 |
|
АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология |
Склад і властивості травного секрету підшлункової залози, його роль у травленніПідшлункова залоза Підшлункова залоза - це орган масою 60-115 г, розміщений на задній черевній стінці в заочеревинному просторі на рівні верхніх поперекових (І-ІІ) хребців. У ній виділяють три відділи: головку, тіло і хвіст. Головка розташована справа від хребта і вклинена у внутрішній вигин дванадцятипалої кишки; тіло лежить попереду і зліва від хребта, поступово переходить у хвіст, який досягає селезінки. Залоза є змішаною, складається з екзокринної та ендокринної частин. Екзокринна частина підшлункової залози за масою становить 97% від усього органа. Зовні покрита тонкою сполучнотканинною капсулою, яка зрощена з вісцеральним листком очеревини. У сполучнотканинній стромі розташовані кровоносні судини, нерви, нервові ганглії, нервові закінчення та вивідні протоки. Структурно-функціональною одиницею екзокринної частини є панкреатичний ацинус. Підшлунковий сік через систему вивідних проток надходить до загальної панкреатичної протоки, що розміщена вздовж залози і впадає у дванадцятипалу кишку після злиття із спільною жовчною протокою. Ендокринна частина залози утворена групами клітин (острівцями Лангерганца), що розташовані у вигляді округлих утворів діаметром 0,1-0,3 мм у товщі залозистих екзокринних часточок. Секреторна функція підшлункової залози Основні процеси гідролізу харчових продуктів, як і всмоктування, відбуваються у тонкій кишці. Гідроліз різних сполук тут здійснюється ферментами підшлункового і кишкового соків за участі жовчі. Склад соку підшлункової залози За добу підшлункова залоза виділяє 1,5-2,0 л соку. Сік підшлункової залози містить найповніший склад ферментів, які розщеплюють білки, жири і вуглеводи до простих речовин, здатних всмоктатися в кров і лімфу. Усі вони активні в слабколужному середовищі (рН 7,0-8,0). Ферменти (АМІЛОЛІТИЧНІ, ПРОТЕОЛІТИЧНІ І ЛІПОЛІТИЧНІ): 1) Амілази, ліпази і нуклеази надходять у просвіт кишки відразу в активному стані, 2) протеази утворюються в ацинусах і зберігаються у неактивному вигляді. Попередниками протеаз є трипсиноген, химотрипсиноген, прокарбоксипептидази А і В, проеластаза, профосфорилаза. У дванадцятипалій кишці під впливом ентерокінази трипсиноген перетворюється в активний трипсин. Далі вже сам трипсин каталізує процес активації як наступних порцій трипсиногену, так і інших протеаз. Трипсин, химотрипсин, еластаза розщеплюють переважно внутрішні пептидні зв'язки білків їжі, в результаті чого утворюються низькомолекулярні пептиди й амінокислоти. Прокарбоксипептидази А і В розщеплюють кінцеві зв'язки у білках і пептидах (це протеолітичні ферменти) Альфа-амілаза підшлункової залози розщеплює полісахариди до оліго-, ди- і моносахаридів. (це амілолітичні ферменти)
Нуклеїнові кислоти гідролізуються рибо- і дезоксирибонуклеазами.
На ліпіди діють панкреатична ліпаза, фосфоліпаза А і естпераза (лі політичні ферменти), які розщеплюють їх до моногліцеридів і жирних кислот. Гідроліз жирів посилюється у присутності іонів Са2+ і солей жовчних кислот.
Регулювання утворення і виділення панкреатичного соку Регулювання панкреатичної секреції здійснюється і забезпечується комплексом нейрогуморальних механізмів. Розрізняють три фази секреції: - мозкову, - шлункову і - кишкову. Протягом мозкової фази вигляд, запах їжі, її надходження до ротової порожнини і шлунка умовно- і безумовно-рефлекторно запускають виділення панкреатичного соку. Еферентним шляхом, що передає умовні і безумовні рефлекторні сигнали від нервового центра довгастого мозку, є блукаючий нерв. Секреція починається уже через 1-2 хв після початку вживання їжі. Протягом мозкової фази виділяється помірна кількість соку, що містить певну кількість ензимів, але мало води й електролітів. Під час шлункової фази продовжується рефлекторне виділення соку за рахунок подразнення химусом рецепторів шлунка, але тут активно приєднуються вже й гуморальні фактори (гастрин, бомбезин). Їм належить основне значення у регуляції панкреатичної секреції. Під впливом химусу, який надійшов до дванадцятипалої кишки, виникає кишкова фаза, в якій утворюються два основні гастроінтестинальні гормони - секретин і холецистокінін-панкреозимін, що різко посилюють виділення соку. Але якщо секретин швидко стимулює виділення соку, багатого на бікарбонати, то дія холецистокініну-панкреозиміну повільніша і стимулює виділення у складі соку ензимів (ферментів). Як і в разі шлункової секреції, найбільш збалансоване виділення панкреатичного соку за умови спільного впливу регулювальних чинників блукаючого нерва і гормонів секретину та холецистокініну-панкреозиміну. Секрецію підшлункової залози посилює також гастрин, серотонін, бомбезин, субстанція Р, інсулін. Гальмується виділення соку шлунковим інгібуючим пептидом, глюкагоном, кальцитоніном, соматостатином. Склад вжитої їжі впливає на виділення соку підшлунковою залозою опосередковано, через продукцію відповідних гастроінтестинальних гормонів. За тривалого одноманітного харчування склад соку може змінюватися: у разі вуглеводноно харчування більше утворюються амілази, білкового - протеази, жирового - зростає активність ліполітичних ензимів. Дата добавления: 2015-09-18 | Просмотры: 1353 | Нарушение авторских прав |