АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Лабораторна діагностика порушень вмісту трансферину

Для діагностики порушень обміну заліза в клініко-біологічній практиці прийнято використовувати такі тести як рівень сироваткового заліза, показник загальної та латентної залізо­зв'язуючої здатності сироватки крові, відсоток сатурації трансферина залізом, вміст трансферина та феритина у сироватці крові Співвідношення показника вмісту заліза у сироватці та загальної залізозв'язуючої здатності сироватки крові характеризує наси­чення трансферину залізом(норма 16 - 50%). При залізодефі­цитній анемії даний показник зменшується. Вміст трансфе­рина у сироватці крові здорових осіб складає 2 - 4 г/л, або 23 - 45 мкмоль/л, показник збільшується при залізодефіцитній анемії. Насичення трансферина залізом можна вираховувати і за такою методикою:

- Насичення трансфеина залізом(%) = вміст заліза у сироватці (мкг/дл) поділений на множення вмісту трансферина у сироватці крові (мг/дл) на коефіцієнт 1,41 та множення на 100%.

Існують певні співвідношення між вмістом трансферина у сироватці крові та показником загальної залізозв'язуючої здатності сироватки крові. Наводимо деякі формули для здійснення розрахунків:

- вміст трансферина у сироватці крові (мкмоль/л) помножений на 2 = загальна залізозв'язуюча здатність сироватки крові (мкмоль/л);

- вміст трансферинау сироватці крові (мг/дл) помножений на 1,25 = загальна залізозв'язуюча здатність сироватки крові (мкг/дл);

- вміст трансферинау сироватці крові (мг/дл) помножений на суму від поділу 2 множене на 56000 та ділене на 88000 = загальна залізозв'язуюча здатність сироватки крові (мкг/дл).

Останнім часом, з впровадженням імунохімічних методів до­слідження, визначають і рівень трансферина. Визначення типів трансферина, в основному, проводиться за допомогою електро­форезу в горизонтальному крохмальному гелі з використанням переривчастої буферної системи. Розмежування групових ком­понентів сироваткового трансферина проводять методом електро­форезу в поліакриламідному гелі та гелі агарози. Остання методика дозволяє одночасно в одному гелевому блоці визначати типи трансферина і групові компоненти комплементарної системи СЗ комплемента. На підставі цієї методики було ус­тановлено гетерогенність сироваткового трансферина і зроблена номенклатура його генетичне детермінованих варіантів. Засто­сування методу ізоелектричного фокусування в поліакрила­мідному гелі, гелі агарози дозволяє визначати підтипи транс­ферина.

Для ідентифікації рецепторів трансферину на поверхні клітин застосовують наступні методи: виявлення мічених флюоресцином антитіл до трансферину на поверхні клітин після обробки клітин; зв'язування міченого радіоактивними ізотопами трансферину, радіоімунний аналіз з застосуванням моноклональних антитіл проти CD71. Імунофлюоресцентні методи мають ту перевагу, що дають можливість в суспензії (суміші) клітин виявити клітини, що здатні зв'язувати трансферин. Недоліком цих методів є неможливість кількісної оцінки рецепторів. До­слідження зв'язування міченого радіоізотопами трансферина дозволяє отримувати кількісні параметри рецепторів трансфе­рина. Переваги обох названих методів поєднує у собі радіоімунний аналіз із використанням моноклональних антитіл анти-СD71. Але при його застосуванні теж слід пам'ятати, що існує пул рецепторів трансферина, не представлений на поверхні клітин. Сучасна наука дозволяє здійснювати структурний, аміно­кислотний, вуглеводний аналіз як трансферина так і очищених рецепторів трансферина, вивчати їх функціональні властивості, проводити генетичні дослідження.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 507 | Нарушение авторских прав