АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Основні етапи розвитку інфектології. Науковий внесок вітчизняних та іноземних вчених у вивчення інфекційних хвороб

Історія української медицини та її складової частини - клініки інфекційних хвороб сягає у глибину віків. З XI сторіччя дійшли до нас письмові свідчення про ченця Агапіна Печерського - знаменитого лікаря Київської Русі, який молитвою, зіллям і харчуванням лікував різних хворих, у тому числі інфекційних. Інший чернець Києво-Печерського Монастиря Алімпій рятував хворих від “вогневиці, малярії і пропасниці”, користуючись фарбами, якими писав образи.

Цінні клінічні спостереження за чумою у другій половині XIX сторіччя належать Данилу Самійловичу Самойловичу. Згодом Данило Кирилович Заболотний досконало описав чумні бубони, пневмонію, загальні прояви чуми, поділився досвідом лікарської допомоги таким хворим, дав об'єктивну оцінку серотерапії.

Біля колиски кафедри інфекційних хвороб Національного медичного університету стояв акад. Феофіл Гаврилович Яновський, котрий займає одне з почесних місць серед вчених, що досягли всесвітнього визнання. Він опублікував низку праць, присвячених бактеріологічному дослідженню черевного тифу та інших заразних хвороб, постійно консультував хворих у висипнотифозній лікарні в роки громадянської війни. Написав загальновідомий підручник з туберкульозу.

У 30-ті роки в Харкові був заснований Інститут удосконалення лікарів. Кафедру інфекційних хвороб очолив відомий учений Ілля Рафаїлович Брауде. Основні зусилля співробітників були спрямовані на підвищення кваліфікації сільських лікарів з інфекційних хвороб, спеціалізацію та удосконалення інфекціоністів. Проф. І.P. Брауде та його помічники розробили перші навчальні плани і програми занять з лікарями, організували виїздні цикли. Цей вчений написав керівництво з диференційної діагностики інфекційних хвороб, він перший звернув увагу на симптом покашлювання (бронхіту) при черевному тифі.

До найстаріших наукових центрів безперечно належить древній Львів. Тут з кінця минулого сторіччя клінікою заразних хвороб завідував відомий лікар Вінцентій Арнольд, який одночасно з 1894 p. вів доцентський курс інфекційних хвороб на медичному факультеті Львівського університету.

В післявоєнні роки в Києві був відкритий Науково-дослідний інститут інфекційних хвороб, який згодом увійшов до складу Інституту епідеміології та інфекційних хвороб імені Л.В. Громашевського. Серед відомих клініцистів, які працювали в цьому інституті, слід згадати його директора проф. Івана Лук'яновича Богданова. Проведено цінні дослідження скарлатини, дифтерії, внутрішньолікарняних інфекцій, клінічних варіантів ешерихіозів, перебігу сальмонельозу залежно від серотипу збудника, ролі алергії в патогенезі та клініці інфекційних хвороб. Було розроблено та впроваджено раціональні схеми терапії.

Серед еліти галузі чільне місце посіли професори М.Б. Станішевська, I.I. Левіт, A.I. Трипольська, B.I. Бичкова з Дніпропетровська, С.Є. Карюк, Л.0. Яценко, М.М. Лисковцев, Т.Т. Чорна з Харкова, Г.І. Хоменко, І.К. Мітченко з Києва, Р.П. Макось і Т.М. Зубик з Івано-Франківська, М.Ф. Ростапшов, І.М. Гнутов, В.Т. Шугайло із Запоріжжя, а також доценти Н.Г. Гуркут-Стьопіна з Одеси, М.К. Данилов із Запоріжжя, Є.Г. Попкова із Дніпропетровська, Ф.Ф. Юрчак із Вінниці, В.П. Осипов із Тернополя, практичні лікарі.

Великий внесок у вчення про інфекційні хвороби зробили уславлені корифеї – минулого і сучасні вчені: Л.Пастер, Р.Кох, Д.Самойлович, І.Мечников, О.Безрука, Лістер, Нікон, Целковський, Гобричевський, Заболотний, Здродовський, Соколов, Боткін, Івановський, Бунін, Носов, зокрема в Україні – Сомайлович, Мінге, Мочитковський, Монастирський, Сенпі, Стеоринський, Стонішевська, Зюков, Брауде, Коровицька.

Найдавнішим доказом наявності інфекційної хвороби у людини є ознаки остеомієліту, що їх виявлено у залишків пітекантропа, який жив понад 2 мільярдів років тому.

Емпіричній медицині багато тисяч років. Давньогрецький лікар, реформатор, античної медицини Гіппократ, давньоримський лікар Цельс, вчений філософ лікар Авіценка, описали багато інфекційних хвороб, запропонували методи лікування і захисту від них, проте природа хвороб залишалась невідомою. Давньогрецький філософ-матеріаліст визнаний лікар Демократ висловлював думку, що “хвороби спричиняються крихітними організмами, які проникають у тіло людини й тварини і споживають їхню кров”. Перший збудник інфекційної хвороби був виділений у чистій культурі німецьким мікробіологом Кохом у 1876р. і з цього часу почався бурхливий розвиток мікробіології та інфектології. До початку ХХ ст. були описані збудники більшості інфекційних хвороб, що існували у світі на той час. По поширеність інфекційних хвороб і їх роль у житті людини свідчить той факт, що й зараз ще щороку від них страждає 1/3 населення земної кулі. Людстві загрожують близько тисячі різних збудників – бактерій, вірусів, грибів, рикетсій, найпростіших, гельмінтів. Включно важливі практичні значення мала робота англійського вченого Едуарду Дженнера (1749-1823 рр). Він розробив високоефективний метод прививок проти натуральної віспи.

Лікар-епідеміолог Д.С. Самойлович (1744-1805) доказав заразність чуми при близькому контакті з хворим чумою і розробив способи дезинфекції при цьому захворюванні.

Лише в 40-50-х роках ХІХ ст. були вперше відкриті потогенним для людини мікробів.

Велике відкриття французького вченого Луї Пастера (1822-1895 рр) доказав роль мікроорганізмів у процесах бродіння і гниття, в розвитку інфекційних хворіб.

Також значний вклад в цю науку зробив Л.Пастер. В своїх роботах він обяснив походження інфекційних хворіб людини, вони виявились експериментальною основою асептики і антисептики, які були блискавично відпрацьовані у хірургії Н.І.Пироговим, Лістером, а також багатьома ін. Важливим відкриттям виявилось відкриття одержання вакцини для прививок проти інфекційних захворювань. Це були прививши проти сибірської язви і сказу.

В другій половині ХІХ століття були відкрити такі інфекційні хвороби, якповоротний тиф, сибірська язва, черевний тиф, туберкульоз, чуму і ін.

Роботи видатного німецького мікробіолога Р.Коха не тільки охарактеризували морфологічні ознаки збудника холери і сибірської язви, але й дали початок вивчення методів окраски бактерій різними барвниками.

Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 1333 | Нарушение авторских прав