АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология
|
Бройтигам В., Кристиан П., Рад М. 7 страница
Лейкоцити. Безбарвні кров’яні клітини — лейкоцити — містять ядро і цитоплазму (кольор. табл. VI). На відміну від еритроцитів і тромбоцитів вони здатні до самостійного пересування. Тому лейкоцити є не тільки в кров’яному руслі, а й у будь-якій іншій ділянці нашого тіла.
В 1 мм3 крові дорослих людей міститься 6...8 тис. лейкоцитів, тобто в 600...800 разів менше, ніж еритроцитів. При різних захворюваннях кількість лейкоцитів може або зростати (при запальних процесах, інфекційних захворюваннях), або зменшуватися. Збільшення кількості лейкоцитів має назву лейкоцитоз, зменшення — лейкопенія.
Основною функцією лейкоцитів є фагоцитоз, вироблення антитіл, знешкодження й видалення з крові сторонніх білків. Явище фагоцитозу було відкрите І. І. Мечниковим. Воно полягає в тому, що лейкоцити поглинають і перетравлюють бактерії, загиблі клітини та інші сторонні предмети, що потрапили в організм.
Лейкоцити поділяються на дві великі групи — зернисті й незер- нисті. До зернистих належать нейтрофіли, еозинофіли, базофіли; до незернистих — моноцити й лімфоцити.
Нейтрофіли і моноцити знищують в організмі мікробів і відмерлі клітини. Один нейтрофіл може захопити до 15...20 мікробів, а моноцит — ще більше, але при цьому вони гинуть і самі, оскільки наповнені мікробами лейкоцити не в змозі перетравити їх, і мікроби продовжують розмножуватися всередині «переможця».
Базофіли містять гепарин, що запобігає зсіданню крові.
Еозинофіли мають слабку фагоцитарну активність. Вони сприяють видаленню деяких отруйних речовин.
Лімфоцити беруть участь в адсорбуванні антитіл і транспортуванні їх до вогнища запалення. Вони нейтралізують різні токсини.
Для встановлення діагнозу захворювання в клінічній практиці широко користуються лейкоцитарною формулою крові, тобто процентним вмістом у ній різних форм лейкоцитів. Процентний вміст різних форм лейкоцитів у крові людини змінюється залежно від віку (табл. 6).
Таблиця 6. Лейкоцитарна формула крові людини в різні вікові періоди, %
Вікові періоди
| Нейтрофіли
\у
| Базофіли
| Еозинофіли
| Лімфоцити
| Моноцити
| 7—8 років
| 44,0...54,0
| 0,5...1,0
| 1,0...3,5
| 33,0...45,0
| 7,5...11,5
| 9—10 років
| 49,0...51,0
| 0,3...0,5
| 2,0...5,0
| 31,0...40,0
| 7,5...9,0
| Доросла людина
| 57,0...72,0
| 0,5... 1,0
| 3,0...6,0
| 25,0...35,0
| 3,0...5,0
| |
Лейкоцитарна формула в дітей не є сталою. Вона може змінюватися у зв’язку з хворобами, під час плачу, захоплюючої гри, в разі втоми внаслідок великого навантаження протягом дня тощо.
Збільшення вмісту нейтрофілів у крові може свідчити про наявність в організмі запального вогнища. При глистяних захворюваннях підвищується процент вмісту еозинофілів. При скарлатині, ангіні, ревматизмі значно збільшується процент лімфоцитів.
Лейкоцити живуть значно менше, ніж еритроцити. Період життя різних форм лейкоцитів становить від кількох годин до. 2—3 діб.
Запалення. Якщо в яку-небудь тканину організму проникають хвороботворні мікроби, які в ній швидко розмножуються, або сторонні предмети, наприклад скабки, він певним чином реагує на ці «вторгнення». Внаслідок таких подразнень у тканині під дією нервових і гуморальних впливів виникає вогнище запалення. У місці, куди проникли мікроорганізми або сторонній предмет, відбуває-
ться розширення кровоносних судин, і кровопостачання цієї ділянки збільшується. Завдяки цьому в міжклітинні простори проникає велика кількість фагоцитів, які починають поглинати й перетравлювати сторонні предмети, що уразили тканину. В ній накопичується велика кількість загиблих лейкоцитів, цитоплазма яких буквально набита напівперетравленими мікробами або частинками стороннього предмета, який проник у тканину. Загиблі фагоцити, тканинна рідина, а також ще не поглинуті лейкоцитами мікроорганізми й утворюють гній.
Якщо вогнище запалення міститься близько від поверхні тіла, то гнійник прориває і вміст його видаляється з тканини. Коли вогнище запалення лежить глибоко, фагоцитоз у ньому триває доти, поки його джерело не буде ліквідовано. Отже, запалення — це захисна реакція організму на проникнення в нього стороннього пред- 'мета.
Іноді, однак, захисних сил організму недостатньо для того, щоб подолати тяжке ураження тканини мікробами. В таких випадках застосовують лікарські препарати, що сприяють знищенню хвороботворних мікроорганізмів.
Тромбоцити. Кров’яні пластинки-—тромбоцити ■—це дуже дрібні, без’ядерні елементи крові, які, можливо, є неклітинними утворами. В 1 мм3 крові дорослої людини їх налічується 300...400 тис., у дітей 7... 10 років — 200...300 тис. Протягом доби кількість тромбоцитів коливається: вдень їх більше, вночі — менше. Тривалість життя тромбоцитів становить 25 діб. Руйнуються вони в селезінці. ■Хромбоцити відіграють важливу роль у процесі зсідання кровіу тим самим сприяючи захистові організму від крововтрат при пошкодженні судин.
Кровотворні органи. Формені елементи крові утворюються в червоному кістковому мозкові, селезінці та лімфатичних вузлах.
Червоний кістковий мозок міститься в губчастій речовині, наприклад кісток таза, хребців, ребер, у головках трубчастих кісток. У ньому виробляються такі формені елементи крові, як еритроцити, зернисті лейкоцити і тромбоцити.
Селезінка міститься в черевній порожнині, у лівому підребер’ї, зліва від шлунка. Довжина її 12 см, ширина 7 см, маса 150... 180 г.
Селезінка, як уже зазначалося, відіграє роль кров’яного депо. Крім того, вона виконує й деякі інші функції: звільняє кров від сторонніх предметів і є органом кровотворення. У селезінці і лімфатичних вузлах утворюються лімфоцити.
До органів кровотворення належать також лімфатичні вузли — потовщення впродовж усієї лімфатичної системи, про яку йтиметься далі. У лімфатичних вузлах утворюються лімфоцити.
§ 21. ТКАНИННА РІДИНА І ЛІМФА
Значення тканинної рідини. Постачання клітин киснем і поживними речовинами, а також звільнення їх від продуктів життєдіяльності здійснюється за допомогою тканинної рідини. Ця рідина
безбарвна і за складом близька до плазми крові. Тканинна рідина заповнює міжклітинні простори у тканинах. Крізь стінки кровоносних капілярів у неї постійно просочуються складові частини крові, розчинений у ній кисень, поживні речовини, а також особливі речовини, що здійснюють гуморальний вплив на діяльність різних органів. Клітини використовують необхідні для їхнього нормального життя речовини, що містяться в тканинній рідині.
Продукти життєдіяльності клітин -— вуглекислий газ, вода, аміак та інші речовини ■— надходять у тканинну рідину та лімфу.
Лімфа. У міжклітинних просторах беруть початок замкнені з одного кінця лімфатичні капіляри. Ними пронизані тканини. Крізь стінки мішечків, якими починаються ці капіляри, в них проникають речовини, що містяться в тканинній рідині. Так утворюється лімфа. Це майже безбарвна рідина, за складом подібна до плазми крові. Однак лімфа, як і тканинна рідина, відрізняється від плазми крові меншим вмістом білків. Це пов’язано з тим, що стінки кровоносних і лімфатичних капілярів мають вибірну проникність, тобто крізь них здатні проникнути лише деякі речовини.
Серед формених елементів крові у лімфі, як і в тканинній рідині, можна виявити тільки лейкоцити, причому в значній кількості. У лімфі дуже багато лімфоцитів, які надходять у неї безпосередньо з лімфатичних вузлів (рис. 38).
В середньому в організмі дорослої людини міститься 1,5 л лімфи. В’язкість і густина лімфи значно менші за в’язкість і густину
Таблиця 7. Вміст формених елементів в 1 мм3 крові людини в різні
вікові періоди
Вікові періоди
| Еритроцити, мли.
| Лейкоцити, тис
| Тромбоцити, тис.
| Новонароджений
|
| 20...ЗО
|
| 1 рік
| 4,5...5
| 10...11
|
| 6—7 років
| 4,5...5
| 10...11
| 200... 300
| 8—9 років
| 4,5...5
| 9...10
| 200...300
| 12—13 років
| 4,5...5
| 8...9
| 200... 300
| Доросла людина
| 4,5...5
| 6...8
| 300...400
| |
крові. Реакція всіх трьох компонентів внутрішнього середовища — крові, тканинної рідини, лімфи — слабколужна.
Вікові особливості складу крові. Кількість лейкоцитів у новонароджених, як правило, значно більша, ніж у дорослої людини, і може досягати 15...ЗО тис. в 1 мм3 крові. Потім вона поступово зменшується, наближаючись до норм дорослої людини. За вмістом еритроцитів і тромбоцитів кров новонароджених і дорослих розрізняється мало (табл. 7).
§ 22. ФІЗІОЛОГІЯ КРОВІ
Зсідання крові. Кровотеча може виникати внаслідок порушення цілісності стінок кровоносних судин при пораненнях та деяких захворюваннях.
Здатність крові утворювати згусток називається зсіданням (рис. 39). Це дуже складний процес послідовних ферментативних біохімічних реакцій, що оберігають організм від крововтрат.
Розглянемо цей процес спрощено. При пораненнях пошкоджуються клітини тканин і тромбоцити. Внаслідок цього утворюється особлива речовина тромбопластин. Згодом ця речовина за участю солей кальцію і деяких білків (глобулінів), що є в плазмі крові, під дією Спеціального ферменту перетворюється на протромбін, який, взаємодіючи, в свою чергу, з солями кальцію, дає початок ферменту тромбіну. Під каталітичною дією тромбіну розчинний білок плазми фібриноген перетворюється на нерозчинний фібрин, який випадає у вигляді клубка сплутаних безбарвних ниток, у петлях яких затримуються формені елементи крові. З кров’яного згустка витискується рідина — кров’яна сироватка, що являє собою плазму, позбавлену фібриногену. Поза судинами кров зсідається протягом 3—4 хв, а кров, що циркулює в судинах, взагалі не зсідається. Встановлено, що у внутрішній оболонці стінок судин виробляється особливий фермент, що запобігає зсіданню крові.
Зниження температури сповільнює активність ферментів і подовжує час зсідання крові.
Рис. 40. Схема сумісності груп крові при переливанні.
Стрілками показано, кров, яких груп можна переливати людям, що мають ту або іншу групу крові.
У деяких людей, як правило в чоловіків, іноді буває захворювання, що називається гемофілією. При гемофілії здатність крові зсідатися значно знижена. Цс пов’язано з відсутністю в плазмі крові одного з білків — глобулінів, необхідних для утворення протромбіну. З’ясовано, що гемофілія належить до спадкових хвороб і передається синам від матерів, в яких ця хвороба не проявляється.
Для того щоб запобігти зсіданню крові, до неї додають речовини, які переводять солі кальцію у нерозчинний стан і осаджують їх. Так, до крові, призначеної для переливання, додають солі лимонної кислоти.
Групи крові. Переливання крові. Перше переливання крові людині було здійснено 15 червня 1667 р. Жаном Батістом Дені. Він влив хворому, що ослаб після 20 кровопускань, кілька грамів крові ягняти. Хоча стороння кров викликала тяжку реакцію, хворий переніс її і одужав. Однак подальші спроби переливання крові від тварин людині кінчалися смертю хворого. Тому такі методи лікування було заборонено законом.
Дослідженнями Ландштейнера і Янського в 1900 р. було з’ясовано, що в еритроцитах крові людей містяться речовини, названі аглютиногенами (тобто склеюваними), а у плазмі речовини, названі аглютинінами (тобто склеюючими).
У крові людей було знайдено два види аглютиногенів, позначених потім буквами латинського алфавіту — А і В і два види аглютинінів, позначених грецькими буквами а і р. Виявилося, що варто аглютиногену А зустрітися з аглютиніном а або аглютиногену В з аглютиніном р у достатніх концентраціях, як відбувається склеювання еритроцитів. На цій підставі людей за сумісністю крові поділено на чотири групи. Подивимось, як розподіляються аглютиногени й аглютинини в крові людей усіх чотирьох груп.
Група крові
І (0)
II (А)
III (В)
IV (АВ)
| Аглютиногени
немає
А
В
А і В
| Аглютиніни а і Р
Р
а
немає
|
З наведеної таблиці видно, що аглютинація власних еритроцитів у крові людини будь-якої групи неможлива, оскільки в ній немає однойменних аглютиногенів і аглютинінів.
Тепер погляньмо, в яких випадках можна здійснювати міжгру- гіове переливання крові донора (людини, яка дає кров) реципієнтові (людині, що приймає кров), а в яких — не можна. При цьому слід враховувати, що небезпечна аглютинація еритроцитів донора. Що ж до плазми донора, то вона настільки розбавляється кров’ю реципієнта, що не аглютинує еритроцитів останнього. На рис. 40 і в табл. 8 показано, в яких випадках міжгрупове переливання крові можна робити, а в яких — ні.
танінів у плазмі кропі
| і (0)
| II (А)
| ПІ (В)
| IV (АВ)
| ар
| можна
| не можна
| не можна
| не можна
| а
| »
| можна
| »
| »
| р
| »
| не можна
| можна
| »
|
| »
| можна
| »
| можна
| Таблиця 8. Сумісність груп крові при переливанні
| Вміст аглютиногенів в еритроцитах крові різних груп
|
З табл. 8 видно, що кров людей І групи можна переливати людям усіх чотирьох груп, оскільки вона не містить аглютиногенів. Люди з І групою крові називаються універсальними донорами. Кров донорів II групи можна переливати раципієнтам тільки II і IV груп. Кров донорів III групи можна переливати реципієнтам III і IV груп. Кров донорів IV групи можна переливати тільки реципієнтам з кров’ю тієї ж групи. У крові в них містяться в повному комплекті склеювані речовини, зате зовсім немає склеюючих речовин а і (3. Людей з IV групою крові називають універсальними реципієнтами.
Встановлено, що найбільше людей з І групою крові (49%), менше — з II (30%), Ще менше — з III (15%) і зовсім мало з IV (6%). Група крові не змінюється протягом життя людини. Групова належність є біологічним чинником, який не залежить від раси й національності.
Резус-фактор. Однак навіть в тому разі, коли враховано сумісність груп, переливання не завжди закінчується вдало. Іноді виникали настільки тяжкі ускладнення, що повторні переливання крові тієї ж групи закінчувалися смертю. Довгий час учені не могли знайти причини цього явища.
У 1940 р. Ландштейнер і Вінер в еритроцитах крові людини виявили білок аглютиноген, споріднений з аглютиногеном еритроцитів мавпи макаки-резуса. Цей білок було названо резус-фактором. Виявилося, що 85% людей земної кулі мають цей білок. їх називають резус-позитивними людьми. У 15% людей цього білка у крові немає. їх називають резус-негативними людьми.
Якщо резус-негативній людині перелити резус-позитивну кров, то навіть при умові сумісності крові за групами в крові резус-не- гативної людини утворюватимуться антитіла проти стороннього білка, яким у цьому разі буде кров резус-позитивної людини. Якщо немає можливості визначити кров за резус-належнїстю, то реципієнтові вливають кров тільки резус-негативного донора.
Переливання крові в СРСР. У Радянському Союзі ряд науково- дослідних установ працює над проблемою переливання крові. Перше переливання крові від людини людині на науковій основі було здійснено російським лікарем В. М. Шамовим. Великі заслуги в справі переливання крові належать також А. А. Багдасарову, першому директорові Центрального інституту гематології і переливання крові.
Протягом останніх двох десятиріч розробляються методи консервування крові та її компонентів. Так, тепер при різних захворюваннях застосовують консервовану еритроцитарну, лейкоцитарну і тромбоцитарну масу в рідких середовищах, а також рідку плазму. Переливання таких компонентів значно ефективніше, ніж переливання цільної крові.
У Центральному інституті гематології і переливання крові розроблено методи довготермінового консервування крові. При низьких температурах її зберігають до 7...10 років. Таким способом можна створити необхідні резерви донорської крові. )
§ 23. ІМУНІТЕТ
Що таке імунітет. Імунітет — це несприйнятливість організму до інфекційних захворювань та деяких отруйних речовин.
У процесі розвитку життя' на Землі у всіх живих істот, в тому числі й в людини, розвинулася система захисних властивостей організму. Кожна клітина організму містить бактерицидні речовини, які вбивають мікробів і віруси або затримують їхній розвиток. Ці речовини входять, наприклад, до складу сльози, слини, кишкового й шлункового соку, жовчі. Однією з таких бактерицидних речовин є лізоцим, який не тільки затримує ріст і розвиток мікробів, а й розчинює їх (лізис — розчинення). Дуже ефективну функцію захисту організму виконують фагоцити. Вони є в будь-якій ділянці тіла. Подібно до амеб, фагоцити захоплюють і перетравлюють мікробів, що потрапили в організм, а також клітини тіла, що руйнуються, очищаючи від них кров. Цей процес знищення дістав назву фагоцитозу.
При проникненні в організм мікробів і сторонніх білків (антигенів) у ньому починають з’являтися антитіла, що зв’язують і знешкоджують їх, виконуючи функцію ліквідації шкідливої дії антигенів.
Токсини — отруйні речовини, що виділяються хвороботворними мікробами або деякими тваринами (зміями, скорпіонами) і спричинюють утворення в організмі антитоксинів.
Природний імунітет. Природний імунітет буває вродженим і набутим. Здатність організму до захисту від інфекційних хвороб може бути вродженою, спадковою і такою, що виникла в процесі еволюції. Наприклад, людина не може захворіти на деякі хвороби, властиві тваринам, а тварини несприйнятливі до багатьох інфекцій людини. Крім того, в деяких людей вроджених захисних сил організму досить для боротьби з певними інфекціями. Так, у минулі часи, коли лютували епідемії віспи, чуми, холери, хворіли далеко не всі. Однак якщо цих захисних сил не досить для боротьби з інфекцією, людина захворює.
Людина, що перехворіла, наприклад, на кір, коклюш, вітряну або натуральну віспу, вдруге вже не захворіє на ці хвороби: в її крові з’явились антитіла проти даного збудника, виник новий стан в організмі — природно набутий імунітет|Природний імунітет — це видова й одночасно індивідуальна властивість організму, що залежить від стану здоров’я людини. Опірність організму інфекційним хворобам ослаблюється при переохолодженні, перевтомі, стресових станах тощо.
Штучний імунітет. Можна запобігти захворюванню людини, зробивши їх запобіжне щеплення. З цією метою виготовляють вакцини, що містять ослаблених або вбитих мікробів — збудників певних хвороб. Така вакцина, введена в організм, викликає у відповідь захисну реакцію, тобто починається активне утворення антитіл. Вони склеюють сторонні предмети. В подальшому варто збудникам хвороби проникнути в організм, як антитіла починають перешкоджати розмноженню їх. Так виробляється ^штучний активний імунітет. У Радянському Союзі широко застосовується вакцинація дітей проти поліомієліту, туберкульозу, завдяки чому досягнуто значного зниження кількості захворювань на ці тяжкі хвороби.
Іноді при спалаху хвороби вже пізно вводити вакцину. Тоді вдаються до введення в організм лікувальних сироваток, що містять готові антитіла проти тієї чи іншої інфекційної хвороби. Це протидифтерійна, протикорова, протидизентерійна, протиправцева сироватки та деякі інші. Такий метод лікування дістав назву штучного пасивного імунітету: організм дістає готові антитіла, що запобігають розвиткові хвороби, часто небезпечної для життя. Штучний пасивний імунітет, як правило, зберігається недовго, його роль — запобігти захворюванню внаслідок можливого зараження або ослабити перебіг хвороби. Сироватки готують в імунологічних лабораторіях імунізацією коней або інших тварин.
Однак у деяких випадках захисні сили організму діють йому на шкоду. Так, останнім часом у практику медицини почали вводити пересадки шкіри, нирок, кісткового мозку, серця та інших органів. Та внаслідок імунітету звичайно відбувається відторгнення органа, взятого від іншого організму. І нині імунологи всього світу працюють над проблемою винайдення засобів, що дадуть змогу замінювати один орган іншим, не боячись відторгнення його організмом.
ЗАПИТАННЯ для ПОВТОРЕННЯ
1. Що становить внутрішнє середовище організму і в чому полягає його функція? 3. Який склад крові і які її функції? 3. Який склад плазми крові?
4. Яку будову мають еритроцити? 5. Що таке гемоглобін і яка його функція в організмі? 6. Яка будова лейкоцитів? 7. Що таке фагоцитоз і яке його біологічне значення? 8. Що вам відомо про лейкоцитарну формулу? 9. Що таке тромбоцити і яка їхня роль в організмі? 10. Що вам відомо про лімфу? 11. Що таке тканинна рідина і в чому полягає її значення в організмі? 12. Яка відмінність між складом крові та лімфи дітей молодшого шкільного віку і дорослих людей? 13. Яке значення має зсідання крові? 14. Що вам відомо про групи крові? 15. Що таке резус-фактор? 16. Що ви знаєте про недокрів’я? Які причини викликають його? 17. Що таке імунітет і які види імунітету вам відомі?
Розділ VII
СЕРЦЕВО-СУДИННА СИСТЕМА ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ
§ 24. БУДОВА СЕРЦЯ
Розвиток, топографія і будова серця. Рух крові по мережі судин, які пронизують усі органи і тканини тіла, забезпечує постійне постачання їх киснем і поживними речовинами, а також видалення з них продуктів життєдіяльності.
Серце, то скорочуючись, то розслаблюючись, забезпечує постійний рух крові по замкненій судинній системі •— кровообіг.
Серцево-судинна система дітей має специфічні особливості як щодо будови, так і щодо характеру діяльності. Передусім слід підкреслити вікову нерівномірність у розвитку серця й судин. У різні періоди розвитку дитячого організму серце росте нерівномірно. Особливо інтенсивний його ріст спостерігається в дітей у перші два роки життя і в період статевого дозрівання (12...15 років). У дітей молодшого шкільного віку (7... 10 років) серце росте дуже повільно, значно відстаючи від темпів збільшення маси і розмірів усього організму.
Серце міститься в грудній порожнині позаду грудини у середостінні, яке обмежене листками плеври. Розташування серця асиметричне: % його лежить у лівій частині грудної порожнини і '/з — у правій. Основа серця розташована на рівні другого міжреберного проміжка, верхівка — на рівні п’ятого міжребер’я зліва.
Стінки серця утворені трьома оболонками: епікардом, міокардом і ендокардом (рис. 41). Зовнішня оболонка серця — сполучнотканинний епікард. Середня оболонка — міокард — утворена м’язовою тканиною. Серцевий м’яз належить до поперечносмугастих,
Рис. 41. Серце людини спереду (Л) і ззаду (Б):
/ — перикард; 2 — міокард; 3 — дуга аорти; 4 — легенева артерія; 5 — легеневі вени; 6 — нижня порожниста вена; 7 — верхня порожниста вена.
але на відміну від скелетної мускулатури його діяльність не залежить від волі людини. Серцевий м’яз відрізняється від скелетної мускулатури і за будовою: його волокна переходять одне в одне, розташовуються у вигляді компактної сітки і щільно зв’язані між собою сполучною тканиною. Третя, тонка оболонка серця, що вистилає його зсередини,— ендокард — утворена кількома тканинами: сполучною, гладенькою м’язовою і особливою тканиною — ендотелієм. Клапани серця утворені ендокардом і мають сполучнотканинну основу.
Серце дитини, як і дорослої людини, складається з чотирьох відділів — двох передсердь і двох шлуночків (рис. 42). Передсердя і шлуночок у кожній частині сполучені між собою передсердно- шлуночковим отвором. По краях цих отворів є стулкові клапани. У лівій частині серця клапан має дві стулки (рис. 43). Він називається лівим передсердно-шлуночковим. У правій частині серця клапан тристулковий, його називають правим передсердно-шлуночковим. Стулкові клапани відкриваються тільки в бік шлуночків, оскільки до їхніх країв закріплені сухожильні нитки, що відходять від верхівок сосочкових м’язів, розміщених у стінках шлуночків ЦІ м’язи і сухожильні нитки запобігають вивертанню стулок у порожнину передсердь при скороченні шлуночків, що забезпечує щільне змикання стулок клапанів і не дає змоги крові повертатися до передсердя.
Рис. 42. Серце у поздовжньому розрізі: Рис. 43. Двостулко-
|
1 — передсердя; 2 — шлуночки; 3 — стулкові клапани; ВИЙ клапан серця.
4 — півмісяцеві клапани; 5 — дуга аорти; 6 — легенева артерія; 7 — легеневі вени; 8 — верхня порожниста вена; 9 — нижня порожниста вена. Чорним кольором показано судини з артеріальною кров’ю.
Отвори легеневої артерії і аорти мають півмісяцеві клапани (рис. 44), кожен з яких складається з трьох півмісяців — кишень, звернених основами до шлуночків, а вільними краями в бік аорти і легеневої артерії. Кров не може повертатися з артерій до шлуночка, тому що при зміні її напрямку півмісяцеві клапани заповнюються кров’ю, заступаючи їй зворотний шлях до серця.
Рис. 44. Півмісяцеві клапани у місці виходу легеневої артерії та аорти з серця (А) і стінка аорти з півмісяцевими клапанами у розгорнутому вигляді (Б).
| \Судини, що приносять кров від органів до серця, називаються венами. У праве передсердя впадають верхня і нижня порожнисті вени, у ліве — чотири легеневі вени. Судини, що несуть кров від серця, називаються артеріями. З лівого шлуночка кров надходить в аорту — найбільшу артерію нашого тіла, з правого шлуночка — в легеневу артерію.
Рис. 45. Кровоносні судини, що живлять м’яз серця:
А — вигляд спереду; Б — вигляд ззаду.
Кровопостачання серця. У серця є своя власна система кровообігу, і воно само постачає себе кров’ю (рис. 45). Від аорти відходять дві вінцеві артерії, які оперізують основу серця, оточуючи його вінцем. Від вінцевої артерії у глибину серцевого м’яза відходить величезна кількість дрібних артеріальних судин, що переходять у капіляри. У серцевому м’язі вони розташовані приблизно вдвоє густіше, ніж у скелетних. Капіляри переходять у вени.
У праве передсердя відкривається вінцевий синус, в який збирається венозна кров з вен самого серця. Власне кровопостачання забезпечує безперебійну роботу серця протягом усього життя.
§ 25. РОБОТА СЕРЦЯ
Серцевий цикл. Діяльність серця — це ритмічна зміна серцевих циклів. Протягом кожного циклу передсердя і шлуночки перебувають то в стані скорочення — систоли, то в стані розслаблення — діастоли. Серцевий цикл складається з трьох фаз. У дорослої людини він триває 0,8 с. Перша фаза — систола обох передсердь — триває 0,1 с. Шлуночки в цей час перебувають у стані діастоли. Друга фаза — це систола шлуночків, яка триває 0,3 с, в цей же час спостерігається діастола передсердь. Третя фаза, що триває 0,4 с, називається серцевою паузою. В цей час і передсердя і шлуночки перебувають у стані діастоли.
При систолі передсердь кров крізь відкриті передсердно-шлу- ночкові отвори вільно проникає в шлуночки, які в цей час перебувають у стані діастоли. В міру заповнення шлуночків кров’ю стулки клапанів піднімаються, відходячи від стінок шлуночків. При цьому краї стулок змикаються і закривають отвір між передсердями і шлуночками. Півмісяцеві клапани у той час іще зімкнуті. В цей момент починається систола шлуночків, тобто скорочення їхніх м’язових стінок. Тиск крові всередині шлуночків збільшується настільки, що стає значно більшим, ніж у великих судинах (легеневій артерії і аорті). Тому півмісяцеві клапани притискуються до стінок артерій, і кров із силою виштовхується в ці судини. Потім тиск у шлуночках спадає, і півмісяцеві клапани змикаються кров’ю, що заповнює їх і прагне повернутись назад у шлуночки.
Дата добавления: 2014-12-11 | Просмотры: 882 | Нарушение авторских прав
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 | 98 | 99 | 100 | 101 | 102 | 103 | 104 | 105 | 106 | 107 | 108 | 109 | 110 | 111 | 112 | 113 | 114 | 115 | 116 | 117 | 118 | 119 | 120 | 121 | 122 | 123 | 124 | 125 | 126 | 127 | 128 | 129 | 130 | 131 | 132 | 133 | 134 | 135 | 136 | 137 | 138 | 139 | 140 | 141 | 142 | 143 | 144 | 145 | 146 | 147 | 148 | 149 | 150 | 151 | 152 | 153 | 154 | 155 | 156 | 157 | 158 | 159 | 160 | 161 | 162 | 163 | 164 | 165 |
|