АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Червоний вовчак (аутоіммунний дерматоз)

Червоний вовчак виявляється в декількох клінічних формах, з яких основними є дискоїдна, або шкіряна, і системний червоний вовчак. Дискоїдний червоний вовчак ще називають диссемінованим еритемний вовчаком (ДЕВ).

Дискоїдний вовчак — це хронічне аутоіммунне шкірне захворювання (дерматоз). На цю форму вовчаку хворіють переважно німецькі вівчарки, бельгійські вівчарки, коллі, британський еспаньйол, пойнтер, сибірська їздова лайка, шотландська вівчарка. Рідше хворюють кішки і інші види тварин.

Системний червоний вовчак (СЧВ) виявляється в гострій, підгострій і хронічній формах. На вовчак переважно хворіють тварини в країнах з вологим морським кліматом і холодними вітрами.

Етіологія. Причини вовчака недостатньо вивчені. Появу дискоїдного червоного вовчаку пов'язують із стрептококовою, стафілококовою інфекцією шкіри, вірусною етіологією. Причини системного червоного вовчаку не ясні. Певне значення надається генетичному чиннику. Про роль генетичних чинників свідчить велика поширеність захворювання серед німецьких вівчарок (у людей серед кровних родичів).

До сприяючих етіологічних чинників вовчаків відносять нейроендокринні порушення, дію ультразвукового випромінювання, стреси, застосування антибіотиків, сульфаниламідів, вакцин і сироваток, вірусні і бактерійні інфекції. Наявність специфічних вірусів, що викликають червоний вовчак, не доведена.

Патогенез. Патогенетичні механізми розвитку патології загальні для аутоіммунних процесів. Провідну роль грає утворення циркулюючих антитіл і імунних комплексів антиген-антитіло. Центральною ланкою патогенезу вважають придушення клітинного імунітету, дисбаланс Т- і В-лімфоцитів. Передбачається первинне порушення функції Т-супресорів з дисфункцією В-лімфоцитів, що призводять до вироблення В-лімфоцитами різноманітних антитіл як проти власних, так і екзогенних антигенів. Виникаючі імунні комплекси циркулюють в крові і відкладаються на субендотелії судин шкіри і інших органів, розвивається запалення. У місцях локалізації імунних комплексів виявляють активні васкуліти, інфільтрацію тканин нейтрофілами. Спостерігається проліферація ендотелію.

Симптоми. Для еритемного дискоїдного вовчаку у собак характерні симетричні ураження шкіри лицьової частини голови (ніс, кінчик носа, периокулярная область) з депігментацією (кінчик носа, ніздрі) у вигляді ерітеми, шкірної ерозії, кірок, лусочок і виразок. Можливі ураження шкіри в області вушних раковин, переддір’я ротової порожнини, мошонки, препуція, піхви. Але в цих місцях ураження не реагують на інсоляцію.

Схожа картина спостерігається у кішок: кірки, виразки, папули; пустули, везикули переважно на морді, вухах, шиї. У коней спостерігають уаження у вигляді алопеції, лусочок, кірок, іноді гіперпігментацію на морді, вухах, загривку. Ознаки ураження шкіри яскравіше виявляються при інтенсивній інсоляції. При системному червоному вовчаку на відміну від дискоїдного ерітемного вовчаку уражується не тільки шкіра, але і інші органи, проте місця і характер ураження шкіри схожі. У собак уражується ніс, очі, вуха, ділянки з тонкою шкірою і із слабким волосяним покривом (вентральна частина черевної стінки, пах), дорсальна область п'ясткового і зап'ястного суглобів. Ділянки алопеції мають локалізований або дифузний характер. На шкірі наявність кірочок і виразок. Ураження слизової оболонки в преддвр’ї ротової порожнини з виразками в ділянці щік, ясен, язика. Для системного червоного вовчаку характерні гіпертермія, поліартрит, ураження нирок і інших органів, а також кахексія. При поліартриті відзначають деформацію суглобів, кульгавість, хворобливість при русі, відмова від стрибків, підйому по сходах. Про ураження нирок свідчить різко виражена протеїнурія.

Лабораторно в крові виявляють лейкопенію (менш 5000/мкл), лімфоцитопенію (менше 20 %), збільшення СОЕ, помірну анемію, тромбоцитопенію (менше 100 000/мкл). У сироватці крові знаходять антинуклеарні антитіла, антитіла до ДНК, антигістамінні антитіла, підвищення рівня IgС, IgМ.

Діагноз. Заснований на наявності характерних клінічних ознак і лабораторних показниках: збільшення СОЕ, тенденція до лейкоцитопенії, збільшення кількості γ-, α-глобулінів і фібриногену, наявність IgЕ-клетин, підвищення циркулюючих в крові імунних комплексів, зниження рівня комплементу. Наявність в крові антитіл до нативної (двухланцюгової) ДНК, до рибонуклеотидів.

Диференціювати дискоїдний і системний (диссемінований) вовчак складно. Діагностичними критеріями системного червоного вовчаку можуть бути показники, запропоновані американським коледжем ревматології, адаптовані до діагностики хвороби у собак: еритема в місцях тонких і слабо захищених шерстю ділянок шкіри; посилення шкірних уражень, особливо при дискоїдному червоному вовчаку, залежно від часу перебування на сонці; виразки ротової порожнини, артрит, порушення функції нирок, гематологічні зміни, імунологічні порушення, наявність в крові антинуклеарних антитіл.

Системний червоний вовчак характеризується наступними ознаками:

клінічні: ураження з ознаками, що зачіпають багато тканин і органи-суглоби (ревматоїдний поліартрит), нирки (гломерулонефрит), шкіру (еритематозний шкірно-слизовий дерматит і фотосенсибілізація), клітини крові (гемолітична анемія і тромбоцитопенія);

лабораторні дані: наявність антинуклеарних антитіл, відповідальних за формування циркулюючих комплексів, які згодом відкладаються в різних тканинах; присутність в крові антинуклеарних антитіл в титрі, що перевищує 1: 256 в 100 % випадків, циркулюючих імунних комплексів в 75 % випадків, антигістамінних антитіл в 65 % випадків, антитіла проти IgС (ревматоїдний чинник) в 20 % випадків.

Основними критеріями діагнозу дискоїдного вовчаку є ураження шкіри (депігментація, еритеми, ерозії, виразки, кірки, лусочки), а також наявність в крові антинуклеарних антитіл (у кішок, рідше у собак).

Вовчаки слід диференціювати від захворювань, що протікають з ураженням шкіри: від лейшманіозу, демадекоза, дерматомікозу, кропив'янки, екземи, атопічного дерматиту, синдрому Кушинга і ін.

Лікування. Препаратами при лікуванні системного червоного і дискоїдного червоного вовчаку є глюкокортикоїди. Початкова доза підбирається індивідуально. Преднізолон в первинній дозі 1...2 міліграм/кг на добу всередину; потім дозу знижують впродовж 1...2 міс до повного припинення. У ряді випадків кортикостероїди використовують в мінімальних дозах довічно. Є повідомлення про доцільність поєднаного застосування глюкокортикостероїдів і азатиоприна в дозі 1,5 міліграм/кг 1 раз на добу. Азатіоприн (Імуран) володіє імунодепресивною і частково цитостатичною дією. Препарат призначають всередину частіше в хірургічній практиці за 1...7 доби до операції і після протягом 1...2 міс.

При лікуванні ДКВ у собак і кішок рекомендують використання левомізолу 2...3 міліграм/кг всередину 1 разу на добу протягом 2...3 доби. Далі по стану тварини застосування препарату може бути припинене або продовжене. Добрі результати дає комплексне застосування тетрацикліну і нікотинаміду. Терапевтична доза кожного з цих препаратів 500...250 міліграм для собак масою менше 10 кг з інтервалом 8 год. У випадках, коли це лікування не дає бажаних результатів, вдаються до локального використання кортикостероїдних препаратів. Якщо дана схема лікування виявиться неефективною, призначають перорально кортикостероїди в малих іммуносупрессорних дозах.

У медичній практиці при хронічному системному червоному вовчаку показані соліцилати як основний терапевтичний засіб або ж при домінуванні поліартриту протизапальні нестероїдні препарати (індометацин, ібупрофен і ін.). У комплексній терапії використовуються імунодепресанти — циклофосфан, азотиоприн [16].

Індометацин як протизапальний, антиревматичний засіб може бути призначений всередину: великим тваринам в дозах 0,1...0,15 міліграму/кг, вівцям, свиням— 0,15...0,20 міліграму/кг, собакам і кішкам — 0,2...0,3 міліграм/кг 3 рази на добу після годування.

Ібупрофен надає виражений аналгезуючу, протизапальну і жарознижуючу дію. Призначають всередину: коням в дозах 2,5...3 міліграму/кг, вівцям, свиням — З...3,5 міліграма/кг, собакам і кішкам — 3,5...5 міліграм/кг 3 рази на добу після годівлі.

Циклофосфан (ендоксан, циклофосфамід) — цитостатичний препарат, надає терапевтичну дію при пухлинних процесах. Показаний при ракових захворюваннях, лімфогранулематозі, лімфосаркомі, хронічному лимфолейкозі, гострому лейкозі. Протипоказаний при кахексії, лейкопенії, серцевій недостатності, важких захворюваннях печінки і нирок.

При дискоїдному червоному вовчаку застосовують протималярійні засоби — делагіл, плаквеніл і ін. Делагіл (хінгамін, хлорохін, резохін) — протизапальний, протипротозойний засіб, має пригнічуюючу дію на синтез нуклеїнових кислот, на активність деяких ферментів і імунні процеси. Застосовують всередину в орієнтовній дозі 4 міліграми/кг 2 рази на добу. Протипоказання: порушення функції печінки і нирок, аритмії.

Плаквеніл (ереоквін, гідроксихлорохін) — протималярійний, протиартритний засіб, інгібує синтез нуклеїнових кислот, пригнічує імунологічні процеси. Показаний при червоному вовчаку, ревматоїдному артриті, малярії, лямбліозі, захворюваннях, пов'язаних з підвищеною чутливістю до світла (кропив'янка). Призначають в медицині всередину при червоному вовчаку по 0,4...0,8 г в добу. Протипоказання: вагітність, захворювання печінки, крові, псоріаз.

Ці препарати рекомендується застосовувати у поєднанні з вітамінами групи В, а також А, С, Е, які нормалізують процеси окислювального фосфорилування і активують обмін сполучнотканинних компонентів дерми.

Позитивною лікувальною дією володіє іммунорегулюючий препарат леакадин. Леакадін підвищує цититоксичність клітоин-кілерів і моноцитів, швидко всмоктується з шлунково-кишкового тракту, володіє іммуномодулючу дією. У дерматології застосовують при саркомі і лимфоліпомі шкіри, різних формах еритематоза. Леакадін людині призначають всередину після їжі по 0,1...0,2 г 2 рази на добу протягом 10... 15 діб; при лимфоліпомах шкіри по 0,1 г 5 разів на день протягом 15...20 діб. При необхідності курс лікування повторюють після 3-тижневої перерви. Протипоказаний при лейкопенії, тромбоцитопенії, виразковій хворобі шлунку і дванадцятипалої кишки, гіпертонічній хворобі 2...3-й ступеня, тромбофлебіті у стадії загострення. Застосування леакадину, очевидно, можливо і у ветеринарії.

При всіх формах червоного вовчаку як патогенетична терапія показано застосування остокоферолу ацетату всередину у формі 5%-, 10%- або 30%-го розчину: собакам, кішкам 4...5 міліграм/кг, решті видів тварин 4...7 міліграм/кг. Препарат можна вводити внутрішньом'язово в тих же дозах 1...2 разів на тиждень до 10 ін'єкцій на курс.

Профілактика. Не допускати відтворення тварин, схильних до захворювання вовчаками. Оберігати тварин від дії прямого сонячного випромінювання. Своєчасна діагностика і кваліфіковане лікування хвороб суглобів, нирок і інших органів. Важливу роль в профілактиці вовчаків грають підтримка на належному рівні імунної системи, забезпечення тварин повноцінним протеїном, мінеральними речовинами, вітамінами.

Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 671 | Нарушение авторских прав