АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Пірамідний і екстрапірамідний тип підвищення м'язового тонусу 3 страница

Іннервація довільних рухів очей здійснюється корою. Волок­на, які з'єднують кірковий центр погляду (задні відділи середньої лобової звивини) з заднім поздовжнім пучком, проходять через передні відділи передньої ніжки внутрішньої капсули поблизу кірково-ядерного шляху і направляються в покришку середнього мозку та моста, перехрещуючись у передніх його відділах. Закін-

чуються вони в ядрі відвідного нерва (стовбуровий центр погля­ду). Волокна для вертикальних рухів очей підходять до ядра зад­нього поздовжнього пучка, яке є координаційним центром вер­тикального погляду.

Ураження заднього поздовжнього пучка або стовбурного центра зору викликає порушення поєднаних рухів очей вбік, від­повідний ураженню (парез або параліч зору). Ушкодження зад­ніх відділів середньої лобової звивини або шляхів, які йдуть звідси до заднього поздовжнього пучка, викликає парез або параліч зору вбік, протилежний ураженню. При ірригативних процесах в корі названих відділів, виникають клоніко-тонічні судороги очних м'язів і голови вбік, протилежний осередку подразнення. Ура­ження ділянки, в якій розміщені ядра заднього поздовжнього пуч­ка, викликає парез або параліч вертикального зору.

Нерви мостомозочкового трикутника (V, VI, VII, VIII пари)

Черепні нерви, які складають групу нервів мостомозочкового трикутника, належать до понтинної групи, оскільки залишають мозковий стовбур в межах мосту, де можуть уражатися патоло­гічними процесами (пухлина, кістка, арахноїдит та ін.), які ви­ходять із мостомозочкового трикутника, утвореного мостом, мо­зочком і довгастим мозком. Хоча ближче всіх до цієї ділянки знаходиться тільки переддверно-завитковий та лицевий нерви, досить часто при зазначених патологічних процесах уражаються також нерви, що проходять неподалік від трійчастого та відвідного нервів, які також належать до групи нервів мостомозочкового трикутника.

Трійчастий нерв, V (n. trigeminus)—змішаний (див. кольо­рову вкл., рис. X). Перші нейрони знаходяться в трійчастому вузлі (gangl. trigemini), який являє собою листок твердої мозко­вої оболонки, розміщеної у трійчастому втисненні, і є поглиблен­ням передньої поверхні кам'янистої частини вискової кістки.

Аксони чутливих клітин вузла у складі чутливого корінця трій­частого нерва вступають у міст у середній третині його латераль­ної поверхні. Тут корінець ділиться на дві частини. Одна його частина складається з волокон больової та температурної чутли­вості, які закінчуються в ядрі спинномозкового шляху трійчастого нерва (n. tractus mesencephalici n. trigemini), котре, пройшовши нижній відділ моста і весь довгастий мозок, своїм нижнім кінцем заходить у спинний мозок. Друга частина чутливого корінця, яка складається з волокон тактильної та м'язово-суглобової чутли­вості, закінчується в головному чутливому ядрі трійчастого нерва (n. sensorius principalis n. trigemini), що розміщене у верхній частині покришки моста. Аксони нервових клітин цих двох ядер

(других нейронів) переходять на протилежний бік і, приєднавшись до медіальної печлі, разом з нею закінчуються в таламусі. Аксони третіх нейронів, які знаходяться в таламусі, направляються через внутрішню капсулу, променистий вінець у кору зацентральної зви­вини протилежної ядру півкулі.

Дендрити чутливих клітин вузла трійчастого нерва складають три периферичні гілки трійчастого нерва — очний (n. ophtalnii-cus), верхньощелепний (n. maxillaris) і нижньощелепний (n. man-dibularis) нерви.

Очний нерв — чутливий, залишає порожнину черепа через верх­ню очноямкову щілину (разом з III, IV та VI парами) малого крила клиноподібної кістки і забезпечує іннервацію шкіри перед­ньої волосистої частини голови та чола, верхньої повіки, очного яблука, спинки носа, слизової оболонки верхньої частини порож­нини носа, основної та лобової пазухи, мозкових оболонок.

Верхньощелепний нерв виходить із порожнини черепа через круглий отвір великого крила клиноподібної кістки і іннервує шкіру нижньої повіки, середню частину обличчя, верхню губу, верхню щелепу та її зуби, ясна та окістя, верхньощелепну (гай­морову) порожнину і нижню частину носової порожними.

Нижньощелепний нерв— змішаний, залишає порожнину черепа через овальний отвір великого крила клиноподібної кістки, його чутливі волокна забезпечують іннервацію нижньої губи, нижньої частини обличчя, підборіддя, нижню щелепу, її зуби, ясна та окіс­тя, слизову оболонку щік, двох передніх третин язика.

Рухові волокна нерва, що являють собою аксони нервових клітин розміщеного в ділянці моста рухового ядра трійчастого нерва (n. motorius n. trigemini), іннервують жувальний, висковий, латеральний та медіальний крилоподібні м'язи і переднє черевце двочеревного м'яза. Смакові волокна є дендритами спеціальних чутливих клітин вузла колінця (ganglion geniculi) лицевого нер­ва, які через кінцеву гілку n. lingualis забезпечують смаковими рецепторними приладами передні ²^ язика. Секреторні парасимпа­тичні волокна є аксонами вегетативних клітин верхнього слинови­дільного ядра (nucl. salivatorius superior), які йдуть у складі про­міжного нерва (n. intermedius), потім барабанної струни (chorda tympani) та нижньощелепного нерва до піднижньощелепної і під'­язикової слинних залоз.

У складі як крупних, так і численних дрібних гілок трійчастого нерва є вегетативні волокна, значення яких дає змогу зрозуміти складні вегетативні синдроми. Так, до очного нерва, який віддає гілочки до мозкових оболонок, слізних залоз, лобової пазухи, а також слизової оболонки верхньої частини носа та очної ямки, приєднуються вегетативні волокна від війкового вузла, розміще­ного в очних ямках.

У складі верхньощелепного нерва та його гілок — виличного (n. zygomaticus), підочноямкового (n. infraorbitalis) та верхніх альвеолярних нервів (nn. alveolares superiores) — йдуть вегетатив­ні волокна із крилопіднебінного вузла (gangl. pterygopalatinum), який знаходиться у fossa pterygoidea.

Нижньощелепний нерв і його гілки — вушно-висковий (n. auri-culotemporalis), щічний (n. buccalis) та нижній альвеолярний (n. alveolaris inferior) нерви — в своєму складі мають волокна із вушного вузла (gangl. oticum), що містяться в ділянці овального отвору.

Крім того, в системі трійчастого нерва є симпатичні волокна із сплетень, в основному із plexus caroticus, що беруть участь у регуляції судинного тонусу.

Дослідження функції трійчастого нерва включає перевірку чут­ливості в іннервованих ним ділянках і здатність здійснювати жу­вальні рухи. Для дослідження чутливості доторкуються голкою, ваткою, пробірками з холодною та гарячою водою до різних ді­лянок шкіри обличчя. Перевіряють також рогівкові, кон'юнкти-вальні, надбрівні та нижньощелепні рефлекси. З метою досліджен­ня рухової функції трійчастого нерва хворого просять стиснути зуби, потім зробити кілька жувальних рухів, прожувати, обма­цуючи при цьому, як контуруються жувальні м'язи. Слід також перевірити розміщення нижньої щелепи при відкриванні рота (чи не відхиляється вона вбік).

Розлади чутливості на обличчі при ураженні трійчастого нерва, залежно від локалізації патологічного процесу, можуть бути сег­ментарного або периферичного типу (рис. 42).

Сегментарний дисоційований тип розладів виявляється при ура­женні ядра спинномозкового шляху, в результаті чого при збере­женні тактильної чутливості порушується больова і температурна чутливість на обличчі в сегментарних кільцевих зонах Зельдера. Ураження верхнього відділу ядра спинномозкового шляху обумов-

Рухові розлади виникають при ураженні рухового ядра або рухових волокон трійчастого нерва і проявляються периферичним парезом або паралічем жувальних м'язів на боці ураження При односторонньому ураженні під час відкривання рота нижня ще­лепа зміщується вбік ураження, при двосторонньому — відвисає. Нижньощелепний рефлекс знижується або зникає.

Лицевий нерв, VIII (n. facialis) —руховий. Має в своєму скла­ді і смакові, й парасимпатичні секреторні волокна, які входять до складу проміжного нерва (рис. 43)

Рухове ядро лицевого нерва розміщене глибоко в нижній час­тині моста і складається з верхньої та нижньої частин Верхня частина, яка має двобічний кірковий зв'язок за рахунок перехрес­тя кірково-ядерного шляху, забезпечує іннервацію мімічних м'язів вище очної щілини, нижня має тільки однобічний кірковий зв'я­зок, що зумовлює при ураженні останньої центральний парез або параліч м'язів обличчя нижньої очної щілини на боці, протилеж­ному осередку.

Проміжний нерв має загальне з язикоглотковим Парасимпа­тичне секреторне слиновидільне ядро (nucl. salivatorius cranialis [superior]), секреторні волокна якого разом з лицевим нервом проходять через лицевий канал кам'янистої частини вискової кіст­ки, а потім, після утворення вузла колінця, залишивши лицевий нерв, у складі n. petrosus major приєднуються до нижньощелеп­ного нерва і іннервують піднижньощелепну та під'язикові слинні залози.

До проміжного нерва належить загальне з язикоглотковим нервом чутливе смакове ядро одинокого шляху (nucl. tractus so-litarii), де закінчуються аксони перших нейронів смакового аналі­затора, які знаходяться у вузлі колінця лицевого нерва (gangl. geniculi). Дендрити цих клітин проходять у складі chorda tympa-пі, а потім язикового нерва та його гілки — під'язикового нерва (n. sublingualis) до смакових рецепторних апаратів передніх ^з язика свого боку.

Аксони рухових клітин ядра лицевого нерва направляються до дна ромбоподібної ямки, де в ділянці лицевого горбка огинають ядро відвідного нерва, яке тут знаходиться, і, утворивши внутріш­нє коло, приймають основний (вентральний) напрям. Потім аксо­ни в складі корінця разом з корінцями проміжного нерва і завит­кової частини VIII пари залишають стовбур мозку в мостомозоч-ковому трикутнику, на межі моста та довгастого мозку, і виходять у порожнину черепа. Підійшовши до внутрішнього слухового от­вору кам'янистої частини вискової кістки, лицевий та проміжний нерви залишають завитковий нерв і входять у canalis facialis. Тут, утворивши зовнішнє коліно, залишають порожнину черепа через шилососкоподібний отвір.

Проходячи через лицевий канал, лицевий нерв віддає такі гілки великий кам'янистий нерв (n. petrosus major), в складі якого є парасимпатичні волокна до слізної залози, тому ураження його супроводжується' сухістю ока, подразнення — гіперсекрецією слізної залози (сльозотеча)- стремінцевий нерв (n. stapedius), який залишає лицевий канал дещо нижче великого кам'янистого нерва і іннервує м'яз стремена, що ослаблює натяг барабанної перетинки, ураження його викликає підвищене сприймання звуку;

барабанну струну (chorda tympani) — найкрупнішу гілку, яка від­ходить ще нижче, вона складається з дендритів чутливих смакових клітин вузла колінця лицевого нерва, які несуть аферентні сма­кові імпульси від передніх ^з язика та аксонів вегетативних клі­тин слиновидільного ядра, що несуть еферентні секреторні імпуль­си до піднижньощелепної і під'язикової залоз.

Ураження барабанної струни викликає розлад смаку на перед­ніх ^з язика і порушення секреторної функції піднижньощелепної та під'язикової слинних залоз.

Після виходу через шилососкоподібний отвір лицевий нерв ді­литься на кілька гілок, утворюючи так звану гусячу лапку (pes ansermus), яка забезпечує руховими нервовими волокнами майже всі м'язи обличчя.

При дослідженні лицевого нерва уважно оглядають обличчя в стані спокою для виявлення асиметрій, шкірних складок, очних щілин, рівня стояння кутів рота. Потім хворому пропонують за­крити по черзі кожне око і обидва ока разом, підняти і насупити брови, показати зуби, надути щоки, свиснути, дмухнути на сірни­ка, щоб загасити. Перевіряють смак у ділянці передніх 1/3 язика.

Ураження лицевого нерва на всьому його протязі викликає периферичний параліч м'язів обличчя. У зв'язку з цим виникає асиметрія обличчя, яка досить виражена у стані спокою і особли­во при показуванні зубів (рис. 44, 45), коли кут рота відтягується назад (параліч m. risorius) і виникає феномен «знака оклику». На ураженому боці відзначають згладження складки шкіри чола і носогубної складки, очна щілина розширена, закрити її під час зажмурювання очей не вдається, оскільки повіки не змикаються (парез m. orbicularis oculi), при цьому очне яблуко повертається вгору (феномен Белла), а через неприкриту щілину, яка утворює­ться між верхньою та нижньою повіками, видно смужку склери (lagophthalmus), із розширеної очної щілини можлива рясна сльо­зотеча. На ураженому боці неможливо наморщити чоло, виклика­ти напруження широкого м'яза шиї, стають неможливими такі рухи, як свист, поцілунок тощо. Хворий відчуває утруднення під час розмови та їди (застрявання іжі між щокою та зубами). Втра­чені або знижені надбрівний, рогівковий та кон'юнктивний реф­лекси.

Залежно від рівня ураження карти­ну периферичного паралічу доповню­ють ті чи інші ознаки ураження розмі­щених поруч утворень та нервів. Так, при ураженні внутрішнього коліна ли­цевого нерва у стовбурі мозку в процес втягується і ядро відвідного нерва. В таких випадках розвивається клінічна картина альтернуючого синдрому Фо-вілля (див. с. 142).

Ураження лицевого нерва в мосто-мозочковому трикутнику поєднується насамперед з ураженням проміжного та переддверно-завиткового нервів, по­тім приєднуються ознаки порушення функцій трійчастого та відвідного нер­вів. При ураженні стовбура лицевого нерва в межах каналу вискової кістки до вищезмальованої картини перифе­ричного паралічу приєднуються симп­томи ураження його гілок, розміщених нижче патологічного осередку.

Ураження кірково-ядерних шляхів, які належать до ядер лицевого нерва, як правило, поєднується з втягуванням у патологічний процес кірково-спинномозкових (піра­мідних) шляхів.

Центральний параліч м'язів обличчя наступає при будь-якій локалізації патологічного осередку на всьому протязі кірково-ядер­ного шляху (кора, променистий вінець, внутрішня капсула, ніжки мозку, міст). В таких випадках центральний парез або параліч м'я­зів обличчя поєднується з центральним геміпарезом або геміпле­гією на боці, протилежному осередку. Для центрального паралічу м'язів обличчя характерне порушення функцій м'язів, розміщених нижче очної щілини, які мають однобічну кіркову іннервацію від протилежної півкулі мозку; відсутність реакції дегенерації (переродження) паралізованих м'язів; збереження надбрівних, ро­гівкових та кон'юнктивальних рефлексів, рефлекторні дуги яких замикаються на рівні моста.

Ірритація патологічним осередком рухової ділянки кори, зони формування кірково-ядерного шляху при певних підкіркових утво­реннях може супроводжуватись лицевим гіперкінезом у вигляді тонічних та клонічних судорог або обмежених спазмів окремих м'язів обличчя.

Переддверно-завитковин нерв, VIII (n. vestibulocochlearis) — чутливий, складається з двох самостійних частин, зовсім різними за своїми функціями: переддверної (pars vestibulаris) та завиткової (pars cochlearis) (рис. 46).

Завиткова частина має пряме відношення до слу­ хового аналізатора. Перші нейрони знаходяться в спіральному вузлі завит­ка (gangl. spirale cochlea­re). Дендрити цих клітин підходять до спірального (кортієвого) органа (оrganum spirale), де закін­чуються біля його рецеп­торних волоскових слухо­ вих клітин, які сприйма­ють коливання ендолімфи і перетворюють їх у нервові імпульси, а аксони формують завиткову частину нерва, яка разом із переддверною частиною та лицевим нервом виходять із вискової кістки через внутрішній слуховий прохід у порожнину черепа. В межах мостомозочкового трикутника входять з боку, на межі моста та довгастого мозку, в мозковий стовбур, закінчуючись в передньому та задньому завиткових ядрах (nucll. cochlearis ventralis et dor-salis), де знаходяться- другі нейрони, волокна яких частково роб­лять перехрестя в межах моста і, перейшовши на протилежний бік, йдуть у підкіркові слухові центри — нижні горбики покришки середнього мозку та ядра медіальних колінчастих тіл (nucll. сог-poris geniculatis) таламуса, а частково йдуть на своєму боці. До слухових шляхів, утворених перехрещеними волокнами других ней­ронів, приєднуються центральні відростки клітин трапецієподіб­ного тіла (corpus trapezoideuni), медіального додаткового оливного ядра (nucll. olivaris accessorius medialis) і ядра латеральної петлі. При цьому утворюється латеральна петля (lemniscus lateralis), яка розміщується назовні від медіальної петлі і закін­чується в перелічених підкіркових слухових центрах, де знаходять­ся треті нейрони. Волокна останніх, пройшовши через задню тре­тину задньої ніжки внутрішньої капсули та променистий вінець, закінчуються в кірковому кінці слухового аналізатора (в задніх відділах верхньої вискової звивини).

Наявністю двобічного проведення слухових імпульсів вище за­виткових ядер моста пояснюється відсутність розладів слуху при однобічному ураженні других нейронів слухового аналізатора, тоб­то бічної петлі, підкіркових слухових центрів, променистого вінця, кори верхньої вискової звивини.

Розлади слуху викликаються однобічним ураженням тільки першого нейрона, самого стовбура завиткової частини VIII нерва та її яд.ер.

Подразнення кіркової проекційної ділянки слухового аналіза­тора може супроводжуватися слуховими галюцинаціями, які не­рідко бувають передвісником (аурою) генералізованого судорож­ного епілептичного приступу.

Дослідження гостроти слуху проводять з допомогою шепотіння та гучної мови. Шепітну мову здоровим вухом чути на відстані 7—12 м, гучну—20 м. Точніше стан слуху можна визначити при аудиографії.

Розрізняють такі розлади слуху: повну втрату слуху, або глу­хоту (anacusis), зниження слуху (hypacusis) і підвищення слуху (hyperacusis).

При порушенні слуху необхідно визначити, чи настав цей роз­лад внаслідок ураження патологічним процесом звукопровідного апарату в середньому вусі (барабанна перетинка, слухові кісточ­ки) або звукосприймального (спіральний орган, завиткова части­на VIII нерва, ядра).

Для ураження звукопровідного апарату характерні розлад слу­ху на низькі тони і збереження кісткової провідності, для ураження звукосприймального апарату — розлад слуху на високі тони і втрата кісткової провідності.

Для визначення стану повітряної та кісткової провідності за­пропоновані методи з використанням камертона (здебільшого з частотою коливань 128 за 1 с).

Метод Вебера полягає в тому, що ніжку камертона, що зву­чить, встановлюють по середній лінії тім'я. При ураженні звуко­провідного апарату звучання камертона краще сприймається хво­рим вухом, а при ураженні звукосприймального—здоровим.

Переддверна частина. Перші нейрони знаходяться у вестибу­лярному вузлі (pars vestibularis), розміщеному на дні внутрішнього слухового проходу (див. рис. 46, а). Дендрити клі­тин цього вузла закінчуються рецепторними апаратами у півколо-вих каналах, а аксони залишають вискову кістку через porus acus-ticus internus і входять у порожнину черепа у вигляді окремого вестибулярного корінця, який, досягнувши мостомозочкового три­кутника, проникає в стовбур мозку, де ділиться на висхідну і низхідну гілки, які закінчуються у вестибулярних ядрах (другі нейрони) в покришці моста, в бічних відділах IV шлуночка', ви­східна гілка закінчується у верхньому вестибулярному ядрі та черв'яку мозочка, низхідна — в латеральному, медіальному та нижньому вестибулярних ядрах. Вестибулярні ядра забезпечують такі зв'язки:

1) із спинним мозком через вестибулярно-спинномозковий шлях, який іде від латерального вестибулярного ядра до передніх рогів спинного мозку в складі передніх канатиків свого боку, і че­рез задній поздовжній пучок до передніх рогів шийного відділу спинного мозку протилежного боку;

2) з черв'яком мозочка через вестибулярно-мозочковий пучок, який іде в складі нижніх мозочкових ніжок до протилежного і переважно свого боку;

3) з ядрами окорухових нервів через систему заднього по­здовжнього пучка;

4) з вегетативними утвореннями стовбура мозку, в основному заднім ядром букаючого нерва та ядрами гіпоталамуса;

5) з ретикулярною формацією, з екстрапірамідною системою, з таламусом та корою великого мозку [вестибулярний (статокіне-тичний) аналізатор закінчується в корі вискових частин великого мозку, певно, поблизу слухової проекційної ділянки].

Вище наведені зв'язки вестибулярного апарату з іншими відді­лами нервової системи пояснюють патологію, яку спостерігають при його ураженні: розладу рівноваги та координації рухів (зв'яз­ки з мозочком, екстрапірамідною системою, спинним мозком), ніс­тагм, порушення співдружніх рухів очних яблук з рухами голови (зв'язки з ядрами окорухових нервів), запаморочення, блювання

та інші вегетативні розлади (зв'язки з парасимпатичним ядром блукаючого нерва та іншими вегетативними ядрами). Наведена патологія може спостерігатися при ураженні переддверних зв'яз­ків патологічними процесами на різних рівнях (внутрішнє вухо, мозковий стовбур, кора вискових часток великого мозку).

Для дослідження функції переддверної частини VIII нерва пе­ревіряють ністагм, рівновагу, виконання координаторних проб то­що. Проводять обертальну пробу (обертання обстежуваного на спеціальному стільці), і за характером експериметально виклика­ного ністагму вестибулярних і вестибуловегетативних рефлексів судять про стан вестибулярної функції.

Бульбарні нерви (IX—XII)

Язикоглотковий нерв, IX (n. glossopharyngeus) —змішаний, має в собі рухові, чутливі, смакові та секреторні волокна, відпо­відно до яких у спинній (дорсальній) частині довгастого мозку є такі ядра:

1) рухове подвійне ядро (його передня частина), волокна яко­го іннервують глоткову мускулатуру; задня частина ядра нале­жить до блукаючого нерва; 2) чутливе ядро одиночного шляху, спільне з Х парою, в якому закінчуються смакові волокна від задньої третини язика, що йдуть у складі язикоглоткового нерва, і смакові волокна від передніх ²|з язика, які йдуть у складі про­міжного нерва; крім того, в цьому ядрі закінчуються нервові во­локна від малого кам'янистого нерва (n. petrosus minor) і волокна загальної чутливості для середнього вуха та глотки; 3) парасим­патичне нижнє слиновидільне ядро (nucl. salivatorius inferior), від якого йдуть нервові волокна у складі язикоглоткового нерва для привушної залози; 4) парасимпатичне спинне ядро (nucl. dorsalis), яке є продовженням одноіменного ядра блукаючого нерва.

Нерв має два вузли — gangll. superius et inferius (гомологи чутливих спинномозкових вузлів), які містять перші нейрони, во­локна яких закінчуються в ядрі одинокого шляху. Еферентні во­локна язикоглоткового, а також блукаючого та проміжного нервів виходять із мозку на дні задньої латеральної борозни, між ниж­нім оливним ядром та нижньою мозочковою ніжкою, потім зали­шають порожнину черепа через яремний отвір.

Ураження язикоглоткового нерва супроводжується слабо ви­раженими руховими розладами (порушення ковтання), оскільки порушена іннервація язикоглоткового нерва компенсується за ра­хунок блукаючого нерва, чутливими розладами (анестезія, гіпе­стезія) на відповідній половині глотки (дужка, задня стінка, ді­лянки середнього вуха), смаковими порушеннями (агезія, гіперге-зія) окремих чи всіх видів смакових відчуттів на задній третині

однойменного боку язика, порушеннями видільної функції привуш­ної залози (з одного боку) які компенсуються іншими спинними залозами, тому хворий відчуває лише незначну сухість у роті.

Смакову чутливість досліджують нанесенням подразнень (кис­ле, солоне, солодке, гірке) на слизову оболонку язика тампоном, змоченим речовиною певного смаку або каплями із піпетки. Після нанесення подразнення щоразу необхідно полоскати рот чистою водою, щоб уникнути змішування розчинів.

Блукаючий нерв, Х (n. vagus) —змішаний, містить у собі ру­хові, чутливі та вегетативні (парасимпатичні) волокна. Має такі ядра, розміщені в довгастому мозку: рухове подвійне ядро, спіль­не з язикоглотковим нервом; волокна Х пари, яка починається від задньої частини цього ядра, іннервують непосмуговані м'язи гортані, глотки, м'якого піднебіння; чутливе ядро одинокого шляху (спільне для X, XI пар), у зовнішній частині якого закінчуються аферентні аксони перших нейронів, розміщених у верхньому і а нижньому вузлах (дендрити цих клітин закінчуються в слизовій оболонці гортані, трахеї, бронхів, серця і травному каналі, а та­кож у оболонках мозку та в порожнині середнього вуха); пара­симпатичне заднє ядро (nucl. dorsalis) дає початок еферентним волокнам, які іннервують непосмуговані м'язи внутрішніх органів (гортань, трахея, бронхи, серце, стравохід, шлунок, тонка кишка, верхня частина товстої кишки, печінка, підшлункова залоза).

Аксони клітин чутливого ядра (других нейронів), перейшовши на протилежний бік, приєднуються до медіальної петлі і закінчу­ються в таламусі.

Разом з язикоглотковим га проміжним нервами, вийшовши через яремний отвір із порожнини черепа, блукаючий нерв розмі­щується на шиї між магістральними судинами (внутрішньою сон­ною артерією і яремною веною), проникає в грудну, а потім у черепну порожнину, де забезпечує парасимпатичною іннервацією внутрішні органи. Розрізняють такі парасимпатичні волокна: рухо­ві для непосмугованих м'язів внутрішніх органів, секреторні во­локна до шлунку та підшлункової залози, волокна, які уповіль­нюють скорочення серця і вазомоторні волокна.

Блукаючий нерв віддає гілки, до складу яких входять волокна чутливих клітин верхнього та нижнього вузлів: менінгеальна гіл­ка (r. meningeus), яка разом з тенторіальною гілкою (r. tentorii) очного нерва іннервує мозкові оболонки: вушну гілку (r. auricularis), яка іннервує зовнішній слуховий прохід; слухову (євстахієву) трубу і барабанну порожнину; поворотний гортанний нерв (n. 1а-ryngeus recurrens), що іннервує гортань, в тому числі голосові зв'язки. Остання обставина пояснює гортанно-вушний феномен (пухлина гортані супроводжується болем у зовнішньому слухово­му проході) і те, що подразнення зовнішнього слухового проходу викликає кашлевий рефлекс.

Для дослідження функції блукаючого нерва оцінюють голос хворого (чи нема носового відтінку, глухоти, втрати голосу); пе­ревіряють рухомість дужок м'якого піднебіння при вимові хворим голосних звуків, з'ясовують, чи не поперхується хворий при ков­танні, чи не попадає в ніс рідка їжа; досліджують чутливість шкі­ри в ділянці, яку іннервує блукаючий нерв, частоту дихання і скорочень серця.

Однобічне ураження блукаючого нерва викликає зниження чи втрату глоткового і піднебінного рефлексів, парез м'якого підне­біння і дужки на боці ураження, захриплість голосу (внаслідок парезу або паралічу голосової зв'язки); язичок (uvula) відхиляє­ться в здоровий бік.

Двобічне часткове ураження блукаючого нерва викликає втра­ту глоткового та піднебінного рефлексів, гугнявий відтінок голосу, попадання в дихальні шляхи рідкої їжі, яку вживає хворий, вили­вання через ніс під час приймання їжі в результаті парезу або паралічу м'якого піднебіння. Крім того, настає дисфонія або афо­нія (парез або параліч голосових зв'язок), дисфагія—порушення ковтання (парез або параліч надгортанника) з попаданням їжі у дихальні шляхи, що викликає поперхування, кашель, розвиток аспіраційної пневмонії. Повне двобічне ураження вегетативних ядер або вегетативних волокон блукаючих нервів несумісне з жит­тям в результаті виключення функції серця та дихання. Подраз­нення блукаючих нервів супроводжується порушенням діяльності серця (брадикардія) і легень, диспепсичними явищами (понос, запор, порушення апетиту, печія тощо).

Додатковий нерв, Х — руховий, утворений аксонами рухових нервових клітин його спинномозкового ядра, розміщеного в перед­ніх рогах верхніх п'яти шийних сегментів сірої речовини спинного мозку і подвійного ядра, яке є каудальним продовженням одноіменного ядра IX і Х пар.

Аксони двох рухових ядер виходять із речовини мозку двома корінцями. Черепні корінці (radices craniales) залишають речови­ну довгастого мозку позаду нижнього оливного ядра.

Спинномозкові корінці (radices spinales) у вигляді 6—8 тонких корінців залишають спинний мозок на бічній його поверхні між задніми та передніми корінцями на рівні розміщення спинномоз­кового ядра. Корінці поступово зливаються між собою, утворюють з кожного боку загальний стовбурик, який через великий потилич­ний отвір проникає в порожнину черепа, де до нього приєднується черепний корінець. Тут остаточно сформовані лівий та правий стовбурики роблять внутрішньочерепний поворот і через яремні отвори залишають порожнину черепа, де кожен з них, розділившись на певні гілочки, іннервує грудинно-ключично-сосковий м'яз і верхні пучки трапецієподібного м'яза. При скороченні грудинно-ключично-сосковий м'яз повертає голову в протилежний бік, тра­пецієподібний м'яз піднімає лопатку та акроміальну частину ключиці догори, рухає плечем вгору і назад.

Для дослідження функції додаткового нерва визначають наяв­ність атрофій та фібрилярних посмикувань у грудинно-ключично-соскових і трапецієподібних м'язах та силу цих м'язів

При ураженні XI нерва розвивається периферичний параліч цих м'язів: плече опущене, лопатка зміщується назовні, хворий не може знизати плечима, підняти руку, повернути голову в здоровий бік.

Під'язиковий нерв, XII (n. hupoglossus)—руховий, почи­нається від клітин рухового ядра, розміщеного в глибині одно­йменного трикутника у нижній частині ромбоподібної ямки. Аксо­ни нервових клітин ядра, зібравшись у кілька пучків, залишають довгастий мозок через передню латеральну борозну між нижнім оливним ядром та пірамідою. Потім пучки, злившись в один стов­бур, виходять із порожнини черепа через під'язиковий канал і направляються до підборідно-язикового та під'язиково-язикового м'язів свого боку. Функція під'язикового нерва полягає в іннер­вації м'язів язика.

Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 656 | Нарушение авторских прав