АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Захворювання III етапу післяпологової інфекції

Прочитайте:
  1. Анамнез захворювання
  2. Анатомо-фізіологічні особливості шкіри. Захворювання шкіри в новонародженої дитини
  3. АУСКУЛЬТАЦІЯ СЕРЦЯ (ПРАВИЛА ПРОВЕДЕННЯ, МЕХАНІЗМ УТВОРЕННЯ СЕРЦЕВИХ ТОНІВ ТА ШУМІВ) ТА ЇЇ ДІАГНОСТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ПРИ ЗАХВОРЮВАННЯХ ОРГАНІВ КРОВООБІГУ
  4. Визначення захворювання
  5. Внутрішньоутробні інфекції. Класифікація.
  6. ДОДАТКОВІ МЕТОДИ ОБСТЕЖЕННЯ ПРИ ЗАХВОРЮВАННЯХ ОРГАНІВ ДИХАННЯ
  7. Захворювання IV етапу
  8. Захворювання з Х-зчепленим домінантним типом наслідування.
  9. Захворювання І етапу

Прогресуючий тромбофлебіт характеризується тим, що одночасно із запаленням судинної стінки і утворенням тромба патологічний процес поширюється далі веною. Тромби іноді розпадаються і заносяться током крові у легені, викликаючи емболію гілок легеневої артерії.

Емболія великих гілок легеневої артерії проявляється різ­ким болем у грудній клітці, зниженням AT, тахікардією. Най­більш постійною ознакою тромбоемболії легеневої артерії є колючий біль під час дихання. Підвищується температура тіла, спостерігається лейкоцитоз.

Лікування полягає у негайному введенні внутрішньовенне морфіну, фібринолізину з гепарином, фраксипарину, спазмолі­тиків та інгаляції кисню.

Післяпологовий перитоніт. Частіше перитоніт виникає при переході інфекції на очеревину при нагноєнні швів на матці чи розривах гнійників маткових труб і яєчників (рис. 85). Перито­ніт супроводжується під­вищенням температури до 39-40"С. Ознобу не буває.

Пульс частий, слаб­кого наповнення. AT знижується. Дихання прискорене, поверхневе. Відмічається сухість язи­ка, він обкладений на­шаруваннями. Нерідко буває нудота, блювання. Напруження м'язів че­ревної порожнини вира­жені нечітко, симптом Щоткіна-Блюмберга не­рідко слабко позитив­ний, перистальтика ки­шечника сповільнена, гази не відходять, випо­рожнення затримують­ся.

У крові відмічається лейкоцитоз із зміщенням формули вліво, підвищена ШОЕ.

Лікування перитоніту включає такі заходи:

1. Антибактеріальна терапія — застосування антибіотиків широкого спектру дії, зокрема, введення їх через дренажні труб­ки у черевну порожнину, сульфаніламідів, нітрофуранів. Висо­коефективним є введення найновіших антибіотиків (тієнам, мефоксин).

2. Детоксикаційна терапія і корекція лужно-кислотного ста­ну — внутрішньовенне введення поліглюкіну, реополіглюкіну, неокомпенсану, розчину Рінгер-Локка, 5% розчину глюкози, бікарбонату натрію.

3. Призначають засоби, що усувають парез кишок — про-зерин, сорбітол, паранефральну блокаду. Проводять перидуральну анестезію. Важливим моментом є евакуація шлунково-кишкового вмісту — промивання шлунку, введення інтестинального зонда, сифонні клізми тощо.

4. Для усунення гіпопротеїнемії — вливання плазми, пере­ливання крові, альбуміну. Одночасно вводять інгібітори про-теаз-трасилол, контрикал, гордокс.

5. Для підвищення реактивності організму — гамма-глобу­лін, тимолін, Т-активін, метилурацил, декаріс.

6. Для усунення розладів кровообігу — введення засобів, які нормалізують серцево-судинну систему і кровообіг — кор-глюкону, строфантину, тренталу, кокарбоксилази, АТф.

При відсутності ефекту від консервативної терапії показа­не оперативне лікування.

Септичний шок. Спостерігається частіше при пізніх викид­нях, рідше — при пологах, що супроводжуються інфікуванням жінки. В основі шоку лежить гострий розлад гемодинаміки в результаті дії ендотоксинів, що звільняються при лізисі бакте­рій, частіше грамнегативних. Клініка захворювання проявля­ється ознобом і значним підвищенням температури тіла. Різко знижується AT. Пульс частий, слабкого наповнення. Шкіра бліда, виступає піт. Через кілька годин температура знижуєть­ся до субфебрильної. Якщо хвора перенесла шок, а розлади кровообігу не усунені, може розвинутись гостра ниркова недостатність, особливо важкий перебіг якої спостерігається при гіпо- і афібриногенемії.

Лікування септичного шоку.

1. Введення плазми та плазмозамінників (поліглюкін, реополіглюкін).

2. За великої крововтрати проводять одночасне переливан­ня крові.

3. Введення спазмолітиків і антигістамінних препаратів. Стимулятори судинного тонусу протипоказані.

4. Внутрішньовенне введення кортикостероїдів (преднізо­лон 100-120 мг, гідрокортизон 1000-1500 мг/добу).

5. Для попередження ДВЗ-синдрому — гепарин 5-10 тис. од. кожні 6 год., а далі — плазма, інгібітори протеаз — контрикал, трасилол,гордокс.

6. Інгаляції кисню, а при необхідності — штучна вентиля­ція легень.

7. Антибіотики (тієнам, мефоксин, кефзол та інші). Використовують форсований діурез, гемосорбцію. При не­обхідності переводять на «штучну нирку».

При відсутності ефекту від консервативної терапії протя­гом 6-8 годин, наростанні явищ ниркової недостатності, ДВЗ-синдромі показана екстирпація матки.


Дата добавления: 2014-11-24 | Просмотры: 899 | Нарушение авторских прав



1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 | 98 | 99 | 100 | 101 | 102 | 103 | 104 | 105 | 106 | 107 | 108 | 109 | 110 | 111 | 112 | 113 | 114 | 115 | 116 | 117 | 118 | 119 | 120 | 121 | 122 | 123 | 124 | 125 | 126 | 127 | 128 | 129 | 130 | 131 | 132 | 133 | 134 | 135 | 136 | 137 | 138 | 139 | 140 | 141 | 142 | 143 | 144 | 145 | 146 | 147 | 148 |



При использовании материала ссылка на сайт medlec.org обязательна! (0.005 сек.)