 |
|
АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология |
Групи : 211 -213
Кількість навчальних годин: 2 години
Актуалізація теми: Сказ залишається актуальною проблемою для більшості країн світу, де є його природні осередки. За даними ВОЗ, щорічно від сказу на земній кулі гине біля 50 тис. людей; мільйони тварин, близько 1 мільйон людей щорічно щепляться проти цієї хвороби, визначає ще й неабияку соціальну значущість сказу. В Україні за останнє десятиліття рівень захворюваності знизився, щорічно реєструється 2-3 випадки сказу у людей. Навчальні цілі: Студент повинен знати: • визначення, етіологію, епідеміологію сказу; • медсестринський процес при сказі: 1 етап. Обстеження пацієнта (сбір скарг, анамнез хвороби, життя, епід. анамнез) 2 етап. Визначення дійсних проблем(судоми, порушення акту ковтання, дихання, затримка сечовипускання) 3 етап. Планування м/с втручань (лаб. діагностика, спостереження, догляд) 4 етап. Реалізація плану м/с втручань; виконання лікарських призначень. 5 етап. Оцінка результатів м/с втручань • принципи профілактики (неспецифічна та специфічна). III. Матеріал позааудитороної самостійної роботи. Етіологія. Збудник сказу - нейротропний РНК- вірус. Він розмножується та накопичується у клітинах мозку, а також слинних і слізних залоз. Вірус сказу, що циркулює у природі, одержав вуличного, або дикого. Л. Пастер встановив, що такий вірус після тривалих пасажів через мозок кроля втрачає патогенні властивості, однак зберігає антигені. Такі штами вірусу називають фіксованими. Саме з них виготовляють рабічні вакцини. Вірус сказу добре зберігається при низький температурі, однак чутливий до нагрівання (температура +50 °С і вища для нього згубна). Інактивується при висушуванні, під дією прямого сонячного світла, кисню. Звичайні дезінфекційні засоби швидко убивають вірус. Джерело збудника. Основним джерело є дикі й свійські тварини, головним чином хижаки з родини собачих і котячих: лисиці, вовки, кішки, собаки, а також, зрідка, кажани.
Хвора на сказ тварина виділяє величезну кількість вірусів зі слиною. Заразною вона є з останніх днів інкубаційного періоду і протягом усього захворювання аж до загибелі. У слині хворої людини також містяться віруси, однак епідеміологічного значення це не має, бо заражень від людини практично не буває. Механізм і шляхи передачі. Єдиний механізм передачі сказу - контрактно-рановий. Він реалізується через укус скаженої тварини або ослизнення нею ушкодженої ділянки шкіри, якщо вірус, що є у слині, потрапляє в рану. У період збудження хвора тварина нападає на усіх, хто трапляється їй на шляху, ковтає неїстівні предмети, відмовляється від води. Вона у великій кількості виділяє пінисту слину, що сприяє інфікуванню. Іноді у собак буває тихий (паралітичний) сказ. Тварина не є агресивною, не їсть і не п'є. З часом у неї з’являються паралічні й рясне слиновиділення. Це призводить до того, що сказ не діагностують, і догляд за твариною несе величезну небезпеку. Прояви епідемічного процесу. Природні осередки сказу підтримуються за рахунок диких тварин. Свійські, а також бродячі тварини, які живуть поряд з людьми, втягуються в епізоотію випадково. Поширення сказу на людей залежить від ряду соціальних чинників: санітарної очистки території від бродячих собак і котів, регламентації собаківництва, рівня організації рабічних щеплень. Недостатній об'єм таких заходів, а також сусідство з природними осередками зумовлюють те, що на сказ захворюють переважно мешканці сіл. Зараження частіше виникають у літньо-осінню пору, коли люди тривалий час перебувають поза житлом, а легкий одяг не захищає в разі нападу скаженої тварини. У 75% випадків захворюють чоловіки. Основні напрямки епідеміологічного обстеження. Санепідемстанція разом з ветеринарним спеціалістом організовує епідеміологічне обстеження осередку, щоб виявити джерело збудника (хвору тварину). При цьому збирають додаткові дані про підозрювану тварину (з’ясовують, дика вона чи свійська, зникла чи є у господаря, за яких умов відбувся контакт з потерпілою людиною тощо). Необхідно виявити усіх осіб, котрі контактували з нею, для проведення їм специфічної профілактики. Підтвердити діагноз сказу в більшості випадків вдається після смерті тварини чи людини. Найбільш чутливою для експрес-діагностики є реакція імунофлюоресценції, яка дає змогу виявити антиген вірусу у відбитках мозку і слинних залозах, а при життєво - у відбитках рогівки. У гісто логічних зрізах головного мозку вдається знайти тільця Бабега- Негрі, специфічні для сказу. Протиепідемічні заходи передусім спрямовані на нейтралізацію джерела збудника серед тварин. Найважливішим є контроль за утриманням домашніх собак і котів (домашніх собак обов’язково реєструють і щорічно щеплять проти сказу). Бродячих тварин слід відловлювати. У природних осередках мисливські господарства регулюють чисельність диких тварин (особливо вовків і лисиць). Тварину, що завдала ушкоджень людині, стараються відловити, оглянути і за відсутності ознак сказу карантину вати у ветеринарному закладі. Якщо ж така тварина загинула, то її труп направляють на обстеження у ветеринарну лабораторію в опечатаній металевій коробці. Хвору людину ізолюють в окрему палату з клінічних міркувань. До заходів спрямованих на другу ланку епідемічного процесу, належать наступні. Медичний персонал повинен працювати в захисному одязі, щоб захиститись від попадання слини хворого на шкіру і слизові. Здійснюють поточну дезинфекцію, а після смерті хворого - заключну. За окремими показаннями необхідно вдаватися до вироблення несприйнятливості людей. З цією метою використовують пасивну імунізацію антирабічним гамаглобуліном та (або) щеплення антирабічною ін активованою вакциною У профілактиці сказу велике значення має санітарно-освітня робота, спрямована на формування розуміння населенням важливості правильного утримання домашніх тварин і якомога раннього звертання за щепленням в разі укусів тварин. Специфічна профілактика. У запобіганні захворювань людей вирішальне значення має активна і пасивна імунізація осіб, які були покусані, обслинені чи подряпані скаженими, підозрілими на сказ і невідомими тваринами. Такі особи звертаються у травматологічні пункти, де їм надають першу допомогу: ретельно промивають рану 20% мильним розчином, її краї обробляють настойкою йоду, накладають пов’язку. Тут заповнюють «Карту звернення за антирабічною допомогою» (форма № 045/о) і надсилають повідомлення в санепідемстанцію.
Активну імунізацію (вакцинацію) здійснюють за життєвими показаннями. Та обставина, що тварина у момент укусу не мала видимих ознак сказу, ще не виключає можливості зараження. Її треба утримувати під спостереженням протягом 10 днів. Відсутність захворювання протягом цього періоду виключає можливість сказу і дає змогу скоротити курс щеплення людині, яка постраждала. Небезпечні укуси (у пучки пальців, обличчя, голову) чи значні і глибокі рани є показанням для пасивної імунізації (додаткового введення антирабічного гамаглобуліну), яка здійснюється одночасно з вакцинацією. За таких умов здовжується інкубаційний період і завдяки цьому встигає виробитися активний імунітет, який стає ефективним лише через 2 тижні після закінчення курсу вакцинації. Вакцину вводять у стаціонарних умовах у ділянку живота підшкірно, антирабічний гамаглобулін - внутрішньом’язово за Безредком. Профілактичну імунізацію проти сказу проводять особам, які професійно пов’язані з ризиком зараження (гицлі, мисливці, працівники ветеринарних станцій тощо) У період щеплень і протягом 6 міс. після їхнього закінчення не можна вживати алкоголь, здійснювати інші щеплення, застосувати гормони, імунодепресанти. Вакциновані особи протягом 1 року не можуть бути донорами. У деяких країнах Європи і Північної Америки диким тваринам згодовують корм з оральною рабічною вакциною. Таким чином забезпечується створення несприйнятливості серед тварин, що є передумовою для припинення епідемічного процесу. Рекомендована література: «Інфекційні хвороби» за редакцією академіка М.Б. Тітова. Київ «Вища школа» 1995 рік, стор. 498-504 М.Б. Шегедин, В.В.Кравців, С.В.Барчук «Медсестринство при інфекційних хворобах» (атлас). Дрогобич «Відродження», 2005 р., стор. 56-58 М.А.Андрійчин, В.С.Копга «Епідеміологія», Тернопіль «Укрмедкнига» 2000р., стор. 289-924.
Міністерство охорони здоров’я України Горлівський медичний коледж Циклова комісія педіатричних дисциплін
Дата добавления: 2015-05-19 | Просмотры: 1358 | Нарушение авторских прав |