АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Диявол насправді існує

А зараз послухайте, що сталося, коли я опинилася в тій жахливій ситуації. Раптом відчула невимовний страх. Відтак побачила демонів, які прийшли по мою душу, у непі їхній потворності. Жодне із зображень, що я їх бачила на землі, ані найменшою мірою не відтворює потворності посланців пекла.

Ще коли душа моя перебувала поруч з тілом в операційній, я побачила що зі стін виходять якісь темні постам. Були це ніби звичайні люди, якби не одна відмінність: їхній вражаючий, жахливий, сповнений ненависті погляд. Вони пильно дивляться на тебе, і ти відразу почуваєшся перед ними винним. Та й хіба може бути інакше, адже ми добровільно приймаємо їхні спокуси, тож колись мусимо за все платити. І ціна за гріх одна — наша душа, адже гріх - то власність диявола, він - власник супермаркету спокус, і якщо ми стаємо постійними клієнтами цього супермаркету, за кожен свій гріх платимо уже на землі: докорами сумління, спокоєм, здоров'ям, а відтак самі пере­ходимо у власність диявола - продаємо йому свою душу.

Найбільшою облудою, найбільшим винаходом володаря темряви є поширення переконання, що його взагалі немає. Але ж він є! І коли безліч темних постатей постали переді мною, я в одночассі побачила усі мої гріхи, вчинені за час, що минув після останньої сповіді. Зрозуміла, що демони прийшли по мою душу, і що всі мої знання, увесь мій інтелект, усі мої наукові титули і навики фахові тут нічим не зарадять. В тому жахітті, в тій тривозі все це не мало ніякої ціни. Враз я збагнула, що гріхи тягнуть нас вниз, до "батька брехні", але коли ми віддаємо їх Богові в тайні покаяння і сповіді, Бог сам платить за них Своєю власною Кров'ю і Своїм життям. Як уже заплатив колись на Голготі, і платить щоразу, коли ми каємось за вчинений гріх. Приймає жахливі муки, які ми самі собі приготували і були зобов'язані прийняти від володаря гріха - диявола.

Це Він, Ісус Христос, відкупив нас від гріха, тож ми маємо право жити з Ним у Його Царстві - як діти Божі, але чи праг­немо цього?

Я вже згадувала, що безліч темних істот вийшли зі стін операційної і стали навколо мене. Я відчувала їхню внутрішню порожнечу, їхню бездушність, і тремтіла від їхньої ненависті. Зрозуміла, що винна і що моє переконання в тому, ніби диявола не існує - це лише його підступна стратегія, яка дозволяє йому маніпулювати людьми, робити з ними все, що йому заманеться. Лише зараз я отямилася і вжахнулася: він існує насправді! А істоти з темряви оточували мене все щільнішим кільцем, тож я кинулася до свого тіла, щоб в ньому зникнути, сховатися, але тіло не впускало мене. Майнула думка: втікати! Не знаю як, але просунулась крізь стіну операційної і потрапила в порожнечу. Відчула, що мене втягує в один з тих тунелів, що раптом звідкілясь з'явилися і були спрямовані вниз.

На початку ще пробивалося трохи світла, що було кольору бджолиного воску. І душ сюди набилося незліченно! Дорослі, старі, чоловіки, жінки - від їхнього тлуму тут справді гуло, як у вулику. Я намагалася за щось зачепитися, але мене про­довжувало тягнути вниз. Світла ставало дедалі менше, а я летіла тим тунелем, аж поки не опинилася в суцільній темряві. Вгорі було світло, а внизу - морок, ніч. Можете собі уявити, як я зраділа, коли там, угорі, побачила свою матір. Вона померла давно, але вся її постать була пронизана білим світлом, і я зрозуміла, що ці білі шати зіткали для неї усі Богослужіння, в яких вона брала участь ще за свого життя. Я не могла дотягнутися до неї, залишитися поруч назавжди: перебувала в такій густій, смердючій темряві, якої на землі не існує. Бачила щораз більше жахливих істот, спотворених настільки, що людині це уявити важко.

Гріх, мої сестри і братове у Христі, залишає на душі сліди, що мають вигляд опікових міхурів, шрамів і дір. Але найгіршим для мене було відчуття власного смороду, адже неприємних запахів я не могла терпіти взагалі і не шкодувала грошей на парфуми, дезодоранти та очищувачі повітря. І ось зараз, через цей сморід я зрозуміла, що гріхи мої перебувають не десь поза мною, а в моїй душі, бо саме звідти смердить.

Так, це гріхи робили мене подібною до демона. І так як Господь зодягнув мою матір в білосніжні шати, так диявол зодягнув мене в мішок для сміття, в якому я й дісталася до якогось баговиння, де вже було багато грішних душ, що квилили і стогнали. Раптом я збагнула, що це баговиння сперми, розлитої в позашлюбних стосунках та сексуальних збоченнях, за які ми, люди, мусимо відповідати перед Богом, бо Він благословляє тільки шлюбний зв'язок чоловіка і жінки. До того ж Сам бере участь у Тайні шлюбу як третя Особа подружнього зв'язку. Він є Любов'ю, яка освячує і підносить стосунки подружжя на шлюбному ложі.

Позашлюбний секс є тільки задоволенням невгамовних пристрастей, а отже егоїзмом. Саме через це душі потрапляють у потойбічне баговиння, яке самі собі створили на землі. Кожен, хто перебував у позашлюбних статевих стосунках, мусить відпокутувати свої гріхи, паленіючи від сорому у смердючому багні.

Раптом я побачила у цьому багні свого батька. Відчула біль і гукнула йому: "Тату, що ти тут робиш?". Відповів, мало не плачучи: "Ох, доню моя, все це подружня невірність, гріх!". Але найболіснішим у цьому багні було те, що душа відчувала люблячого Бога і розуміла, що Він все життя чекав на повернення своєї блудної доньки...О, як страждає люблячий Бог через наші гріхи!

Мені відкрилося, скільки людей молилися за мене, скільки священиків і черниць намагалися скерувати мене на шлях Істини, але я нічого, окрім зневаги, до них не відчувала. Черниць називала пінгвінами, сексуально невдоволеними старими відьмами, святошами з нескінченними менопаузами, котрі облизують Господу Богу пальці ніг і нічого не знають про страждання людські. І це були ще не най дошкульніші висловлювання на адресу моїх благодійників.

Знаєте, там, у потойбіччі, ми бачимо усі свої вчинки так, як вони записані в Книзі життя, з усіма найдрібнішими деталями. При цьому з'являються не тільки слова, які ми вимовляли колись, але й супутні думки. Все там відкрите і зрозуміле для кожного. Видно навіть розбіжність між думкою і словом, що зазвичай прихована на землі. В потойбіччі уже добре видно, які наслідки мали вчинені нами гріхи не тільки для нас, але й для нашого оточення. Це як зогнилі плоди, що заражають своєю гнилизною тих, які знаходяться поруч. Великим стражданням є в тому, іншому світі, усвідомлення, що твій гріх зашкодив не тільки тобі, але й, поширюючись навколо тебе, знищував твоїх найближчих. А позаяк найближчими для нас є наші діти, то своїми гріхами ми шкодимо найбільше їм і нашій родині.

А зараз послухайте мене уважно, бо це дуже важливо. Коли людина вчиняє важкий гріх, вона відразу стає власністю диявола, і першою вимогою, яку ставить їй диявол, є наказ привести йому всіх, хто оточує грішника і перебуває з ним у родинному зв'язку.

Скажімо, мати, котра когось ненавидить чи обмовляє постійно, або батько, який лається і пиячить, та ще й посягає на чуже, такі люди, замість того, щоб турбуватися про майбутнє своїх дітей, подають їм поганий приклад. Лише Церква може вирвати таких дітей з "блудного кола", що зав'язалося в ланцюгу поколінь. Тільки ласка причастя і сила молитви можуть усунути гріх і знищити його.

Так, гріх занурює нас в темряву, але то жива темрява, бо в потойбіччі немає нічого мертвого чи нерухомого...Після того, як, сповнена відчаю, безпорадна і беззахисна, я дійшла до кінця тунелю, несподівано для себе самої опинилася на рівній поверхні. Вирішила втікати. Пригадала, що мала колись неабияку силу волі і вміла досягати мети, тож надумала і тут спробувати. Але намарно. Нічого не зосталося від моїх колишніх задумів і мрій - почувалася такою маленькою і безсилою.

Раптом побачила, що поверхня, на якій я стояла, від­крилася, і в ній, наче величезна жива пащека, зяяла глибока прірва. Мене охопив жах. І ні промінчика - нічого, що нага­дувало би про любов і присутність Бога. Щось з тієї пащеки нестримно затягувало мене вниз і я розуміла: якщо не втримаюсь на поверхні, то ніколи звідти не підіймусь, буду падати все нижче і нижче в глибини пекла. То була б смерть моєї душі, духовна смерть моєї душі. Ще мить - і я була би втрачена назавжди.

І ось в цьому жахітті, на краєчку прірви, коли тіло моє вже частково звисало в бездонній дірі, наче п'явками, обліплене демонами, хтось схопив мене за ноги. Був то св. Архангел Михаїл. О, дорогі брати і сестри у Христі, якби ви знали, як палить нена­вистю та жива темрява, як заковтує і висмоктує з нас залишки світла! Немає таких слів, які б відтворили ці відчуття на землі.

Дата добавления: 2015-07-23 | Просмотры: 522 | Нарушение авторских прав