АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Чудеса, які здійснив Бог

Власне опіки, рани, зупинка серця, а також те, що відразу ніхто не міг доторкнутися до мене через потужну електричну напругу мого тіла, не дозволяло порятувати мого життя, і я би померла, якби не безмірні доброта та милосердя Господа Бога, адже всі ми вміщаємося в Його Серці і Він безупинно кличе кожного з нас до Себе.

Отож спиратимусь на три конкретні факти, щоб засвідчити чудеса, які здійснив для мене Бог. Перший: зупинка серця. Як відомо, в такому випадку кисень не потрапляє до мозку і спричиняє його поступове відмирання.

А ось коментарі лікарів стосовно зупинки серця: "Лише негайна реанімація може врятувати життя пацієнтки, оскільки вже через три хвилини після зупинки серця нестача кисню в мозку викликає незворотні зміни...Практика свідчить: коли на такий час зупиняється серце, шанси на повернення до життя мінімальні, а патологічні наслідки незворотні".

Зрештою, після загрозливої зупинки серця мене все ж під'єднали до апарату штучного дихання, а коли я вийшла з коми, в моєму мозку не було знайдено жодних ушкоджень. Сьогодні в цьому ви можете переконатися самі, але тоді чимало лікарів вмовляли мою сестру, яка сама за фахом лікар, що немає сенсу тримати мене на апараті штучного дихання, тож краще від'єднати його. Але сестра на це не погодилась, і її наполегливість з медичної точки зору пояснити не можна, а отже це також чудо.

Наступним чудом стало те, що мої обвуглені нирки і легені почали функціонувати. До речі, в такому безнадійному стані під'єднання штучної нирки лікарі вважали зайвим. Однак мої нирки запрацювали.

Незвичайним чудом можна вважати і відновлення моєї шкіри, адже моє тіло стало суцільною великою раною після того, як були вирізані обвуглені ділянки. Я відчувала неви­мовний біль, наче була охоплена полум'ям. Палило мене і зовні, і зсередини - за кожним подихом. Коли очищали мої відкриті рани, не відчувала тільки ніг - ступні нагадували дві обвуглені колоди. Були, без перебільшення, чорні.

Через місяць лікарі підійшли до мене і сказали: "Поглянь, дорога Глоріє, яке велике і незбагненне чудо вчинив для тебе Бог: майже вся твоя шкіра відновилася. Вона ще надто то­ненька, є ще чимало відкритих місць, але вони вже також затя­гуються, і це дає нам надію, що невдовзі вся шкіра відновиться. А от з ногами справи кепські: тут ми безсилі, тож мусимо без зволікань їх ампутувати".

Тут треба сказати, що я не один рік займалася аеробікою і дуже любила ці заняття, тож коли почула, що мені повинні відтяти ступні, подумала: мушу якнайшвидше втікати з цієї лікарні. Щойно лікарі вийшли з палати, я й справді підвелася з ліжка, щоб втекти. Спробувала зробити крок - і ноги підкосилися, я упала на живіт і так, розпластана, лежала, поки мене не підняли з підлоги і перевели з п'ятого на сьомий поверх лікарні. А там я зустрілася з жінкою, якій від колін донизу ампутували обидві ноги. Дивлячись на неї, я думала скільки коштуватимуть протези, адже за жодні скарби світу не можна придбати нових ніг!

А ще я раптом зрозуміла, яке це диво - ступні людини, і як це жахливо, що їх мені відітнуть. Пригадую, тоді вперше подумала, що ніколи не дякувала Богові за щастя мати ноги. Навпаки: знущалась над власним тілом, щоб не погладшати, не набрати ваги. Голодувала, дотримувалась різних дієт, вживала дорогі ліки - і все це лише для того, щоб залишатись тендітною, мати стрункі ноги. І ось зараз вони обвуглені, позбавлені м'язів, мов чорні, продірявлені патички, а я дякую Богові і за такі, бо розумію, що важливий не вигляд, а функція. "Господи, Ти даєш мені шанс, якого я не заслужила, - звер­нулася до Ісуса подумки, - тож прошу Тебе: збережи для мене хоча би ці спотворені ноги! Залиши мені їх, щоб я могла бодай поворухнути ними, піднятись на них. Будь ласка, залиши мені їх хоча б такими, як є, і я буду Тобі за це вдячна завжди".

Щойно я промовила цю молитву, як почала відчувати свої ступні. Було це в п'ятницю. Від п'ятниці до понеділка ці мої чорні цурпалки, що мали вигляд пляшок кока-коли з бульбашками повітря, почали рожевіти і роз'яснюватися. Я відчувала, що в них відновлюється кровообіг, і коли в понеділок лікарі прийшли, щоб востаннє оглянути мої ноги перед ампутацією, я підвелася з ліжка і, на їхній подив, трималася на власних ногах, не падаючи. Лікарі знову і знову оглядали мене, бо не вірили власним очам: я могла рухати обвугленими ногами. І хоч ці рухи завдавали мені великого болю, я була щаслива, що відчуваю біль. Щаслива, як ніколи. Мої ноги повернулися до життя, і це сталося в невідомий для медицини спосіб. "За 38 років моєї лікарської практики, ­сказав ординатор відділу лікарні, в якій я перебувала, - мені не довелося побачити нічого подібного. Велике чудо сталося з вашими ногами".

Погляньте на мене, дорогі брати і сестри у Христі! Ось мої, здавалось би, відмерлі ноги. Не з цікавості показую їх вам, а лише для того, щоб прославити Господа і довести велич справ нашого Бога живого, Його нескінченну любов до нас і Його могутність(пані Глорія походжає на подіумі туди-сюди, а слухачі аплодують, адже вони на власні очі бачать чудо, здійснене Богом).

Ще одне велике чудо вчинив для мене Господь, адже я не мала грудей. Уявіть собі відчай жінки, котра вважала, що по­винна пишатися своїми принадами, позаяк її щедро обдарувала природа. І я пишалася своїми персами, ногами, стрункою поставою - це була краса моєї жіночності, яку я любила вистав­ляти на показ. Мій одяг завжди підкреслював принади моєї статури, а коли я йшла, екстравагантно похитуючи стегнами, не могла не звернути на себе уваги. Глибокі декольте під­креслювали мій пишний бюст, а свої ноги я взагалі вважала найкращими. І ось погляньте, мої дорогі брати і сестри в Гос­поді: саме ці улюбленці моєї пихи постраждали найбільше. Вони стали невимовно бридкими.

Але повернімося до наступного чуда, здійсненого Гос­подом. Не втрачаючи надії на одужання, я звернулася по допомогу до лікаря, який займався мною ще коли я провадила активне спортивне життя. Уявіть собі: лікар, який звик бачити вродливу, самовпевнену жінку, котра заради своєї краси ковтала велику кількість ліків і різноманітних біологічних додатків, цей лікар побачив раптом моє напівспалене і спотворене тіло. Не міг повірити власним очам, однак зробив усі необхідні аналізи за допомогою CRT (тест на рак), а також найновіших, нуклеарних медичних обладнань.

Відтак мовив: "З цим невеликим шматком печінки, який зостався, ви будете жити. Але ваші яйники звугліли, всохли і нагадують жменьку родзинок. Через це ви „ніколи не зможете завагітніти".

"Дякую Тобі, Боже, - зітхнула я з полегкістю,- що в такий незвичний спосіб зробив мене безплідною, не мушу тепер застерігатися, щоб не завагітніти". Але минуло півтора року, і я почала відчувати свербіння там, де колись були мої груди. Ребра поступово затягалися шкірою, а місця, де раніше були груди, почали боліти і випинатися з-під шкіри. Я нічого не могла збагнути, поки не переконалася, що, попри обвуглені яйники, завагітніла! В такий спосіб Бог подарував мені нові груди, і цими грудьми я спромоглася вигодувати своїм молоком прекрасну, здорову донечку, яку й не сподівалася народити. Назвала її Марія Хосе. Внаслідок вагітності і пологів нормалізувалися мої місячні і відновилася функція жіночих гормонів; яйники ожили і виробляли яйцеклітини.

Це, власне кажучи, чудеса Господа, які Він здійснив стосовно мого тіла, і які я засвідчила.

Дата добавления: 2015-07-23 | Просмотры: 599 | Нарушение авторских прав