АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ЗАГАЛЬНІ МЕХАНІЗМИ АЛЕРГІЧНИХ РЕАКЦІЙ

Під алергією розуміють стан зміненої реактивності організму у вигляді підвищеної його чутливості до повторних дій яких-небудь речовин або до компонентів власних тканин. У основі алергії лежить імунна відповідь, що протікає з пошкодженням тканин. Алергію ще називають реакцією гіперчутливості. У алергічній реакції беруть участь антигени, алергени і антитіла.

Антигени високомолекулярні з'єднання, здатні специфічно стимулювати імунокомпетентні лімфоїдні клітини і запускати імунну відповідь. Антигени бувають білкової (бактерійної, вірусної, гельмінтозної, тканинної і ін.) природи, хімічного (гептенового) походження (полісахариди, лікарські препарати і ін.). Тип і сила виникаючої імунної відповіді залежать від природи антигену. Білкові антигени здатні викликати як гуморальну, так і клітинно-опосередковану імунну відповідь. Полісахариди і ліпіди викликають клітинний тип імунної відповіді без органічної по головному комплексу гістовмістимості стимуляції Т-клітин. Утворення антитіл у відповідь на дію полісахаридів і ліпідів є типовим видом імунної відповіді, незалежної від Т-клітин, і характеризується утворенням переважно IgМ-антител.

Антигени, здатні викликати сенсибілізацію і подальшу анафілактичну реакцію, відносять до тимусзалежних алергенів.

Алергенами є антигени, здатні сенсибілізувати організм і викликати алергію. Алергенами можуть бути і діагностичні препарати, що виготовляються з екзогенних алергенів, зазвичай не викликаючих алергічних реакцій. За походженням алергени мають бактеріальну, побутову, вірусну, гельмінтозну, протозойну, мікозну, лікарську, кормову, пилкову(полінози) і іншої природи.

Виділяють групу аутоалергенів — алергенів, які утворюються в самому організмі і грають ключову роль в розвитку аутоімунних, аутоалергічних хвороб.

Антитіла — це глобуліни сироватки крові, що утворилися у відповідь на попадання в організм різних антигенів (що належать бактеріям, вірусам, білковим токсинам і ін.) і специфічно взаємодіють з цими антигенами. По своєму походженню і біологічній дії виділяють наступні антитіла: алергічні антитіла, що утворилися при попаданні в організм алергену і беруть участь в розвитку алергічних реакцій (IgЕ, IgС, IgМ); анафілактогенні, анафілаксії, що беруть участь в розвитку; антилейкоцитарні (направлені проти антигенів лейкоцитів); антилімфоцитарні (направлені проти антигенів лімфоцитів); антиеритроцитарні (проти антигенів еритроцитів); атопічні антитіла-реагіни — алергічні антитіла (головним чином IgЕ), здатні фіксуватися на деяких клітинах і брати участь в розвитку атопії і анафілаксії; аутрантитіла (аутоімунні антитіла) — антитіла, що утворюються до аутоантигенів.

З численних видів антитіл виділяють цитотоксичні антитіла — антитіла проти поверхнево розташованих клітинних антигенів, здатні у присутності комплементу викликати необоротні пошкодження мембрани цитоплазми клітин-мішеней. Велике значення в алергічних реакціях мають цитотропні антитіла — антитіла, здатні сенсибілізувати тканині і викликати анафілаксію. Цитотропні антитіла частіше є гомоцитотропними, тобто здатними сенсибілізувати тканині того ж самого виду тварини, від якої вони отримані. Гомоцитотропні антитіла складаються з двох популяцій антитіл: IgЕ-антитіл і IgС. IgЕ-антитіла володіють здатністю міцно фіксуватися в тканинах і на клітинах, забезпечуючи їх тривалу сенсибілізацію. Гомоцитотропні антитіла підкласів IgС здатні короткочасно сенсибілізувати шкіру, тоді як IgЕ-антитела міцно фіксуються і поволі віддаляються з тканини (до 4 тижнів). Пасивна сенсибілізація IgЕ-антитілами досягає максимуму через 24...72ч після введення антитіл в тканині.

Алергічна реакція — загальна назва клінічних проявів підвищеної чутливості організму до алергену. У основі алергічної реакції лежить імунна відповідь — звільнення внутрішнього середовища організму від продуктів чужорідної генетичної інформації, що позначаються як антигени. У імунній відповіді ключова роль належить лімфоцитам. Вони беруть участь в розпізнаванні антигену, видаленні антигену з організму, запам'ятовуванні контакту з антигеном. Продукція лімфоцитів здійснюється в центральних органах імунітету — кістковому мозку і тимусі. В процесі гемопоезу частина клітby-попередників мігрує з кісткового мозку в тимус, де диференціюється в Т-лімфоцити. Клітини-попередники, що залишилися в кістковому мозку, диференціюються у В-лімфоцити. Селезінка, лімфатичні вузли, лімфоїдна тканина мигдалин, пейєрові бляшки (периферичні лімфоїдні органи) отримують мігруючі клітини, здатні до диференціації під дією антигену. Так, В-клітини диференціюються в плазмоцити, що секретують імуноглобуліни у відповідь на чужорідні антигени. Т-лімфоцити підрозділяються на цитотоксичні Т-лімфоцити або Т-кіллери і Т-хелпери. Т-хелпери сприяють розвитку клітинної відповіді, стимулюють гормональну ланку імунітету, зростання і функціональну активність еозинофілів і тучних клітин.

Організм, тканини і клітини, здатні реагувати реакціями гіперчутливості, прийнято називати сенсибілізованими, тобто що мають підготовчу чутливість до даного агента. Оскільки в основі алергічної реакції лежить імунологічний механізм, то ця реакція відрізняється високою специфічністю. Такий сенсибілізований організм реагує у відповідь реакцією виключно лише на ті антигенні структури (детермінанти), які були використані для сенсибілізації (імунізації), або ж на споріднені структури.

Залежно від тимчасового інтервалу між моментом контакту сенсибілізованого організму з антигеном і виникненням видимих (клінічних) проявів алергічної реакції всі реакції гіперчутливості ділять на три групи: негайні, пізні і сповільнені. Негайні реакції виникають через декілька хвилин (або раніше) після контакту з антигеном. Пізні — через декілька годин, а сповільнені — через 2...3 доби. В даний час в медицині використовують іншу класифікацію реакцій гіперчутливості, об'єднуючих чотири типи.

Реакція I типу (анафілактична, IgЕ-залежна) характеризується реакцією негайного типу, що виникає через декілька хвилин (або раніше) після контакту з антигеном. Антиген вступає у взаємодію з фіксованими на тучних клітинах або базофілах гомоцитотропними антитілами, що призводить до активації клітин і секреції з них медіаторів алергії. Наприклад, алергічна бронхіальна астма (у кішок), алергічний риніт, кровоплямиста хвороба, кропив'янка, анафілактичний шок.

Реакцію II типу називають цитотоксичною, або цитолітичною, антитілозалежною. При цьому виді реакції антитіла взаємодіють з природними антигенами клітинних поверхонь або ж з антигенами, повторно сенсибілізованими на клітинній поверхні. Лізис клітин виникає внаслідок активації комплексом, що утворився, антиген — антитіло системи комплементу (несумісність групи крові).

Гіперчутливість III типу характеризується утворенням імунних комплексів, коли розчинні антигени взаємодіють з антитілами не на клітинних поверхнях, а в рідинних системах. Утворення імунних комплексів веде до активації комплементу і до агресії тромбоцитів, наприклад сироваткова хвороба. Гіперчутливість IV типу — клітинно-опосередкована (сповільнена або туберкулінова) реакція. У основі лежить взаємодія Т-лімфоцитів, що несуть на своїй поверхні специфічні рецептори, — сенсибілізовані Т-лімфоцити. Сенсибілізовані Т-лімфоцити вивільняють лимфокіни, з якими і пов'язана гіперчутливість. До реакцій IV типу належать алергія, що формується при деяких інфекційних захворюваннях, реакція відторгнення трансплантанта і аутоімунні ураження. У всіх цих реакціях представлено три головні стадії: імунологічна, патохімічна (освіта і вивільнення з тих або інших активованих клітин — медіаторів алергічних реакцій) і патофізіологічна (дія цих медіаторів на різні периферичні тканини і клітини і розвиток клінічних проявів гіперчутливості — алергії) [1].

Реактивність — властивість тваринного організму реагувати певним чином на дію яких-небудь чинників навколишнього середовища. При діагностиці, лікуванні і профілактиці алергічних хвороб враховують видову, вікову, імунологічну, індивідуальну реактивність.

Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 665 | Нарушение авторских прав