АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 67

1.Ентеровірусна інфекція - це група гострих інфекційних хвороб, що викликаються кишковими вірусами (ентеровірусів), що характеризуються лихоманкою і поліморфізмом клінічних симптомів, зумовлених ураженням ЦНС, серцево-судинної системи, ШЛУНКОВО-кишкового тракту, м'язової системи, легень, печінки, нирок та інших органів.ії, правила виписки хворих із інфекційного стаціонару.

Джерело інфекції - хвора людина або вірусоносій. Механізм передачі - повітряно-крапельний або фекально-оральний. Частіше хворіють діти і молоді люди. Характерна літньо-осіння сезонність. Імунітет після перенесеного захворювання досить тривалий (до декількох років).
Вхідні ворота інфекції - слизові оболонки верхніх дихальних шляхів або травного тракту, де вірус розмножується, нагромаджується і викликає місцеву запальну реакцію, що проявляється симптомами герпетичної ангіни, ГРЗ, фарингіту або кишковою дисфункцією. В результаті подальшої вірусемії віруси гематогенно розносяться по всьому організму і осідають в різних органах і тканинах.

Диагностика энтеровирусной инфекции включает 4 основных метода: 1) серологический; 2) иммуногистохимический; 3) молекулярно-биологический; 4) культуральный.

Лікування Ентеровірусної інфекції: Інтерферони використовують для профілактики вірусних інфекцій. Ця група сполук, що належать до низькомолекулярним гликопротеинам, що володіють у тому числі антипикорновирусной активністю, виробляється клітинами організму при впливі на них вірусів. Показано підвищення рівня ендогенного інтерферону в лікворі у дітей з гострими епідемічними энтеровирусными менінгітами, що відіграє велику роль у звільненні від інфекції. Утворюються інтерферони в самому початку вірусної інфекції. Вони підвищують стійкість кліток до ураження їх вірусами. Для інтерферонів характерний широкий противірусний спектр (специфічністю дії щодо окремих вірусів не володіють). Резистентності до интерферонам у вірусів не виникає.

2.Бешиха  інфекційно-алергічна хвороба людини з групи інфекцій зовнішніх покривів, яка характеризується розвитком серозного чи серозно-геморагічного вогнищевого запалення шкіри (або слизових оболонок) з гарячкою та іншими загальнотоксичними явищами. Збудником є різні серотипи бета-гемолітичних стрептококів групи А.

Епідеміологія. Джерелом інфекції є хворий на стрептококову інфекцію (бешиха, ангіна, скарлатина, фарингіт, отит, синусит, пневмонія, стрептодермія) і здорові бактеріоносії. Зараження відбувається через ушкоджену шкіру або слизові оболонки (садно, намуляне місце, подряпина, укол тощо). Контагіозність незначна. У хворих з хронічною стрептококовою інфекцією не можна виключити можливість гематогенного і лімфогенного шляху зараження, особливо при рецидивуючій формі бешихи. Частіше хворіють жінки, особи похилого віку. Захворюваність підвищується в літньо-осінній період.

Клініка. Інкубаційний період при бешисі коливається від декількох годин до 3-5 днів. Продром буває рідко, у вигляді загальної слабкості, нездужання, помірного головного болю. Захворювання починається з ознобу і підвищення температури тіла до 38-40  С, що нерідко супроводжується блюванням, сильним болем голови. На місці майбутнього локального ураження виникає відчуття розпирання і болю, нерідко паління.Через 1,5-2 доби від початку захворювання з'являються локальні ураження шкіри (частіше на обличчі, нижніх кінцівках, рідше  в інших ділянках тіла). Залежно від місцевих проявів розрізняють еритематозну, еритематозно-бульозну, еритематозно-геморагічну, бульозно-геморагічну, некротичну форми. За ступенем інтоксикації бешиха може мати легкий, середньоважкий і важкий перебіг, за кратністю вона може бути первинною, повторною, рецидивуючою.

Діагностика. Враховують гострий початок хвороби, появу еритеми з обмежувальним валиком, регіонарного лімфаденіту, а також анамнестичні та епідеміологічні дані (повідомлення про травму шкіри, переохолодження, стрептококові інфекції серед осіб, які оточують хворого, рецидиви бешихи). У розпалі захворювання аналіз крові засвідчує нейтрофільний лейкоцитоз із зрушенням формули вліво і підвищення ШОЕ. З'являються олігурія і альбумінурія.

Диференціальний діагноз. На відміну від бешихи на еризипелоїд частіше хворіють люди, які доглядають за тваринами (свинями) або контактують з продуктами їх переробки. При цій інфекції еритема яскраво-червоного кольору з чіткою межею ураженої ділянки, швидко збільшується і через 3-5 днів набирає синюшного забарвлення, западає в центрі. При поширенні процесу на суглоби спостерігається їх припухання, болючість, обмеження рухів. Гарячка не висока або відсутня. Симптоми інтоксикації не виражені. Переважно вражаються кисті. Флегмони і абсцеси розвиваються в підшкірній клітковині, а тому при пальпації визначається щільний інфільтрат, який поширюється вглиб. Гіперемія і болючість шкіри найсильніші в центрі, межі вогнища нечіткі. Часом визначаються розм'якшення і флюктуація. Симптоми інтоксикації і гарячка наростають поступово. При тромбофлебіті нижніх кінцівок хвороба починається з болей і набряку вздовж судин; гіперемія шкіри у вигляді плям або смуг над ураженими венами, які при пальпації щільні, болючі. Симптоми інтоксикації незначні, регіонарний лімфаденіт відсутній.При шкірній формі сибірки виникає неболючий карбункул, для якого характерний симптом зональності. Необхідно враховувати дані епіданамнезу (контакт із тваринами, шерстю, шкірами), переважну локалізацію процесу на голові, шиї, верхніх кінцівках. Екзема характеризується поліморфізмом ураження шкіри (еритема, пухирці, ерозії, гнійні кірочки, мокнення). Межі запалення нечіткі. Хворі скаржаться на свербіння шкіри. Алергічні дерматити зумовлюються різними агентами (фізичні, хімічні, харчові, рослинні). На шкірі з'являються поліморфні висипання з тенденцією до поширення, інколи з відчуттям паління.

Лікування проводиться в умовах лікарні або вдома з урахуванням клінічної форми і важкості перебігу. Ефективними є антибіотики пеніцилінового ряду. При первинній і повторній бешисі застосовують бензилпеніцилін (при важкому перебігу добову дозу збільшують до 12 млн. ОД), оксацилін. У випадку дуже важкого перебігу хвороби, бешихового сепсису використовують комбінацію двох антибіотиків (ампіциліну і гентаміцину). Курс лікування  7-15 днів. Для лікування часто рецидивуючої бешихи застосовують ампіцилін, ампіокс, олететрин, антибіотики з групи цефалоспоринів, при їх несприйнятливості  фуразолідон, бактрим. Курс лікування триває 8-10 днів. Якщо зберігаються залишкові явища хвороби, то через 7-10 днів проводять повторне лікування іншим антибіотиком.

Хворим з важкою формою бешихи і вираженими симптомами інтоксикації проводять дезінтоксикаційну терапію (реополіглюкін, 5 % розчин глюкози з додаванням корглікону, кокарбоксилази, діуретиків  лазиксу).

За особами, які перехворіли на первинну і повторну бешиху, проводять диспансерне спостереження протягом 3 міс, при частих рецидивах  не менше ніж 2 роки. Диспансеризації підлягають також особи з несприятливими залишковими явищами після лікування: інфільтрацією шкіри, стійким набряковим синдромом, лімфостазом, збільшеними і болючими регіонарними лімфовузлами. Після перенесеної первинної, повторної і рідко рецидивуючої бешихи з залишковими явищами вводять біцилін-5 (1,5 млн. ОД внутрішньом'язово) через кожні 4 тиж протягом 3-4 міс. Такий самий курс ін'єкцій проводять при вираженій сезонності рецидивів, починаючи за 2 міс до можливого захворювання. Хворим з частими і багаторазовими рецидивами біцилін-5 вводять щомісяця протягом 2-3 років.

Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 620 | Нарушение авторских прав