АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ЕКЗАМЕН

А я продовжувала кричати в тому, іншому світі: "Витягніть мене звідси! Це якесь непорозуміння! Хтось помилився, адже я католичка!"

Раптом почула приємний небесний голос, що наповнював глибоким спокоєм, радістю і любов'ю. Усі темні постаті блискавично відступили від мене, попадали долі і лежали так, наче вшановували Господа.

"Добре, - знову почула я той небесний голос. - Якщо ти дійсно католичка, повинна знати усі заповіді Божі".

Що за несподіваний екзамен?.. Сама собі приготувала пастку своїм криком, визнанням своєї причетності до Католицької Церкви, - подумала тоді. Пригадувала, що заповідей є десять, не більше, але які вони?

"Люби Господа Бога свого усім своїм серцем, усією своєю душею..."

Пригадую, мама часто говорила про першу заповідь любові. Нарешті її слова мали для мене якусь вартість! її постійні нагадування і повчання були не даремними. Це мене трохи підбадьорило і я подумала, що зумію витримати екзамен, навіть усього не знаючи, як це часто мені вдавалося в житті. "Перша заповідь звучить так, - уже сміливіше мовила: "Люби Господа Бога понад усе, а ближнього свого як самого себе".

"Так? - знову почула небесний голос. - А ти любила Господа Бога свого і своїх ближніх?".

"Звичайно!" - відповіла я впевнено.

"Ні!" - почула кришталево чистий голос, що прозвучав наче удар блискавки. "Ні, не любила ти свого Бога понад усе! -продовжував ударяти голос. - Не кажучи вже про свого ближнього... Ти створила собі власного Бога - такого, який тебе влаштовував, і лише іноді давала Йому трохи місця в своєму житті, лише за найбільшої потреби. Він був для тебе таким собі сигналом про порятунок. Поки ти була бідна і розуміла, що родина самотужки неспроможна дати тобі вищу освіту, ти падала перед Ним на коліна і могла так стояти годинами, благаючи Бога звільнити тебе від бідності, допомогти тобі здобути вищу освіту і стати в суспільстві шанованою людиною. "Я промовлю вервицю, але Ти не забудь дати мені трохи грошей, Господи", -такою часто була твоя молитва. Такими були твої стосунки з Богом. Так ти поводилася з Ним!".

Була це правда, сумна правда, якої я не могла ні прикрасити, ні заперечити. Могла додати, що Бог був для мене своєрідним банкоматом, а карткою - вервиця. Вкладаючи її до банкомату, розраховувала отримати певну суму грошей. Такими були мої стосунки з Богом.

А щойно Бог допоміг мені здобути вищу освіту, а відтак і вагу в суспільстві, щойно я почала заробляти стільки, що могла собі чимало дозволити - Бог став зайвим для мене, наче якась непотрібна річ. Натомість моє власне "я" почало рости, перетворюючи мене на зарозумілу егоїстку, не здатну до найменших порухів любові чи вдячності стосовно Господа. Бути вдячною? Та ніколи! Нікому! Адже я сама всього досягнула, стала "кимсь", подбала про здійснення власних мрій. Так я думала тоді. Була сліпа, зовсім сліпа, не могла побачити своїх колишніх молитов і благань. Мені навіть на гадку не приходило сказати: "Господи, дякую Тобі за ще один подарований день! Дякую за здоров'я! Дякую за життя і здоров'я моїх дітей. Дякую за дах над головою, адже стільки бездомних його не мають! Допоможи їм, Господи. Дай їм хоча би найнеобхідніше: їжу. Не залишай їх наодинці зі своїми проблемами. Допоможи їм!".

Жодного слова подяки не почув від мене Господь. Я була самодостатня. Мені достатньо було мене самої, мого власного "я". Більше того: моя невдячність зробила мене пихатою - я нехтувала Богом і виставляла на посміховисько Його слуг.

Дата добавления: 2015-07-23 | Просмотры: 484 | Нарушение авторских прав