Бройтигам В., Кристиан П., Рад М. 9 страница
Зрозуміло, якщо надходження кисню до клітин припиниться хоча б на дуже малий час, вони гинуть. Ось чому безупинне надходження цього газу з навколишнього середовища — необхідна умова життя організму. Справді, без їжі людина може прожити кілька тижнів, без води — кілька діб, а без кисню —• всього 5...9 хв.
Будова органів дихання. Надходження кисню в організм забезпечується системою органів дихання. До повітроносних шляхів належать носова порожнина, носоглотка, гортань, трахея, бронхи. Основним органом дихання є легені (кольор. табл. VI). У дітей система органів дихання має специфічні особливості, властиві їхньому вікові.
Носова порожнина утворена кістками, хрящами і вистелена слизовою оболонкою (рис. 49). Поздовжньою перетинкою носова порожнина розділена на праву і ліву половини. У кожній половині є по три носові раковини (верхня, середня і нижня). Між ними йдуть звивисті носові ходи, стінки яких вистелені слизовою оболонкою. Проходячи через носові ходи, повітря нагрівається, зволожується і звільняється від часточок пилу та мікробів, які прилипають до слизу, шо ^виділяється залозами слизової оболонки. На
Рис..50. Верхньощелепні, клиновидні і лобові пазухи.
поверхню слизової оболонки носової порожнини проникає багато лейкоцитів, які відіграють роль у запобіганні інфекціям. У носові ходи відкриваються розміщені в кістках черепа верхньощелепні, клиновидні і лобні пазухи (рис. 50). Слизова оболонка повітро- носних шляхів, починаючи з порожнини носа, вистелена миготливим епітелієм (рис. 51), війки якого постійно коливаються. Швидко нахиляючись до виходу з носової порожнини і повільно відхиляючись у протилежний бік, вони виганяють з неї і з розташованих глибше повітроносних шляхів сторонні часточки й мікроорганізми, що проникають із зовнішнього середовища з повітрям і прилипають до слизової оболонки.
У дітей носові ходи вузькі, а слизова оболонка в разі навіть незначного запалення легко набрякає. Тому дихання дітей, особливо в перші дні життя, утруднене. Дихання в дитячому віці утруднюється ще й тому, що придаткові порожнини й пазухи в дітей недорозвинені. Так, гайморові порожнини (пазухи верхньої щелепи) повного розвитку досягають тільки в період зміни зубів, лобна пазуха і хоани (отвори, що з’єднують носову порожнину з носоглоткою) формуються до п’ятнадцятирічного віку. При диханні через ніс повітря нагрівається, очищується, зволожується. В цей час відбувається подразнення нервових закінчень у слизовій оболонці носа, отже, рефлекторно посилюється самий акт дихання, яке стає глибшим. Тому при диханні через ніс у легені надходить значно більше повітря, ніж під час дихання через рот.
З носової порожнини через хоани повітря надходить у носоглотку— лійкоподібну порожнину, яка сполучається з порожниною носа і через отвори слухових труб з’єднується з порожниною середнього вуха. Носоглотка виконує функцію проведення повітря.
Рис. 52. Гортань з голосовими зв’язками при розширеній (А) і звуженій (Б) голосовій щілині:
1 — голосові зв'язки; 2 — голосова щілина; 3 — щитовидні хрящі.
| Рис. 51. Клітини миготливого епітелію слизової оболонки носової порожнини.
| Різноманітність функцій гортані визначається складністю її будови. Це не тільки відділ повітроносних шляхів, що з’єднує глотку з трахеєю, а й орган голосоутворення. Крім того, гортань виконує захисну функцію — перешкоджає потраплянню їжі і рідини в дихальні шляхи, що йдуть за нею.
Гортань міститься на рівні 4...6-го шийних хребців і верхньою частиною підвішена до під’язикової кістки, а знизу прикріплена до трахеї.
Гортань — це порожнистий орган, стінки якого утворені хрящами (парними й непарними), які рухомо з’єднуються зв’язками, суглобами і м’язами. Непарні хрящі — щитовидний, персневидний і надгортанник. Парні хрящі — черпакуваті, ріжковидні й клиновидні — зчленовані суглобами і з’єднані між собою зв’язками. Це зумовлює рухливість гортані і участь її в утворенні звуків голосу.
Надгортанник розташований над входом у гортань і закриває її в момент ковтання. Персневидний хрящ у вигляді кільця охоплює гортань і має безпосередній зв’язок з черпакуватими хрящами. Між щитовидним хрящем (спереду) і черпакуватими хрящами (ззаду) натягнуті голосові зв’язки.
Ступінь натягу їх залежить від особливих м’язів, що прикріплюються до хрящів гортані. Між голосовими зв’язками знаходиться голосова щілина. Одні м’язи гортані при скороченні звужують цю щілину, а інші розширюють її (рис. 52).\__3вук голосу виникає внаслідок коливання голосових зв’язок під час видихання повітря. Гучність голосу залежить від амплітуди (розмаху) коливань голосових зв’язок, висота — від довжини і ступеня натягу їх. Тембр звуку залежить від резонуючих порожнин (верхньої частини гортані, глотки, порожнин рота і носа).
В еластичній тканині голосових зв’язок є пучки м’язових волокон, розміщених у протилежних напрямах. Тому голосові зв’язки коливаються не повністю, а окремими ділянками, решта може в цей час перебувати в стані спокою.
Трахея є продовженням гортані. Вона являє собою трубку 10... 15 см завдовжки у дорослих і 6...7 см у дітей молодшого шкільного віку. Скелет трахеї складається з 16...20 хрящових півкілець, що перешкоджають спаданню її стінок. Хрящові півкільця з’єднані між собою еластичною сполучною тканиною. У дітей трахея міститься вище, ніж у дорослих. М’яка задня стінка трахеї не перешкоджає проходженню грудки їжі по стравоходу, що прилягає до неї.
На всьому протязі трахея вистелена миготливим епітелієм і має багато залозок, що виділяють слиз. У нижньому кінці трахея розділяється на два головні бронхи.
Стінки бронхів підтримують хрящові кільця, що також перешкоджають спаданню їх, і вистелені миготливим епітелієм. У легенях бронхи розгалужуються, утворюючи бронхіальне дерево. ГІай- дрібніші гілочки називаються бронхіолами. В їхніх стінках хрящового скелета немає.
Бронхіоли закінчуються тонкостінними опуклими мішечками, стінки яких утворені великою кількістю альвеол. Стінки альвеол обплетені густою сіткою капілярів малого кола кровообігу. Межею між кров’ю, що рухається по цих капілярах, і повітрям, яке міститься в альвеолах, є два шари клітин. Це клітини стінок альвеол і ендотелій капілярів. Товщина обох шарів 2...З мкм. В альвеолах відбувається обмін газів між кров’ю і альвеолярним повітрям. Якщо можна було б розправити всі альвеоли легень людини на одній площині, то утворилася б поверхня площею приблизно 100 м2. Оскільки стінки альвеол розтяжні, під час глибокого дихання вся поверхня збільшується приблизно в два рази. Це забезпечує посилення газообміну.
Легені (кольор. табл. VI) —це парний орган, що займає майже всю порожнину грудної клітки, за винятком невеликої ділянки— середостіння, де розміщені серце,'стравохід, великі кровонос ні судини, грудна лімфатична протока, трахея, загрудинна залоза, великі нерви.
Легені складаються з бронхіального дерева і великої кількості альвеол, які -утворюють губчасту масу. Кожна легеня має форму зрізаного конуса, який розширеною частиною прилягає до діафрагми. Верхівки легень виходять за ключиці в ділянку шиї і розміщені вище від рівня їх на 2...З см. Висота легень у чоловіків
27...ЗО см, у жінок 21...23 см, а у дітей відповідно до їхнього зросту. Маса легень також має вікові відмінності. У новонароджених вона становить 50 г, у дітей молодшого шкільного віку 400 г, а у дорослих до 2 кг. Права легеня трохи більша за ліву і складається з трьох часток, у лівій дві частки і є серцева вирізка — місце прилягання серця. Відповідно об’єм правої легені більший за об’єм лівої.
Зовні легені вкриті оболонкою — плеврою, яка має два листки •— легеневий і пристінковий. Між ними замкнена порожнина — порожнина плеври з невеликою кількістю серозної (плевральної) рідини, яка полегшує ковзання одного листка по другому під час дихальних рухів. У порожнині плеври повітря немає. Тиск у ній від’ємний — нижчий за атмосферний.
§ 29. МЕХАНІЗМ ДИХАННЯ
Дихальні рухи. Легеневе дихання забезпечує перехід кисню з альвеол у кров легеневих капілярів і видалення вуглекислого газу з крові в альвеолярне повітря. Зовнішнє дихання здійснюється внаслідок ритмічних дихальних рухів грудної клітки, що забезпечує вдих і видих.
Вдих утворюється в результаті скорочення зовнішніх міжреберних м’язів, зміни положення ребер і діафрагми. При скороченні зовнішніх міжреберних м’язів грудна клітка збільшується в об’ємі, розширюючись у передньозадньому і бічних напрямах. Збільшення грудної клітки у верхньонижньому напрямі відбувається завдяки сплющенню діафрагми, яка вгинається склепінням у грудну порожнину. Слідом за грудною кліткою розтягуються легені завдяки еластичності своєї тканини і від’ємному тискові у плевральній порожнині. Із збільшенням об’єму легень тиск у них знижується, стає нижчим за атмосферний і в альвеоли іззовні надходить повітря через повітроносні шляхи. Відбувається вдих (рис. 53).
Видих відбувається після вдиху. Дихальна мускулатура розслаблюється, що спричинює опускання грудної клітки, склепіння діафрагми набуває попереднього положення, органи черевної порожнини піднімаються, розтягнута легенева тканина стискується під дією грудної клітки, об’єм якої зменшується. Тиск всередині легень стає вищим від атмосферного — відбувається видих. У глибокому видиху беруть участь певні групи м’язів. Насамперед це внутрішні міжреберні м’язи, що відтягують ребра донизу, і мязи черева, які натискують на черевні внутрішні органи, що піднімають
Рис. 53. Положення ребер під час видиху (Л) і вдиху (5).
Рис. 54. Життєва ємкість легень:
/ — залишковий об’єм повітря; 2 — дихальне повітря; 3 — резервне повітря; 4 — додатковий об’єм повітря.
| склепіння діафрагми, збільшуючи його висоту. За часом вдих завжди коротший, ніж видих.
Життєва місткість легень. уКиттєва місткість легень — це максимальна кількість повітря, яку можна видихнути після найглибшого вдиху. Вона складається з дихального, додаткового і резервного об’ємів повітря (рис. 54). Кількість повітря, яка надходить у легені при спокійному вдиху і видаляється з них при спокійному видиху, називається дихальним об’ємом. У дітей молодшого шкільного віку дихальний об’єм становить у середньому 350, а у дорослих — 500 см3. Після спокійного вдиху можна зробити ще глибший вдих і набрати у легені додатковий об’єм повітря. Резервний об’єм — де кількість повітря, яку можна видихнути до відказу після спокійного видиху. Навіть після найглибшого видиху в легенях завжди залишається певна кількість повітря (близько 1200 см3) -—залишковий об’єм.
Життєва місткість легень залежить від віку, статі, типу дихання (грудний, черевний, мішаний), від розвитку кісток і мускулатури грудної клітки. У дорослих життєва місткість легень становить приблизно 3500, у дітей молодшого віку — 1440 см3. У дівчаток вона звичайно трохи менша, ніж у хлопчиків. У тренованих людей життєва місткість легень набагато більша, ніж у нетрено- ваних. Наприклад, у чоловіків-спортсменів вона може досягати 6000 см3. Це один з показників здоров’я людини. Життєву міст
кість легень вимірюють за допомогою спеціального приладу — спірометра.
Частота дихання. В дитячому віці дихання не зовсім ритмічне. Проте таке явище поступово зникає, і в дітей молодшого шкільного віку ритм вдихів і видихів стає більш чітким. І все ж таки дихання залишається дещо поверхневим і частим. Чим менша дитина, тим більша в неї частота дихання. Це пов’язано з тим, що в дітей потреба організму в кисні забезпечується не завдяки глибині дихання, а завдяки його частоті. У новонароджених число дихальних рухів за 1 хв становить 40...60, у 5—6-річних дітей — близько 25, у дітей молодшого шкільного віку — 20...25, у дорослих —
16... 18. У ранньому віці частота дихання у хлопчиків більша, ніж у дівчаток.
На частоту дихання впливають підвищена збудливість дихального центру дітей, а також емоційні переживання (радість, смуток, страх, біль, гнів). З віком збудливість дихального центру дитини зменшується, дихання стає глибшим.
Вікові особливості легеневої вентиляції. Зміна повітря в легенях під час дихання називається легеневою вентиляцією. Кількість повітря, яка проходить через легені за 1 хв, називається хвилинним об’ємом дихання. її можна визначити, помноживши дихальний об’єм на число дихальних рухів за 1 хв. Чим більша життєва місткість легень, тим вони краще вентилюються, тим більше кисню дістає організм. Під час фізичної праці і виконання фізичних вправ частота дихання може збільшуватися майже у два рази, а тим самим збільшується й хвилинний об’єм легень. Хвилинний об’єм легень у дітей набагато більший, ніж у дорослих, а отже, більша й легенева вентиляція. У новонародженого на 1 кг маси тіла легенева вентиляція становить 400 см3, у дошкільників— 200, у дітей молодшого шкільного віку — 160...170, у юнаків і дівчат 17 років — 1 Ю см3.
Під час м’язової діяльності, як уже зазначалось вище, вентиляція легень збільшується. Особливо високі показники її під рас бігу на короткі і довгі дистанції (майже в 20 разів). Постійне і тривале сидіння за столом, партою, перед екраном телевізора значно зменшує легеневу вентиляцію; організм не дістає необхідної кількості кисню, а це призводить до порушення його життєдіяльності. При цьому затримуються ріст організму, розвиток кісток грудної клітки та її м’язів.
§ ЗО. ОБМІН ГАЗІВ У ЛЕГЕНЯХ І ТКАНИНАХ
Газообмін у легенях. В альвеолах легень здійснюється газообмін між атмосферним повітрям і кров’ю. Цей процес підлягає фізичному закону дифузії газів.
Атмосферне повітря містить близько 79% азоту, 21% кисню і 0,03% вуглекислого газу. Концентрація вуглекислого газу у венозній крові набагато більша, ніж у повітрі. Внаслідок дифузії вуглекислий газ проникає з крові в повітря альвеол. Такий процес у легенях відбувається доти, поки не настане рівновага між вмістом вуглекислого газу в крові й альвеолярному повітрі.
Кисень потрапляє у кров також завдяки дифузії. У повітрі, яке людина вдихає, його концентрація набагато вища, ніж у крові, що тече по капілярах. Проникаючи у кров, кисень сполучається з гемоглобіном еритроцитів, перетворюючи його на оксигемоглобін. Завдяки гемоглобіну кров може переносити дуже великі кількості кисню в хімічно зв’язаному вигляді. Кров, насичена киснем, стає артеріальною.
Отже, дифузія газів в альвеолах здійснюється завдяки різниці між тиском газів в альвеолах і крові. Оскільки сума поверхні всіх альвеол дуже велика, кров дуже збагачується киснем і віддає в альвеолярне повітря майже весь вуглекислий газ, що надходить у кров із тканин. Внаслідок усіх цих процесів склад повітря, що людина видихає з легень, помітно відрізняється від складу повітря, яке вона вдихає. У видихуваному повітрі міститься 79% азоту, близько 16% кисню і приблизно 5% вуглекислого газу. У цьому повітрі значно збільшується вміст водяної пари.
Газообмін у тканинах. Клітини організму безперервно споживають кисень. Тому вміст його в цих клітинах постійно знижується. Ось чому кисню в клітинах завжди менше, ніж в артеріальній крові, що омиває їх. Крім того, чим більше у крові вуглекислого газу, тим слабший зв’язок гемоглобіну з киснем. Цей неміцний зв’язок легко руйнується, і кисень дифундує в тканинну рідину, а потім у клітини, де використовується під час окисних процесів. Завдяки цим процесам енергія хімічних зв’язків органічних сполук вивільняється. Вона використовується клітинами на виконання характерних для них життєвих функцій.
Окисні процеси в клітині — це ланцюг упорядкованих хімічних змін органічних речовин. Кожний етап такого хімічного «конвейєра» каталізується певним ферментом. Зрозуміло, що чим інтенсивніше функціонують клітини, тим активніше діють дихальні ферменти в них. Ось чому на рівень газообміну в організмі впливає більша або менша інтенсивність каталітичної дії дихальних ферментів у клітинах.
Вуглекислий газ, що утворюється внаслідок окисних процесів у клітинах, не накопичується в них, а, дифундуючи, безперервно видаляється в тканинну рідину, а потім у кров. Певна кількість вуглекислого газу вступає в сполуку з гемоглобіном; більшість його хімічно зв’язується деякими солями, що є в крові.
§ З!. РЕГУЛЯЦІЯ ДИХАННЯ
Дихальний центр. Зміна частоти і глибини дихання, пристосування легеневої вентиляції до змінних умов навколишнього середовища, узгоджена діяльність дихальних м’язів — усе це регулюється дихальним центром. Дихальні рухи здійснюються під дією, нервових імпульсів, які передаються до дихальних м’язів від дихального центру — групи тіл нейронів, що містяться в довгастому мозкові на дні четвертого мозкового шлуночка. Руйнування або ураження цього центру призводить до припинення діяльності, дихальних м’язів, а отже, до раптової смерті.
У дихальному центрі через кожні 4 с виникають ритмічні збудження, звідти залпи нервових імпульсів передаються до дихальних м’язів і спричинюють скорочення їх. Виникнення таких ритмічних збуджень було виявлено в ізольованому довгастому мозкові жаби. Отже, ритмічна зміна вдиху і видиху при спокійному диханні здійснюється автоматично. Однак частота і глибина дихання змінюються залежно від стану організму і характеру його діяльності. Як же це відбувається?
Нервові і гуморальні впливи на дихальні рухи. Регуляція дихання здійснюється внаслідок складної взаємодії рефлекторних і гуморальних механізмів. Розглянемо лише окремі сторони цих процесів.
Численні досліди показали, що збудливість дихального центру не завжди однакова. Вона підвищується в разі накопичення вуглекислого газу в крові і зменшується, якщо концентрація його стає нижчою за норму. Через це збільшення вмісту вуглекислого газу в крові спричинює поглиблене дихання, а нестача його призводить нерідко навіть до тимчасового припинення дихання.
Експериментально з’ясовано, що безпосереднє омивання дихального центру рідиною, насиченою вуглекислим газом, викликає посилені дихальні рухи. Це гуморальний механізм. Крім того, кров, багата на вуглекислий газ, діє на рецептори, які сприймають хімічні подразнення,— хеморецептори, розміщені біля основи сонних артерій і в деяких інших органах, що також призводить до посиленого дихання. Такий рефлекторний вплив вуглекислого газу на збудливість дихального центру. Встановлено також, що нестача кисню в крові підвищує збудливість дихального центру, викликаючи прискорене дихання.
Є й інші рефлекторні механізми регуляції дихання. Так, у тканині альвеол, а також у дихальних м’язах є рецептори, які сприймають механічні подразнення,— механорецептори. Коли легенева тканина розтягується під час вдиху і водночас скорочуються м’язи, що викликають вдих, імпульси з механорецепторів передаються через аферентні гілки блукаючого нерва до дихального центру, загальмовуючи його. Внаслідок цього зовнішні міжреберні м’язи і діафрагма розслаблюються — відбувається видих. Легені спа- даються. Отже, потік імпульсів, які гальмують дихальний центр, припиняється. Тому дихальний центр збуджується і відбувається вдих. Так здійснюється саморегуляція дихання. Вдих рефлекторно спричинює видих, а видих — вдих.
Захисні рефлекси змінюють характер діяльності органів дихання. У слизовій оболонці глотки і гортані є рецептори, які сприймають подразнення сильно діючих газів, таких, наприклад, як аміак. Від цих рецепторів до дихального центру надходять імпульси, викликаючи гальмування його. Тоді в людини відбувається затримка дихання, що запобігає проникненню подразнюючих речовин у легені.
Чхання і кашель — також захисні рефлекси, завдяки яким через повітроносні шляхи з організму видаляються сторонні часточки і подразнюючі речовини.
§ 32. ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ГОЛОСОВОГО АПАРАТУ
Голосоутворення. В голосоутворенні бере участь уся дихальна система. Так, у гортані утворюються звуки, а верхні дихальні шляхи (носова порожнина, носоглотка, глотка, порожнина рота) є резонаторами звуку. Процес видихання повітря створює основну умову утворення голосу. Звуки членороздільної мови, властиві людині, утворюються завдяки зміні положення язика, щелеп, губ.
Вікові особливості голосового апарату зумовлені будовою гортані. У дітей гортань росте дуже швидко, особливо в перший рік життя і потім у період статевого дозрівання. Статевих відмінностей в будові гортані дітей немає до трирічного віку і найвиразніше вони виявляються в дітей молодшого шкільного віку до 10 років. До 11 —12 років прискорюється ріст голосових зв’язок. У хлопчиків вони стають довшими, ніж у дівчаток (у хлопчиків —
1,3 см, у дівчаток— 1,2 см). До 20 років у юнаків вони досягають 2,4, у дівчат—1,6 см. Остаточне формування гортані закінчується досить пізно — у 20, а іноді і в ЗО років.
Сила голосу дитини залежить від амплітуди коливання голосових зв’язок, сили видиху й особливостей резонаторів — посилювачів звуку. Висота голосу залежить від товщини, довжини і ступеня напруження голосових зв’язок.
У період статевого дозрівання відбувається зміна (мутація) голосу. В цей час спостерігається почервоніння й потовщення голосових зв’язок. Особливо різкою є зміна голосу у хлопчиків. У цей період їхній голос стає то хрипким, то басовитим, різким. У дівчаток мутаційні явища відбуваються менш помітно, ніж у хлопчиків. У мутаційний період не слід допускати перенапруження голосових зв’язок під час уроків співів, виступів на концертах і читання вголос.
Гігієна голосового апарату на уроках співів. Перша гігієнічна вимога до кавчання співів полягає в тому, щоб навчити дитину правильно вдихати повітря через ніс.
Велике значення для гігієни й охорони голосу має добір пісенного репертуару відповідно до вікових та індивідуальних можливостей учнів. Ні в якому разі не можна дозволяти дітям форсувати звук, оскільки це шкідливо позначається на голосовому апараті.
Правильні вокальні навички, систематичне тренування голосу в співах розвивають і вдосконалюють дихальну систему та голосовий апарат дитини.
Уроки співів необхідно проводити в приміщеннях, які повністю відповідають санітарно-гігієнічним нормам — у добре провітрених класах з температурою повітря +18...4-20° С, з достатньою вологістю його. Співи в холодних, вологих, погано провітрюваних приміщеннях, на протягах негативно позначаються на голосовому апараті, призводять до захворювань дихальних шляхів. Шкідливо також співати при різкій зміні температур, наприклад після переходу з морозу в тепле приміщення.
Запобігання голосовим розладам. Трапляються випадки, коли голос у.дитини сідає, стає хрипким, меркне, втрачає звучність. Це буває внаслідок значного перевантаження голосових зв’язок в разі надто гучного мовлення, крику, при спробі говорити довго і голосно. Різке перенапруження голосових зв’язок може призвести до крововиливу в них і до утворення «співацьких вузликів», які утруднюють змикання голосових зв’язок і можуть призвести до зникнення голосу.
Слід уникати надто швидкої ходьби на сильному морозі, оскільки дихання в таких умовах прискорюється, стає більш глибоким і маси холодного повітря проходять через гортань, охолоджуючи голосові зв’язки. З цієї ж причини на холоді дитині не можна дозволяти довго говорити. В разі будь-яких порушень діяльності голосового апарату в дитини слід звертатися до лікаря.
§ 33. ПОРУШЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ І ЗАХВОРЮВАННЯ ОРГАНІВ ДИХАННЯ.
ЗНАЧЕННЯ ЧИСТОГО ПОВІТРЯ
Дефекти органів мови. У дитячому віці можуть виникнути дефекти голосу й мови, які заважають дитині в її повсякденному житті, у навчанні. Знаючи причини появи тих або інших дефектіз мови, їх можна виправити.
Ушкодження носа можуть виникнути внаслідок удару, що порушує кістковий скелет його, або потрапляння в ніс сторонніх тіл (камінці, намистинки, горошини і т. ін.). Все це утруднює дихання, змінює звучання голосу внаслідок порушення резонаторної функції носової порожнини. Про наявність сторонніх предметів у носовій порожнині можна робити висновок за слизовими виділеннями з носа з гнійним запахом. Видаляти такі предмети може тільки лікар.
До дефектів мови, що найчастіше трапляються й утруднюють її, а також голосоутворення, належить укорочена вуздечка язика. У дітей з таким дефектом мова малозрозуміла. В складних випадках цей дефект усувають хірургічно, а в легких — спеціальними логопедичними вправами.
Захворювання носової порожнини. Гострий нежить (запалення слизової оболонки носової порожнини) у дітей трапляється досить часто. Причиною виникнення його є хвороботворні мікроби, які заглиблюються у слизову оболонку. Слизова оболонка, яка набрякає, «закладає» ніс, заважає дихати. Це призводить до зміни тембру голосу. Профілактика полягає в загартовуванні організму, а лікування — в прийманні медикаментів за приписом лікаря.
Озена — хронічне захворювання, що супроводиться атрофією слизової оболонки носа та інших дихальних шляхів. Ця хвороба уражує й кістковий скелет носових раковин. У носовій порожнині утворюється велика кількість щільних кірок з неприємним запахом. Іноді запах буває таким сильним, що інші діти відмовляються сидіти поруч із хворою дитиною. Ця хвороба також супроводиться порушеннями мови.
Поліпи — це круглясті сіруваті або жовтувато-рожеві, утвори в носових ходах, які можна видалити тільки хірургічно. Дихання дітей з поліпами в носі утруднене, у них часто виникає головний біль, погіршується пам’ять. Таким дітям важче вчитися.
Захворювання глотки. Ангіна — це гостре інфекційне захворювання, збудником якого є стрептокок. Ангіна супроводиться запаленням піднебінних мигдаликів. Вона виникає найчастіше як наслідок переохолодження організму і починається загальним нездужанням, головним болем, підвищенням температури, болем у м’язах і суглобах, хворого морозить.
Катаральна ангіна ■— найлегша форма, яка супроводиться незначним почервонінням мигдаликів і слизової оболонки зіва. В разі лакунарної ангіни в заглибинах мигдаликів утворюються гнійні нальоти. Фолікулярна ангіна характеризується утворенням на мигдаликах численних круглих гнійних цяток — колоній коків. Після ангіни можуть бути ускладнення (гострі запалення середнього вуха, ревматизм,запалення нирок).
Тонзиліт — це запалення мигдаликів, яке виникає внаслідок частих ангін. При тонзиліті дитина відчуває незначний біль під час ковтання. У неї з’являється неприємний запах із рота.
Запальні процеси в носоглотці можуть викликати розростання носоглоткових мигдаликів. Це призводить до утворення аденоїдів, які заповнюють майже всю носоглотку й іноді повністю перепиняють носове дихання. Мова стає невиразною, гугнявою. Особливо часто аденоїди з’являються у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку.
Внаслідок утрудненого дихання дитина не має повного відпочинку ні вдень ні вночі, стає кволою, сонливою. У неї погіршуються пам’ять, увага, і вона гірше вчиться. Аденоїди видаляють хірургічно.
Захворювання гортані. До захворювань гортані належить ларингіт — гостре запалення слизової оболонки гортані. Ларингіт виникає внаслідок переохолодження організму, застудних захворювань, а також перенапруження голосових зв’язок, куріння. Першими ознаками хвороби є сухість і дряпання в горлі, сухий кашель; голос стає хрипким або зникає (афонія). Слизова оболонка гортані має яскраво-червоний колір, голосові зв’язки потовщені і не можуть повністю змикатися. Основний засіб лікування ларингіту — повний спокій гортані, виключення з раціону харчування гарячих і гострих страв.
Значення свіжого повітря для дитячого організму. У правильному розвитку організму дитини свіже повітря відіграє надзвичайно важливу роль. У повітрі житлових і шкільних приміщень вміст вуглекислого газу вищий, ніж на відкритому повітрі. Тому кров віддає в легені менше цього газу. Нагромаджуючись у внутрішньому середовищі організму, вуглекислий газ пригнічує життєдіяльність клітин, знижує рівень обміну речовин у них. Крім того, повітря в житлових і шкільних приміщеннях містить значну кількість пилу і мікробів, серед яких є збудники інфекційних захворювань. Якщо діти протягом кількох годин на добу перебувають на свіжому повітрі, особливо в садах, парках, на полі, в лісі, легеневий газообмін у них значно підвищується. Це є важливою умовою нормального розвитку дитячого організму. Ось чому дуже важливо будувати режим дітей так, щоб не менш як 2 год на добу відводити для прогулянки. Крім того, уроки фізкультури, якщо є хоч найменша можливість, слід проводити на відкритому повітрі. Важко переоцінити значення зимового тренування школярів на лижах, спортивних ігор на відкритому повітрі, а також змагань і туристичних походів та екскурсій на природу, які проводяться в позаурочний час. Велике значення має також сільськогосподарська праця дітей на шкільній навчально-дослідній ділянці.
Дата добавления: 2014-12-11 | Просмотры: 932 | Нарушение авторских прав
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 | 98 | 99 | 100 | 101 | 102 | 103 | 104 | 105 | 106 | 107 | 108 | 109 | 110 | 111 | 112 | 113 | 114 | 115 | 116 | 117 | 118 | 119 | 120 | 121 | 122 | 123 | 124 | 125 | 126 | 127 | 128 | 129 | 130 | 131 | 132 | 133 | 134 | 135 | 136 | 137 | 138 | 139 | 140 | 141 | 142 | 143 | 144 | 145 | 146 | 147 | 148 | 149 | 150 | 151 | 152 | 153 | 154 | 155 | 156 | 157 | 158 | 159 | 160 | 161 | 162 | 163 | 164 | 165 |
|