АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Принципи лікування БА.

Прочитайте:
  1. А 3.5. Діагностика і лікування рефрактерної АГ
  2. Алгоритм лікування геморагічного синдрому неясного ґенезу.
  3. Альтернативні методи лікування хворих зі стійким вазо спазмом
  4. Американські принципи лікування хронічного панкреатиту
  5. Вибір стратегії лікування
  6. Використовувати орально таблетовані токолітики для підтримуючої терапії після успішного лікування передчасних пологів не рекомендується
  7. ВИМОГИ ДО РЕЗУЛЬТАТІВ ЛІКУВАННЯ
  8. Вкажіть клінічний діагноз. Яке призначите лікування (вкажіть медикаменти)? (Фолікулярний мієлоз, В12-фолієва кислота, вітамін В)
  9. Гідролікування
  10. Госпітальне лікування -

– елімінація або етіологічних факторів;

– медикаментозна терапія;

– немедикаментозні методи лікування.

До медикаментозних належать: симпатоміметики, ксантинові похідні, глюкокортикоїди, кромони, антилейкотрієни, коректори імунних порушень, мукорегулятори, муколітики.

До немедикаментозних методів відносяться: психотерапія, дихальна гімнастика, кліматотерапія, голкорефлексотерапія.

 

Асфіксія – тяжка гостра дихальна недостатність, при якій у кров перестає надходити кисень і не виводиться вуглекислий газ.

Асфіксія виникає при сильному пригніченні дихального центру, порушенні проведення імпульсів до дихальних м’язів, паралічі дихальної мускулатури, різкому обмеженні руху грудної клітки, порушеннях акту ковтання, пов’язаних з ураженням центральної нервової системи.

Асфіксія може розвиватися у зв’язку зі змінами у дихальних шляхах і легенях: при стисненні ззовні, закупорці їх просвіту (сторонні тіла, пухлина, наявність рідини, попадання блювотних мас або навколишніх вод), двосторонньому пневмотораксі, набряку слизової оболонки бронхів, фібринозному ексудаті при дифтерії.

У розвитку синдрому виділяють чотири періоди.

Перший період характеризується різко вираженою інспіраторною задишкою. Високий тонус дихального центру, що спричинений гіперкапнією, яка зростає, зумовлює все більшу силу скорочень дихальних м’язів. У цьому періоді переважає тонус симпатичного відділу вегетативної нервової системи (розвивається збудження, розширюються зіниці, спостерігається тахікардія, підвищується артеріальний тиск), можливі судоми.

При другому періоді поступово подовжується і посилюється видих, задишка стає експіраторною. Перешкода в дихальних шляхах призводить до затримки повітря в легенях, їх роздування, тому вдих скорочується, а видих подовжується. Переважає тонус парасимпатичного відділу вегетативної нервової системи (звуження зіниць, брадикардія, зниження артеріального тиску, вагус-пульс).

Третій період - період претермінальної паузи, характеризується зупинкою дихання внаслідок пригнічення дихального центру високою концентрацією вуглекислоти. Артеріальний тиск різко знижений, відсутній пульс, відзначається розширення зіниць, втрата свідомості. Триває ця пауза від кількох секунд до кількох хвилин.

Четвертий період (термінальний). Триває 3 – 8 хв. Для нього характерні відновлення серцебиття, незначне підвищення артеріального тиску і глибокі вдихи широко відкритим ротом - гаспінг-дихання. Смерть настає від паралічу бульбарного дихального центру. Серце може продовжувати скорочуватися після зупинки дихання ще 5-15 хв. У цей час ще можлива реанімація людини яка задихнулася.

У клінічній практиці дуже важливо визначити, в якому періоді знаходиться потерпілий, щоби правильно і своєчасно надати допомогу.

 


Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 540 | Нарушение авторских прав







При использовании материала ссылка на сайт medlec.org обязательна! (0.003 сек.)