АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ПОЛОГОВИЙ ТРАВМАТИЗМ МАТЕРІ

Під час пологів нерідко виникають ушкодження промежи­ни, піхви, шийки матки, а іноді навіть матки. Розриви проме­жини, вульви і піхви виникають у результаті перерозтягнення тканин у періоді зганяння плоду, найчастіше під час прорізу­вання голівки. Сприяють цьому ригідність тканин, стрімке прорізування голівки, розгинальні передлежання, неправиль­ний захист промежини, а також оперативні втручання (акушер­ські щипці, екстракція плоду за тазовий кінець). Ушкодженню промежини, зазвичай, передують ознаки загрози її розриву. Спо­чатку промежина куполоподібне випинається, стає набряклою і ціанотичною. Потім шкіра стає блідою, блискучою, на ній виникають дрібні тріщини, після чого відбувається розрив. У випадку загрози розриву промежини слід зробити розтин її (пе-ринео- або епізіотомію), тому що краї різаної рани краще зрос­таються, ніж краї рваної.

Розрізняють три ступені розриву промежини.

Розрив І ступеню — порушення задньої спайки, незначної ділянки шкіри та слизової вагіни.

Розрив II ступеню — пошкоджуються шкіра та м'язи про­межини, крім зовнішнього сфінктера прямої кишки.

Розрив III ступеню — порушення цілості всіх зазначених тканин і зовнішнього сфінктера прямої кишки (неповний роз­рив) та стінки кишки (повний розрив).

Лікування розривів промежини полягає у пошаровому від­новленні цілості тканин.

При розриві І ступеню слизову вагіни зашивають кетгутом, починаючи з верхнього кута рани. На шкіру накладають вуз-

лові лавсанові чи шовкові шви або здійснюють підшкірний косметичний шов кетгутом. Якщо є розрив промежини II сту­пеню, спочатку накладають шви на м'язи, а далі зашивання виконують як при розриві І ступеню. Ці розриви може зашива­ти акушерка. Розрив III ступеню зашиває тільки висококвалі­фікований лікар.

Догляд за швами полягає у тому, що слідкують, щоб про­межина була сухою, шви обробляють 1% розчином йоду або 1% розчином бриліантового зеленого. На 4-й день роблять очисну клізму, на 5-й — знімають шви.

При розривах III ступеню породілля повинна одержувати таку їжу, щоб б діб не було стільця. На 7-й день дають послаб­люючі і знімають шви. Загальний догляд за раною такий са­мий, як і при І та II ступенів розривах.

Розриви шийки матки виникають з тих самих причин, що і розриви промежини. Вони виникають по боках шийки, часті­ше зліва. Їх ділять на три ступені.

При І ступені довжина розриву не більше 2 см; при II — більше 2 см, але не доходить до склепіння, при III ступені — розрив доходить до склепіння піхви або переходить на неї.

Лікування полягає у зашиванні розривів. Шийку захоплю­ють кульовими щипцями і відтягують у протилежний від роз­риву бік. Зашивання починають з верхнього кута рани, причо­му перший шов повинен лягти вище від розриву. Якщо вер­хній кут рани недосяжний, то перший шов накладають дещо нижче від нього, потім, підтягуючи за лігатуру, накладають шов вище верхнього кута рани. При зашиванні розривів ший­ки слизову не прошивають.

Ретельне зашивання шийки необхідне для запобігання кро­вотечі, профілактики інфекції, а також виворотів (ектропіон) шийки матки.

Розриви піхви нерідко є продовженням розривів промежи­ни або шийки матки. Розрізняють мимовільні і насильні розри­ви піхви. Мимовільні виникають при інфантилізмі (вузька піх­ва), розгинальних передлежаннях, стрімких пологах; насильні — при оперативних втручаннях (акушерські щипці). Сприя­ ють виникненню розривів кольпіти. Розриви піхви іноді дають досить сильні кровотечі.

Лікування розривів полягає у зашиванні тканин, профілак­тика — у правильному веденні пологів.

Найважчою пологовою травмою є розрив матки.

Причини його виникнення різноманітні. Існують дві теорії, які пояснюють механізм розвитку цієї патології. Згідно з ме­ханічною теорією Бандля, розрив матки спричиняється невід­повідністю розмірів плоду і тазу жінки; теорія патологічних змін матки (Вербов) пояснює виникнення розриву матки неповно­цінністю міометрію внаслідок рубцевих, запальних, дегенера­тивних, пухлинних процесів. Останнім часом ці теорії об'єдну­ють.

Є декілька класифікацій розриву матки. За етіологією — самовільний, що виник без зовнішнього впливу, і насильний, тобто спричинений стороннім втручанням; за ступенем ушко­дження — порушення цілості всіх шарів матки з виходом пло­ду в черевну порожнину (повний розрив), порушення цілості тільки слизового або м'язового шару без розриву очеревини (неповний розрив матки), тріщина; за часом виникнення — під час вагітності або пологів; за локалізацією — в дні матки, її тілі, нижньому сегменті, відрив матки від склепінь піхви; за клінічним перебігом — загроза розриву матки; розрив, що по­чинається; розрив, що здійснився.

При загрозі розриву матки клінічна картина характеризу­ється такими ознаками: пологова діяльність дуже сильна, пе­рейми різко болючі, але непродуктивні; нижній сегмент матки перерозтягнений, болючий при пальпації; тривале високе сто­яння голівки над входом до тазу; контракційне кільце підні­мається високо, може досягти рівня пупка і розташовується косо; непродуктивні потуги при повному розкритті вічка мат­ки і розташуванні голівки над входом до тазу; симптоми стис­нення м'яких тканин.

Розрив матки, що починається, проявляється такими сим­птомами: наростанням сили перейм і слабкості потуг; збуджен­ням жінки, виникненням у неї відчуття страху; сукровичними

виділеннями із статевих шляхів, появою домішок крові у сечі, погіршенням стану плоду (розвиваються ознаки асфіксії — збільшується частота серцевих скорочень, що можна визначи­ти аускультативно або зафіксувати на моніторі, погіршується рухова активність плоду).

Дуже важливо запобігти розриву матки за наявності не­повноцінного рубця (після ендометриту, при гарячковому пе­ребігу післяопераційного періоду). Симптоми розриву матки, що починається, при цьому стерті. Відзначаються лише нарос­тання болючості в ділянці післяопераційного рубця (він втягу­ється), погіршення скоротливої активності матки. Якщо жінці вчасно не надати допомогу, то відбувається розрив матки. При цьому на висоті болючих перейм виникає різкий біль, жінка може короткочасно знепритомніти. Крім того, спостерігають­ся холодний піт, тахікардія, падіння артеріального тиску, нудо­та, блювання. Розвиваються ознаки внутрішньої кровотечі. Припиняється пологова діяльність, плід повністю або частко­во виходить у черевну порожнину, він мертвий. Зовнішня кро­вотеча незначна, інколи відсутня.

При патологічних змінах у стінці матки розрив відбуваєть­ся поступово, болю може не бути, але розвиваються шок і ін­тенсивна кровотеча.

Лікування. При виникненні симптомів загрози розриву мат­ки необхідно припинити чи послабити пологову діяльність за допомогою глибокого наркозу (ефіром, фторотаном) і негай­но закінчити пологи оперативним шляхом (проводять опера­цію кесарського розтину із зашиванням чи видаленням мат­ки). У зв'язку з розвитком шокового стану і значною кровов­тратою необхідно до і під час операції переливати кров, вводи­ти протишокові розчини, серцеві препарати та ін.

Усіх жінок, у яких можливий розрив матки, госпіталізують за 2-3 тижні до пологів і планують ведення пологів.

Дата добавления: 2014-11-24 | Просмотры: 963 | Нарушение авторских прав