АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Аборт - це найважчий, найстрашніший гріх

Щоразу, коли проливається кров дитини - невинної дитини - приносимо дияволові цілопальну жертву і його сила у світі збільшується. Душа волає рятунку, але ніхто її не чує, бо, власне, не хоче чути. Наголошую вкотре: душа завжди доросла і дозріла, навіть якщо не має сформованого тіла. Як в насінині яблука міститься повна інформація про велике, розлоге дерево, але потрібен час, щоб воно виросло - так сформована, дозріла душа чекає на ріст і розвиток тіла. Але коли його зародок вбивають, душа кричить так, що від її крику здригається Небо.

Відлунює цей крик і в пеклі, але це вже не сигнал про порятунок, а звістка про перемогу диявола, оте переможне "ура!", яке чуємо на стадіонах, коли у ворота супротивника влітає м'яч. Пекло, власне, і є таким неозорим стадіоном, в якому безліч демонів, отримавши перемогу, вітають її божевільним криком.

Там, в потойбіччі, демони вилили на мене кров моєї страченої дитини, а також кров дітей тих жінок, яких я заохочувала до абортів. Моя, така колись світла і чиста душа, стала після цього непроглядно темною. І ось що цікаво: стративши дитину, я втратила будь-яке відчуття гріха. Була переконана, що ніякого гріха не маю. Але Господь показав мені ще більше. Зокрема те, як через так зване "планування сім'ї" були вчинені інші аборти. Тут треба сказати, що після першого аборту в стінку матки мені була введена мідна спіраль, яку я носила в собі від 16 років до того часу, коли мене вразила блискавка. Виймала її лише тоді, коли сама вирішувала завагітніти.

Хочу, щоб знали всі жінки: наслідком застосування спіралі також є аборт. Запліднена яйцеклітина не може загніздитися, тож гине. Знаю, що жінки дітородного віку часто зауважують в крові згустки м'язевої тканини і відчувають тоді значно сильніший біль, аніж під час звичайної менструації. Звертаються по допомогу до лікарів, а ті за звичкою призначають знеболюючі засоби: таблетки чи ін'єкції(коли біль стає нестерпним).

А знаєте, чим насправді є спіраль? Це мініаборт: запліднена яйцеклітина хоче загніздитися в матці - і не може. Я вже вам розповідала про це, але ви ще не знаєте, що запліднені яйце­клітини - це люди, кожна з яких наділена розвинутою, сфор­мованою душею. А ми їх не впускаємо в життя. Там, в потой­біччі, страшно було дивитися скільки таких запліднених яйцеклітин, а отже спроможних до життя людей, ми знищуємо. Я бачила, як згасали божественні "іскри-сонця", а від криків закатованих дітей здригалося Небо.

Але найгіршим для мене було те, що я навіть не могла виправдатися своїм невіглаством: чула про це у проповіді одного священика, але не прийняла його застороги серйозно. Зрештою, ніколи уважно не прислухалася до того, що говорилося під час проповідей, а коли мене запитували, який фрагмент і з якого Євангелія зачитувався, не могла від­повісти...

Як це не дивно, але демони є і в церкві. Це вони розпоро­шують нашу увагу або й присипляють нас. На одному з таких Богослужінь мій Ангел-Охоронець змушений був дати мені стусана, аби я прокинулася і почула, що каже священик про використання контрацептивної спіралі. А говорив він про те, що спіраль є причиною мініаборту і що кожна жінка, котра носить в собі спіраль, не може приступати до Святого Причастя. Я слухала того священика й обурювалась: яким правом він втручається в чуже життя? Не дивно, що до церкви приходить все менше людей, бо Церква не йде в ногу з часом, не зважає на поступ в науці. Та й взагалі, що ці священики собі думають? Хіба то їхній клопіт - прогодувати усіх дітей, які просяться на світ?! Роздратована й обурена вийшла я тоді з церкви, не дочекавшись закінчення Богослужіння.

Але там, в потойбіччі, не могла виправдатись на своєму суді тим, що не знала, не чула. Більше того - я зовсім не зважала на почуте в церкві, тож і надалі носила спіраль. Скільки дітей знищила в такий спосіб в своєму лоні! Моє лоно, замість того, аби стати джерелом життя, стало місцем страти і кладо­вищем для моїх ненароджених дітей. Уявіть собі: мати убиває рідну дитину! Жінка, якій Бог дав велику ласку продовжувати життя, народжувати й оберігати від зла дитину, ця жінка стає убивцею власної дитини! Завдяки своїй підступній стратегії демон спричиняється до того, що людство знищує своїх дітей, руйнуючи цим своє майбутнє.

Лише там, в потойбіччі, я зрозуміла, чому завжди була така незадоволена, пригнічена, роздратована, непривітна... Та я ж стала машиною для вбивання ненароджених дітей! І це затягувало мене все глибше, аж на краєчок прірви, яка вела до пекла. Запам'ятайте: добровільний аборт є найважчим гріхом, оскільки знищення в лоні матері безневинної дитини означає служіння дияволові, запродування йому своєї душі. В такий спосіб демон веде нас просто в прірву, бо проливаємо невинну кров. Дитина стає приреченою на заклання, "невинною вівцею" -як Ісус, "баранчик Божий", що за нас був розп'ятий на Хресті. Такий гріх означає глибокий зв'язок з темрявою, оскільки мати вбиває рідну, безневинну дитину. Саме через цей гріх все більше демонів покидають пекло і заполонюють землю, щоб знищити все людство.

Ми знаємо, що сатанізм набирає сили. Відчиняються століттями зачинені брами, розпадаються Божі печаті, з пекельних воріт виходять демони, своїми сатанинськими від­ходами засмічуючи землю, винищуючи людство. Чіпляються до нас, переслідують і, врешті-решт, перетворюють на невіль­ників тіла, піддатливих на зло. І зло набирає ваги, бо ми самі даємо демонам в руки ключі, які відмикають ворота пекла. І виходять з них демони сатанізму, атеїзму, проституції, збочень, самогубства, збайдужіння і всілякого зла, яке бачимо в світі щодня. З кожним днем світ стає все гіршим. Перемогою пекла є щоденне вбивство багатьох і багатьох дітей. Через їхню невинну кров все більше демонів виходять з пекла, аби нас спокушати і зводити нанівець.

Зауважте: грішимо бездумно, часто несвідомо чи бай­дуже, бо заглушили голос сумління в душі. А наше життя посту­пово перетворюється на пекло з проблемами, хворобами та іншим злом, якого уникнути вже неможливо. За допомогою демонів ми успішно культивуємо смерть, але відповідатимемо за це самі, бо своїми гріхами нарозстіж відчиняємо демонам ворота пекла, даємо їм свободу і дозвіл робити з нами все, що заманеться. Але коли нас починають переслідувати хвороби, страждання чи біди, в усьому звинувачуємо Бога, хоч люблячий Бог у Своєму нескінченному милосерді дає нам Тайну покаяння, тож завдяки сповіді можемо очиститись від гріхів і розірвати тенета диявола, заборонивши йому втручатися в наше життя. На жаль, свого часу я цього не зробила.

Не розуміла і те, що бути причетним до вбивства ненарод­женої дитини можна і не безпосередньо. Так влада і гроші, якими я володіла, спричинилися не до одного, а до кількох убивств. Я завжди була переконана, що кожна жінка має право сама вирішувати вагітніти їй чи ні, бо її лоно належить тільки їй, тож своїм впливом і своїми грошима допомагала іншим жінкам позбуватися небажаної вагітності.

Там, в потойбіччі, в Книзі свого життя я побачила чотир­надцятилітню дівчину, свою ученицю, яку намовила зробити аборт. І ще трьох молоденьких доньок моїх сестер та наречену сина мого брата. їхні батьки самі посилали дівчат до мене, бо я могла все влаштувати і мала "добре серце". Я була тією доброю тітонькою, котра зналася на нових віяннях моди, тож могла навчити дівчат, що треба робити, аби завжди залишатись привабливими, сучасними і сексуальними.

Уявіть собі: мої сестри повністю довіряли мені, тож часто залишали у мене своїх дітей. А я, сама того не усвідомлюючи, псувала їх. Казала: "Любі мої дівчатка, те, що розповідають вам ваші матері про цінність цноти, скромності і чистоти, сьогодні не має жодної ціни. У ваших матерів застарілі погляди на життя, вони живуть вчорашнім днем, але ви повинні їх зрозуміти. Вони розмовляють з вами про Біблію, якій уже дві тисячі років. Священики, до яких вони вас приводять, також не живуть в дусі часу. Вони пропагують тільки те, що наказує їм Папа. Але Папа вже давно вийшов з моди, він також не вписується в сучасність. Тож кожна сучасна людина, яка його слухає, не вирізняється особливим розумом і сама винна в тому, що не може якомога вільніше і зручніше, на власний розсуд влаштувати своє життя.

Бачите, скільки отрути влила я в серця тих молодих дівчат! Зрештою, коли людина носить в собі отруту, вона неминуче заражатиме цією отрутою інших. Пригадую, якось прийшла до мене наречена сина мого брата і, плачучи, сказала, що, попри усі мої поради, завагітніла. Згодом в Книзі життя я побачила, що Господь прислав її до мене, щоб вберегти від аборту, адже досвід мого власного життя міг підказати мені, який важкий ланцюг накладає на шию жінки перший аборт. Але замість того, аби відмо­вити дівчину від гріха, я дала їй цілу пачку банкнотів, яких мало вистачити не лише на те, аби зробити аборт, але й щоб запобігти його можливим негативним наслідкам. Згодом, без жодних докорів сумління я профінансувала ще кілька таких абортів. А сьогодні мені страшно навіть згадати про це, бо знаю: щоразу, коли проливається кров ненародженої дитини, здійснюється цілопальна жертва дияволові, готується для нього учта, тож він святкує перемогу. А Господь наш Ісус Христос страждає так, як під час своєї мученицької смерті на Хресті, і здригається щоразу, коли ненароджену дитину прирікають на смерть.

Там, в потойбіччі, мені показали, як зароджується життя. Я побачила, як під час запліднення, коли сперматозоїд з'єднується з яйцеклітиною, між них пробігає світлоносна іскра, і лоно майбутньої матері осяюється світлом Бога Отця. Коли ж ця майбутня матір вирішує позбутися дитини, вся спільнота Святих, все потойбіччя чують крики і зойки створеної Богом і катованої людиною душі. Усі небеса здригаються від цього крику - протяжного, як відлуння в горах. А демони в пеклі святкують перемогу, відчиняються пекельні брами і жахливі потвори виходять з пекла на землю, щоб знову спокушати і зводити на манівці людей. Внаслідок цього люди втрачають здатність опиратися спокусам, шукають насолоди в тілесних пожаданнях і збоченнях, які, здебільшого, закін­чуються важкими злочинами, про які чуємо щодня і думаємо, що вже гірше бути не може. Але наступного дня кримінальні новини переконують нас у зворотному.

Чи можемо уявити собі скільки ненароджених дітей гине щодня в усьому світі? Внаслідок тривалого, масового вбив­ства ходимо, занурені в кров невинних дітей, хоч цього зовсім не помічаємо. Для нас це звичні, звичайні речі, і коли хтось рішуче протестує проти абортів, сприймаємо його як старо­модного консерватора, фанатика, або й божевільного.

Але ж я бачила в своїй Книзі життя, як поступово зану­рювалася в кров невинно убитих дітей, а моя душа через це ставала все темнішою і темнішою. Я вже не розуміла, що грішу. Поняття гріха для мене вже взагалі не існувало. Все мені було дозволено, і я чинила згідно своїх переконань, тож допомагала іншим... потрапити до пекла.

Там, в потойбіччі, я побачила "кредитну картку" диявола, в якій були зазначені усі мої борги. Бачила, скільки яйцеклітин було запліднено і скільки променистих іскор пробігло під час втілення душ моїх майбутніх дітей. Чула також крики цих душ, коли я позбавляла їх права на життя. Зрозуміла, чому завжди була роздратована, незадоволена, неприступна; чому часто впадала в депресію. Наче полуда спала з моїх очей: та я ж перетворилася на машину для вбивства власних дітей! Все глибше поринала в баговиння гріха. Та ще й була переконана, що ніколи не порушувана п'ятої заповіді:"Не вбивай!". Нехту­вала кожним, хто, на моє переконання був нетактовним чи неприємним, відчувала до нього відразу і викреслювала зі свого життя. А сама ж була підступною вбивцею!

Там, в потойбіччі, показали мені також, що людину можна вбити не лише пострілом з пістолета чи ударом ножа. Іноді достатньо просто сильно когось ненавидіти і бажати цій людині зла. Існує також вбивство доброго імені людини. На жаль, ми не завжди можемо розпізнати, з чого починається вбивство -і в родині, і в суспільстві, тож свою неадекватну поведінку вважаємо нешкідливою.

"Не чужолож!", "Не пожадай жінки ближнього твого"

Нарешті, коли ми дійшли до шостої і дев'ятої заповідей, я подумала, що ніхто не зможе мені закинути, що я їх переступила, позаяк усе своє життя залишалася вірна своєму чоловікові. Аж раптом побачила себе на пляжі в сексуальному бікіні, відчула з яким пожаданням розглядали моє тіло сторонні чоловіки і зрозуміла, що схиляла їх до гріха. А ще радила багатьом жінкам метатися зрадою за невірність їхніх чоловіків, тож в такий спосіб ставала співучасницею їхньої зради, а відтак і розлучення. Під час перегляду цих фрагментів в Книзі мого життя збагнула, які огидні гріхи пожадання. І хоч сьогодні чимало людей не вба­чають в них нічого поганого, і навіть порівнюють себе з твари­нами, в такий спосіб шукаючи виправдання багатьом гріхам, зокрема, і гомосексуалізму, що має місце в тваринному світі, краще від них рішуче відмовитися, щоб не страждала душа в тому, іншому світі. Бо, власне, людина відрізняється від тварини тим, що має безсмертну душу, створену на подобу Божу, тож не може чинити так, як тварина.

На жаль, ще дуже молодою я відбилася від руки Бога. Не розуміла, що гріх - то не лише доконаний вчинок, але й потаємна думка; що такими руйнівними є наслідки гріхів. Там, в потойбічні, я побачила, що через постійні загули свого батька зневажливо ставилася до чоловіків, а мої брати навпаки, як і він, стали "справжніми мачо", нерозбірливими бабіями і пияками, не розуміючи, якої шкоди завдають цим своїм дітям. Не випадково мій батько так гірко плакав в потойбіччі, бо лише там збагнув, які гріхи заповів у спадок своїм дітям і якої шкоди завдав божественному благоустрою та творінню Бога Отця.

"Не кради!"

Коли пролунала сьома заповідь, я також була впевнена, що не переступала її. Але Господь вказав мені на продукти, які псувалися і пліснявіли в моєму домі, бо я не була доброю господинею і купувала їх без міри, тож ми не могли їх спожити. А скільки людей в ^ей час не мали й шматка хліба! "Ти не цінувала того, що Я тобі давав, - сказав Господь. - Я був голодний, а ти мене не нагодувала. Мені було холодно, а ти, догоджаючи моді, чимало коштів марнувала на лахміття. Ти слугувала своєму тілу, на нього працювала, зробила з нього божка!".

Господь допоміг мені зрозуміти, що такі, як я, винні у зу­божінні власного народу. Потім показав, як щоразу, коли я погано про когось говорила, крала те, що повернути, на відміну від грошей, неможливо: добре ім 'я людини, її репутацію, авторитет.

Обкрадала своїх дітей тим, що не вділяла їхньому вихованню достатньо часу. Вони не мали матері, яка би завжди про них турбувалася, була взірцем безкорисливої і жертовної любові. Матір'ю для моїх дітей стали відео, комп'ютер і телевізор. Я ніко­ли не запитувала себе - так, як це робила свого часу моя матір, -чи достатньо я турбуюся про них, дбаю про їхнє виховання; чи вони не обділені моєю любов'ю. Навіть мій батько, з усіма його негативними нахилами, виявляв нам, своїм дітям, батьківську любов; намагався показати, що ми для нього в житті важимо багато. А я?.. Що я дала своїм дітям?.. Може вони і не помітять, що мене нема? - подумала там, в потойбіччі, а що в Книзі життя видно усе так, як в кінофільмі, відразу побачила своїх дітей і почула про що вони розмовляють. Трирічний хлопчик і трохи старша дівчинка турбувалися, чому мене так довго нема, а потім котресь з них мовило: "Наша мама така непривітна, вона на все нарікає, все їй не так...". Як гірко було мені чути з вуст моїх малолітніх дітей ці справедливі слова! Та я й справді обікрала їх, не дала їм відчуття родинного вогнища, не привела їх до Бога, не навчила любити ближнього свого...Усе дуже просто: хто не любить ближнього, немає нічого спільного з Богом; хто не виявляє співчуття і милосердя до ближнього, перебуває далеко від Бога, тож не може нікого до Нього наблизити, навчити віри. Адже Бог є любов...

"Не свідчи неправдиво на ближнього свого!"

О, в порушенні цієї заповіді я стала справжнім про­фесіоналом! Вам дивно таке чути? Але ж на той час батьком мені уже став диявол. Зрештою, кожен з нас має когось за бать­ка: чи то Бога, чи диявола, який змагається з Богом за бать­ківство людини.

Та й що тут дивного? Якщо Бог є любов'ю, а я сповнена ненависті, то хто є моїм батьком?.. Неважко відповісти на це питання; легко все зрозуміти. Якщо Бог говорить мені нічого не розділяти і всім пробачати, навіть любити ворогів своїх, а я думаю тільки про те, як їм помститися, керуючись староза­вітним "око за око і зуб за зуб!", то хто є моїм батьком? Більше того: якщо Господь є Правдою, а диявол - князем брехні, то кому я слугувала, кого сама обрала собі за батька?..А нині кажу вам, що немає поділу на гріхи. Немає поділу на брехню виправдану і не виправдану. Кожна брехня є брехнею, навіть якщо ми вдаємося до брехні з жалості, чемності чи милосердя. До речі, є багато різновидів брехні, які люди вигадали за нат­хненням злих духів, але кожна брехня при цьому залишається брехнею, батьком якої справіку був диявол.

Нині стверджую, що брехня, яку я сіяла довкола себе, була справді страшна, потворна, бо в своїй брехні я заходила так далеко, що врешті-решт починала вважати її правдою. Най­більшою брехнею у світі є те, що чимало людей вважають себе майже святими. Кажуть:"Нікого не вбив. Не крав. Тож, якщо Бог справді існує, то куди може потрапити така добра людина, як я? Тільки до Неба!"

Я теж так думала, хоч і пліткувала, і насміхалася з інших. Вигадувала людям різні дошкульні прізвиська, і робила це часто легковажно, задля забави. Лише в потойбіччі дізналася, скількох образила, зранила, очорнила, виставила на посміховисько. І все це вчинила ближнім своїм. Ви навіть не уявляєте, як одне необережне слово може зруйнувати життя людини, прищепити їй комплекс неповноцінності і стати причиною багатьох страждань. Скажімо, якось позаочі я назвала одну свою знайому "льохою", бо була вона дуже огрядна, але це прізвисько при­чепилося до неї надовго і люди почали уникати її - соромились, нікуди не запрошували. Одне-єдине слово викликало багато негативних вчинків і завдало багато болю тій, про яку було мовлене. Певною мірою навіть отруїло їй життя.

"Не пожадай нічого, що є власністю ближнього твого"

Коли ми дійшли до десятої заповіді, з'ясувалося, що причиною усіх моїх гріхів, мого зла, моєї недоброзичливості було пожадання. Я хотіла мати все і сама вирішувати все. "Мати" для мене означало "бути". Була переконана, що щастя залежить від багатства, що, власне, багатство і є щастям. А коли в мене дійсно з'явилося багато грошей і я могла дозволити собі що завгодно, настав найгірший і найнещасніший період мого життя. Я почувалася настільки спустошеною і самотньою, що навіть хотіла вчинити самогубство. Переконалася на власній шкірі, що грошима не можна купити ні любові, ні дружби, ні симпатії. Навіть якщо за гроші всього світу спробувати купити любов, можна отримати тільки її підробку. Здавалося, я піднялася на вершину своїх мрій, але там чомусь віяв крижаний вітер і мене не полишало питання: а навіщо я взагалі сюди піднімалася? Прагнення грошей і багатства, заздрість до тих, котрі все це мають, і переконання, що я також повинна щось здобути - чіплялися до мене, хапали за руки, зводили на манівці, якнайдалі від Бога, мого Творця, від якого я отим пожаданням відбилася і пішла в протилежному напрямі, за демоном. Бо чим більше людина віддаляється від Бога, тим рідше відчуває Його присутність і тим меншою є для неї Його охорона.

Щоб показати вам, як Бог в чудесний спосіб наближався до мене, хочу розповісти наступне. Після того, що сталося зі мною, санітари відвезли мене не до соціальної, а до народної лікарні, де місця для мене вже не було. Ліжка стояли не лише в палатах, але й в коридорах тієї лікарні, але жодного порож­нього. Бог допустив, щоб я відчула себе зайвою, покинутою, самотньою. Ношам, на яких несли мене санітари, ніде було притулитися. Лікарня була переповнена. Може, з цієї причини, а, може, тому, що лікарі вважали мій стан безнадійним, ніхто до мене не підходив. Я була роздратована, обурена, що в такій важкій ситуації мене покинули напризволяще, аж раптом побачила поруч Господа нашого Ісуса Христа. Він схилився наді мною і ніжно поклав свою руку на моє чоло. Я подумала, що це галюцинація - і закрила очі, а коли відкрила їх знову, то не тільки побачила схиленого наді мною Ісуса, але й почула Його голос. "Знаєш, маленька, ти помираєш, - лагідно мовив. - Чи прагнеш мого милосердя?". Подумала тоді: "Що це означає? Чому маю прагнути Його милосердя, адже нічого злого не зробила". Не мала ніяких докорів сумління. Ні за чим не шкодувала. Зрозуміла тільки те, що помираю, що прийшла моя остання година. Єдине, що мене тоді турбувало: як зняти з рук персні з діамантами. Не уявляєте, якого болю собі завдавала, стягуючи їх насилу з обпечених і спухлих пальців. А щойно зняла, з'явився інший клопіт. Я подумала:"Боже, та їх же вкрадуть санітари!". Але тієї миті до мене підійшов мій швагер і я подумки подякувала Богові, що хоча би мої персні тепер будуть в безпеці, а швагрові сказала: "Передаси їх моєму чоловікові, а моїм сестрам скажи, щоб піклувалися про моїх дітей, бо я помираю, тож тепер їм доведеться про все дбати самим".

Здалося мені, що нарешті можу померти спокійно. І замість того, аби вхопитися за останній промінь надії, який посилав мені Ісус, я подумала:"Господи, де візьмуться гроші на мій похорон, адже у нас стільки боргів!".

Такою була історія життя і смерті людини, котра втратила відчуття власного сумління і в свої останні хвилини дбала лише про марнотні набутки цього світу - замість того, аби думати про вічність і порятунок своєї душі. І так стається з кожним, хто вважає себе безгрішним, і, помилково оцінюючи своє життя, скеровує його в напрямі пекла.

Дата добавления: 2015-07-23 | Просмотры: 745 | Нарушение авторских прав