АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Ліки різних груп, на всмоктування яких може впливати їжа

Основним місцем всмоктування ліків є тонка кишка. Площа поверхні слизової кишки, через яку відбувається всмоктування медикаментів, у похилому віці зменшується внаслідок зменшення кількості клітин слизової оболонки травного каналу та зміни типу клітин.

Основними факторами, які можуть обмежити всмоктування або зменшити його швидкість, є:

— швидкість розчинення медикаменту (або вплив на процес його розчинення);

— час евакуації із шлунка.

Ефективність всмоктування ліків залежить від ступеня їх подрібнення та розчинення перед контактом із абсорбуючою поверхнею.

Крім того, слід відзначити, що хоч шлунок і не є важливим місцем всмоктування ліків, кислотність його середовища впливає на розщеплення таблетованих препаратів. Тому, якщо їжа змінює pH шлунка, то це може впливати на процеси розщеплення, і отже, і на всмоктування ліків.

Більшість оральних препаратів проникають через епітелій травного каналу в кровоносне русло шляхом пасивної дифузії. На цей процес впливає кислотність середовища та іонізованість ліків. Внаслідок того, що більша частина препарату перебуває в неіонізованому або у жиророзчинному стані, слабокислі препарати швидше проникають через епітеліальний бар'єр при низьких показниках pH у травному каналі.

Сповільнення всмоктування ліків, спричинене їжею, не обов'язково означає, що в кров потрапляє менша кількість препарату. Це швидше стосується того, що пікова концентрація препарату після приймання одноразової дози досягається пізніше. Цей ефект є особливо важливим для антибіотиків, високої концентрації яких у сироватці крові бажано досягти якомога скоріше.

Звичайно, ліки найбільш швидко евакуюються з шлунка у випадку їх приймання натще. Тому зрозуміло, що наявність їжі у шлунку суттєво впливає на їх абсорбцію. Сповільнене спорожнення шлунка може прискорити всмоктування деяких препаратів (наприклад, гідрохлоротіазиду, спіронолактону, еритроміцину), оскільки вони краще розчиняються у шлунковому вмісті перед потраплянням у тонку кишку, де всмоктуються. Натомість тривала затримка у шлунку або прийом одночасно з антацидами може повністю завадити всмоктуванню інших ліків (наприклад, тетрацикліну, препаратів заліза, дігоксину тощо).

Фактори, які впливають на всмоктування ліків

Тип їжі. Встановлено, що молоко та молочні продукти можуть суттєво впливати на всмоктування ліків, що зумовлено наявністю двох механізмів. По-перше, деякі препарати (наприклад, тетрациклін, препарати заліза) утворюють з кальцієм нерозчинні сполуки. Цей механізм пригнічує всмоктування як ліків, так і кальцію. По-друге, молоко і молочні продукти підвищують pH шлунка, що може спричинити розчинення в шлунку оболонки таблеток, які повинні руйнуватися в тонкій кишці. Внаслідок розчинення оболонки подразнюється слизова оболонка шлунка.

Особливості напоїв. Тип, температура та об'єм напоїв, якими запивають оральні препарати, також можуть вплинути на ступінь всмоктування ліків. Медикаменти краще всмоктуються у розведеному стані. Евакуація шлункового вмісту відбувається швидше, а препарат розподіляється на більшій площі кишкової стінки при більшому розведенні завдяки більшому об'єму та відносній гіпотонічності. Особливо важливо наголосити на необхідності споживання великої кількості рідини пацієнтам похилого віку, особливо тим, які страждають на нетримання сечі або отримують діуретики. Такі хворі переважно намагаються приймати ліки, запиваючи їх як найменшою кількістю рідини, що може сповільнювати всмоктування.

Ліки найкраще засвоюються, коли їх запивають водою або іншою фармакологічно неактивною рідиною. Загалом, не рекомендують запивати їх газованими напоями або напоями, до складу яких входить кофеїн, кислі фруктові або овочеві соки.

Метаболізм ліків

Кліренс. Кліренс препарату в печінці залежить як від активності ферментів, відповідальних за його біотрансформацію, так і від інтенсивності кровоплину у печінці, що зумовлює швидкість надходження у неї ліків. Для препаратів, метаболізм яких у печінці відбувається відносно повільно (наприклад, діазепам, ізоніазид, варфарин) кліренс пропорційний рівню їх трансформації в печінці і, отже, є низьким. Натомість, для препаратів із дуже швидким метаболізмом (наприклад, лідокаїн, нітрогрліцерин), для яких властивим є високий кліренс, швидкість метаболізму може обмежуватися лише швидкістю кровоплину у печінці. Такі ж закономірності зберігаються і при внутрішньовенному введенні препаратів.

Їжа суттєво збільшує біодоступність лужних препаратів, які швидко виділяються, наприклад, пропранололу. З іншого боку, їжа може зменшити всмоктування і біодоступність ліків, які виділяються повільно, наприклад, тетрацикліну, пеніциліну, рифампіцину тощо.

Біотрансформація. З біохімічної точки зору процес метаболізму речовин у печінці можна представити як сукупність реакцій кон'югації першої (окислення, відновлення, гідроліз) і другої (глюкуронування, ацетилювання, сульфування) фаз. У всіх таких реакціях беруть участь мікросомальні та немікросомальні ферменти.

Реакції 1 фази, як правило, змінюють або оголюють функціональні групи в суміші і з більшують розчинність препарату та роблять його більш доступним для реакцій кон'югації. Тому продукти реакцій 1 фази можуть мати навіть токсичний характер.

Реакції 2 фази суттєво підвищують водорозчинність фармакологічних речовин і зменшують доступність їх функціональних груп.

Окислювальні реакції першої фази, що найбільш поширені, зазнають найбільшого впливу у разі зміни характеру харчування.

Доволі частим результатом реакції 1 та 2 фаз є значне зниження фармакологічної активності та трансформація препарату у форму, більш придатну для його виведення.

Ізоферментні реакції. Про спроможність ізоферментів групи цитохрому Р-450 переводити речовини, прийняті орально, в токсичну форму відомо давно. Проте лише протягом останніх років вивчено специфічність ізоферментів, особливості їх індукції - інгібування та локалізації у слизовій оболонці кишки, що надало можливість пояснити різноманітні взаємодії ліків з їжею.

Підгрупа ізоферментів CYP344 бере участь у метаболізмі ряду препаратів, у т.ч. циклоспорину, терфенадину тощо. Водночас грейпфрутовий сік інгібує ізоферменти CYP344, збільшуючи біодоступність оральних форм циклоспорину та терфенадину. Отже, рекомендації запивати ці препарати грейпфрутовим соком є цілком доцільними.

Порушення харчування та особливості метаболізму лікарських засобів