АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Я і моя родина

Під час того потойбічного екзамену з десяти заповідей Божих з'ясувалося, що я була ще й далеко не взірцевою дружиною. Щодня, від самісінького ранку на все нарікала. "Добрий день, кохана", - вітався зі мною чоловік. А я на те: "І де ти бачиш добрий день? Визирни у вікно! Знову дощить!". Була непривітна, все критикувала або заперечувала. Ніхто не міг мені догодити. Завжди шукала якоїсь приключки, аби за щось вчепитися. І не лише стосовно чоловіка. З дітьми також поводилась зверхньо, нервово.

Не кажучи вже про ближніх моїх, котрі не належали до моєї родини. Ні любові, ні співчуття до них я не виявляла. "Ти просто ніколи не думала про них!" - зауважив Господь і показав мені безліч хворих, самотніх людей, котрі потребували моєї допомоги. "Господи, - мовила я - які нещасні ці люди! Ніхто не турбується про них. Дозволь мені відвідати і розрадити їх, погомоніти з ними... А ці покинуті діти, ці малі сирітки, як вони страждають, Господи!".

Чим більше я бачила, тим краще розуміла, що у моїх грудях було скам'яніле серце. Словом, на тому екзамені з десяти Заповідей Божих я зазнала повної поразки, і це було жахливо. Життя моє проминуло в суцільному хаосі. Так, я нікого не вбила. Так, допомагала матеріально бідним, але робила це не безкорисливо, з любові чи співчуття, а щоб справити добре враження, щоб показати, яка я щира, та ще й використати чиюсь бідність для власної слави чи власних потреб. Здебільшого, обдаровувала тим, що було вже мені не потрібне, але при цьому ставила свої умови. Казала: "Даю тобі цю річ, а ти, будь ласка, піди замість мене на збори до школи, де навчаються мої діти, бо я зовсім не маю часу, а там завжди перевіряють, чи є хтось з родини". В такий спосіб я справді роздавала багато особистих речей, але кожен подарунок був пов'язаний з певними бажаннями чи умовами.

Крутила людьми, як хотіла. Маніпулювала ними, і вони ставали від мене залежними. Особливо подобалось мені їхнє захоплення мною, коли вони поза очі називали мене великодушною, доброю і святою. Такий імідж я створила собі в своєму оточенні, і ніхто не знав, що він не відповідає дійсності.

Під час того потойбічного екзамену все з'ясувалося. Мені було сказано: "Єдиним богом, якого ти шанувала, були гроші. Цим своїм богом сама себе засудила до прірви. Через гроші ти все більше віддалялась від Господа". Це справді було так. Якийсь час ми мали багато грошей, однак потім збанкрутували, залізли в борги і залишилися без нічого, тому, коли я почула про гроші, мовила гірко: "Навіщо зараз говорити про це, адже на землі в мене залишилися тільки проблеми й борги!". Більше не могла сказати нічого...

"Не взивай намарно імені Господа Бога твого..."

Коли ж той небесний голос звинувачував мене в порушенні другої Божої Заповіді, я виразно побачила, як ще дитиною навчилася брехати, бо зауважила, що брехня - найкращий спосіб уникнути покарання матері, що іноді бувало дуже суворим. Так я почала іти дорогою свого життя поруч з батьком брехні - дияволом. Ми стали друзями, тож він навчив мене добре брехати. Разом з тим, як росли мої гріхи, моя брех­ливість вдосконалювалась, ставала все винахідливішою і безсоромнішою. І так, вдосконалюючись в майстерності брех­ні, я вже не могла позбутися її, як боргів, якщо їх назбирується дуже багато.

Але найзухвалішою моя брехливість була в царині релігії. Зауваживши, що моя мама має велику довіру до Господа і що вже саме ім'я Його є для неї святим, я подумала, що це най­кращий захист для моєї брехні, і через кожну дрібницю почала присягатися ім'ям Божим, Ранами Ісуса Христа, роблячи це легковажно і з насолодою.

Чи можна собі уявити, щоб дитина дійшла до такого нахабства і, бабраючись в болоті брехні, втягувала туди Гос­пода, щоразу прикриваючись Його ім'ям?

Дорогі брати і сестри, ось так я на власному прикладі пере­коналася, що слова й обіцянки, які ми часто за звичкою, без­думно вимовляємо, наче кидаючи на вітер, насправді нікуди не зникають. Брехня - це бумеранг, який рано чи пізно повер­неться до нас і впаде на наші голови.

Це жахливо, але я пригадую, що не раз, коли мама, роз­гнівана моєю брехнею, ставала непоступливою і суворою, я вдавалася до свого останнього козиря. Казала: "Та нехай мене блискавка вдарить, якщо брешу!". Тоді ніхто не надавав моїм словам серйозного значення, але вони справдилися: мене вдарила блискавка, пройшла практично через усе моє тіло, наче поділивши його навпіл, але завдяки Милосердю Божому я жива і стою перед вами, щоб донести до вас це свідчення.

Там, в засвітах, мені була показана і вся моя голослівність стосовно католицької віри. Я побачила, що надаремно взивала ім'я Господа Бога нашого, тоді, як усі створіння падали перед Ним ниць, виявляючи Йому свою любов і шану. Бачила також Найсвятішу Діву Марію. Стоячи на колінах перед своїм Сином, Вона молилася і благала за мене, а я, велика і підступна грішниця, хотіла бути з Ним на "ти" у своєму багні. Більше того - я побачила, як часто бунтувала проти Господа, обра­жалася на Нього і навіть проклинала Його. Але тепер я відчу­вала через це не тільки сором, але й нестерпний біль.

"Пам'ятай день святий святкувати"

Екзамен з другої Заповіді Божої був для мене чи не найважчим. Голос нагадав мені, що не менше чотирьох, а то й п'яти годин на добу я присвячувала своєму тілу, своєму зовнішньому вигляду, а на те, аби помолитися до Господа, не мала й десяти хвилин. Навіть коли обіцяла Йому відмовити вервицю, робила це поспіхом, абияк. Казала: "От і добре, помолюся, коли буде рекламна пауза під час мого улюбленого телесеріалу". А щоб не йти в неділю на Богослужіння, казала: "Мамо, адже Бог є всюди, то навіщо йти до церкви, аби там з Ним зустрітися?". Побачила також в потойбіччі, якою невдяч­ною була стосовно Господа - ніколи навіть і гадки не мала, аби подякувати своєму Творцеві і Спасителю. 24 години щодоби Він чекав на мене намарно. Навіть Дня Господнього - святої неділі не існувало для моєї невдячності, а якщо інколи я таки вибиралася до костелу, то для моєї душі це був наче похід до їдальні, адже душа марніла без духовної поживи, голодувала. А от для тіла, для цієї минущої оболонки, часу у мене завжди було вдосталь. Я була невільницею власного тіла. Про душу не дбала. "Осиротила" її. Ніколи не годувала Словом Божим, бо була переконана, що той, хто регулярно читає Біблію, рано чи пізно з'їде з глузду.

Найсвятіших Тайн для мене взагалі не існувало. Я не могла уявити, що визнаватиму свої провини перед отими "звапнілими стариганами", що, на моє переконання, були значно гіршими і гріховнішими за мене. В такий спосіб диявол тримав мене якнайдалі від Найсвятіших Тайн, а отже йому вдавалося зберігати мою душу брудною і неосвяченою. Щоразу, коли я чинила новий гріх, він витискав на моїй душі своє тавро - знак царства темряви.

І мої гріхи не минулися для мене безслідно - вони відбилися на здоров'ї моєї душі. Ніколи (хіба що окрім сповіді перед Пер­шим Причастям) я не була в сповідальні. Згодом дізналася, що серед священиків є також чимало супротивників "навушної" спо­віді, яка начебто не відповідає вимогам сучасності. Тож ставалося так, що, недостойна, приймала Святе Причастя. Та ще й обурю­валася: "Хіба це Найсвятіші Тайни? Як може Бог Всемогутній стати шматочком хліба, Частичкою? Замість того, аби таке вига­дувати, краще би подбали про її смак. Бо вона нагадує мило".

Ось до якого блюзнірства я дійшла! Поступово опускалася на дно, де ні про які стосунки з Богом, моїм Творцем, не могло бути й мови. А душа моя залишалася голодною і спраглою.

Як і душі багатьох дітей, яких не охрищують після народ­ження. Сьогодні часто можна почути: "Дитина сама повинна вирішити, коли виросте, треба їй христитися чи ні". Але ж не христити дитину - це все одно що не годувати її, кажучи: "Хай сама вирішить, коли виросте, їсти їй чи ні".

Ми відповідаємо перед Богом за те, чи давали своїм дітям поживу духовну. Ми самі позбавлені духовної поживи без таїнств церковних, тож наші душі голодні.

Дата добавления: 2015-07-23 | Просмотры: 642 | Нарушение авторских прав