АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Травлення в товстій кишці, роль мікрофлори

Товста кишка

Товста кишка - частина травної трубки, яка забезпечує формування і виведення калових мас. Анатомічно у товстій кишці розрізняють такі відділи:

- червоподібний відросток,

- сліпу, висхідну ободову, поперечну ободову, низхідну ободову,

- сигмоподібну ободову та

- пряму кишки.

У місці переходу клубової кишки в товсту є клубово-сліпокишкова заслінка (Баугіна), що замикає вихід з тонкої кишки. Вона періодично відкривається, пропускаючи химус до товстої кишки.

Довжина товстої кишки коливається від 1,5 до 2 м (приблизно дорівнює довжині тіла). Товста кишка має більший діаметр, ніж тонка (у прокси­мальному відділі приблизно 10 см, а в каудальному напрямку діаметр змен­шується до 5 см), поздовжні м'язові стрічки і характерні здуття (гаустри). Стрічки утворюються унаслідок того, що зовнішній шар м'язової оболонки не є суцільним, а пучки непосмугованих м'язових волокон об'єднуються у три стрічки, що йдуть від основи червоподібного відростка до початку пря­мої кишки. У ділянках між стрічками через незначну кількість поздовжньо розташованих м'язових волокон утворюються здуття.

Слизова оболонка товстої кишки покрита одношаровим циліндричним епітелієм, сполучнотканинною власною пластинкою та м'язовою пластинкою. Особливістю рельєфу слизової оболонки є наявність великої кіль­кості крипт і відсутність ворсинок. В епітелії, особливо в криптах, розта­шована велика кількість келихоподібних клітин, що виділяють слиз.

Основне значення секрету товстої кишки полягає у захисті слизової оболонки від механічних, хімічних ушкоджень і забез­печенні слабколужної реакції.

Мікрофлора товстої кишки. Істотну роль у процесах травлення у товстій кишці відіграє мікрофлора. Вона є необхідною умовою нормального існування організму.

До 90% усієї мікрофлори складають безспорові анаероби, інші 10% - молочнокислі бактерії, кишкова паличка, стрептококи і спороносні анаероби.

Мікрофлора кишок здійснює такі функції:

а) кінцеве розкладання залишків неперетравлених харчових речовин і компонентів травних секретів;

б) синтез вітамінів (К і групи В) та інших біологічно активних речовин;

в) участь в обміні речовин;

г) утворення імунного бар'єру шляхом пригнічення життєдіяльності патогенних мікроорганізмів;

д) стимулювання розвитку імунної системи організму.

Під впливом мікроорганізмів неперетравлені вуглеводизброджуються до молочної й оцтової кислот, алкоголю, СО2 і Н₂0.

Білки, які вціліли, по­чинають гнити - розкладатися з утворенням токсичних сполук і газів: індолу, скатолу, водню, сірчистого газу, метану. Токсичні сполуки всмок­туються у кров, надходять у печінку і там знешкоджуються. Збалансоване харчування урівноважує процеси гниття і бродіння. Одно­манітне харчування призводить до розладу зазначених процесів з перева­жанням одного із них.

Мікроорганізми товстої кишки беруть участь також у синтезі ГАМК, глутамату, які синтезуються багатьма анаеробами. Цілком імовірно, що ці сполуки після усмоктування слизовою оболонкою можуть впливати як на саму кишку, так і на інші органи та системи (аж до ЦНС). Так, відомо, що ГАМК пригнічує перистальтику кишок, а глутамат підвищує їх тонус.

Природно, що порушення синтезу мікрофлорою зазначених сполук мо­же відповідним чином позначатися і на стані органів травного тракту.

Регулювання секреторних процесів у тонкій і товстій кишці

На рівні тонкої та товстої кишки відсутня мозкова фаза регулювання секретор­них процесів (саме по собі вживання їжі не здійснює стимулювального впливу).

Виділення кишкового соку зумовлено місцевими нервово-реф­лекторними механізмами, а також дією гуморальних регуляторів та інградієнтів химусу через механорецептори й хімічні подразники (кисло­ти, панкреатичний сік, продукти гідролізу білків і жирів). Хімічні регуля­тори забезпечують відповідність складу соку до конкретного харчового раціону.
Стимуляторами сокоутворення у тонкій кишці є такі гормони, як секретин, вазоінтенстинальний поліпептид, холецистокінін-панкреозимін, мотилін. Соматостатин, навпаки, гальмує секрецію.

У товстій кишці інтенсивність секреції також визначається місцевими рефлекторними реакціями, зумовленими механічним подразненням стінки кишки химусом.

Захисні механізми травного тракту

До захисних систем травного тракту належать:

1) обмеження проникності слизової оболонки для водорозчинних молекул з молекулярною масою у межах 300-500 мкм і непроникність для полімерів;

2) вплив соляної кислоти (антибактеріальна роль сумісно із лізоцином), нормальна рухова та секреторна активність тонкої кишки, дія нормальної мікрофлори тонкої і товстої кишок на функціональний стан органів травної системи;

3) імунна система, яка представлена груповими лімфатичними фоліку­лами тонкої кишки і лімфоїдною тканиною червоподібного відростка;

3) глікокалікс як додаткова ланка, що забезпечує ефективну сепарацію дрібних молекул від великих, чим знижує потік антигенів і токсич­них продуктів;

4) система внутрішньоклітинних пептидаз як механізм захисту від фізіологічно активних пептидів;

5) система зірчастих ретикулоендотеліоцитів печінки, які здійснюють поглинання токсичних речовин.

Моторика товстої кишки

Просування залишків їжі товстою кишкою відбувається відносно повільно: якщо химус проходить весь травний тракт за 2-3 доби, то основ­ний час (1,5-2 доби) він перебуває у товстій кишці.

Тобто товста кишка виконує функцію депо неперетравлених і незасвоєних залишків харчово­го химусу (резервуарну) та формування калових мас. Затримка химусу, за­безпечуючи тривалий контакт зі стінкою кишки, створює сприятливі умо­ви для закінчення усмоктування переважно води і солей.

Зовнішній поздовжній шар м'язів товстої кишки розташовується у виг­ляді смуг і перебуває у постійному тонусі. Скорочення окремих ділянок циркулярного м'язового шару утворює складки і здуття (гаустри). Хвилі гаустрації повільно прокочуються товстою кишкою. 3-4 рази за добу ви­никає сильна пропульсивна перистальтика, яка просуває вміст у каудаль­ному напрямку.

Регулювання рухів товстої кишки здійснюється інтрамуральними нер­вовими сплетеннями. Місцеве подразнення стінок товстої кишки також викликає перистальтичні скорочення. Механічні і хімічні подразники підвищують рухову активність і прискорюють просування химусу вздовж кишки. Тому наявність рослинної клітковини, яка погано перетравлюєть­ся, стимулює перистальтику. Вищі центри автономної нервової системи коригують місцеві рефлекторні впливи: парасимпатичні нерви стимулю­ють, а симпатичні - пригнічують моторику товстої кишки.

Гуморальні чинники також беруть участь у регулюванні моторики товс­тої кишки. Так, серотонін збуджує, а адреналін гальмує перистальтику.

Дефекація. За добу утворюється 100-200 г калу, який на 75-80% скла­дається з води. Сухий залишок містить целюлозу та інші неперетравлені речовини, 10-30% бактерій, 10-15% неорганічних речовин, близько 5%

жиру, слизу, злущеного епітелію. Колір калових мас зумовлений продук­тами розпаду жовчних пігментів, а запах - сірководнем, органічними кис­лотами, індолом і скатолом.

Подразнення рецепторів прямої кишки викликає позив до дефекації, коли тиск у ній зростає до 40-50 мм вод.ст. Поза дефекацією обидва сфінктери прямої кишки закриті. Внутрішній сфінктер утворений непосмугованими м'язами й іннервується автономною нервовою системою, а зовнішній - посмугованими м'язами, які іннервуються соматичними нер­вами.

Рефлекторна дуга акту дефекації починається від рецепторів прямої кишки, йде соромітними і тазовими нервами через крижовий відділ спин­ного мозку до центру дефекації. Еферентні імпульси по парасимпатичних нервах надходять до внутрішнього анального сфінктера, розслаблення якого, в свою чергу, може запустити рефлекси посилення перистальтики прямої кишки, розслаблення зовнішнього сфінктера, скорочення м'язів передньої черевної стінки і діафрагми. Участь скелетних м'язів в акті де­фекації забезпечує можливість свідомого впливу на цей процес (рефлекс установлюється протягом першого року життя).

Рефлекс дефекації здійснює низку рефлекторних впливів на інші орга­ни і системи організму. Особливо важливий його вплив на серцево-судин­ну систему: ЧСС зростає на 20 за 1 хв, можливий приріст діастолічного тиску до 20 мм рт.ст., а систолічного до - 60 мм рт.ст.

Основні принципи регулювання процесів травлення

Травний конвейєр функціонує завдяки системі регуляторних ме­ханізмів, що складаються із нервово-рефлекторних і гуморальних ланок.

Ці механізми забезпечують процеси поєднання моторики, секреції, конт­ролю за перетравлюванням і всмоктуванням речовин.

Існують три типи ефекторних впливів регуляторних механізмів:

- функціональні,

- судинорухові,

- і трофічні.

Перший полягає у запуску, зміні або корекції тієї чи іншої ос­новної функціональної активності органа.

Другий - у зміні рівня крово­постачання адекватно до функціональної активності органа.

Третій тип впливу містить у собі різноманітні зміни трофічних процесів у секретор­них клітинах, приведення їх у відповідність з конкретним рівнем функціонального стану органа.

Нервово-рефлекторне регулювання процесів травлення

Процеси травлення і, як наслідок, підтримання в організмі відповідно­го рівня поживних речовин для забезпечення його енергетичних і пластич­них потреб регулюються комплексом безумовних та умовних рефлексів.

Безумовні рефлекси починаються із подразнення рецепторів ротової по­рожнини та відділів травного тракту і здійснюються:

а) місцевими рефлек­сами (рефлекторні дуги замикаються у гангліях, що розташовані у самому органі або поблизу нього);

б) рефлексами за участю різних структур ЦНС, за допомогою складного ієрархічного утвору - центру травлення (гіпоталамо- лімбіко-ретикуло-кортикальний утвір).

Умовнорефлекторне регулювання формується у процесі розвитку ор­ганізму на вигляд, запах їжі, умови та час її вживання. Подібні рефлекси значніше виражені у верхній частині травного тракту. У разі віддалення від ротової порожнини значимість цих рефлексів поступово втрачається.

Так, умовні рефлекси найефективніше регулюють виділення слини, дещо менше - соку шлункових залоз, печінки, підшлункової залози. Практично відсутня умовнорефлекторне регулювання виділення соку кишковими за­лозами.

Гуморальна регуляція процесів травлення

Гуморальне регулювання пе­реважної більшості функцій травного тракту забезпечується власними гастроінтестинальними гормонами.

Дата добавления: 2015-09-18 | Просмотры: 2498 | Нарушение авторских прав