Пірамідний і екстрапірамідний тип підвищення м'язового тонусу 7 страница
Ізотопна міелографія, що належить до методів радіоізотопної діагностики, полягає в оцінці прохідності субарахноїдального простору шляхом сканування або радіометрії (кількісної оцінки радіоактивності) після ендолюмбального введення альбуміну людської сироватки, поміченого радіоактивним ізотопом.
Комп'ютерна томографія — принципово новий метод нейро-рентгенодіагностики, здійснюваний за допомогою ЕОМ і заснований на вимірюванні показників поглинання рентгенівського випромінювання різними за щільністю тканинами голови. Систему послідовного пошарового сканування голови вузьким пучком рентгенівських променів сполучають з детектором, що вловлює втрату рентгенівських променів при проходженні їх через різноманітні структури. Рентгенографію тканини здійснюють у переднєзадньому та бічному напрямках при переміщенні на кожен градус (всього 180°). Кількісну характеристику ступеня поглинання випромінювання (щільностей) різними ділянками мозку можна одержати в умовних одиницях.
Висока спроможна здатність комп'ютерної томографії дозволяє розрізняти у головному мозку сіру та білу речовину, тканини
пухлин, «бачити» шлуночки та підоболонкові простори мозку. Метод безкровний, зручний, не має протипоказань, з більшим ступенем вірогідності дозволяє швидко визначити локалізацію, розміри, форму і навіть характер ураження головного мозку. Він є перспективним для фундаментальних досліджень мозку і цілей діагностики у нейрохірургії та неврології.
Електрофізіологічні методи дослідження
Електроенцефалографія — метод реєстрації електричної активності (біопотенціалів) головного мозку. Різниця потенціалів, що виникає у тканинах мозку, дуже мала (не більше 100 мкВ), і тому її можна зареєструвати і виміряти тільки за допомогою спеціальної електронно-підсилювальної апаратури — електроенцефало-графів.
Електроенцефалографічні дослідження, що проводять на сучасних багатоканальних електроенцефалографах, дозволяють записувати одночасно біотоки, одержані від багатьох відділів головного мозку. Виявлені порушення електричної активності мозку мають різний характер при тих чи інших патологічних станах і нерідко допомагають при діагностиці епілепсії, пухлинного, судинного, інфекційного та інших патологічних процесів у головному мозку. Застосування електроенцефалографії допомагає визначити локалізацію патологічного осередку, а нерідко і характер захворювання.
У «спонтанній» ЕЕГ здорової дорослої людини, що перебуває у стані неспання, розрізняють два види ритмічних коливань потенціалу—альфа- і бета-активність (рис. 52). Крім того, розрізняють тета- і дельта-активність, гострі хвилі та піки, пароксиз-мальні розряди гострих і повільних хвиль (рис. 53).
Альфа-ритм—8—13 коливань за 1 с, амплітуда—ЗО— 1000 мкВ; реєструють в основному у потиличній ділянці.
Бета-ритм—14—35 коливань за 1 с, амплітуда у 2—4 рази /нижча; реєструють в основному у лобовій ділянці.
Дельта-ритм— 1—3,5 коливань за 1 с.
Тета-ритм — 4—7 коливань за 1 с.
Гострі хвилі—коливання з періодом 100—200 мс.
Піки — коливання з періодом 20—60 мс.
Різноманітні аферентні подразнення (світлові, звукові тощо) спричиняють характерні зміни на ЕЕГ (депресія альфа-ритму, феномен «засвоєння ритму» при ритмічній світловій стимуляції та ін.).
Ознаками патології на ЕЕГ спокою вважають такі зміни:
десинхронізація активності в усіх ділянках мозку, зникнення або значне зменшення альфа-ритму і переважання бета-активності високої частоти й низької амплітуди;
гіперсинхронізація активності, що проявляється домінуванням регулярних альфа-, бета-, тета-ритмів надзвичайно високої амплітуди,
порушення регулярності коливань біопотенціалів, що проявляється наявністю альфа-, бета- і тета-ритмів, неоднакових за тривалістю і амплітудою і не формуючих регулярний ритм,
поява особливих форм коливань потенціалів високої амплітуди — тета- і дельта-хвиль, піків і гострих хвиль, пароксизмальних розрядів.
Дезорганізація електричної активності мозку є тонким індикатором патологічного процесу
Зміни біоелектричної активності мозку при епілепсії бувають різноманітного характеру (див рис. 52, б); майже постійно спостерігають швидкі розряди більшої чи меншої амплітуди у вигляді гострих хвиль, піків одиничного або групового характеру Досить часто при епілепсії реєструють поєднання «повільна хвиля — пік». Іноді з'являються окремі патологічні хвилі Зміни на ЕЕГ посилюються під час приступу, причому при різних приступах ЕЕГ
має свої особливості На початку великого епілептичного приступу відзнача ють пригнічення біоелектричної активності мозку, а потім з'являються високовольтні хвилі При малому приступі чергуються часті повільні хвилі з піко-видними При джексонівських приступах поширення розрядів обмежене однією півкулею При генералізованих приступах з утратою свідомості вони поширюються по всій корі. Поза приступами найхарактернішими є комплекси, що складаються з повільних хвиль і розрядів, і періодично виникаючі хвилі великої амплітуди.
Дослідження електричної активності мозку останнім часом застосовують для діагностики пухлин головного мозку (визначення їх локалізації та розмірів).
Між характером судинного мозку порушення та показниками ЕЕГ прямого зв'язку виявити не вдається При крововиливах дещо частіше, ніж при розм'якшеннях, реєструють дифузні зміни біоелектричної активності мозку При інфарктах мозку на ЕЕГ найчастіше виявляють локальні зміни.
Реоенцефалографія, застосовувана для вивчення церебральної гемодинаміки при судинних ураженнях головного мозку, реєструє зміни опору тканин голови електричному струму, викликані пульсовими коливаннями крові
Проводять реоенцефалографію за допомогою одно- або двоканального реографа, підключеного до електроенцефалографа або електрокардіографа.
В момент систолічного підйому хвилі реограф реєструє збільшення електропровідності, а в момент діастолічного спуску — її зменшення Ці зрушення зумовлені тим, що кров має значно вищу електропровідність, ніж решта тканин Тому збільшення кровона-повнення призводить до спаду електричного опору у даній ділянці тіла, а зменшення кровонаповнення — до збільшення опору.
Зміни імпедансу мозку—повного комплексного опору його тканин, що складається з активного (омічного) та реактивного (ємнісного) опорів, зумовлені коливаннями мозкового кровотоку. Реоенцефалограма, будучи кривою пульсових коливань електрич-
ного опору мозку до змінного току високої частоти, що пропускають крізь нього, відбиває обширні зміни мозкових судин при проходженні кожної пульсової хвилі (рис 54, а), будучи, таким чином, передусім показником інтенсивності кровонаповнення обстежуваної ділянки мозку. Крім того, реоенцефалографічна хвиля дає інформацію про зміну еластичності і тонусу мозкових судин і про стан мозкового відтоку (рис. 54, б)
Для дослідження сумарного кровонаповнення великих півкуль застосовують лобово-соскоподібне розміщення електродів, для оцінки кровообігу переважно у басейні передньої мозкової артерії—лобове, лобово центральне та лобово-вискове відхилення, для оцінки стану гемодинаміки у басейні середньої мозкової артерії — тім'яно-вискове, тім'яно-центральне та висково-вискове відхилення. Для оцінки стану гемодинаміки у вертебробазилярному судинному басейні використовують потилично-соскоподібне відхилення
Реоенцефалографічна крива нагадує сфігмограму. Висхідна частина кривої (від початку реографічної хвилі до точки максимального її підйому) відповідає анакротичшй фазі пульсової хвилі
і має швидкий крутий підйом. Низхідна частина кривої (від верхівки^ до кінця реоенцефалографічної хвилі) відповідає катакро-тичній фазі пульсової хвилі і характеризується повільним спуском Додатковий зубчик, що відповідає дикротичному зубчику пульсової хвилі, міститься звичайно на середині або між верхньою та середньою третинами катакротичної фази РЕГ. Тривалість анакоо-тичної фази РЕГ залежить від еластичності судинної стінки, що відбиває зміни церебральної гемодинаміки у підфазі швидкого витиснення крові, тобто в період максимального розтягу артерій кров'ю Катакротична фаза РЕГ відбиває стан тонусу судин Тривалість її зростає, і форма кривої стає випуклою при виникненні утруднень відтоку крові від мозку Тривалість анакротичної фази зростає, коли утруднюється приплив крові. Вираженість і кількість додаткових зубчиків РЕГ також відбивають зміни тонусу мозкових судин При підвищенні тонусу судин відбувається значне зменшення величини дикротичного зубчика і зміщення його до верхівки реоенцефалограми При вазодилятацн дикротичний зубчик збільшується, стає більш вираженим, глибшим і зміщується до основи реоенцефалографічної хвилі При нестійкості судинного тонусу відзначають кілька дикротичних зубчиків. Верхівка реоенцефалографічної кривої відповідає точці найбільших змін імпедансу досліджуваної ділянки Якщо зміни імпедансу відбуваються з великою швидкістю, то верхівка різко загострена, наприклад при артеріовенозному співвусті, коли значна кількість крові з артерії, обминаючи капілярну сітку, безпосередньо надходить у вену Зміни імпедансу можуть бути й уповільненими, наприклад при спазмі мозкових судин, коли верхівка РЕГ набуває форми плато
Зміни РЕГ у склеротичній фазі гіпертонічної хвороби відрізняються від інших змін при загальному та церебральному атеросклерозі тим, що при гіпертонічній хворобі вищу точку РЕГ утворює дикротичний зубчик, перевищуючи верхівку систолічної хвилі, тоді як при атеросклерозі додаткові зубчики частіше відсутні
Реовазографія — метод вивчення судинної системи з використанням високочастотного змінного струму для визначення опору ділянок тіла В момент припливу крові опір зростає і реєструють криву, що співпадає зі сфігмограмою (записом пульсу), але відрізняється від неї формою У неврологічній практиці часто роблять реовазографію кінцівок (при радикуліті, невриті, невралгії, поліневриті та ін)
Ехоенцефалографія є важливим методом діагностики обширних процесів головного мозку (пухлини, кістки, епі- та субдуральні гематоми, абсцеси) і заснована на принципі ультразвукової локації — спрямовані у мозок короткі ультразвукові імпульси відбиваються від його внутрішніх структур та реєструються Ехоенце-фалограму (ЕхоЕГ) одержують за допомогою ехоенцефалографа,
що має спеціальний п'єзоелектричний датчик, який працює у подвійному режимі — випромінювача та приймача ультразвукових імпульсів, які реєструє екран осцилографа після їхнього повернення
Хвилі ультразвуку, поширюючись, можуть відбиватися, поглинатися та проходити крізь різні середовища.
У діагностиці використовують такі властивості ультразвукових коливань
ультразвукові коливання поширюються з різною швидкістю залежно від фізичних властивостей середовищ;
ультразвук, проходячи крізь досліджуваний об'єкт, частково відбивається на межі розділу середовищ,
сигнал може бути зареєстрований у тому випадку, якщо відбиваюча поверхня утворює з напрямками ультразвукового променя кут, близький до прямого.
Практичне значення у діагностиці обширних утворень порожнини черепа (пухлина, абсцес, гематома, кіста) має сигнал (М-ехо), відбитий від серединне розташованих структур (III шлуночок, епіфіз, прозора перегородка, серп великого мозку). У нормі М-ехо розташоване по середній лінії, відхилення його більш ніж на 2 мм вказує на патологію (рис. 55, а, б).
При менінгоенцефаліті у гострому періоді на ЕхоЕГ виявляють ознаки внутрішньочерепної гіпертензії, обумовленої набряком мозку. У деяких випадках може спостерігатися зміщення М-еха,
однак при сприятливому перебігу захворювання ця ознака зникає (рис. 56, а, б).
При інтрацеребральному крововиливі крім зміщення М-еха реєструють складний комплекс відбитих імпульсів різної висоти. Гематомне ехо при інтрацеребральному крововиливі виникає внаслідок відбиття імпульсів від вилитої крові і ушкодженої мозкової тканини.
Електроміографія — це метод реєстрації коливань біопотенціалів м'язів для оцінки стану м'язів та нейрорухового апарату в спокої, при активному розслабленні, а також при рефлекторних і довільних рухах. За допомогою електроміографії можна виявити, чи пов'язана зміна електричної активності з ураженням мото-нейрона або синаптичних і надсегментарних структур.
Електроміографічні дані широко застосовують для уточнення топічного діагнозу та об'єктивізації патологічних або відновних процесів. Висока чутливість цього методу, що дозволяє виявляти субклінічні ураження нервової системи, робить його особливо цінним.
У період функціональної активності нервів і м'язів виникають надзвичайно слабкі (від мільйонних до тисячних часток вольта), швидкі (тисячні частки секунди) та часті коливання електричного потенціалу (рис. 57).
Електроміографію широко застосовують не тільки у неврологічній практиці, а й при вивченні ураження інших систем, коли виникають вторинно обумовлені порушення рухової функції (серцево-судинні, обмінні, ендокринні захворювання).
При довільному розслабленні м'язів уловлюють тільки дуже слабкі (до 10—15 мкВ) та часті коливання біопотенціалу. Рефлекторні зміни м'язового тонусу характеризуються незначним збільшенням амплітуд частих, швидких та змінних за ритмом коливань біопотенціалів (до 50 мкВ). При довільних скороченнях м'язів
реєструють інтерференційні електроміограми (з частими високовольтними біопотенціалами до 2000 мкВ).
При прогресивній, м'язовій дистрофії електроміограму (ЕМ.Г) характеризує зниження амплітуд біопотенціалів.
Ураження клітин переднього рога спинного мозку викликає зміни ЕМГ залежно від тяжкості пошкод-\ ження, характеру перебігу захворювання та стадії його (рис. 58). При парезі спостерігають розріджені, ритмічні коливання із збільшенням тривалості до 15—20 мс.
Для спастичного парезу характерні такі зміни: різке підвищення амплітуд коливань при тонічній напрузі, послаблення електричної
активності при довільному скороченні м'язів; наявність розріджених коливань, зумовлених як паретичними, так і здоровими м'язами.
Ураження переднього корінця або периферичного нерва викликає зниження амплітуди та частоти біопотенціалів, зміну форми ЕМГ-кривої. Млявий параліч проявляється «біоелектричною мовчанкою».
При екстрапірамідному порушенні тонусу і різних гіперкінезах електроміограма відбиває посилення частих коливань у спокої, виникнення ритмічних і тривалих «залпів» коливань.
Шкірна електротермометрія, яку роблять за допомогою елект-рошкірного безінерційного термометра, має велике значення для визначення термоасиметрій, які спостерігають при однобічних ураженнях периферичної нервової системи (радикуліт різної локалі-* зації, невралгія трійчастого нерва та ін.) та вегетативній дисфункції. При дослідженні шкірної температури необхідно враховувати,,що вона залежить від стану шкірних артеріол (розширення їх призводить до підвищення температури, звуження—до зниження її). Абсолютні величини температури неоднакові у різних ділянках тіла (відкритих і закритих, дистальних і проксимальних). Необхідно також враховувати добові коливання температур. Для вивчення терморегуляції використовують ряд функціональних проб. Найпоширенішою є ручна гаряча ванна, перед і після якої досліджують шкірну температуру. До найпоширеніших проб належить і терморегуляційний рефлекс Щербака. Він полягає в тому, що вимірюють ректальну температуру, після чого роблять протягом 20 хв однокамерну ручну ванну (температура 45 °С). По закінчен-
ні процедури температуру вимірюють у прямій кишці протягом 45 хв з інтервалами через кожні 15 хв. У нормі реакція-відповідь складається з двох фаз — зростання температури на 0,3—0,5 °С та повернення до вихідних показників.
Дослідження електрозбудливості нервів та м'язів здійснюють за допомогою спеціального приладу, що дає змогу застосовувати змінний (фарадичний) або постійний (гальванічний) струм та змінювати полюс на активному електроді. Досліджують пряму збудливість м'язів, коли подразнюють безпосередньо рухову точку м'яза, та непряму, коли подразнюють рухову точку відповідного нерва. Здійснюють це за допомогою активного електрода. Пасивний, або індиферентний, електрод розміщують на поперек або на живіт. У нормі катодозамикальне скорочення (КЗС) більше, ніж анодоза-микальне скорочення (АЗС). Скорочення звичайно швидке, блискавичне. Розслаблення відбувається відразу після вимикання струму. Зміна величини сили струму становить кількісну характеристику дослідження. Підвищення сили струму (кількісне зниження збудливості) спостерігають при центральних парезах та первинній атрофії м'язків. Збочення полюсів при цьому не спостерігають. При різких ступенях атрофії відзначають повну втрату збудливості. При вторинних ^дегенеративних) атрофіях, що спостерігають при ураженні периферичного нейрона, відзначають реакцію переродження, або дегенерацї, що проявляється кількісними змінами збудливості. Виражені дегенеративні зміни нерва призводять до того, що відповідний м'яз не відповідає на змінний струм, а при подразненні постійним струмом виявляють збочення полюсів (АЗС > КЗС або АЗС = КЗС). Скорочення м'язів звичайно мляве, червоподібне.
При електродіагностиці можна виявити міастенічну реакцію, що проявляється поступовим згасанням м'язової збудливості. Міотонічна реакція полягає у зниженні фарадичної збудливості м'яза при збереженні гальванічної. Збудливість нервів при середніх величинах струму нормальна, збудливість м'язів — різко підвищена. При фарадизації м'язів настає тривале скорочення, при гальванізації скорочення має більш млявий характер, тримається довго після розмикання і спадає досить повільно.
Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 615 | Нарушение авторских прав
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 |
|