II. Навчальні цілі

Найбільш вірогідною вважають вірусну природу інфекційного мононуклеозу. В етіології основну роль відіграє вірус Епштейна - Барра, що належить до ДНК-вмісних лімфопроліферативних вірусів. Вірус Епштейна - Барра виявляють не лише при інфекційному мононуклеозі, а при інших хворобах - лімфомі Беркітта, карциномі носоглотки, лімфогранульоматозі. Антитіла проти цього вірусу виявляються також у крові хворих на системний червоний вовчак, саркоїдоз.

Епідеміологія:

Джерелом інфекції при інфекційному мононуклеозі є хворі і вірусоносії. Збудник міститься у секреті порожнини рота і виділяється зі слиною. Механізм передачі - переважно повітряно-краплинний. Не заперечується можливість контактного, аліментарного і транс фузійного шляхів передачі інфекції. Реєструється інфекційний мононуклеоз переважно у дітей (2-10 років) і молодих людей. Захворюваність має спорадичний характер. Епідемічні спалахи виникають рідко. Сезонність не визначена, але більшість випадків хвороби припадає на холодну пору року. Імунітет після перенесеної хвороби стійкий, про що свідчить відсутність повторних випадків захворювання.

Мед. сестринський процес при інфекційному мононуклеозі:

1). Обстеження пацієнта:

Скарги:

Початок гострий, підвищена температура тіла до 38-39°С, головний біль, нежить, біль у горлі, пітливість, збільшення лімфатичних вузлів, млявість, зниження апетиту, біль у м’язах, сухий кашель.

Анамнез:

Необхідно з’ясувати наявність контакту з хворим на інфекційну хворобу або її носієм протягом останніх 6-30діб. Передача збудника відбувається частіше повітряно-краплинним шляхом, але можливі контактний та аліментарний шляхи передачі. Переважно хворіють молоді люди до 35 років. Контагіозність невелика. Захворювання зустрічається частіше в холодну пору року.

2). Визначення дійсних проблем пацієнта:

• Лімфаденопатія (шийні, пахвові, та пахвинні лімфатичні вузли)

• Гострий тонзиліт

• Гепатолієнальний синдром

3). Встановлення мед. сестринського діагнозу:

Опорними симптомами клінічної діагностики інфекційного мононуклеозу є гарячка, гострий тонзиліт, полі аденіт, гепатоспленомегалія, лімфоцитом, моноцитоз і наявність у крові атипових мононуклеарів. У сумнівних

випадках застосовують серологічні дослідження, якими є різні модифікації гетеро гемаглютинації.

4) Планування мед. сестринського втручання, їхня реалізація:

1. Проводиться симптоматичне, десенсибілізуюче, загальнозміцнююче лікування.

2. Антибіотики застосовують лише тоді, коли гарячка триває більше 7

днів, прояви ангіни різко виражені і супроводжуються значним

збільшенням тонзилярних лімфатичних вузлів.

3. Для лікування хворих на тяжкі форми застосовують глікокортикостероїди.

4. Проводиться дезинтоксикація.

5. В усіх випадках проводиться полоскання горла розчинами риванолу, йодинолу, фурациліну та іншими антисептиками

5). Оцінювання втручань:

Хвороба закінчується видужанням. Дуже рідко спостерігається летальний кінець.

Профілактика:

Специфічна профілактика інфекційного мононуклеозу відсутня. Хворих госпіталізують за клінічними показаннями. Карантин не встановлюється. Дезинфекційних заходів у вогнищі інфекції не проводять.

Рекомендована література:

«Інфекційні хвороби» за редакцією академіка М.Б.Тітова, Київ «Вища школа» 1995р., стор. 290-296

«Клінічне медсестринство в інфекційних хворобах» за редакцією професора B.C. Тарасюка, Київ «Медицина» 2006р., стор. 67-70.