Спадкова геморагічна тромбодистрофія БЕРНАРА-СУЛЬЄ
Успадкування даного захворювання – аутосомно-рецесивне.
Для цього синдрому характерні гігантські розміри і патологічна форма тромбоцитів внаслідок їх первинної аномалії, подовження часу кровотечі при нормальному або (частіше) зниженому рівні тромбоцитів (рідше нижче 100×109/л). Число мегакаріоцитів в кістковому мозку нормальне. Мегакаріоцити в основному молоді, спостерігається асинхронізм дозрівання ядра і цитоплазми, але відшнуровка тромбоцитів від мегакаріоцитів не порушена.
Тривалість життя тромбоцитів знижена або нормальна. Адгезія тромбоцитів до скла і колагену знижена. Агрегація в присутності ристоцетину, бичого VIII фактору різко знижена, до решти агрегуючих агентів – нормальна. На відміну від хвороби Віллебранда, порушену адгезивну здатність пластинок і низьку агрегацію їх з рістоцетином не корегує введення нормальної плазми або фактору VIII, що підтверджує тромбоцитарний генез патології. Ретракція кров’яного згустку, рівень плазмових факторів згортання крові – нормальні.
Патогенез
Патогенез при синдромі Бернара-Сульє – спадково обумовлений дефект мембран тромбоцитів. В них знижений специфічний глікопротеїн, реагуючий в нормі з фактором VIII і рістоцетином і слугуючий для них рецептором. Відсутність адсорбції цього глікопротеїну в комплексі з фактором Віллебранда пояснює низьку адгезивну здатність пластинок і агрегацію з рістоцетином.
Для цієї аномалії характерне укорочення тривалості життя тромбоцитів, тромбоцитопенія, порушення зв’язування плазмових факторів крові.
КЛІНІКА
Геморагічний синдром варіює від легкого до важкого ступеня. Проявляється в перші місяці життя у вигляді пурпури, ясневих, шлунково-кишкових кровотеч, крововиливів у внутрішні органи, до 1 року – носових кровотеч. Зв’язку між вираженістю тромбоцитопенії і кровоточивістю немає. У дівчат типові значні і тривалі маткові кровотечі.
Лікування
В період кровотеч показані глюкокортикоїди, при важких кризах – переливання тромбоцитарної маси. Спленектомія призводить до збільшення числа тромбоцитів, але не зменшує кровоточивості.
Тромбоцитопенії
Це група захворювань при яких основною ознакою хвороби є зниження кількості тромбоцитів нижче 100*109/л. Зниження кількості тромбоцитів може бути обумовлене підвищеним їх руйнуванням, підвищеним використанням і недостатнім утворенням. В патогенезі тромбоцитопеній найчастіше лежить механізм підвищеного руйнування в результаті утворення антитромбоцитарних антитіл.
Розрізняють спадкові та набуті форми тромбоцитопеній.
При численних спадкових тромбоцитопеніях тромбоцити знижені незначно (частіше не нижче 100*109/л), переважають порушення різних функцій тромбоцитів, що дало підстави віднести їх до групи тромбоцитопатій. В розділі тромбоцитопеній залишена лише вроджена гіпопластична тромбоцитопенічна пурпура.
Набуті форми тромбоцитопенічних пурпур поділяють на 4 групи:
1. Аллоімунні тромбоцитопенії при яких руйнування тромбоцитів пов’язано з несумісністю по тромбоцитарним антигенам між матір`ю та дитиною; або обумовленно трансфузією реципієнту чужих тромбоцитів при наявності до них антитіл у дитини.
2. Трансімунні тромбоцитопенії при яких антитіла матері хворої аутоімуною тромбочитопенічною пурпурою чи системним червоним вовчаком проникають через плаценту до дитини і викликають у неї тромбоцитопенію.
3. Гетероімунні тромбоцитопенії, які пов`язанні з порушенням антигенної структури тромбоцитів під впливом вірусу чи ліків, з появою нового антигену чи гаптену.
4. Аутоімунні тромбоцитопенії, при яких антитіла виробляються проти власного плазменого антигену – тромбоцитів хворого.
Аутоімунний процес визначається як ідіопатичний, якщо причину аутоагресії виділити не вдалось.
Дата добавления: 2016-03-26 | Просмотры: 380 | Нарушение авторских прав
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 |
|