи різко змінює умови життя і характер діяльності семирічної дитини. їй необхідно при­стосуватись до нових умов шкільного життя — змінити динаміч­ний стереотип. Зокрема, дитині важко звикнути сидіти нерухомо за партою протягом 45 хв.

Дослідження показали, що учні перших класів працюють най­продуктивніше на перших уроках, а на четвертому вони так часто відволікаються, що проводити з ними роботу надзвичайно важко. Гігієнічно правильно скоротити тривалість уроку в першому класі до 35 хв. Згідно з «Положенням про восьмирічну школу РРФСР», педагогічна рада має право це зробити.

Тривалість уроків слід встановлювати відповідно до вікових особливостей учнів. З’ясовано, що у зв’язку з притаманним дітям слабким розвитком концентрації процесів збудження і гальмуван­ня вони можуть бути уважними протягом такого часу: 5...7-річні — 15 хв, 8...10-річні—-20 хв, 11 — 12-річні діти — 25 хв. Після цього часу дитина стає млявою, сонною, увага її відволікається, оскіль-:Ж у втомлених ділянках кори виникає гальмування. Тому на ро­боту, що потребує розумового напруження, вчитель має витрачати ту кількість часу, яка під силу дітям цього віку.

Встановлено, що навчальні навантаження разом із виконанням домашніх завдань не можуть тривати для дитини семирічного віку довше ніж 5,5 год, а для десятирічного віку — 6,5 год на день.

Перерви. Між уроками роблять перерви, щоб зберегти високий рівень працездатності протягом усього навчального дня. У школах тривалість перерв після першого і третього уроків встановлено в 10 хв, після другого — 20 хв. Досить довгі перерви між уроками необхідні для того, щоб запобігти втомі дітей, нагодувати їх і про­вітрити класи.

Для збереження працездатності учнів велике значення має й правильно організоване проведення перерв. Не рекомендується під час перерв влаштовувати шумні ігри, читати художню літературу, повторювати уроки, грати в шахи, шашки тощо. Проте не слід і тиснути на дітей — треба дозволяти їм використовувати час, від­ведений на перерви, на свій розсуд.

Розклад уроків. Збереження працездатності учнів багато в чому залежить від правильно складеного розкладу.

Дослідженнями встановлено, що на першому уроці працездат­ність дітей невелика. Це час входження в ритм навчального дня. На другому уроці працездатність зростає і знов починає спадати наприкінці третього уроку. Дані цих досліджень і треба брати за основу, складаючи розклад уроків.

Найважчі уроки, такі, наприклад, як арифметика, письмо, ра­ціонально проводити на другій годині навчання. Третю і четверту годину доцільно відводити для уроків фізкультури, праці, співів, бо вже протягом третьої години навчання в дітей починають вияв­лятися ознаки втоми. Не дозволено включати в розклад здвоєні уроки.

На функціональний стан центральної нервової системи молод­шого школяра значною мірою впливає і змінність занять. Най­сприятливіші для збереження здоров’я і працездатності людей за­няття в одну зміну і зранку. Якщо ж організувати навчання в одну зміну неможливо, то молодші школярі повинні навчатися в першу зміну.

Приготування уроків. Крім занять у школі діти займаються виконанням домашніх завдань. З огляду на складність і напруже­ність розумової діяльності молодшого школяра потрібні спеціальні умови для організації роботи мозку.

Радянськими гігієністами встановлено, що учні перших класів на виконання домашніх завдань повинні витрачати ЗО хв — 1 год, других класів—1...1,5 год, третіх'—1,5...2 год. Якщо дитина ви­трачає багато часу на виконання домашніх завдань, її нервова система втомлюється, що може з часом призвести до перевтоми. Перерва між заняттями в школі і виконанням домашніх завдань має тривати не менш ніж 2 год. У цей період не слід надмірно пе­ревантажувати організм учнів фізично. Не можна допускати ігор, що супроводяться сильним збудженням. І те, й друге значно зни­жує працездатність дітей.

Велику увагу слід приділяти робочому місцю школяра. Поря­док, чистота, достатня кількість світла і свіжого повітря сприяють продуктивності розумової роботи дитини.

Під час приготування домашніх завдань слід по змозі усувати сильні сторонні подразники, що індукують гальмування в корі. Че­рез кожні 35...40 хв доцільно робити перерви в заняттях, щоб збе­регти динамічний стереотип, який виробляється в школі. Особливо корисні фізкультхвилинки, під час яких виконуються дихальна гімнастика і вправи, пов’язані з розгинанням хребта.

Два дні на тиждень — субота і неділя — мають бути вільними від приготування уроків. Відпочинок дитини вважається тим пов­ноціннішим, чим більше часу вона проводить на повітрі, граючись у рухливі ігри, що викликають велике емоційне піднесення.

Режим дня молодшого школяра. Щоденний точний розпорядок праці й відпочинку, прийняття їжі, сну називається режимом дня. При організованому ритмі життя в центральній нервовій системі утворюються складні умовнорефлекторні зв’язки, які забезпечують і полегшують перехід від одного виду діяльності до іншого.

Режим дня будується для кожної дитини з урахуванням її ві­кових та індивідуальних особливостей. Діти, що перехворіли на інфекційну хворобу, нездатні витримати суворий режим, оскільки

Режимні моменти

Пробудження і підйом

Ранкова гімнастика, загартовувальні процедури (обтиран­ня, душ), умивання, одягання, застилання постелі

Сніданок і допомога сім’ї

Приготування уроків, кожні 35...45 хв перерви по 5... 10 хв. Прибирання книг і робочого місця

Вільні заняття (малювання, конструювання, вишивання, читання)

Перебування на повітрі, прогулянка, рухливі ігри й роз­ваги (скакалка, гилка, ковзани, лижі, санки)

Обід

Дорога до школи (прогулянка)

Навчальні заняття в школі, сніданок на великій перерві, позакласні заняття, громадська робота

Дорога додому (прогулянка)

Перебування на повітрі

Вечеря й вільні заняття (малювання, конструювання, ви­шивання, читання)

Приготування до сну, приведення в порядок одягу, взут­тя, провітрювання кімнати, вмивання, розстилання постелі

Сон

витривалість організму в них знижена. Особливу увагу при скла­данні режиму дня молодшого школяра слід приділити відпочинку й обмеженню денного навантаження. Передусім це стосується пер­шокласників, у яких нервова система має ряд функціональних особливостей, що зумовлюють швидке наростання втоми. Крім того, в семирічних дітей відбувається зміна режиму дитячого сад­ка на новий — шкільний, який ставить до дитячого організму вели­кі вимоги.

У режимі дня має поєднуватися розумова праця з фізичною, що є обов’язковою умовою гармонійного формування особи. Ди­тину треба залучати до участі в трудових справах сім’ї і школи, не менш важливо включити до режиму дня ранкову гімнастику, фізкультхвилинки, рухливі ігри. На свіжому повітрі діти повинні перебувати не менш ніж 3 год на добу.

Орієнтовні режими для учнів молодшого шкільного віку наве­дено в таблицях 4 і 5.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ

О Що таке вища нешзова діяльність і які принципи І. П. Павлов поклав основу вчення про неї?.© Що характерно для безумовних рефлексівР./'сП Чим відрізняються умовні рефлекси від безумовних? Щ. Як утворюються умоТЗні, ре­флексу? 5. Що таке акцептор дії? ®". Які види зовнішньогогальмування ви знає­те?;® Які види внутрішнього гальмування вам відомі?^® Що таке іррадіація нервових процесів? 0} Що називається функціональною мозаїкою мозку?;'^К Що таке аналіз і синтез подразнень? #. В чому полягає явище домінанти?..:©. 'Що таке динамічний стереотип? ЙГ Яке значення сну?. І4. В чому полягає павлов- ська теорія сну? Яка фізіологічна особливість снів?- -10. Які порушення сну відомі в дітей і які гігієнічні вимоги щодо його організації? 17. В чому поля­гає вчення І. П. Павлова про першу і другу сигнальні системи? 18. Як фор­мується друга сигнальна система в дитини? 19. Які типи вищої нервової діяль­ності І. П. Павлов встановив для людей? 20. Які гігієнічні вимоги ставляться до організації навчальних занять молодших школярів?

ПРАКТИЧНІ ЗАНЯТТЯ

1. Гігієнічна оцінка чергування і дозування різних видів діяльності дитини на уроці.

2. Складання орієнтовного добового режиму навчального дня учнів почат­кових класів з урахуванням змінності. Фізіологічне обгрунтування кожного ре­жимного моменту.

3. Гігієнічна оцінка розкладу уроків з урахуванням змінності.

4. Підготовка бесіди для батьків про домашній режим молодших школярів

Розділ V

ОПОРНО-РУХОВА СИСТЕМА ДІТЕЙ

молодшого шкільного ВІКУ

§ 16. СКЕЛЕТ

Функції скелета. Опорно-руховий апарат виконує ряд функцій. Скелет — це остов, до якого прикріплюються м’язи і деякі внут­рішні органи. Отже, скелет виконує опорну функцію. Внутрішні
органи, що містяться в порожнинах, утво­рених кістками скелета, надійно захище­ні від ударів і уражень. У цьому полягає захисна функція скелета. Від скелета за­лежить форма тіла людини. Отже, скелет виконує формотворчу функцію. Кістки відіграють роль важелів при рухах. За­вдяки хрящовим прошаркам у місцях з’єднання кісток під час ходьби, бігу та інших рухів пом’якшуються поштовхи і струси тіла. Це зумовлює амортизацій­ну (ресорну) функцію скелета. В губчас­тій речЬвині кісток міститься червоний кістковий мозок, де утворюються еритро­цити і лейкоцити. Таким чином, кістки скелета беруть участь у кровотворенні.

Дата добавления: 2014-12-11 | Просмотры: 934 | Нарушение авторских прав