АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Білет №13

1. Герпетична інфекція. Етіологія Захворювання викликається ДНК-вмісними вірусами. Вірус простого герпесу 1 типу найчастіше викликає герпес шкіри, слизових, офтальмогерпес(Herpessimplexvirus 1); 2 типу - генітальний герпес (Herpessimplexvirus 2);

Епідеміологія Джерелом інфекції є хвора людина або вірусоносій. Збудник передається повітряно-крапельним, контактним і статевим шляхами. Можлива також трансплацентарна і інтранатальна (в пологах) передача вірусу. Інфікування дитини герпетичною інфекцією зазвичай відбувається в перші 3 роки життя.

Патогенез. У патогенезі герпетичної інфекції (ВПГ 1,2 типу) виділяють наступні фази:1- вірус проникає в клітини епітелію (слизової порожнини рота, глотки, статевих органів), де відбувається його розмноження;У2 фазі патогенезу ВПГ проникає в чутливі нервові закінчення і по доцентрових нервових волокнах – у паравертебральні ганглії. У ядрах нейронів відбувається реплікація вірусу. По еферентних нервових волокнах вірус знову досягає шкіри і слизових оболонок, де поширюється з появою нових висипань;У 3 фазі -при нормальній імунній відповіді відбувається вирішення первинного захворювання і елімінація ВПГ з тканин та органів;У 4 фазі -відбувається ре активація розмноження ВПГ і його переміщення по нервових волокнах до воріт інфекції з рецидивом специфічного інфекційно-запального процесу та можливою дисемінацією інфекції.

Класифікація Герпетична інфекція класифікується за переважно ураження тих чи інших тканин: герпес шкіри, слизової оболонки рота, очей, ГРВІ, генітальний герпес, вісцеральні герпес, герпетичне ураження нервової системи, герпес новонароджених, генералізована форма.

Клініка Інкубаційний період герпетичної інфекції зазвичай становить 2-12 днів, простий герпес проявляється висипкою, яка складається з напівсферичних згрупованих везикул розміром 1,5-2,0 мм на тлі еритеми та набряку шкіри. Продромальні явища характеризуються печією, поколюванням, свербінням та іншими суб’єктивними розладами. Вони виникають за один-два дні до клінічних проявів. Висип виникає поодинокими вогнищами, які складаються з 3-6 згрупованих везикул. Вміст везикул, як правило, прозорий, але може бути й геморагічним. Через 3-6 днів везикули розриваються, виникають ерозії з фестончастими контурами, дно їх м’яке, гладке, поверхня волога. На місці ерозій утворюються буро-жовті кірки. Останні поступово відходять, залишаючи еритему, яка повільно зникає. У середньому процес триває 10-14 днів та обмежується утворенням одного вогнища. Іноді через 2-3 дні формується новий везикульозний висип.У розвитку герпетичних везикул виділяють чотири стадії: еритемну, везикульозну, кіркову та клінічного одужання.

Лабораторна діагностика Вірусологічний метод- досліджують кров, ліквор, слину, зшкребку з рогівки, вміст пухирців. Імунофлюоресцентний метод. Серологічний метод- Виявлення методом ІФА в крові специфічних антитіл класу IgG і IgM.Цитологічний метод. ПЛР.

Диф.діагноз Проводять з оперізуючим герпесом, вітряною віспою, ентеровірусної інфекцією, аденовірусним кератокон'юнктивітом, вакцинальної екземою, енцефалітами іншої етіології.

Ускладнення пневмонія, енцефаліт, екзема, нейродерміт, ураження нирок.

Лікування Використовують ацикловір (зовіракс), який в залежності від форми хвороби застосовують місцево, всередину і внутрішньовенно.

Профілактика З метою профілактики рецидивів також застосовують ацикловір, протигерпетичних вакцину, проводять корекцію виявлених порушень в імунній системі.

Госпіталізація є обов'язковою для новонароджених, а за клінічними та епідеміологічними показниками також для дітей більш старшого віку.

2. Сибірка.Етіологія Збудник сибірки — бацила — велика нерухома паличка, має капсулу, утворює дуже стійкі спори, що витримують кип'ятіння. В мазках розміщується поодиноко і ланцюжками.

Епідеміологія Джерело інфекції — травоїдні тварини, додатковий резервуар — грунт, забруднений сечею та випорожненнями хворих тварин. Захворюють найчастіше люди, що мають справу з тваринами або з продуктами, які від них добувають (шкіра, шерсть, м'ясо та ін.).

Патогенез У основі патогенезу сибірки лежить специфічна токсемія, яка зумовлюєтьсясибірковим токсином.Зараження відбувається у разі попадання спор на пошкоджену шкіру,слизові оболонки дихальних шляхів і травного каналу. У ділянці проникнення збудника виникає осередок коагуляційного некрозу шкіри і підшкірної основи.

Класифікація За клінічними формами -шкірна, легенева, кишкова (шлунково-кишкова), септична (сибіркова септимеція). За перебігом легкий, середньої тяжкості,тяжкий,фульмінантний (блискави

Клініка Інкубаційний період триває 2-14 діб. При локалізованій формі найчастіше вражаються обличчя, шия, кисті. Виникає червоно-синюшна плямка, яка швидко трансформується у вузлик і далі в пухирчик. Останній тріскає 1 оголює виразку з темно-коричневим дном і піднятими краями. Вона вкривається чорним струпом. Таким чином утворюється сибірковий карбункул. По його периферії виникають нові пухирчики, які повторюють той же шлях розвитку, внаслідок чого карбункул розширюється. Довкола карбункулу спостерігаються запальний багряно-синюшний валик і масивний набряк тканин. Якщо постукати перкусійним молоточком по набряку, то з'являється драглисте тремтіння (симптом Стефанського). Сибірковий карбункул не містить гною, не болить, супроводжується регіонарним лімфаденітом. Температура тіла досягає 39-40 °С. Хворі скаржаться на загальну слабість, біль голови. Загоювання карбункулу відбувається повільно. Струп відпадає в кінці З-4-го тижня, на його місці залишається рубчик.

Лабораторна діагностика бактеріологічним дослідження

Диф.діагноз бешиха, еризипелоїд, вузлувата еритема, шкірна форма чуми, туляремія. У випадку розвитку генералізованої форми сибірки її диференціюють від сепсису і пневмонії іншої етіології, легеневої форми чуми і туляремії. При ураженні кишок треба відмежувати від сальмонельозу, харчових токсикоінфекцій, дизентерії, гострих хірургічних захворювань органів черевної порожнини.

Ускладнення перитоніт, геморагічний менінгоенцефаліт, інфекційно-токсичний шок.

Прогноз Прогноз при шкірній формі сибірки сприятливий, при генералізованій - сумнівний.

Лікування Хворого негайно ізолюють і госпіталізують в інфекційний стаціонар. З етіотропних засобів призначають антибіотики і протисибірковий глобулін. Ефективні бензилпеніцилін, тетрациклін, левоміцетин, гентаміцин у максимальних дозах. Вводять гемодез, реополіглюкін, сольові розчини, глюкокортикоїди

Профілактика працівникам м'ясокомбінатів, підприємств по переробці шкіри і вовни роблять профілактичні щеплення живою сибірковою вакциною. При підозрі на зараження проводять екстрену профілактику пеніциліном чи тетрацикліном (по 2г на добу протягом 5 днів) або вводять протисибірковий глобулін по 20-25 мл внутрішньом'язово.

Порядок госпіталізації Хворі на сибірку обов'язково госпіталізуються і вміщуються в окрему палату, перев'язний матеріал спалюється, виділення дезинфікуються. Про захворювання сповіщається по інстанції.

Правила виписки Виписування провадиться після повного закриття шкірних дефектів і дворазового негативного аналізу на палички сибірки.

Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 580 | Нарушение авторских прав