АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Бройтигам В., Кристиан П., Рад М. 7 страница

Прочитайте:
  1. A. дисфагия 1 страница
  2. A. дисфагия 1 страница
  3. A. дисфагия 2 страница
  4. A. дисфагия 2 страница
  5. A. дисфагия 3 страница
  6. A. дисфагия 3 страница
  7. A. дисфагия 4 страница
  8. A. дисфагия 4 страница
  9. A. дисфагия 5 страница
  10. A. дисфагия 5 страница

Лейкоцити. Безбарвні кров’яні клітини — лейкоцити — містять ядро і цитоплазму (кольор. табл. VI). На відміну від еритроцитів і тромбоцитів вони здатні до самостійного пересування. Тому лей­коцити є не тільки в кров’яному руслі, а й у будь-якій іншій ділян­ці нашого тіла.

В 1 мм3 крові дорослих людей міститься 6...8 тис. лейкоцитів, тобто в 600...800 разів менше, ніж еритроцитів. При різних захво­рюваннях кількість лейкоцитів може або зростати (при запальних процесах, інфекційних захворюваннях), або зменшуватися. Збіль­шення кількості лейкоцитів має назву лейкоцитоз, зменшення — лейкопенія.

Основною функцією лейкоцитів є фагоцитоз, вироблення анти­тіл, знешкодження й видалення з крові сторонніх білків. Явище фагоцитозу було відкрите І. І. Мечниковим. Воно полягає в тому, що лейкоцити поглинають і перетравлюють бактерії, загиблі клі­тини та інші сторонні предмети, що потрапили в організм.

Лейкоцити поділяються на дві великі групи — зернисті й незер- нисті. До зернистих належать нейтрофіли, еозинофіли, базофіли; до незернистих — моноцити й лімфоцити.

Нейтрофіли і моноцити знищують в організмі мікробів і від­мерлі клітини. Один нейтрофіл може захопити до 15...20 мікробів, а моноцит — ще більше, але при цьому вони гинуть і самі, оскільки наповнені мікробами лейкоцити не в змозі перетравити їх, і мі­кроби продовжують розмножуватися всередині «переможця».

Базофіли містять гепарин, що запобігає зсіданню крові.

Еозинофіли мають слабку фагоцитарну активність. Вони спри­яють видаленню деяких отруйних речовин.

Лімфоцити беруть участь в адсорбуванні антитіл і транспорту­ванні їх до вогнища запалення. Вони нейтралізують різні токсини.

Для встановлення діагнозу захворювання в клінічній практиці широко користуються лейкоцитарною формулою крові, тобто про­центним вмістом у ній різних форм лейкоцитів. Процентний вміст різних форм лейкоцитів у крові людини змінюється залежно від віку (табл. 6).

Таблиця 6. Лейкоцитарна формула крові людини в різні вікові періоди, %

Вікові періоди Нейтрофіли \у Базофіли Еозинофіли Лімфоцити Моноцити
7—8 років 44,0...54,0 0,5...1,0 1,0...3,5 33,0...45,0 7,5...11,5
9—10 років 49,0...51,0 0,3...0,5 2,0...5,0 31,0...40,0 7,5...9,0
Доросла людина 57,0...72,0 0,5... 1,0 3,0...6,0 25,0...35,0 3,0...5,0

 

Лейкоцитарна формула в дітей не є сталою. Вона може зміню­ватися у зв’язку з хворобами, під час плачу, захоплюючої гри, в разі втоми внаслідок великого навантаження протягом дня тощо.

Збільшення вмісту нейтрофілів у крові може свідчити про на­явність в організмі запального вогнища. При глистяних захворю­ваннях підвищується процент вмісту еозинофілів. При скарлатині, ангіні, ревматизмі значно збільшується процент лімфоцитів.

Лейкоцити живуть значно менше, ніж еритроцити. Період жит­тя різних форм лейкоцитів становить від кількох годин до. 2—3 діб.

Запалення. Якщо в яку-небудь тканину організму проникають хвороботворні мікроби, які в ній швидко розмножуються, або сто­ронні предмети, наприклад скабки, він певним чином реагує на ці «вторгнення». Внаслідок таких подразнень у тканині під дією нер­вових і гуморальних впливів виникає вогнище запалення. У місці, куди проникли мікроорганізми або сторонній предмет, відбуває-

ться розширення кровоносних судин, і кровопостачання цієї ділян­ки збільшується. Завдяки цьому в міжклітинні простори проникає велика кількість фагоцитів, які починають поглинати й перетрав­лювати сторонні предмети, що уразили тканину. В ній накопичує­ться велика кількість загиблих лейкоцитів, цитоплазма яких бук­вально набита напівперетравленими мікробами або частинками стороннього предмета, який проник у тканину. Загиблі фагоцити, тканинна рідина, а також ще не поглинуті лейкоцитами мікроор­ганізми й утворюють гній.

Якщо вогнище запалення міститься близько від поверхні тіла, то гнійник прориває і вміст його видаляється з тканини. Коли вог­нище запалення лежить глибоко, фагоцитоз у ньому триває доти, поки його джерело не буде ліквідовано. Отже, запалення — це за­хисна реакція організму на проникнення в нього стороннього пред- 'мета.

Іноді, однак, захисних сил організму недостатньо для того, щоб подолати тяжке ураження тканини мікробами. В таких випадках застосовують лікарські препарати, що сприяють знищенню хворо­ботворних мікроорганізмів.

Тромбоцити. Кров’яні пластинки-—тромбоцити ■—це дуже дріб­ні, без’ядерні елементи крові, які, можливо, є неклітинними утво­рами. В 1 мм3 крові дорослої людини їх налічується 300...400 тис., у дітей 7... 10 років — 200...300 тис. Протягом доби кількість тром­боцитів коливається: вдень їх більше, вночі — менше. Тривалість життя тромбоцитів становить 25 діб. Руйнуються вони в селезінці. ■Хромбоцити відіграють важливу роль у процесі зсідання кровіу тим самим сприяючи захистові організму від крововтрат при по­шкодженні судин.

Кровотворні органи. Формені елементи крові утворюються в чер­воному кістковому мозкові, селезінці та лімфатичних вузлах.

Червоний кістковий мозок міститься в губчастій речовині, на­приклад кісток таза, хребців, ребер, у головках трубчастих кісток. У ньому виробляються такі формені елементи крові, як еритроци­ти, зернисті лейкоцити і тромбоцити.

Селезінка міститься в черевній порожнині, у лівому підребер’ї, зліва від шлунка. Довжина її 12 см, ширина 7 см, маса 150... 180 г.

Селезінка, як уже зазначалося, відіграє роль кров’яного депо. Крім того, вона виконує й деякі інші функції: звільняє кров від сторонніх предметів і є органом кровотворення. У селезінці і лім­фатичних вузлах утворюються лімфоцити.

До органів кровотворення належать також лімфатичні вузли — потовщення впродовж усієї лімфатичної системи, про яку йтиме­ться далі. У лімфатичних вузлах утворюються лімфоцити.

§ 21. ТКАНИННА РІДИНА І ЛІМФА

Значення тканинної рідини. Постачання клітин киснем і пожив­ними речовинами, а також звільнення їх від продуктів життєдіяль­ності здійснюється за допомогою тканинної рідини. Ця рідина


 

безбарвна і за складом близька до плазми крові. Тканинна рідина заповнює міжклітинні простори у тканинах. Крізь стінки кровонос­них капілярів у неї постійно просочуються складові частини крові, розчинений у ній кисень, поживні речовини, а також особливі ре­човини, що здійснюють гуморальний вплив на діяльність різних органів. Клітини використовують необхідні для їхнього нормаль­ного життя речовини, що містяться в тканинній рідині.

Продукти життєдіяльності клітин -— вуглекислий газ, вода, амі­ак та інші речовини ■— надходять у тканинну рідину та лімфу.

Лімфа. У міжклітинних просторах беруть початок замкнені з одного кінця лімфатичні капіляри. Ними пронизані тканини. Крізь стінки мішечків, якими починаються ці капіляри, в них про­никають речовини, що містяться в тканинній рідині. Так утворює­ться лімфа. Це майже безбарвна рідина, за складом подібна до плазми крові. Однак лімфа, як і тканинна рідина, відрізняється від плазми крові меншим вмістом білків. Це пов’язано з тим, що стінки кровоносних і лімфатичних капілярів мають вибірну проникність, тобто крізь них здатні проникнути лише деякі речо­вини.

Серед формених елементів крові у лімфі, як і в тканинній ріди­ні, можна виявити тільки лейкоцити, причому в значній кількості. У лімфі дуже багато лімфоцитів, які надходять у неї безпосередньо з лімфатичних вузлів (рис. 38).

В середньому в організмі дорослої людини міститься 1,5 л лім­фи. В’язкість і густина лімфи значно менші за в’язкість і густину

Таблиця 7. Вміст формених елементів в 1 мм3 крові людини в різні

вікові періоди

Вікові періоди Еритроцити, мли. Лейкоцити, тис Тромбоцити, тис.
Новонароджений   20...ЗО  
1 рік 4,5...5 10...11  
6—7 років 4,5...5 10...11 200... 300
8—9 років 4,5...5 9...10 200...300
12—13 років 4,5...5 8...9 200... 300
Доросла людина 4,5...5 6...8 300...400

 

крові. Реакція всіх трьох компонентів внутрішнього середовища — крові, тканинної рідини, лімфи — слабколужна.

Вікові особливості складу крові. Кількість лейкоцитів у ново­народжених, як правило, значно більша, ніж у дорослої людини, і може досягати 15...ЗО тис. в 1 мм3 крові. Потім вона поступово зменшується, наближаючись до норм дорослої людини. За вмістом еритроцитів і тромбоцитів кров новонароджених і дорослих роз­різняється мало (табл. 7).

§ 22. ФІЗІОЛОГІЯ КРОВІ

Зсідання крові. Кровотеча може виникати внаслідок порушення цілісності стінок кровоносних судин при пораненнях та деяких за­хворюваннях.

Здатність крові утворювати згусток називається зсіданням (рис. 39). Це дуже складний процес послідовних ферментативних біохімічних реакцій, що оберігають організм від крововтрат.

Розглянемо цей процес спрощено. При пораненнях пошкоджую­ться клітини тканин і тромбоцити. Внаслідок цього утворюється особлива речовина тромбопластин. Згодом ця речовина за участю солей кальцію і деяких білків (глобулінів), що є в плазмі крові, під дією Спеціального ферменту перетворюється на протромбін, який, взаємодіючи, в свою чергу, з солями кальцію, дає початок ферменту тромбіну. Під каталітичною дією тромбіну розчинний білок плазми фібриноген перетворюється на нерозчинний фібрин, який випадає у вигляді клубка сплутаних безбарвних ниток, у петлях яких затримуються формені елементи крові. З кров’яного згустка витискується рідина — кров’яна сироватка, що являє со­бою плазму, позбавлену фібриногену. Поза судинами кров зсідає­ться протягом 3—4 хв, а кров, що циркулює в судинах, взагалі не зсідається. Встановлено, що у внутрішній оболонці стінок судин виробляється особливий фермент, що запобігає зсіданню крові.

Зниження температури сповільнює активність ферментів і по­довжує час зсідання крові.


Рис. 40. Схема сумісності груп крові при переливанні.

Рис. 39. Зсіла кров.
®© / ^

Стрілками показано, кров, яких груп можна переливати людям, що мають ту або іншу групу крові.


 


У деяких людей, як правило в чоловіків, іноді буває захворю­вання, що називається гемофілією. При гемофілії здатність крові зсідатися значно знижена. Цс пов’язано з відсутністю в плазмі крові одного з білків — глобулінів, необхідних для утворення про­тромбіну. З’ясовано, що гемофілія належить до спадкових хвороб і передається синам від матерів, в яких ця хвороба не проявляє­ться.

Для того щоб запобігти зсіданню крові, до неї додають речо­вини, які переводять солі кальцію у нерозчинний стан і осаджують їх. Так, до крові, призначеної для переливання, додають солі ли­монної кислоти.

Групи крові. Переливання крові. Перше переливання крові лю­дині було здійснено 15 червня 1667 р. Жаном Батістом Дені. Він влив хворому, що ослаб після 20 кровопускань, кілька грамів крові ягняти. Хоча стороння кров викликала тяжку реакцію, хворий пе­реніс її і одужав. Однак подальші спроби переливання крові від тварин людині кінчалися смертю хворого. Тому такі методи ліку­вання було заборонено законом.

Дослідженнями Ландштейнера і Янського в 1900 р. було з’ясо­вано, що в еритроцитах крові людей містяться речовини, названі аглютиногенами (тобто склеюваними), а у плазмі речовини, назва­ні аглютинінами (тобто склеюючими).

У крові людей було знайдено два види аглютиногенів, позначе­них потім буквами латинського алфавіту — А і В і два види аглю­тинінів, позначених грецькими буквами а і р. Виявилося, що вар­то аглютиногену А зустрітися з аглютиніном а або аглютиногену В з аглютиніном р у достатніх концентраціях, як відбувається склею­вання еритроцитів. На цій підставі людей за сумісністю крові по­ділено на чотири групи. Подивимось, як розподіляються аглютино­гени й аглютинини в крові людей усіх чотирьох груп.


Група крові І (0) II (А) III (В) IV (АВ)

Аглютиногени немає А В А і В

Аглютиніни а і Р Р а немає

 

 


З наведеної таблиці видно, що аглютинація власних еритроци­тів у крові людини будь-якої групи неможлива, оскільки в ній не­має однойменних аглютиногенів і аглютинінів.

Тепер погляньмо, в яких випадках можна здійснювати міжгру- гіове переливання крові донора (людини, яка дає кров) реципієн­тові (людині, що приймає кров), а в яких — не можна. При цьому слід враховувати, що небезпечна аглютинація еритроцитів донора. Що ж до плазми донора, то вона настільки розбавляється кров’ю реципієнта, що не аглютинує еритроцитів останнього. На рис. 40 і в табл. 8 показано, в яких випадках міжгрупове переливання крові можна робити, а в яких — ні.

танінів у плазмі кропі і (0) II (А) ПІ (В) IV (АВ)
ар можна не можна не можна не можна
а » можна » »
р » не можна можна »
  » можна » можна
Таблиця 8. Сумісність груп крові при переливанні

Наявність аглю-

Вміст аглютиногенів в еритроцитах крові різних груп

 

З табл. 8 видно, що кров людей І групи можна переливати лю­дям усіх чотирьох груп, оскільки вона не містить аглютиногенів. Люди з І групою крові називаються універсальними донорами. Кров донорів II групи можна переливати раципієнтам тільки II і IV груп. Кров донорів III групи можна переливати реципієнтам III і IV груп. Кров донорів IV групи можна переливати тільки реципієнтам з кров’ю тієї ж групи. У крові в них містяться в пов­ному комплекті склеювані речовини, зате зовсім немає склеюючих речовин а і (3. Людей з IV групою крові називають універсальними реципієнтами.

Встановлено, що найбільше людей з І групою крові (49%), менше — з II (30%), Ще менше — з III (15%) і зовсім мало з IV (6%). Група крові не змінюється протягом життя людини. Групо­ва належність є біологічним чинником, який не залежить від раси й національності.

Резус-фактор. Однак навіть в тому разі, коли враховано суміс­ність груп, переливання не завжди закінчується вдало. Іноді вини­кали настільки тяжкі ускладнення, що повторні переливання крові тієї ж групи закінчувалися смертю. Довгий час учені не могли знайти причини цього явища.

У 1940 р. Ландштейнер і Вінер в еритроцитах крові людини виявили білок аглютиноген, споріднений з аглютиногеном еритро­цитів мавпи макаки-резуса. Цей білок було названо резус-факто­ром. Виявилося, що 85% людей земної кулі мають цей білок. їх називають резус-позитивними людьми. У 15% людей цього білка у крові немає. їх називають резус-негативними людьми.

Якщо резус-негативній людині перелити резус-позитивну кров, то навіть при умові сумісності крові за групами в крові резус-не- гативної людини утворюватимуться антитіла проти стороннього білка, яким у цьому разі буде кров резус-позитивної людини. Як­що немає можливості визначити кров за резус-належнїстю, то ре­ципієнтові вливають кров тільки резус-негативного донора.

Переливання крові в СРСР. У Радянському Союзі ряд науково- дослідних установ працює над проблемою переливання крові. Перше переливання крові від людини людині на науковій основі було здійснено російським лікарем В. М. Шамовим. Великі заслуги в справі переливання крові належать також А. А. Багдасарову, першому директорові Центрального інституту гематології і пере­ливання крові.

Протягом останніх двох десятиріч розробляються методи кон­сервування крові та її компонентів. Так, тепер при різних захво­рюваннях застосовують консервовану еритроцитарну, лейкоци­тарну і тромбоцитарну масу в рідких середовищах, а також рідку плазму. Переливання таких компонентів значно ефективніше, ніж переливання цільної крові.

У Центральному інституті гематології і переливання крові роз­роблено методи довготермінового консервування крові. При низь­ких температурах її зберігають до 7...10 років. Таким способом можна створити необхідні резерви донорської крові. )

§ 23. ІМУНІТЕТ

Що таке імунітет. Імунітет — це несприйнятливість організму до інфекційних захворювань та деяких отруйних речовин.

У процесі розвитку життя' на Землі у всіх живих істот, в тому числі й в людини, розвинулася система захисних властивостей організму. Кожна клітина організму містить бактерицидні речови­ни, які вбивають мікробів і віруси або затримують їхній розвиток. Ці речовини входять, наприклад, до складу сльози, слини, кишко­вого й шлункового соку, жовчі. Однією з таких бактерицидних ре­човин є лізоцим, який не тільки затримує ріст і розвиток мікробів, а й розчинює їх (лізис — розчинення). Дуже ефективну функцію захисту організму виконують фагоцити. Вони є в будь-якій ділянці тіла. Подібно до амеб, фагоцити захоплюють і перетравлюють мік­робів, що потрапили в організм, а також клітини тіла, що руйную­ться, очищаючи від них кров. Цей процес знищення дістав назву фагоцитозу.

При проникненні в організм мікробів і сторонніх білків (анти­генів) у ньому починають з’являтися антитіла, що зв’язують і зне­шкоджують їх, виконуючи функцію ліквідації шкідливої дії анти­генів.

Токсини — отруйні речовини, що виділяються хвороботворними мікробами або деякими тваринами (зміями, скорпіонами) і спри­чинюють утворення в організмі антитоксинів.

Природний імунітет. Природний імунітет буває вродженим і на­бутим. Здатність організму до захисту від інфекційних хвороб мо­же бути вродженою, спадковою і такою, що виникла в процесі еволюції. Наприклад, людина не може захворіти на деякі хвороби, властиві тваринам, а тварини несприйнятливі до багатьох інфек­цій людини. Крім того, в деяких людей вроджених захисних сил організму досить для боротьби з певними інфекціями. Так, у мину­лі часи, коли лютували епідемії віспи, чуми, холери, хворіли дале­ко не всі. Однак якщо цих захисних сил не досить для боротьби з інфекцією, людина захворює.

Людина, що перехворіла, наприклад, на кір, коклюш, вітряну або натуральну віспу, вдруге вже не захворіє на ці хвороби: в її крові з’явились антитіла проти даного збудника, виник новий стан в організмі — природно набутий імунітет|Природний імунітет — це видова й одночасно індивідуальна властивість організму, що зале­жить від стану здоров’я людини. Опірність організму інфекційним хворобам ослаблюється при переохолодженні, перевтомі, стресових станах тощо.

Штучний імунітет. Можна запобігти захворюванню людини, зробивши їх запобіжне щеплення. З цією метою виготовляють вак­цини, що містять ослаблених або вбитих мікробів — збудників пев­них хвороб. Така вакцина, введена в організм, викликає у відпо­відь захисну реакцію, тобто починається активне утворення антитіл. Вони склеюють сторонні предмети. В подальшому варто збуд­никам хвороби проникнути в організм, як антитіла починають перешкоджати розмноженню їх. Так виробляється ^штучний актив­ний імунітет. У Радянському Союзі широко застосовується вакци­нація дітей проти поліомієліту, туберкульозу, завдяки чому досяг­нуто значного зниження кількості захворювань на ці тяжкі хво­роби.

Іноді при спалаху хвороби вже пізно вводити вакцину. Тоді вдаються до введення в організм лікувальних сироваток, що міс­тять готові антитіла проти тієї чи іншої інфекційної хвороби. Це протидифтерійна, протикорова, протидизентерійна, протиправцева сироватки та деякі інші. Такий метод лікування дістав назву штучного пасивного імунітету: організм дістає готові антитіла, що запобігають розвиткові хвороби, часто небезпечної для життя. Штучний пасивний імунітет, як правило, зберігається недовго, його роль — запобігти захворюванню внаслідок можливого зара­ження або ослабити перебіг хвороби. Сироватки готують в імуно­логічних лабораторіях імунізацією коней або інших тварин.

Однак у деяких випадках захисні сили організму діють йому на шкоду. Так, останнім часом у практику медицини почали вво­дити пересадки шкіри, нирок, кісткового мозку, серця та інших органів. Та внаслідок імунітету звичайно відбувається відторгнен­ня органа, взятого від іншого організму. І нині імунологи всього світу працюють над проблемою винайдення засобів, що дадуть змогу замінювати один орган іншим, не боячись відторгнення його організмом.

ЗАПИТАННЯ для ПОВТОРЕННЯ

1. Що становить внутрішнє середовище організму і в чому полягає його функція? 3. Який склад крові і які її функції? 3. Який склад плазми крові?

4. Яку будову мають еритроцити? 5. Що таке гемоглобін і яка його функція в організмі? 6. Яка будова лейкоцитів? 7. Що таке фагоцитоз і яке його біологіч­не значення? 8. Що вам відомо про лейкоцитарну формулу? 9. Що таке тром­боцити і яка їхня роль в організмі? 10. Що вам відомо про лімфу? 11. Що таке тканинна рідина і в чому полягає її значення в організмі? 12. Яка відмінність між складом крові та лімфи дітей молодшого шкільного віку і дорослих людей? 13. Яке значення має зсідання крові? 14. Що вам відомо про групи крові? 15. Що таке резус-фактор? 16. Що ви знаєте про недокрів’я? Які причини ви­кликають його? 17. Що таке імунітет і які види імунітету вам відомі?

Розділ VII

СЕРЦЕВО-СУДИННА СИСТЕМА ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

§ 24. БУДОВА СЕРЦЯ

Розвиток, топографія і будова серця. Рух крові по мережі судин, які пронизують усі органи і тканини тіла, забезпечує постійне по­стачання їх киснем і поживними речовинами, а також видалення з них продуктів життєдіяльності.

Серце, то скорочуючись, то розслаблюючись, забезпечує постій­ний рух крові по замкненій судинній системі •— кровообіг.

Серцево-судинна система дітей має специфічні особливості як щодо будови, так і щодо характеру діяльності. Передусім слід під­креслити вікову нерівномірність у розвитку серця й судин. У різні періоди розвитку дитячого організму серце росте нерівномірно. Особливо інтенсивний його ріст спостерігається в дітей у перші два роки життя і в період статевого дозрівання (12...15 років). У дітей молодшого шкільного віку (7... 10 років) серце росте дуже повільно, значно відстаючи від темпів збільшення маси і розмірів усього організму.

Серце міститься в грудній порожнині позаду грудини у середо­стінні, яке обмежене листками плеври. Розташування серця асиме­тричне: % його лежить у лівій частині грудної порожнини і '/з — у правій. Основа серця розташована на рівні другого міжреберно­го проміжка, верхівка — на рівні п’ятого міжребер’я зліва.

Стінки серця утворені трьома оболонками: епікардом, міокар­дом і ендокардом (рис. 41). Зовнішня оболонка серця — сполучно­тканинний епікард. Середня оболонка — міокард — утворена м’я­зовою тканиною. Серцевий м’яз належить до поперечносмугастих,


Рис. 41. Серце людини спереду (Л) і ззаду (Б):

/ — перикард; 2 — міокард; 3 — дуга аорти; 4 — легенева артерія; 5 — легеневі вени; 6 — нижня порожниста вена; 7 — верхня порожниста вена.

але на відміну від скелетної мускулатури його діяльність не зале­жить від волі людини. Серцевий м’яз відрізняється від скелетної мускулатури і за будовою: його волокна переходять одне в одне, розташовуються у вигляді компактної сітки і щільно зв’язані між собою сполучною тканиною. Третя, тонка оболонка серця, що ви­стилає його зсередини,— ендокард — утворена кількома тканина­ми: сполучною, гладенькою м’язовою і особливою тканиною — ен­дотелієм. Клапани серця утворені ендокардом і мають сполучно­тканинну основу.

Серце дитини, як і дорослої людини, складається з чотирьох відділів — двох передсердь і двох шлуночків (рис. 42). Передсердя і шлуночок у кожній частині сполучені між собою передсердно- шлуночковим отвором. По краях цих отворів є стулкові клапани. У лівій частині серця клапан має дві стулки (рис. 43). Він нази­вається лівим передсердно-шлуночковим. У правій частині серця клапан тристулковий, його називають правим передсердно-шлуноч­ковим. Стулкові клапани відкриваються тільки в бік шлуночків, оскільки до їхніх країв закріплені сухожильні нитки, що відходять від верхівок сосочкових м’язів, розміщених у стінках шлуночків ЦІ м’язи і сухожильні нитки запобігають вивертанню стулок у по­рожнину передсердь при скороченні шлуночків, що забезпечує щільне змикання стулок клапанів і не дає змоги крові повертатися до передсердя.



Рис. 42. Серце у поздовжньому розрізі: Рис. 43. Двостулко-

 

1 — передсердя; 2 — шлуночки; 3 — стулкові клапани; ВИЙ клапан серця.

4 — півмісяцеві клапани; 5 — дуга аорти; 6 — легене­ва артерія; 7 — легеневі вени; 8 — верхня порожниста вена; 9 — нижня порожниста вена. Чорним кольором показано судини з артеріальною кров’ю.

Отвори легеневої артерії і аорти мають півмісяцеві клапани (рис. 44), кожен з яких складається з трьох півмісяців — кишень, звернених основами до шлуночків, а вільними краями в бік аорти і легеневої артерії. Кров не може повертатися з артерій до шлу­ночка, тому що при зміні її напрямку півмісяцеві клапани запов­нюються кров’ю, заступаючи їй зворотний шлях до серця.

>Н'' '.
Рис. 44. Півмісяцеві клапани у місці виходу легеневої артерії та аорти з серця (А) і стінка аорти з півмісяцевими клапанами у роз­горнутому вигляді (Б).
іМімМШМ, ии? щ \

\Судини, що приносять кров від органів до серця, називаються венами. У праве передсердя впадають верхня і нижня порожнисті вени, у ліве — чотири легеневі вени. Судини, що несуть кров від серця, називаються артеріями. З лівого шлуночка кров надходить в аорту — найбільшу артерію нашого тіла, з правого шлуночка — в легеневу артерію.

Рис. 45. Кровоносні судини, що живлять м’яз серця:

А — вигляд спереду; Б — вигляд ззаду.

Кровопостачання серця. У серця є своя власна система крово­обігу, і воно само постачає себе кров’ю (рис. 45). Від аорти від­ходять дві вінцеві артерії, які оперізують основу серця, оточуючи його вінцем. Від вінцевої артерії у глибину серцевого м’яза відхо­дить величезна кількість дрібних артеріальних судин, що перехо­дять у капіляри. У серцевому м’язі вони розташовані приблизно вдвоє густіше, ніж у скелетних. Капіляри переходять у вени.

У праве передсердя відкривається вінцевий синус, в який зби­рається венозна кров з вен самого серця. Власне кровопостачання забезпечує безперебійну роботу серця протягом усього життя.

§ 25. РОБОТА СЕРЦЯ

Серцевий цикл. Діяльність серця — це ритмічна зміна серцевих циклів. Протягом кожного циклу передсердя і шлуночки перебу­вають то в стані скорочення — систоли, то в стані розслаблення — діастоли. Серцевий цикл складається з трьох фаз. У дорослої лю­дини він триває 0,8 с. Перша фаза — систола обох передсердь — триває 0,1 с. Шлуночки в цей час перебувають у стані діастоли. Друга фаза — це систола шлуночків, яка триває 0,3 с, в цей же час спостерігається діастола передсердь. Третя фаза, що триває 0,4 с, називається серцевою паузою. В цей час і передсердя і шлу­ночки перебувають у стані діастоли.

При систолі передсердь кров крізь відкриті передсердно-шлу- ночкові отвори вільно проникає в шлуночки, які в цей час перебу­вають у стані діастоли. В міру заповнення шлуночків кров’ю стул­ки клапанів піднімаються, відходячи від стінок шлуночків. При цьому краї стулок змикаються і закривають отвір між передсер­дями і шлуночками. Півмісяцеві клапани у той час іще зімкнуті. В цей момент починається систола шлуночків, тобто скорочення їхніх м’язових стінок. Тиск крові всередині шлуночків збільшує­ться настільки, що стає значно більшим, ніж у великих судинах (легеневій артерії і аорті). Тому півмісяцеві клапани притискую­ться до стінок артерій, і кров із силою виштовхується в ці судини. Потім тиск у шлуночках спадає, і півмісяцеві клапани змикаються кров’ю, що заповнює їх і прагне повернутись назад у шлуночки.


Дата добавления: 2014-12-11 | Просмотры: 882 | Нарушение авторских прав



1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 | 98 | 99 | 100 | 101 | 102 | 103 | 104 | 105 | 106 | 107 | 108 | 109 | 110 | 111 | 112 | 113 | 114 | 115 | 116 | 117 | 118 | 119 | 120 | 121 | 122 | 123 | 124 | 125 | 126 | 127 | 128 | 129 | 130 | 131 | 132 | 133 | 134 | 135 | 136 | 137 | 138 | 139 | 140 | 141 | 142 | 143 | 144 | 145 | 146 | 147 | 148 | 149 | 150 | 151 | 152 | 153 | 154 | 155 | 156 | 157 | 158 | 159 | 160 | 161 | 162 | 163 | 164 | 165 |



При использовании материала ссылка на сайт medlec.org обязательна! (0.013 сек.)