АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

СНІД-асоційовані протозойні інвазії: пневмоцистна пневмонія, криптоспоридіоз, ізоспороз, церебральний токсоплазмоз

СНІД-асоційований симптомокомплекс (СНІД-АК) характеризується наявністю таких ознак і симптомів: діарея неясної природи, нездужання, втомлюваність і сонливість, анорексія, лихоманка, нічна пітливість, біль голови, спленомегалія. У пацієнтів з'являються неврологічні порушення, які призводять до втрати пам'яті та появи периферичної нейропатії, оперізувального герпесу, рецидивуючих кандидозних висипань на слизових оболонках ротової порожнини, "волосатої" лейкоплакії язика, рецидивуючого звичайного герпесу, чисельних фолікулітів, себорейних дерматитів, контагіозного молюска, паротиту, ЦМВ-інфекції, гепатоспленомегалії. Втрата маси тіла відмічається у більшості хворих і, як правило, прогресує.

Лабораторно-діагностичні ознаки стадії СНІД-АК:

-зменшення рівня СD4-лімфоцитів у крові – менше 500 клітин/мкл (норма більше 500 клітин/мкл);

-зниження імунорегуляторного індексу (показника співвідношення СD4/СД8 нижче 1,0 (норма 1,5-2,0);

-анемія, тромбоцитопенія, лімфопенія;

-підвищення вмісту імуноглобулінів А та G в сироватці крові (норма ІgA-2,1 ± 0,1 г/л, IgG – 9,8 ± 0,6 г/л);

-підвищення рівня циркулюючих імунних комплексів (норма 35,4±4,9 од.опт. щільності);

-анергія шкіри в реакції гіперчутливості сповільненого типу.

Діагноз СНІД-АК встановлюється за наявності двох клінічних симптомів і не менш як двох лабораторно-діагностичних ознак, що відповідають наведеним вище критеріям СНІД-АК.

Іноді хвороба зі стадії первинних проявів досить швидко переходить до стадії СНІДу без попередньої стадії СНІД-АК. Імовірність швидкого переходу від ПГЛ до СНІДу суттєво збільшується за появи у пацієнта одного з наступних симптомів: нічні поти, спленомегалія, неодноразові загострення оперізувального герпесу, лихоманка.

-Прогностичне значення мають рівень СD4, Р24-антигена. Однак вирішальне прогностичне значення має рівень вірусного навантаження.

Відповідно до пропозиції експертів ВООЗ (1987), виокремлено СНІД-індикаторні захворювання 1-ї та 2-ї категорії. До СНІД-індикаторних захворювань 1-ї категорії відносять: кандидоз стравоходу, бронхів або легень, позалегеневий криптококкоз, криптоспоридіоз із діареєю, що триває понад 1 міс, цитомегаловірусні ураження будь-яких органів, саркому Капоші, лімфому головного мозку у хворих віком до 60 років, дисеміновану інфекцію, спричинену мікобактеріями з ураженням різних органів (окрім легень), пневмоцистну пневмонію, прогресуючу багатовогнищеву лейкоенцефалопатію, токсоплазмоз ЦНС у хворих віком понад 1 міс.

За наявнсті у пацієнтів будь-якого з цих індикаторних захворювань діагноз СНІДу вважається вірогідним навіть без лабораторного підтвердження.

2-гу категорію СНІД-індикаторних захворювань становлять такі, за наявності яких діагноз СНІДу вважається вірогідним лише тоді, коли у хворого лабораторно підтвержено ВІЛ-інфекцію. До них відносять: бактерійні інфекції, поєднані або рецидивні, у дітей віком до 13 р, спричинені гноєтворними мікроорганізмами, кокцидіомікози дисеміновані, ВІЛ-енцефалопатія, гістоплазмоз дисемінований, ізоспороз стійкий з діареєю, що персистує понад 1 міс., саркома Капоші у людей будь-якого віку, первинна лімфома головного мозку у осіб будь-якого віку, інші В-клітинні лімфоми, дисемінований мікобактеріоз, спричинений атиповими мікобактеріями, туберкульоз позалегеневий, сальмонельозна рецидивна септицемія, ВІЛ-дистрофія.

Значне місце в лікуванні хворих на СНІД займає терапія вторинних інфекцій, серед яких найчастіше трапляється пневмоцистна пневмонія, кандидоз, туберкульоз, токсоплазмоз, герпесвірусні інфекції.

Пневмоцистна пневмонія буває приблизно у 85% хворих на СНІД. Вона є безпосередньою причиною смерті хворих. Pneumocystis carinii — грибок, а не найпростішим, як вважали раніше. Він є причиною пневмонії, яка призводить до дихальної недостатності та смерті. Продромальний період може тривати до одного місяця, при цьому виявляють субфебрильну гарячку, непродуктивний кашель та задишку при фізичному навантаженні. Класичними рентгенологічними ознаками є двобічні симетричні сітчасті або зернисті затемнення, які починаються від коренів легень і поширюються назовні. Діагноз пневмоцистної пневмонії, викликаної Pneumocystis carinii, встановлюють при виявленні мікроорганізму в харкотинні або в промивній рідині бронхоальвеолярного лаважу. Для лікування призначається внутрішньовенно чи перорально триметоприм по 15-20 мг/кг на добу разом з сульфометоксазолом по 75-100 мг/кг на добу (синоніми: котримоксазол, септрин, оріприм). Добову дозу ділять на 4 прийоми. Курс лікування триває 21-24 доби. При цьому хворі іноді скаржаться на нудоту, гарячку, спостерігається гепатотоксична дія препаратів, пригнічення гемопоезу. За такого стану призначається пентамідин по 4 мг/кг на добу. Препарат уводять повільно внутрішньовенно протягом години і більше. Можливі побічні ефекти: гіпотензія, гарячка, гіпо- та гіперглікемія, анемія, нейтропенія, панкреатит, нефротоксичність, аритмія. Резервні засоби: кліндаміцин 900 мг внутрішньовенно кожні 8 год. протягом 21 дня в поєднанні з примахіном у дозі 30 мг перорально 1 раз на добу протягом 21 дня. При тяжкому перебігу пневмоцистної пневмонії призначають кортикостероїди по 30 мг внутрішньовенно два рази на добу протягом 5 днів, а потім – 15-20 мг внутрішньовенно протягом усього періоду антимікробної терапії. Кортикостероїди запобігають розвитку дихальної недостатності.

Криптоспоридіоз – протозойна інфекція тварин і людини, яка харатеризується ураженням слизової кишечника і перебігає у формі гастроентериту, нерідко з явищами зневоднення. Збудником криптоспоридіозу являються найпростіші кокцидії. Інвазія криптоспоридіями найбільш розповсюджена серед телят, поросят, птахів. Паразит здатний до аутоінвазії, в результаті чого захворювання у ВІЛ-інфікованих перебігає в хронічній формі. Локалізація збудника – слизова тонкої кишки, механізм втрати рідини нагадує дію холерного токсину. Інкубаційний період від 5 до 14 днів. Захворювання характеризується частими рідкими випорожненнями від 5 до 20 разів на добу, неприємного запаху, без домішок слизу та крові.. Діарея супроводжується гарячкою, нудотою, блюванням, болем голови, міалгіями. Біль у животі носить спастичний характер, локалізується переважно в верхніх відділах. У ВІЛ-інфікованих захворювання перебігає у хронічній формі з вираженими явищами зневоднення і розвитком кахексії. Лабораторно захворювання підтверджується знаходженням цист у випорожненнях.

Лікування малоефективне, використовують спіраміцин по 1,0 х 3 рази на день 5-7 днів та симптоматична терапія.

Токсоплазмоз. Toxoplasma gоndii є найчастішою причиною паразитарних інфекцій у ВІЛ – інфікованих осіб. Цей внутрішньоклітинний найпростіший спричинює зооноз у багатьох тварин, але коти є його кінцевими господарями. Ураження легень може виникати разом з ураженням нервової системи при дисемінованому процесі, рідше ізольовано. В осіб з імунодефіцитом латентна токсоплазмозна інфекція може реактивуватися з розвитком дисемінованих форм. Таким чином, всі пацієнти, серопозитивні одночасно за ВІЛ і Т. gondii. повинні розглядатись з самого початку як група ризику з токсоплазмозного енцефаліту. Токсоплазмозна інфекція у хворих на СНІД у більшості випадків проявляється в тяжкій формі енцефаліту, який загрожує життю хворого. Дисемінований токсоплазмоз у хворих на СНІД, крім токсоплазмозного енцефаліту, проявляється також іншими ураженнями органів (як правило, при рівні CD4-лімфоцитів менше 150/мкл): токсоплазмозна пневмонія, міокардит, токсоплазмоз органа зору, токсоплазмозний орхіт. Лікування токсоплазмозу проводять протимікробними хіміопрепаратами — сульфадіазином перорально чи внутрішньовенно у дозах 4-8 г на день за 4 прийоми та піриметаміном, починаючи з дози 200 мг на день, потім — 50-70 мг на день перорально. Обидва препарати досить токсичні для людини і викликають побічні ефекти: пригнічення гемопоезу, лейкопенію, гарячку, висипку, можлива нефротоксичність. Допускається комбінація кліндаміцину 2 400-3 600 мг на день і піриметаміну 75 мг на день. Терапію обов'язково доповнюють лейковорином по 5-15-50 мг на добу, застосовують дексаметазон за схемою. При будь-якій схемі лікування токсоплазмозного енцефаліту симптоми покращання з'являються на 8-10-й день, але лікування повинно продовжуватись протягом 6-9 тиж, а наступним є профілактика рецидивів. Для лікування токсоплазмозного енцефаліту почали застосовувати нові макроліди (рокситроміцин, азитроміцин, кларитроміцин) Специфічна профілактика СНІДу на сьогодні не розроблена, хоча вивчення експериментальної вакцини вченими США продовжується.

Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 859 | Нарушение авторских прав