АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Інші методи дослідження 11 страница

Клініка ехінокока нагадує клініку пухлини головного мозку. При цьому буває виражений гіпертензійний синдром, що поєднує­ться з осередковими симптомами. Характерні зміни розвиваються в кістках черепа: вони стоншуються над ехінококами, а в окремих випадках можуть руйнуватися, відкриваючи пухлині вихід назовні. Ехінококовий міхур в цих випадках промацується на поверхні че­репа у вигляді щільної флюктуючої пухлини. В крові спостерігає­ться еозинофілія. В лікворі бувають позитивні білкові реакції, не­великий еозинофільний плеоцитоз, янтарна кислота.

Перебіг захворювання прогресуючий.

Діагноз. Ехінокок головного мозку звичайно діагностується як пухлина. Висновок про ехінокок виникає при наявності у хво­рого ехінокока печінки або інших органів. Мають значення також епідеміологічні дані при контакті з тваринами. Діагностичне зна­чення має еозинофілія в крові і спинномозковій рідині. Для діаг­ностики ехінокока користуються реакціями Кацоні і Гедіна—Вейн-берга. Реакція Кацоні полягає у внутрішньошкірному введенні хворому рідини ехінококового міхура. Реакція вважається пози-

тивною, як через 5—10 хв після ін'єкції з'являється місцевий за­пальний інфільтрат. Реакція Гедіна—Вейнберга — це зв'язування комплементу при змішуванні крові хворого з антигеном (оідиною ехінококового міхура).

Лікування і профілактика. Однокамерний ехінокок підлягає хірургічному лікуванню. Багатокамерний ехінокок не під­падає під оперативне видалення. З метою профілактики вживають­ся санітарно-гігієнічні заходи і боротьба з глистяними захворюван­нями.

ПУХЛИНИ І ПУХЛИНОПОДІБНІ ЗАХВОРЮВАННЯ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ

Пухлини головного мозку

Хворі на пухлини головного мозку становлять близько 4 % се­ред хворих з органічними ураженнями нервової системи. Пухлини головного мозку по частоті займають п'яте місце серед пухлин ін­ших локалізацій, поступаючись пухлинам шлунку, матки, легень і стравоходу. Зустрічаються пухлини головного мозку у будь-якому віці, проте відзначається деяке переважання їх в пубертатному пе­ріоді і у віці 45—50 років.

Походження пухлин головного мозку до теперішнього часу не встановлено. Передбачають, що вони розвиваються із клітин, які затримались на ранніх стадіях свого перетворення в зрілі форми. Рідше пухлини виникають із зріллх клітин. У розвитку пухлин головного мозку надають значення ендогенним і екзогенним факто­рам (гормональні впливи, інфекції, травми та ін.).

Класифікація. Пухлини головного мозку бувають пер­винними і вторинними (метастатичними), доброякісними і злоякіс­ними, одиничними і множинними. В клініці розрізняють пухлини залежно від їхнього розташування по відношенню до речовини мозку. Розрізняють пухлини позамозкові (екстрацеребральні) і внутрішньомозкові (інтрацеребральні). Екстрацеребральні пухли­ни походять не з самої речовини головного мозку, а з тканин, що прилягають до нього (оболонки мозку, судини, кістки черепа).

Згідно з гістологічною структурою виділяють гліоми, що похо­дять із глії, невриноми — пухлини черепних нервів, менінгіоми або арахноідендотеліоми,— пухлини оболонок мозку, аденоми гіпофіза, метастатичні пухлини (рак, саркома) та інші пухлини, що спосте­рігаються рідше.

Основну частину пухлин головного мозку складає гліома. Це специфічна пухлина головного мозку, що походить з мозкової речовини. Найчастіше вона характеризується інфільтруючим рос­том. Розміри і консистенція її надзвичайно різноманітні: від дріб­них до дуже великих, від м'якої до щільної консистенції. Гліозні пухлини можуть кістозно перероджуватись, інколи в них спостері­гається відкладення вапна. Перебіг гліоми також різний, іноді доб­роякісний, іноді пухлина має характер злоякісного новоутворення.

За своїми морфологічними особливостями гліому поділяють на кілька видів. Найчастіше зустрічається астроцитома, спонгіоблас-тома, медулобластома.

Астроцитома складається із зрілих клітин, локалізується у ве­ликих півкулях і мозочку, має схильність до утворення кіст внутрі пухлини. Росте вона повільно і буває відносно доброякісною.

Мультиформна спонгіобластома складається із малодиференці-йованих гліозних клітин і належить до злоякісних пухлин.

Медулобластома складається із медулобластів; це — настільки малодиференційовані клітини, що в них ще немає морфологічних ознак гліозних або гангліозних клітин. Будучи найменш зрілою, вона являє собою найбільш злоякісну пухлину гліомного ряду. Роз­вивається вона в дитячому віці виключно в мозочку.

Менінгіома (арахноїдендотеліома) — пухлина, що походить із мозкових оболонок. Вона складається з клітин ендотелію і сполуч-.ної тканини. Пухлина інкапсульована, доброякісна. Нерідко обу­мовлює зміни в кістках черепа відповідно до місця її розташу­вання.

Невринама бере початок із шару нейролемоцитів (шванівської оболонки) нерва. В порожнині черепа, як правило, розміщується в ділянці мостомозочкового трикутника.

Аденома гіпофіза буває трьох видів: еозинофільна, базофільна, хромофобна. Інколи аденома набуває характеру злоякісного ново­утворення, це аденокарцинома.

У нейрохірургії прийнято класифікацію пухлин головного мозку відносно їхнього розташування в порожнині черепа, оскільки з цим зв'язані оперативні підступи до пухлин. Згідно з цією класи­фікацією розрізняють пухлини супратенторіальні (розташовані вище мозочкового намету), субтенторіальні (розташовані нижче мозочкового намету) і туберогіпофізарні.

Патогенез. Вплив пухлин на головний мозок різноманіт­ний. Деякі з них безпосередньо стискують головний мозок, викли­каючи деструкцію (менінгіома, остеома га ін.). Інші пухлини руй­нують мозкову речовину, замінюючи її своєю тканиною (гліома, метастази раку). Руйнування мозкової тканини обумовлює появу осередкових симптомів. Порушуються функції мозку в місці розта­шування пухлини, крім того, порушуюгься функції як близько розташованих відділів мозку, так і віддалених. Причина цих функ­ціональних розладів в порушенні крово- і лікворообігу, викликане пухлиною, зміщення пухлиною окремих частин мозку, а також вплив на мозкову тканину продуктів патологічного обміну пухлини.

Значну роль в порушенні функції мозку при пухлинах відіграє підвищення внутрішньочерепного тиску. В основі підвищення внут­рішньочерепного тиску лежать такі фактори: збільшення розмірів мозку за рахунок маси пухлини; набряк і набухання мозку (набря­ком називають накопичення рідини в навколосудинних і навколо-клітинних просторах, набряком мозку—колоїдно-хімічне зв'язу­вання води з клітинами мозку); надлишкове накопичення рідини в шлуночках мозку; застій крові у венозній системі мозку. Інтенсив­ність підвищення внутрішньочерепного тиску залежить від бага­тьох причин, зокрема від локалізації (близькості до шляхів цирку­ляції спинномозкової рідини), розмірів, гістоструктури пухлини.

Клініка. В клініці пухлин головного мозку розрізняють три групи симптомів: загальні, або загальномозкові, осередкові і симп­томи на віддалі (вторинно-вогнищеві).

Комплекс загальномозкових симптомів, які виникають при пухлинах у зв'язку з підвищенням внутрішньочерепного тиску, називається гіпертензійним синдромом. До симптомів підвищеного внутрішньочерепного тиску належать: головний біль, блювання, запаморочення, зміни пульсу, психіки, епілептичні приступи, ура­ження черепних нервів, зміни в кістках черепа, лікворомістких про­сторів і в спинномозковій рідині, а також зміни очного дна.

Головний біль — найбільш частий симптом пухлини головного мозку. Місцевий головний біль, що відчувається в певному відділі, може виникати внаслідок подразнення пухлиною черепних нервів (гілок трійчастого, язикоглоткового, блукаючого нервів), стінок венозних синусів, прилеглих до них оболонок, великих оболонкових і мозкових судин. При пухлинах головного мозку крім місцевого болю буває і загальний головний біль. Патогенез загального голов­ного болю пов'язують також з підвищенням внутрішньочерепного тиску. Загальний головний біль буває глибоким, розриваючим, роз­пираючим, дуже інтенсивним. Головний біль при пухлинах мозку рідко буває постійним і прогресивно зростаючим, частіше він ви­никає у вигляді окремих приступів. Особливо характерна поява го­ловного болю під ранок, нерідко він появляється при хвилюваннях і особливо при фізичному напруженні (кашель, чихання, підняття ваги та ін.). Головний біль може залежати від положення голови і тіла в просторі.

Вимушене положення голови при пухлинах виникає рефлектор­но внаслідок подразнення черепних нервів і верхніх шийних корін­ців, через вплив пухлини на рух спинномозкової рідини і подраз­нення лабіринту.

Блювання, як правило, виникає легко і несподівано, без попе­редньої нудоти, особливо часто спостерігається вранішня нудота, яка виникає натщесерце. Блювання дуже часто провокується змі­ною положення голови. Блювання починається переважно на висоті головного болю. Патогенетичне блювання при пухлинах головного мозку пов'язують з підвищенням внутрішньочерепного тиску, проте воно може бути і осередковим симптомом, якщо пухлина локалі­зується субтенторіально.

Запаморочення проявляється у вигляді мнимого обертання са­мого себе або навколишніх предметів в певному напрямку («си­стемне запаморочення»), а також у вигляді відчуття хитливості, погойдування, млосності, несподіваної слабкості, потемніння в очах, втрати рівноваги. Запаморочення нерідко супроводжується нудотою, блюванням і буває звичайно не постійним, а періодичним. Запаморочення найчастіше буває при пухлинах, що уражають пе-реддверну частину VIII пари або його шляхи в мозковому стовбурі і мозочку. При пухлинах півкуль воно зустрічається рідше.

Зміни очного дна і гостроти зору — один з найбільш важливих об'єктивних симптомів пухлини головного мозку. Зміни очного дна проявляються у вигляді застою і атрофії зорових нервів і кровови­ливів в навколодискових відділах сітківки. Виникнення застійних дисків при пухлинах мозку пов'язують з механічним здавленням зорового нерва і судин у зв'язку з підвищеним внутрішньочерепним тиском. В результаті застою венозної крові виникає набряк і ви­пинання диска зорового нерва і сітківки, що його оточує. Можливо, в походженні застійних дисків при пухлинах мозку відіграють роль також явища інтоксикації. Застійні диски характеризуються змі­ною кольору, вони стають сірувато-червоними, межі диска зни­кають, набрякла сітківка, що облягає диск, стає синюшною, в ній губляться розширені вени, диск збільшується в розмірах і випинається вперед. По ходу судин з'являються крововиливи. Завершальною стадією застійних дисків є їхня вторинна (біла) атрофія.

При пухлинах мозку атрофія зорових нервів може бути і пер­винною, сірою, якщо пухлини уражають зорові нерви, зорове пере­хрестя або зорові тракти.

Застійні диски бувають звичайно двобічними, але іноді зустрі­чається і асиметрія. Своєрідний феномен спостерігається при лока­лізації пухлини на основі лобової частки: з боку пухлини розвиває­ться первинна атрофія, з іншого боку — застійний диск (синдром Фостера—Кеннеді).

Суб'єктивні ознаки, що супроводжують застійні диски,— це ко­роткочасне послаблення зору в формі відчуття туману або запони перед очима. З початком атрофії зорового нерва з'являється стійке зниження зору.

Досить часто зміни психіки є супутниками пухлин головного мозку і можуть спостерігатись при пухлинах будь-якої локалізації. Патогенез психічних порушень при п} хлинах мозку дуже склад­ний. В ряді випадків психічні розлади бувають обумовлені гіпертензійним синдромом, в деяких інших вони являють собою осеред­ковий симптом.

До найбільш частих психічних розладів при пухлинах мозку належать розлади свідомості, їх перебіг може бути пароксизмальним, у вигляді приступів, але частіше вони розвиваються поступо­во, коли оглушення переходить в сопор, потім в кому, з якої хво­рого не вдається вивести. Порушення свідомості типу оглушення спостерігається в пізніх стадіях хвороби, на фоні гіпертензійного синдрому. Хворі не можуть прослідкувати за ходом бесіди, гово­рять повільно, зупиняючись; вони в'ялі, байдужі, мовчазні, пере­стають реагувати на звертання до них.

Епілептичні приступи. Вираженням гіпертензійного синдрому при пухлинах мозку є судорожні приступи. Вони можуть виникати при пухлинах різної локалізації (частіше пухлинах вискової і лоб­ної часток). Осередкові, джексонівські приступи мають топико-діагностичне значення.

Ушкодження черепних нервів виникають при гіпертензійному синдромі внаслідок посиленого тиску на їхні ядра, розташовані в ділянці водопроводу середнього мозку і на дні IV шлуночка, через придавлення до кісток основи черепа інтрадуральних відрізків цих нервів в зв'язку з випинанням частин мозку в отвір мозочкового намету, щілину Біша або в великий потиличний отвір. Особливо часто порушується функція групи окорухових і бульбарних нервів. Слід пам'ятати, що ураження черепних нервів частіше являє собою осередковий симптом пухлини.

Зміни пульсу і дихання спостерігаються на пізніх стадіях пух­лини. Вони проявляються в бради- і тахікардії, які нерідко чергу­ються між собою. Часто зустрічається брадикардія, яку супрово­джують головний біль і блювання. В термінальній стадії захворю­вання спостерігається тахікардія. Поява стійкої тахікардії, особ­ливо вслід за брадикардією, є несприятливою прогностичною озна­кою. Зміни дихання, як і пульсу, можуть виражатися в сповільнен­ні, прискоренні, порушенні ритму. Порушення дихання, особливо його сповільнення, свідчить про загрозливо тяжкий стан хворого.

Зміна спинномозкової рідини. Тиск спинномозкової рідини най­частіше буває підвищеним, але при пухлинах, що порушують зв'я­зок між шлуночками і субарахноїдальним простором, він може понижуватися. Зміна складу спинномозкової рідини виражається в збільшенні білка, як правило, в 2—3 рази порівняно з нормою. Інколи збільшується вміст клітинних елементів за рахунок лімфо­цитів. Клітини пухлини виявляються рідко. Серед інших змін спин­номозкової рідини заслуговує на увагу ксантохромія.

Зміни кісток черепа, обумовлені підвищенням внутрішньочереп­ного тиску, виражаються в загальному стоншенні плоских кісток черепа, поглибленні пальцевих вдавлень, в розходженні швів. Крім того, змінюються деякі відділи черепа особливо чутливі до підви­щення внутрішньочерепного тиску—спинка турецького сідла, кли­ноподібні відростки, малі крила основної кістки, отвори, через які з порожнини черепа виходять нерви.

Зміна лікворовмісних просторів мозку. При підвищенні внут­рішньочерепного тиску змінюються розміри і положення шлуноч­ків мозку і підпавутинних просторів. Ці зміни залежать від нако­пичення спинномозкової рідини в шлуночках, маси і розташування пухлини. При пухлинах в задній черепній ямці спинномозкова рі­дина накопичується в бічних і в III шлуночках. Зміни шлуночків при внутрішньошлуночкових пухлинах залежать від локалізації останніх. При пухлинах півкуль великого мозку насамперед стис­кується, деформується і зміщається той відділ одноіменного біч­ного шлуночка, в ділянці якого розвивається пухлина. Підпавутинний простір відповідно до наростання внутрішньочерепного тиску зникає, зменшуються і цистерни мозку.

Осередкові симптоми при пухлинах головного мозку залежать від локалізації пухлини. Вони відзначаються надзвичайною різно­манітністю.

При пухлинах лобових часток виникає розлад психіки. Особли­во характерні інертність, загальмованість психічних процесів. Хво­рі аспонтанні, неініціативні, стають неохайними, відсутня критич­на оцінка свого стану. При локалізації пухлини в нижніх відділах переважають явища розгальмованості, агресивності, схильність до заяложених дотепів, морію. Інертність психічних процесів поєднує­ться у хворих з руховою інертністю, виникає лобна або премоторна апраксія. Для пухлин лобових часток характерні епілептичні припадки. Нерідко припадки починаються з поєднаного повороту голови і очей в бік, протилежний пухлині. При локалізації процесу в лівій півкулі виникає моторна афазія і аграфія. На стороні, що протилежна пухлині, може розвиватися лобова атаксія. Паре­зи кінцівок появляються при розташуванні пухлини в задньому відділі лобової частки. Характерні патологічні рефлекси ораль-ного автоматизму, хапальні феномени. При базальній локалі­зації пухлини порушується нюх, появляється синдром Фостера— Кеннеді.

Пухлини передцентральної звивини починаються з джексонівських припадків. Спочатку судороги обмежуються невеликою гру­пою м'язів відповідно до розташування пухлини. Поступово набу­вають тенденцію до поширення на сусідні м'язи, а потім припад­ки, починаючись з осередкових, стають генералізованнми. В міру росту пухлини судорожні припадки починають супроводжуватись слабкістю м'язів Парези спочатку мають скороминучий харак­тер, потім стають тривкими і поступово переходять в пара­лічі.

Пухлини зацентральної звивини характеризуються сенсорними джексонівськими припадками, до яких поступово приєднуються тривкі розлади чутливості на боці, протилежному пухлині.

Пухлини тім'яних часток характеризуються наявністю чутливих розладів. Насамперед порушуються складні види чутливості (по­чуття локалізації, дискримінації, двомірно-просторове почуття, стереогноз). Хворі втрачають орієнтування у власних частинах тіла (порушення схеми тіла). Виникає тім'яна апраксія, хворі втрача­ють здатність виконувати звичні дії. При ураженні тім'яної частки лівої півкулі порушуються читання, письмо, рахунок, але усна мова зберігається.

Для пухлин висков'их часток характерні епілептичні припадки. Інколи при цьому бувають нюхові, смакові або слухові аури або галюцинації. Нерідко виникає вискова атаксія. При ураженні лі­вої вискової частини порушується мова (сенсорна, семантична афа­зія) і пов'язані з нею читання і письмо. Внаслідок впливу пухлини на сусідні ділянки мозку можуть з'явитись стовбурові симптоми (синдром Вебера) і ознаки ураження підкіркових вузлів.

Пухлини потиличних часток супроводжуються центральною гомонімною геміанопсією. При подразненні кори починаються фотопсії (відчуття мигтіння іскор, плям та ін. перед очима). Оформле­ні зорові галюцинації бувають рідко. Можуть виникати метаморфопсії і зорова агонія.

Пухлини таламуса викликають розлади чутливості, гіперпатію і таламічний біль. Внаслідок близькості внутрішньої капсули з провідними шляхами нерідко порушуються функції всіх аналіза­торів і виникають пірамідні розлади.

При пухлинах мозкового стовбура уражаються черепні нерви. Типові альтернуючі синдроми, які поступово прогресують з ростом пухлини.

Пухлини мостомозочкового трикутника. Звичайно це невриноми переддверно-завиткового нерва або менінпоми. Першим симпто­мом пухлини буває шум у вусі, який супроводжується зниженням слуху. До ураження переддверно-завиткового нерва приєднується парез м'язів обличчя, порушення чутливості на відповідній стороні обличчя. При залученні переддверної частини VIII пари спостері­гається ністагм, запаморочення. В міру зростання пухлини появля­ються мозочкові симптоми на одноіменному боці і пірамідніна протилежному.

Для пухлин мозочка основним осередковим симптомом є атак­сія, дисметрія, адіадохокінез, зниження м'язового тонусу. Всі ці симптоми при пухлинах півкуль мозочка виражені на хворому бо­ці, при пухлинах черв'яка бувають двобічними. Пухлини черв'яка супроводжуються особливо значними порушеннями рівноваги і хо­ди. Пірамідна патологія звичайно виражена слабо.

Пухлини гіпофіза. Аденоми гіпофіза характеризуються ранньою появою бітемпоральної геміанопсії, первинною атрофією зорових нервів і збільшенням розмірів турецького сідла, яке може повністю руйнуватися при значних пухлинах. Нерідко спостерігається пору­шення вуглеводного і водного обміну (полідіпсія, поліурія). Для еозинофільної аденоми характерні акромегалія, для хромофобної — адипозогенітальна дистрофія, для базофільної — синдром Іценка—Кушінга.

Симптоми на віддалі. Крім первинно-осередкових симптомів, обумовлених розташуванням пухлини і її безпосереднім впливом на мозкову тканину, розрізняють ще вторинно-осередкові, або симптоми на віддалі. До них належать симптоми по сусідству і віддалені.

Симптомами по сусідству називаються порушення функцій ді­лянок мозку або черепних нервів, що розміщуються поблизу, але поза тими відділами мозку, які безпосередньо уражені пухлиною. До них належать, наприклад, паралічі окорухового нерва при пух­линах вискової частки або ознаки ураження довгастого мозку при пухлинах мозочка.

Віддалені осередкові симптоми — це порушення функцій відді­лів мозку або черепних нервів, значно віддалених від місця лока­лізації пухлини. Прикладом віддалених симптомів можуть бути джексонівські припадки або бітемпоральна геміанопсія при пух­линах задньої черепної ямки. Симптоми на віддалі виникають зви­чайно пізніше і виражені гірше, ніж первинні.

Патогенез симптомів по сусідству пов'язують з безпосе­реднім тиском пухлини на сусідні відділи мозку і нерви, що приля­гають до пухлини, із зміщенням навколишніх відділів мозку, з набряком і набуханням мозкової тканини навколо пухлини, із здавленням артерій або вен сусідніх ділянок мозку. При зло­якісних пухлинах має значення також вплив токсичних продук­тів життєдіяльності пухлини і розпаду її тканин на прилеглі ділянки мозку.

У походженні віддалених симптомів відіграють роль механіч­ні фактори — підвищення внутрішньочерепного тиску, зміщення від­ділів мозку, вклинення вискової частини в щілину Біша або в от­вір мозочкового намету, вклинення довгастого мозку у великий по­тиличний отвір.

Перебіг пухлин завжди прогресуючий, але швидкість наро­стання симптомів різна. Залежить вона і від локалізації, і від структури пухлини, і від віку і загального стану організму хворо­го. Деякі пухлини ростуть надто повільно. Почавшись в ранньому дитячому віці, вони можуть розвиватись протягом десятків років. Інші ростуть дуже швидко і протягом кількох місяців після появи перших симптомів можуть спричинити смерть хворого. Зустріча­ються випадки безсимптомного перебігу пухлин мозку, коли вони виявляються випадково при розтині.

Діагностика. Діагноз пухлин головного мозку складаєть­ся з трьох моментів: встановлення пухлинного характеру процесу; вияснення локалізації пухлини (топічний діагноз); визначення гістоструктури пухлини.

Не дивлячись на широке використання допоміжних методів до­слідження, клінічний діагноз пухлини головного мозку завдає труднощів. В 4—5 % випадків пухлин головного мозку допускають­ся діагностичні помилки. Це пов'язано з тим, що аналогічна симп­томатика і перебіг бувають при інших захворюваннях (абсцес моз­ку, солітарний туберкульоз, гума, цистицеркоз та ін.). Крім того, пухлини розвиваються інколи гостро, що дає привід до неправиль­ного діагнозу запального або судинного ураження мозку.

Топічний діагноз у деяких випадках буває дуже ускладненим в зв'язку з наявністю поряд з первинно-осередковими симптомами на віддалі — по сусідству і віддалених. Для правильного визна­чення локалізації пухлини крім обстеження хворого необхідно ма­ти ретельно зібраний анамнез з точним встановленням послідов­ності розвитку симптомів.

Розпізнання гістологічної структури пухлини має значення для прогнозу і вирішення питання про доцільність і об'єм хірургічного втручання. Гістологічний діагноз ставиться на основі врахування перебігу хвороби, віку хворого, локалізації пухлини.

Велике значення в діагностиці пухлини мають допоміжні мето­ди дослідження: рентгенівські методи, електроенцефалографія, за­стосування радіоактивних ізотопів, ехоенцефалографія, комп'ютер­на томографія.

Оглядова рентгенографія черепа (краніографія). На краніограмах визначаються загальні і місцеві зміни кісток черепа. До загальних змін належать: стоншення кісток склепіння черепа, скорочення і стоншення турецького сідла аж до повного його зруй­нування, поглиблення дна турецького сідла. При тривалому на­ростанні гіпертензійного синдрому може бути розширення отворів, через які черепні нерви залишають череп. Дифузно розширяються канальці вен диплое.

Місцеві зміни кісток черепа мають вигляд локальних гіперостозів, узур, осередків обвапнення і посиленого розвитку бо­розни судин, що беруть участь в кровопостачанні пухлин. Прикла­дом місцевих змін може бути розширення турецького сідла, зруй­нування його дна, випрямлення спинки, її деструкція при пухлинах гіпофізу або розширення внутрішнього слухового проходу і остеопороз пірамідки вискової кістки при невриномі слухового нерва.

Пневмографія (пневмоенцефалографія і пневмовентрикулографія). При наявності пухлини на пневмограмах змінюється поло­ження, форма і розміри шлуночків мозку і субарахноїдальних просторів. Ці зміни різні залежно від локалізації, величини, гісто-структури і напрямку росту пухлин, що й допомагає використати пневмоенцефалографію і пневмовентрикулографію для діагнос­тики.

Ангіографія. Одним з важливіших ангіографічних симптомів є зміщення судин і їхніх основних розгалужень. Діагностичне зна­чення має також поява новоутворень судин. Ангіографія допомагає швидко і точно встановити топографію пухлини і в ряді випадків дозволяє думати про гістологічну природу пухлини.

Електроенцефалографія. Основною характерною ознакою елек­троенцефалограм при пухлинах мозку вважається поява повільних патологічних хвиль. При вираженій внутрішньочерепній гіпертензії загальні зміни біострумів кори переважають над осередковими. Доброякісні поверхневі пухлини обумовлюють зміни електричної активності у вигляді дельта-хвиль у тих ділянках кори, що безпо­середньо прилягають до пухлини.

Ехоенцефалографія. При пухлинах, що розміщуються в півку­лях, серединні структури зміщуються в протилежний бік, отже, зміщується і М-ехо. Величина зміщення може досягати 10 мм і більше. При пухлинах мозку, розташованих субтенторіально, змі-

щення М-ехо, як правило, не виникає, проте на ехоенцефалограмі можуть появитися інші, побічні ознаки пухлини, зокрема ознаки збільшення ширини шлуночків, що свідчать про внутрішньочерепну гіпертензію.

Сканування. Цей метод грунтується на властивості радіоактив­них ізотопів, введених в організм, концентруватися в пухлинах в більшій мірі, ніж в прилеглих тканинах. Утворюваний осередок підвищеної радіоактивності може бути виявлений за допомогою лічильників. Використання сканування дає можливість приблизно в 50 % виявити пухлину і визначити її локалізацію в межах пів­куль.

Комп'ютерна томографія є дуже точним методом діагностики пухлин головного мозку. Як уже відзначалось, рисунок мозку ви­являється на томограмі в зв'язку з різною щільністю білої, сірої речовини, шлуночків мозку. Зміни щільності мозкової речовини при наявності пухлини (ділянки підвищеної щільності в місцях фокальних крововиливів і ділянки пониженої щільності в місцях некрозу) дозволяють побачити пухлину на томограмі.

Лікування. Радикальним способом лікування пухлин голов­ного мозку є оперативне видалення їх. Деякі пухлини не підда­ються хірургічному лікуванню через їхню локалізацію (пухлини мозкового стовбура, таламуса) або інфільтруючого росту і рецидування (медулобластома, множинні метастатичні пухлини). У та­ких випадках для зменшення внутрішньочерепного тиску показана декомпресійна трепанація. Позитивні результати хірургічного лі­кування спостерігаються при арахноїдендотеліомі, невриномі слу­хового нерва, астроцитомі мозочка. При деяких пухлинах ефектив­на рентгенотерапія. За останні роки в лікуванні пухлин головного мозку все ширше впроваджується хіміотерапія.

Метою симптоматичного лікування пухлин головного мозку є зменшення головного болю з допомогою анальгетиків і зниження внутрішньочерепного тиску. Для зниження внутрішньочерепної гі­пертензії застосовують дегідратуючі засоби, діуретики (25% маг­нію сульфату, манітол, сечовина, лазикс, дихлотіазид—гіпотіазид таін.). Згідно з показаннями застосовують також серцеві та інші симптоматичні засоби.

Пухлини спинного мозку

Пухлини спинного мозку спостерігаються рідше пухлин голов­ного мозку, але якщо врахувати, що маса спинного мозку в 6 разів менша від маси го повного мозку, то можна вважати, що обидва відділи центральної нервової системи однаково схильні до пухлин­ного росту. Спинальні пухлини розвиваються у будь-якому віці, проте надто рідко до 10 і після 60 років.

Класифікація. Пухлини спинного мозку можуть бути пер­винними і вторинними. Первинні походять із тканини спинного мозьу, його корінців і оболонок, вторинні — метастатичні. В кліні­ці пухлини спинного мозку поділяють на інтрамедулярні, які роз­виваються із речовини самого мозку і розташовуються усередині спинного мозку, і екстрамедулярні, які утворюються із оболонок, корінців, розташовуючись поза спинним мозком.

Екстрамедулярні пухлини залежно від їх положення до твердої мозкової оболонки ділять на субдуральні (підоболонкові) і епідуральні (надоболонкові). Екстрамедулярні пухлини спостерігаються набагато частіше, ніж інтрамедулярні.

Серед первинних пухлин спинного мозку найбільш поширеними є невринома, арахноідендотеліома і гліома.

Невринома походить із клітин шванівськоі оболонки спинномоз­кових корінців. Вона добре відмежована від навколишніх тканин, легкодоступна для радикального видалення.

Арахноідендотеліома утворюється із ендотелію павутинної обо лонки Як і невринома, вона доброякісна.

Гліома становить основну масу інтрамедулярних пухлин. В пе­реважній більшості випадків вона недоступна для видалення.

Патогенез. Механізм розвитку симптомів при пухлинах спинного мозку знаходиться в тісному зв'язку із локалізацією пух­лин. Симптоми залежать від рівня локалізації пухлини (шийний, грудний або інші відділи спинного мозку, від відношення пухлини до речовини спинного мозку (інтра- або екстрамедулярна пухли­на), від того, до якої поверхні спинного мозку (бічної, задньої або передньої) прилягає пухлина, від відношення пухлини до оболонок мозку і від того, яка пухлина — доброякісна чи злоякісна.

Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 629 | Нарушение авторских прав