АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ІСТОРИЧНІ ВІДОМОСТІ ПРО РОЗВИТОК АКУШЕРСТВА В УКРАЇНІ

Акушерство (від франц. accoucher — народжувати) — га­лузь клінічної медицини, що розглядає фізіологічні та патоло­гічні процеси, пов'язані з вагітністю, пологами та післяполо­говим періодом, а також методи діагностики, лікування та про­філактики ускладнень вагітності та пологів.

Акушерство — одна з найдавніших медичних дисциплін. У давні часи жінки народжували без допомоги або з допомогою однієї із старших жінок у родині. На подальших етапах розвит­ку суспільства з'явились люди, що почали займатись лікуван­ням хворих професійно. Акушерська допомога перебувала тоді виключно у руках жінок-акушерок (повитух). Медичні знання у них були примітивними, проте деонтологічні принципи — досить високими: варто лише згадати, що за біблійними свід­ченнями баби-сповитухи Шіфра і Пуа відмовилися виконати наказ царя Ірода вбивати усіх новонароджених хлопчиків (Кн. Вихід, 1).

В Україні першими лікарями були ворожбити і знахарі-ві­дуни, обавники, потворники і кудесники, — у яких лікування йшло поруч із закляттями та замовляннями. Лікарське знан­ня стало «книжним», коли Україна увійшла в тісні зв'язки з Візантією. З'явилися вчені лічителі або лічці. Перша лікарня була заснована за княгині Ольги при Києво-Печерському мо­настирі. З Никоновського літопису відомо, що князі, діячі цер­кви стали фундаторами багатьох закладів, де міг отримувати медичну допомогу простий люд, зокрема Єфрем, єпископ Пе­реяславський (XI ст.) «...зданія многа воздвиг і будови банні і врачеве і больници всім приходящим безмездне врачування

іже не бисть допреже на Русі». Лічці-монахи, найбільш відомі серед яких Агапіт, Алімпій і Дем'ян Пресвітер, володіли «муд­рістю книжною», знали "властивості лікувальних рослин і без­коштовно лікували кожного, хто звертався до монастиря.

З тих же часів відомі і жінки-лічці: Февронія-цілителька і дочка князя Мстислава Володимировича Євпраксія-Добродія (1108-1172), яка стала візантійською імператрицею під іме­нем Зоя. Перу Євпраксії (Зої) належить перша на Русі медич­на книга, написана грецькою мовою «Алімма», в якій викла­дено і систематизовано медичні знання тієї пори, зокрема з акушерства та гінекології.

Перший український доктор медицини та філософії Георгій Дрогобич (1450-1494), «Георгій з Русі», як його називали, був ректором Болонського і професором Краківського універси­тетів, учителем Коперника. Він був відомий усій Європі своєю просвітницькою діяльністю, а також як видатний філософ та лікар.

У XVI-XVII ст. в Україні з'являються шпиталі та притулки для хворих і немічних, що створювалися міщанськими брат­ствами. Рани січовиків-запорожців гоїли у «козацькому шпи­талі» Трахтемирівського монастиря. Братські притулки, шпи­талі та школи утримувала разом з міщанами українська шлях­та. Давні грамоти зберегли для нас імена жертводавців — ви­сокоосвічених українських жінок: Анастасії Гольнаської, що покрила видатки на переклад українською мовою та друку­вання Пересопницького Євангелія; сестри Олена і Софія Чар-торийські заснували при Пересопницькому монастирі шпиталь для недужих вбогих та школу для селянських дітей; Гальшка Гулевичівна Лозка створила при Київському Богоявленському монастирі братську школу (1615) та шпиталь; Ганна Гойська обдарувала землями Почаївську Лавру; Раїна Могилянка, княгиня Вишнівецька, стала фундаторкою Прилуцького, Ла-динського, Лубенсько-Мчарського монастирів, що були на ті часи осередками національної культури, освіти та медицини.

Визвольна війна українського народу, неминучі у війні по­ранення та спустошливі епідемії покликали до життя нові медичні структури: аптеки, аптекарські городи, карантини, шпи­талі. У XVIII ст. у Єлисаветграді (нині Кіровоград) відкрито першу в Україні медичну школу.

Одна з перших вищих шкіл Східної Європи — Києво-Могилянська Академія. Ректор Академії Феофан Прокопович, більш знаний як філософ та богослов, написав дисертацію з «фізіоло­гії» про причину нетлінності тіл печорських святих.

Проте здобути вищу медичну освіту у ті часи можна було лише за кордоном. І тому син полтавського священика Нестор Максимович Максимович-Амбодик (1744-1812) їде 1770 року до Страсбурзького університету і навчається там коштом «го-ліцинської» стипендії, фундаторка цієї стипендії, княгиня Ка­терина-Смарагда Голіцина (1720-1761) за життя страждала на «делікатну жіночу неміч» і побажала позбавити інших жінок від таких страждань. Вона залишила великий спадок, на від­сотки від якого здобули освіту в Страсбурзі, «славному своїм акушерством», Нестор Максимович, основоположник науко­вого акушерства і автор першого підручника російською мо­вою «Мистецтво сповивання», Олександр Шумлянський (1748-1795), що захистив у Страсбурзькому університеті дисертацію, присвячену тонкій будові нирки (капсула Шумлянського-Боумена), а далі працював «градським акушером» у Москві і по­мер у бідності, хоч заслуги його вже визнала вся Європа, а Париж вшанував титулом «члена-кореспондента», відомі лі­карі та науковці І.Руцький, М.Тереховський, С.Леонтович. У Лейдені (1780) захистив дисертацію на акушерську тему «Про переваги симфізеотомії перед кесаревим розтином» майбут­ній славетний епідеміолог, уродженець села Янівка Чернігів­ської губернії Данило Самойлович.

У 1805 році відкрився університет у Харкові. Акушерська клініка на 4 ліжка була там створена у 1829 році. Лише 1862 року, коли кафедру акушерства та гінекології посів Іван Пав­лович Лазаревич, клініка була розширена до 25 ліжок. Блиску­чий хірург, І.П.Лазаревич зробив першу в Росії оваріотомію. На Лондонській виставці 1873 p. за створення «Атласу гінеко­логічних та акушерських інструментів» і прямих акушерських

щипців, які стали відомі в Європі як «російські щипці», профе­сор Лазаревич був нагороджений золотою медаллю.

У Київському університеті св.Володимира, створеному у 1834 році, медичний факультет був відкритий 1841 року. Ка­федру акушерства та гінекології очолив А.П.Матвєєв (1816-1882). Саме А.П.Матвєєв запропонував метод профілактики го-нобленореї шляхом закапування очей новонароджених 2% розчином азотно-кислого срібла. При клініці він організував школу для акушерок і написав для них спеціальний посібник.

Наступник О.П.Матвєєва, Георгій Єрмолайович Рейн, впро­ваджував у практику асептику та антисептику, успішно здій­снив 18 оваріотомій, був організатором Київського акушерсько-гінекологічного товариства.

Велику роботу щодо організації пологових будинків в Ук­раїні провів професор Г.ф.Писемський (1862-1937). З його іні­ціативи було відкрито перший колгоспний пологовий будинок, першу жіночу консультацію в Києві, створено перші палати патології вагітних.

Значним є внесок українських акушерів-гінекологів у проб­лему знеболення пологів. Основи психопрофілактичної підго­товки вагітних до пологів заклали харківські професори К.І.Платонов і І.З.Вельвовський. Цей метод дістав визнання у багатьох країнах світу. О.Ю.Лурьє (1897-1958), професор Київ­ського медичного інституту, почав запроваджувати масове знеболення пологів фармакологічними засобами.

Завдяки самовідданій праці лікарів-організаторів медичної допомоги у 50-ті роки в Україні стаціонарною родопоміччю було охоплено майже 100% жінок у містах і 70-80% у селах. Потреба в сільських пологових будинках зменшилася, вони по­ступово почали закриватися, профілактичну допомогу переб­рали на себе фельдшерсько-акушерські пункти, а стаціонарне лікування хворі із сільської місцевості отримували у централь­них районних та дільничних лікарнях.

У повоєнні роки з ініціативи О.Ю.Лурьє було запровадже­но метод масових профілактичних онкооглядів жінок, що шля­хом ранньої діагностики дало змогу зменшити кількість ви-

падків запущеного раку жіночих статевих органів. Позитивну роль відіграло об'єднання консультацій для жінок з пологови­ми будинками і гінекологічними стаціонарами в єдиний ліку­вально-профілактичний заклад. Ці заходи сприяли кращій ор­ганізації обслуговування вагітних, роділь і породіль, гінеколо­гічних хворих, підвищенню кваліфікації лікарів.

Зараз лікарів в Україні готують у 16-ти вищих навчальних закладах — академіях, університетах. Середніх медичних пра­цівників навчають у коледжах, медичних училищах та вищих навчальних закладах. Практичну родопоміч здійснює біля 12 тисяч акушерів-гінекологів та 40 тисяч медичних працівників середньої ланки.

Дата добавления: 2014-11-24 | Просмотры: 1164 | Нарушение авторских прав