АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Пірамідний і екстрапірамідний тип підвищення м'язового тонусу 4 страница

При обстеженні хворому пропонують висунути язика із рота і стежать за відхиленням (девіацією) його в боки, визначають наявність атрофії та фібрилярних посмикувань.

Ураження XII нерва викликає параліч або парез м'язів язика, який супроводиться атрофією, стоншенням, складчатістю, нерідко фібрилярними посмикуваннями на ураженому боці. При однобіч­ному ураженні XII нерва особливо помітне відхилення язика в протилежний бік при його висуванні із ротової порожнини. Це пояснюється тим, що підборідно-язиковий м'яз здорового боку висуває язик вперед дуже, ніж той же м'яз ураженого боку.

Ураження під'язикового нерва з одного боку (геміглосопле-іія) не викликає помітних порушень мови, жування, ковтання то­що. Двобічне ураження XII нерва приводить до паралічу м'язів язика (глосоплепі), мовним розладам (анартрії, дизартрії), по­рушенню акту жування та ковтання.

При двобічному ураженні ядер крім глосоплегії спостерігають­ся фібрилярні посмикування і парез колового м'яза рота, який поступово атрофується, губи хворого стоншуються, в зв'язку з чим він зазнає труднощів під час висування губів уперед (свист, смок­тання). Пояснюється це тим, що частина аксонів клітин ядра під'язикового нерва підходить до колового м'яза рота через лице­вий нерв, тому парез або параліч його настає при ізольованому ураженні ядра під'язикового або стовбура лицевого нерва.

Центральний параліч м'язів язика настає при ураженні кор-тико-бульбарного шляху. В таьих випадках язик відхиляється в протилежний бік щодо розміщення патологічного осередку при від­сутності атрофії м'язів та фібрилярних посмикувань.

Бульварний та псевдобульбарний синдром

Ураження IX, Х та XII черепних нервів або їхніх ядер викли­кає так званий бульбарний (периферичний) параліч. При цьому відзначають парез або параліч м'язів язика, м'якого піднебіння, голосових зв'язок, надгортанника, випадіння чутливості слизової оболонки глотки, носоглотки, гортані, трахеї з відповідними клі­нічними ознаками, порушення ковтання (дисфагія), поперхування під час іди, аспірація їжі в дихальні шляхи, розлад мови у ви­гляді дизартрії та дисфонії або цілковитої афонії, атрофія м'язів язика з фібрилярними або фасцикулярними посмикуваннями, зни­ження або втрата глоткового та піднебінного рефлексів, порушен­ня смаку на задній третині язика, можливі вегетативні розлади (порушення дихання, діяльності серця, перистальтики кишок).

Псевдобульбарний (центральний) параліч виникає внаслідок двобічного ураження кірково-ядерних волокон, що підходять до рухових ядер XI, Х та XII нервів. При однобічному ураженні кір­ково-ядерних волокон функції цих нервів, за винятком XII пари, не порушуються, оскільки їхні ядра забезпечені двобічною кірко­вою іннервацією.

Клінічно псевдобульбарний параліч характеризується в основ­ному тими ж розладами, що й бульбарний. Але, на відміну від останнього, при псевдобульбарному, як і при всякому централь­ному, паралічі не спостерігається атрофія, реакція переродження та фібрилярні посмикування м'язів язика. Псевдобульбарний па­раліч супроводжується патологічними рефлексами (назолабіль-ним, орального автоматизму, смоктальним, долонепідборіддсвим Марінеску-Радовичі та ін.); нерідко спостерігаються вимушений плач та сміх, які обумовлені порушенням зв'язків між корою та центральними підкірковими вузлами. На відміну від бульбарного синдрому псевдобульбарний не викликає спинення дихання та серця. Псевдобульбарний синдром спостерігається при дифузних ураженнях головного мозку, судинного, інфекційного, інтоксика­ційного, травматичного генезу.

Альтернуючі синдроми

Найбільш характерними клінічними проявами однобічного вра­ження мозкого стовбура є альтернуючі синдроми (alternus — що чергується, перехресний), які полягають у порушенні функції од-

ного або кількох черепних нервів на боці осередку за периферич­ним типом та центральному паралічі або парезі кінцівок чи про­відникових розладах чутливості на боці, протилежному осередку.

Локалізація осередку в стовбурі проявляється симптомами ураження тих чи інших нервів (на боці осередку).

Залежно від рівня ураження стовбура головного мозку (ніжки, міст, довгастий мозок) розрізняють педикулярні, понтинні та буль-барні синдроми. Названі вони іменами тих учених другої половини XIX — початку XX ст, які описали їх

Педункулярні альтернуючі синдроми виникають при ураженні ніжок мозку. До них належать такі синдроми.

Синдром Вебера — йа боці осередку ураження окорухового нерва, на протилежному йому боці — геміплегія з парезом м'язів обличчя та язика

Синдром Бенедикта — на боці осередку ураження окорухового нерва, хореоатетоз та інтенційний тремор протилежних кінцівок (ураження червоного ядра та мозочково-червоноядерного шляху).

Синдром Клодта — на боці осередку ураження окорухового нерва, на протилежному йому боці мозочкові розлади у зв'язку з втягуванням у процес мозочкових шляхів

Синдроми Вебера, Бенедикта і Клодта частіше всього вини­кають при тромбозі гілок задньої мозкової артерії.

Понтинні альтернуючі синдроми виникають при ураженні моста. Найчастіше до них відносяться ті, що виникли в результаті тром­бозу.

Синдром Мійара—Гюблера (hemiplegia alterans facialis) про­являється в периферичному паралічу м'язів обличчя (ураження лицевого нерва) на боці осередку та центральної геміплегії на протилежному.

Синдром Бриссо—Сікара характеризується спазмом м'язів обличчя (подразнення клітин ядра лицевого нерва) на боці ура­ження і центральною геміплегією на протилежному.

Синдром Фовілля (абдуцентно-фасціальна альтернуюча геміпле­гія) виражається периферичним паралічем м'язів обличчя (ура­ження лицевого нерва), збіжною косоокістю (ураження відвідного нерва) з паралічем погляду вбік осередку та центральною гемі­плегією, а інколи й геміанестезією (в зв'язку з ураженням меді­альної петлі) на боці, протилежному осередку.

Синдром Раймона—Сестана характеризується утрудненням повороту очей або паралічем погляду вбік осередку, атаксією і хореатетоїдними рухами на боці осередку або протилежному (за­лежно від того, уражені кортико-понтинні або понтоцеребелярні волокна), а також геміпарезом і геміанестезією на боці, проти­лежному осередку.

Бульбарні альтернуючі синдроми спостерігаються при уражен­ні довгастого мозку. Розрізнякль такі види їх.

Синдром Джексона (hemiplegia alterans hypoglossica) — пери­феричний параліч м'язів половини язика на боці ураження під'­язикового нерва, центральна геміплегія або геміпарез на проти­лежному, найчастіше виникають при тромбозі передньої спинно­мозкової артерії.

Синдром Авелліса— периферичний параліч м'якого піднебіння та голосової зв'язки (ураження блукаючого і язикоглоткового нер­вів) на боці осередку, центральна геміплегія або геміпарез на про-іилежному. Цей синдром та синдром Шмідта спостерігаються при іромбозі гілок хребтової артерії.

Синдром Шмідта — до симптоматики попереднього синдрому додаються симптоми ураження XI та XII пар (парез або параліч грудинно-ключично-соскового та трапецієподібного м'язів, полови­ни язика. На протилежному боці крім геміплегії може спостеріга-гися геміанестезія

Синдром Валленберга—Захарченко— параліч м'якого підне­біння та голосових зв'язок (ураження nucl. ambiguus), синдром Бернара—Горнера (ураження симпатичних волокон), розлад бо­льової і температурної чутливості за сегментарним типом на об­личчі (ураження nucl. tr. spinalis n. tngemini), геміатаксія і ні­стагм (ураження мозочкових шляхів) на боці осередку, на прогп-лежному боці — геміплегія і геміанестезія больової та температурної чутливості (ураження спинноталамічних шляхів) (альтернуюча геміанестезія), що спостерігається при ішемічному інсульті в басейні задньої нижньої артерії мозочка.

Можливі екстрацеребральні альтернуючі синдроми без ура­ження стовбура головного мозку, наприклад

синдром перехресної геміплегії при локалізації осередку в ді­лянці перехрестя кірково-спинномозкових шляхів, при цьому ви­никає параліч руки з одного боку, а ноги — з іншого;

оптико геміплегічний синдром при закупорці інтра- та екстра-краніального відрізка внутрішньої сонної артерії; характеризує­ться сліпотою внаслідок виключення очноямкової артерії на цьому ж боці, геміплегією або геміпарезом на протилежному від осередку боці внаслідок порушення кровообігу в басейні середньої мозкової артерії.

Відзначені альтернуючі синдроми можуть спостерігатися при пухлинах, аневризмах, травмах черепа, запаленнях та паразитар­них захворюваннях, але найчастіше — при порушенні мозкового кровообігу (осередки ішемічного пом'якшення в стовбурі).

КОРА ВЕЛИКОГО МОЗКУ І ПОРУШЕННЯ ЇЇ ФУНКЦІЙ

Симптомокомплекс ураження окремих зон кори

Лобова частка. Ураження передцентральноі звивини. Подраз­нення передцентральної звивини патологічним процесом супро­воджується приступами джексонівської епілепсії, які виражаються в клонічних або тоніко-клонічних судорогах обмежених м'язових груп, відповідних часткам кори, які подразнюються судороги ви­никають на боці, протилежному патологічному осередку в мозку, і не супроводжуються втратою свідомості. При руйнуванні кори передцентральноі звивини спостерігаються центральні паралічі на протилежній половині тіла, які носять моноплегічний характер, поширюючись на руку чи на ногу залежно від місця ураження передцентральноі звивини.

Ураження задніх відділів медіальної лобової звивини Подраз­нення премоторноі зони в цій ділянці приводить до поєднаного по­вороту голови та очей в бік, протилежний патологічному осеред­ку. При випадінні функції кори в цій зоні спостерігається поворот голови і очей вбік осередку.

Подразнення оперкулярної частини нижньої лобової звивини викликає приступи ритмічних журальних рухів, прицмокування, облизування тощо

Ураження передніх відділів верхньої та медіальної лобових звивин викликає лобову атаксію, яка проявляється в основному розладами ходьби та стояння. Хворий не може утриматися у вер­тикальному стані і падає (астазія), а також не може ходити (аба­зія) При легких ураженнях відзначають хиткість під час ходьби, особливо на поворотах, з тенденцією відхилення в бік, протилеж­ний пошкодженій півкулі

Тім'яна частка. Ураження зацентральної звивини. Подразнен­ня патологічним процесом зацентральної звивини приводить до появи парестезій у ділянках тіла, відповідних подразнюваним ді­лянкам кори. Такі локальні парестезії нерідко бувають аурою епілептичного приступу. При випадінні функції кіркових клітин настає втрата усіх видів чутливості на протилежній половині тіла. Переважно страждає тактильна, вібраційна та м'язово-суглобова чутливість У зв'язку з суворим соматотопічним представництвом у корі зацентральної звивини чутливість порушується у відповід­них частинах тіла. Кірковий тип розладу чутливості нерідко на­гадує сегментарно-корінцевий, локалізуючись навколо рота або у вигляді подовжніх смуг на внутрішній або зовнішній поверхні кінцівок у ділянці кистей чи стопи. Можливі астереогноз, апрапсія, акалькулія

Вискова частка. Ураження зовнішньої поверхні вискової частки,

При подразненні середньої частини верхньої вискової звивини, де розміщено кірковий кінець слухового аналізатора, виникають слу­хові галюцинації (шум, дзвін, свист тощо). Руйнування кори в цій ділянці призводить до- двобічного зниження слуху, більш вираже­ному на боці, протилежному патологічному осередку.

При ураженні сусідніх часток кори, де локалізується кіркове ядро вестибулярного аналізатора, можуть виникати відчуття про­валювання, нестійкості, приступи запаморочення голови, яке може носити систематичний характер, коли хворі сприймають рух пред­метів у певному напрямку (за годинниковою стрілкою і навпаки).

Ураження медіальної поверхні вискової частки. Подразнення звивини морського коника, особливо її гачка, призводить до ви­никнення нюхових та смакових галюцинацій. Випадіння функцій кори в цих ділянках супроводжується зниженням нюху та смаку з двох боків і порушенням розпізнання характеру відповідних по­дразників.

Потилична частка. Ураження медіальної поверхні потиличної частки в ділянці остроговоі борозни. Подразнення кори в цій зоні може призвести до появи фотопсій в протилежних осередку поло­винах поля зору. Руйнування кори в ділянці остроговоі борозни супроводжується квадрантною геміанопсією на протилежній сторо­ні. При ізольованому пошкодженні ділянок кори, які розташовані у верхньому та нижньому відділі остроговоі' борозни, виникає відповідно нижня та верхня квадрантна геміанопсія.

Апраксія та агнозія

Апраксією називають порушення здатності робити складні до­вільні цілеспрямовані рухи — здійснювати різні практичні побуто­ві та професіональні рухові навички, вироблені в процесі життя, незважаючи на відсутність паралічів — повну збереженість м'язо­вої сили, глибокого м'язового почуття та механізмів координації Розрізняють такі види апраксії.

Аферентна (кінестетична) апраксія виникає при ураженні зад­ніх відділів кіркового ядра рухового аналізатора, що призводить до порушення схем рухових актів, складного аналізу рухових ім­пульсів, а також кінестетичного синтезу рухів. У хворого настає розпад потрібного набору рухів, він не може застібнути ґудзика, запалити сірника, налити води в склянку або намагається зробити це з допомогою здорової руки Ця форма апраксії виникає часті­ше при ураженні лівої півкулі і найчіткіше виявляється в проти­лежній, правій, руці, але може спостерігатись і в лівій

Еферентна (кінестетична), або динамічна, апраксія виникає при ушкодженні премоторних зон кори, тобто вторинних полів кіркового кінця рухового аналізатора. Вона характеризується

порушенням складно побудованих рухів, навичок, виникненням ру­хових персеверацій.

Конструктивна апраксія, яка виникає при ураженні тім'яно-потиличної ділянки кори, характеризується порушенням тих ру­хів, які вимагають збереженості просторової орієнтації. Хворі плутають напрям руху (йдуть ліворуч, коли слід праворуч, тощо), не можуть правильно вдягнутись, плутаючи правий та лівий рука­ви, правий та лівий черевики, не можуть скласти фігуру з її еле­ментів, плутаються у визначенні розташування частини тіла та ін.

Для дослідження праксису хворому пропонують виконати деякі дії. Спочатку він мусить виконати дії з реальними предметами (застібнути ґудзика, причесатися, піднести ложку до рота тощо), потім з уявними (показати, як запалюють сірника, ріжуть хліб тощо). Слід також запропонувати хворому виконати деякі тести (послати поцілунок здаля, насварити пальцем та ін.) і маніпуляції з частинами власного тіла (покласти праву руку на ліве стегно, вказівним пальцем лівої руки доторкнутися до кінчика носа тощо).

Гностичні розлади, як і праксичні, виникають при ураженні асоціативних зон кори та волокон, які пов'язують їх з проекцій­ними кірковими зонами.

Агнозією називають порушення впізнавання подразників, сиг­налів, які надходять із зовнішнього середовища. Розрізняють такі види агнозії.

Агнозія поверхневої та глибокої чутливості спостерігається при ураженні зацентральної звивини та відділів тім'яної частки, які прилягають до неї. При цьому порушуються складні види чутли­вості — почуття локалізації, дискримінації, двомірно-просторове або штрихове. Втрачається можливість визначити предмети на­впомацки (астереогнозія). При ураженні нижніх відділів частки виникає своєрідний гностичний розлад, який називають порушен­ням схеми тіла. Цей синдром майже завжди пов'язаний з локалі­зацією патологічного осередку в правій півкулі мозку (у правору-ких). Порушення схеми тіла може проявлятися в клініці по-різ­ному.

Анозогнозія — це неусвідомлення паралічу кінцівок. Хворі без грубих психічних дефектів не скаржаться на слабість в кін­цівках, не помічають свого паралічу, tie проявляють у зв'язку з цим ні найменшого занепокоєння. Вони запевняють, що мож\ть рухатися, володіють паралізованими кінцівками, але тільки «не бажають». Іншим видом порушення схеми тіла е аутотопаг-н о з і я — невпізнання частини власного тіла. Такі хворі не мо­жуть знайти або показати свою руку, ногу та інші частини тіла. Варіантом аутотопагнозії є агнозія пальців руки, причому хворі можуть не впізнавати не тільки власні, а й пальці інших осіб.

Відчуття відчуженості своїх кінцівок полягає в тому, що хворі, хоч і знаходять частини свого тіла, сприймають їх як чужі. До даної групи симптомів належить також псевдополімієлія — відчуття несправжніх кінцівок. Найчастіше хворі відчувають третю руку. Інколи у них виникає відчуття ілюзорних рухів у паралізова­них кінцівках, відчуття зміни розміру тіла або його окремих час­тин. Слід сказати, що всі ці своєрідні симптоми нерідко виникають у хворих із більш-менш збереженою психікою, коли є правильна орієнтація в часі, оточенні.

Слухова агнозія виникає при ураженні вискових часток. Вона полягає в утраті здатності впізнавати предмети за властивими для них звуками (годинник— по цоканню, машину — по гудінню мото­ра та ін.). Пошкодження внутрішньої поверхні вискової частки викликає н ю х о в у та с м а ко в у агнозію.

Зорова агнозія може виникнути при ураженні зовнішньої по­верхні потиличної частки. Хворі втрачають можливість впізнавати та розуміти те, що бачать, що повністю дезорієнтує їх. Випадіння функцій кори цієї ділянки призводить також до перекручення ко­льорових сприймань, форми та розмірів видимого (мікро- та макрофотопсії). При подразненні цієї зони кори можуть ви никати зорові галюцинації у вигляді різнокольорового світла.

Одним із видів зорової агнозії є алексія — порушення здат­ності читати й розуміти написане. При цьому, звичайно, зазнає розладу і письмо, хоча повної аграфії не спостерігається. Алексія виникає при процесах у кутовій звивині.

Для виявлення агнозії хворому пропонують впізнавати пред­мети по зорових, слухових, дотикових, нюхових, смакових сприй­няттях, а також перевіряють схему тіла, тобто здатність визнача­ти положення та розміри окремих частин свого тіла, пальців, його відношення до порушень, пов'язаних з його хворобою.

Розлади мови

Мова — виключно людська функція, яка є, з одного боку, за­собом мислення, інтелектуальної діяльності, а з другого — засобом спілкування. Цитоархітектонічні поля, пов'язані переважно з мо­вою, властиві тільки корі великого мозку людини.

Паралельно з розвитком мови в корі великого мозку людини сформувалась функціональна система, яка забезпечує складні функції сполучення рухів мовних м'язів, що утворюють звуки, склади, слова. Для цього спеціалізувалась частина рухового ана­лізатора, яка пов'язана з проекційною зоною для рухів язика, губ, гортані і розташована в задньому відділі нижньої лобової звивини (центра Брока) в лівій півкулі (у правшів).

Поряд з розвитком рухових мовних механізмів у людини йшов процес розпізнавання відповідних умовних звукових сигналів — гнозія мови. Спеціалізована ділянка аналізу та синтезу таких сигналів концентрувалась неподалік від кіркового кінця слухового аналізатора, у задньому відділі верхньої вискової звивини (центр Верніке).

У здійсненні мовних функцій беруть участь складні функціо­нальні системи, що охоплюють великі території кори з їхніми зв'язками, але клінічний досвід показує нерівнозначність окремих часток кори в походженні мовних розладів.

Втрата моторної або сенсорної функції мови носить назву афа­зії (від грецьк. phasis—мова). Згідно з класифікацією розрізня­ють моторну, сенсорну та семантичну афазії.

Моторна афазія може бути аферентною (кінестетичною), ефе­рентною (кінетичною) і лобовою динамічною. Аферентна афазія виникає при ушкодженні нижніх відділів зацентральної звивини і пов'язана з порушеннями орального праксису. Хворий не може виконати артикуляційні рухи за завданням, не може відтворити рухи дослідника. Це призводить до заміни одних артикуляцій ін­шими, до заміни звуків — фонем (замість «к» вимовляється «х» або «т», замість «л»—«н» тощо). Це призводить до спотворення значення слів. Нерідко вимова добре засвоєних слів зберігаєгься, але нові й складні в артикуляційному відношенні слова хворий не вимовляє. Мова як складна функціональна система розпадає­ться.

Еферентна афазія виникає при ураженні центра Брока в задній частині нижньої лобової звивини лівої півкулі (у правшів). Вана пов'язана з дезорганізацією механізму внутрішньої мови і рухо­вого акту, який лежить в її основі; характеризується втратою рухо­вої програми слова. Не позбавлений здатності вимовляти звуки, хворий не може переключатися з одного звука на інший і вимов­ляти склади та слова. Аналогічно страждає і структура речень, з яких випадають окремі слова, особливо дієслова та сполуч­ники.

Лобова динамічна афазія виникає при ураженні кіркової зони, розміщеної вперед від центра Брока. Основним дефектом тут бу­де відсутність мовної ініціативи, мовна аспонтанність. Хворий мо­же повторювати слова, вимовляти їх правильно, але повторення довгих рядів не виходить, спостерігається персеверація, затримка на якомусь слові.

Моторна афазія звичайно поєднується з аграфією (неможли­вість писати). Аграфія, як і моторна афазія,—це один із вид'в апраксії. При ураженні задніх відділів середньої лобової звивини аграфія може бути ізольованим симптомом, не поєднуючись з афа­зією.

Сенсорна афазія — це втрата здібності розуміти звернену мову. Розрізняють акустико-гностичну і акустико-мнестичну форми сен-сомоторної афазії.

Акустико-гностична афазія (з порушенням фонематичного слу­ху) виникає при ураженні задніх відділів верхньої вискової звиви­ни (центра Верніке) і характеризується порушенням складних форм звукового аналізу та синтезу. Хворий втрачає здатність впі­знавати звуки й розуміти слова. Моторна функція мови у таких хворих зберігається, але, не розуміючи слів, хворі втрачають мож­ливість контролювати свою мову і допускають в ній обмовки (па­рафазії). В тяжких випадках мова таких хворих стає зовсім не­зрозумілою, являючи собою набір слів, не пов'язаних між собою за змістом (словесна мішанина).

Акустико-мнестична афазія, яка виникає при ураженні серед­ніх відділів вискової ділянки, полягає в тому, що хворий забуває назви предметів. Мова таких хворих по суті не міняється, але вона рясніє багатьма парафазіями та персевераціями.

При сенсорній афазії зазнає втрат не тільки усна мова, а й пов'язані з нею читання та письмо (алексія і аграфія). Контакти з такими хворими в тяжких випадках бувають дуже утрудне­ними.

Семантична афазія виникає при ураженні висково-тім'яно-поти-личної ділянки і характеризується забуванням слів та утруднен­ням у використанні складних логіко-граматичних структур. Хворі можуть вільно спілкуватися з людьми, їхня мова буває зрозумі­лою, хоча і бідною на іменники. Приховуючи свій дефект, хворі замінюють назви предметів їх описом: рука — «щоб писати», ста­кан — «щоб пити» тощо. Поряд з цим хворі знають правильні на­зви предметів і при підказці стверджують правильні відповіді і відкидають неправильні. Часом досить буває підказати перший склад забутого хворим слова, щоб він закінчив його правильно. При семантичній афазії хворі не можуть уловити смислової різни­ці між висловами, побудованими із складних понять (наприклад, «брат матері» і «мати брата»), не можуть розібратися у взаєм­ному розміщенні предметів тощо. При такій локалізації осередку настає порушення лічби (акалькулія).

Дослідження розладів мови починається під час збирання анам­незу, коли можна оцінити спонтанну мову хворого. Далі прова­диться перевірка розуміння усної мови, тобто розуміння відмін­кових стосунків, окремих слів, фраз, конструкцій різної складнос­ті. Досліджують також здатність відтворювати усну мову, окремі склади, слова, фрази, можливість рядової та автоматизованої мо­ви, підтримування розмови, рядова лічба та здатність виконувати арифметичні дії. Поряд з усною мовою перевіряється розуміння письмової мови та читання вголос. Для дослідження письма пере-

віряють письмо під диктовку та написання назв предметів, які показують хворому, написання відповідей на пропоновані усно пи­тання, запис історії свого захворювання.

Слід пам'ятати, що розлади мови можуть виникати і при ін­ших ураженнях нервової системи. При парезі або паралічі м'язів артикуляційного апарату, насамперед язика, мова стає нерозбір­ливою, невиразною (дизартрія). В тяжких випадках мова стає неможливою (анартрія). При паркінсонізмі також страж­дає мова, вона робиться маловиразною, монотонною, затухаючою. Захворювання мозочка, яке супроводжується атаксією, характери­зується скандованою мовою. Порушується мова у людей, які втра­тили в ранньому дитинстві слух. В цих випадках розвивається глухонімота, або сурдомутизм. Мутизм, тобто німота, може бути і при істерії.

Розлади психіки

Розлади психіки можуть виникнути при будь-якій локалізації патологічного процесу в корі великого мозку, особливо при дифуз­них ураженнях.

Найчастіше порушення психіки зустрічаються при пошкоджен­ні лобових часток. У хворих різко знижується інтелект, звужує­ться коло інтересів, вони стають байдужими до дотримання пра­вил пристойності, стають неохайними, нечупарними, у їхній пове­дінці відзначаються риси пуерилізму (дитячості). Поряд з бради-психією — апатією, зниженням ініціативи, торпідністю психічних процесів, ослабленням пам'яті та уваги — у хворих спостерігаються характерні емоціональні порушення — добродушність, ейфорія, мо-рія (придуркуватість), пустотливість, схильність до банальних жартів, а також посилення примітивних пристрастей (гиперфагія, гіперсексуальність). Критика щодо свого стану у хворих знижена.

При двобічному ушкодженні лобових іасток та передніх відді­лів мозолистого тіла виникає абулія (відсутність волі), хворі стають зовсім індиферентними, байдужими.

Розлади психіки при поєднанні уражень кори лобової частки з ураженням кірково-підкіркових зв'язків звичайно супроводжую­ться появою рефлексів орального автоматизму, хапальними фено­менами кисті та стоп.

При ураженні медіальної поверхні півкуль, зокрема старої та стародавньої кори, яка відноситься до лімбічної системи, розви­ваються різкі порушення в емоціональній сфері. Характерні па-роксизми страху, тривоги, емоціональна нестійкість, загальна роз-гальмованість, ейфорія чи апатія. Емоціональні порушення у хво­рих поєднуються з розладом орієнтацій у часі та місці. У хворих порушується пам'ять, особливо на сьогоденні події.

Особливості ураження правої та лівої півкулі

Деякі клінічні прояви органічних захворювань мозку специфіч­ні для ураження тієї чи- іншої півкулі. При втягненні в патологіч­ний процес лівої півкулі у правшів, як правило, розвиваються афатичні розлади, аграфія, акалькулія, алексія. Локалізація осе­редку у правій півкулі проявляється емоціональними порушеннями (ейфорією або депресією), галюцинаціями, амузією. Характерною ознакою правопівкульного осередку є апракто-агностичний син­дром, який полягає в некритичному ставленні хворого до свого стану, анозогнозії, порушенні схеми тіла, відсутності активної установки на одужання. Нерідко ураження правої півкулі при гострих ураженнях мозку (інсульти, травми) супроводжується так званими паракінезами, або автоматизованою жестикуля­цією, тобто автоматичними, несвідомими рухами гомолатеральних патологічному осередку кінцівок.

ПАТОЛОГІЯ ВЕГЕТАТИВНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ

Основні функції

На основі анатомо-функціональних даних нервову систему прийнято поділяти на соматичну, або анімальну, яка відповідає за зв'язок організму з зовнішнім середовищем, і вегетативну, або рослинну, котра регулює фізіологічні процеси внутрішнього середо­вища організму, забезпечуючи його сталість та адекватні реакції на вплив зовнішнього середовища. Вегетативна нервова система відає спільними для тваринних та рослинних організмів енерге­тичними, трофічними, адаптаційними і захисними функціями. В аспекті еволюційної вегетології вона є складною біосистемою, що забезпечує умови для підтримання існування та розвитку орга­нізму як самостійного індивіда та пристосування його до навко­лишнього середовища.

Вегетативна нервова система функціонує за неодмінної участі екзогенних факторів, що цілком природно входять у її функціо­нальну структуру. Вона іннервує не тільки внутрішні органи, а й органи чуттів та м'язову систему. Дослідження симпатичної нерво­вої системи показали, що вегетативна та соматична нервова систе­ма перебувають у постійній взаємодії. В організмі вони настільки тісно переплітаються між собою, що розділити їх часом буває неможливо. Це видно на прикладі зіничної реакції на світло. Сприйняття та передачу світлового подразнення здійснює соматич­ний (зоровий) нерв, а звуження зіниці відбувається за рахунок вегетативних, парасимпатичних волокон окорухового нерва. Посе­редництвом оптико-вегетативної системи світло безпосередньо

впливає через око на вегетативні центри гіпоталамуса та гіпофіза (тобто можна говорити не тільки про зорову, а й про фотовегета-тивну функцію ока).

Як зазначалось вище, анатомічною відмінністю будови вегета­тивної нервової системи є те, що нервові волокна не йдуть від спинного мозку чи відповідного ядра черепного нерва безпосеред­ньо до робочого органа, як соматичні, а перериваються у вузлах симпатичного стовбура та інших вузлах вегетативної нервової си­стеми. Завдяки тому, що прегангліонарні волокна певного сегмен­та сильно розгалужу кпься і закінчуються на кілько^ вузлах, ство­рюється дифузність реакції при подразненні одного чи кількох преганглюнарних волокон

Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 801 | Нарушение авторских прав