АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ІV.1.1.Особливості організації лікувально-евакуаційного забезпечення при землетрусах

Землетруси – це підземні поштовхи та коливання земної поверхні, які виникають у результаті раптових зміщень і розривів у корі й більш глибоких шарах землі або внаслідок вулканічних і обвальних явищ, коли на великі відстані передаються пружні хвилі.

Ділянка землі, з якої виходять хвилі землетрусу, називається осередком(гіпоцентром) землетрусу, точка на поверхні землі, розміщена над осередком землетрусу, називається епіцентром землетрусу.Осередки землетрусів знаходяться на глибині майже 60км, а інколи на глибині до 700км.

Залежно від причин і місця виникнення землетруси поділяються на тектонічні, вулканічні, обвальні та моретруси.

Землетруси захоплюють великі території і характеризуються:

§ руйнуванням будівель і споруд, під уламки яких потрапляють люди;

§ виникнення масових пожеж і виробничих аварій; затопленням населених пунктів і цілих районів;

§ отруєнням газами при вулканічних виверженнях;

§ ураженням людей і загоранням населених пунктів від вогнево - рідкої лави;

§ провалом населених пунктів при обвальних землетрусах;

§ руйнуванням і змиванням населених пунктів хвилями цунамі;

§ негативною психологічною дією.

Багато землетрусів супроводжуються людськими жертвами. Кількість постраждалих залежить від раптовості виникнення стихійного лиха, сили, площі ураження, ступеня руйнування, завалів, зсувів, провалів, затоплення населених пунктів, густоти населення на цій території.

Основними параметрами, які характеризують силу і характер землетрусу є інтенсивність енергії на поверхні землі, магнітуда і глибина осередку.

Магнітуда - величина зміщення грунту. Зміщення грунту і амплітуда сейсмічних хвиль-це одне й те саме. Чим сильніший розмах хвилі, тим більша магнітуда землетрусу. Шкала магніту (шкала Ріхтера) використовується лише для порівняння землетрусів між собою за їх величиною.

За визначенням Ріхтера, „магнітуда будь якого поштовху визначається як логарифм вираженої в мікронах максимальної амплітуди запису цього поштовху, що зроблена стандартним короткоперіодичним крутильним сейсмометром (Вуда-Андерсена) на відстані 100км від епіцентру”. Якщо умови не дотримуються(інша відстань, інший сейсмометр)то на кожній сейсмостанції застосовуються складні поправочні формули, які враховують відстань від епіцентру, напрямок на нього, глибину осередку і геологічні умови.

Для оцінки наслідків землетрусу застосовується шкала оцінювання інтенси- в ності землетрусу.

Інтенсивність(сила) землетрусу – це ступінь збитків і руйнувань у певному місці на поверхні Землі, спричинене даним землетрусом.

Інтенсивність визначається ступенем руйнування будівель, характером змі- ни земної поверхні і даними про відчуття, які зазнали люди. Вимірюється інтен -сивність землетрусу в балах. Шкала інтенсивності землетрусів укладена на основі узагальнення багаторічних спостережень за наслідками багатьох землетрусів у різних місцях.

Нині в світі використовується декілька шкал інтенсивності:

§ шкала японського метеорологічного агентства(JМА);

§ китайська шкала інтенсивності;

§ модифікована шкала інтенсивності(шкала ММ)- введена в 1902р названа іменем італійського вулканолога Меркаллі. Цією шкалою користуються сейсмологи США;

§ європейська 12-бальна шкала МSК-64 (абревіатура від прізвищ сейсмологів, які її запропонували - С.Медведєв СРСР, В. Шпонхойєр НДР, В.Карника ЧССР).

Остання шкала застосовується в Україні. При побудові шкали МSК-64 автори виходили з того, що всі землетруси поділяються на 12 балів. Умовно землетруси цієї шкали поділяються на слабкі (І-ІІІ бали), помірні (ІV бали), досить сильні(V балів), сильні (VІ балів), дуже сильні (VІІ балів), руйнівні (VІІІ балів), спустошливі(ІХ балів), нищівні(Х балів) катастрофічні(ХІ балів), сильно катастрофічні(ХІІ балів). Для кожного балу МSК-64 встановлені свої ознаки для визначення сили землетрусів.

Варто завжди мати на увазі, що Західні, Південно-Західні і Південні області України розташовані на окраїні потужного Середземноморсько-Альпійського-Трансазійського сейсмогенного поясу планети.

Сейсмоактивні зони оточують Україну на південному заході і півдні.Це зони Закарпатська,Вранча, Кримсько-Чорнрморська, Південно-Азовська.

До 40% території держави можуть бути охоплені безпосереднім впливом небезпечних сейсмічних подій і до 70% - спільним впливом землетрусів із підтопленням, зсувами та іншими інженерно-геологічними процесами, що позначаються на стійкості споруд. Зона сильних землетрусів з інтенсивністю коливань грунту на поверхні більше 7 б. охоплює територію 27 тис.км² , з населенням більше 2 млн. чол. – поширюється на території АРК, Закарпатської, Одеської і Чернівецької областей.

На теренах Закарпаття відзначаються осередки землетрусів з інтенсивністю 6-7 балів у зонах Тячево- Сигет, Мукачево – Свалява.

Для Закарпаття характерні землетруси, які відбуваються на великих глибинах (6-15 км),що визначає незначні радіуси від епіцентру і сила таких землетрусів переважно буває незначною – 2 – 4 бали. Дані статистики землетрусів,які відбувались за останні 2 століття в Закарпатському регіоні і в Ужгороді,конкретно показують, що в 1834 і в 1915 роках землетруси були силою 6-7 балів по шкалі Ріхтера,але не руйнівні в силу характерної забудови і якості виконаних будівельних робіт.

Площа території, що потрапляє під землетруси силою 5 б. складає більше 120 тис.км² з населенням більше 10 млн. чол. В цій зоні знаходяться 11 регіонів Для України становить загрозу можливість реалізації землетруси зони Вранча (Південні Карпати, Румунія). Землетруси у цій області відбуваються регулярно. Сейсмічні станції України щороку реєструють десятки землетрусів з вогнищами у зазначеній зоні. Середня періодичність їх повторення, визначена на основі статистичної обробки даних за останні 1000 років, дорівнює 11-28 років. За останні 70 років сильні землетруси із зони Вранча відчувалися людьми на території всієї України у 1940, 1977, 1986, 1990,2006 роках. А взагалі, підвищення сейсмоактивності на 1-3 бали підвищує рівень розвитку таких явищ, як підтоплення, зсуви і карсти.

Середні статистичні дані, отримані з аналізу та узагальнення структури санітарних втрат під час землетрусів, свідчать, що 26% травм припадає на пошкодження кінцівок, 21% - на ураження м’яких тканин із значними крововиливами, 14% - на множинні ушкодження, 3,5% - на синдром тривалого стиснення, 3,5% - на інші види травматичних ушкоджень. Мають місце проникаючі пошкодження грудної і черевної порожнин, а також черепно-мозкові травми.

Аналіз травматичних ушкоджень серед потерпілих від землетрусу у Вірменії (1988) показав, що 22,8% з них мали травми черепа, 4,3% - кінцівок, 19,9% - живота, грудної клітки і тазу, 12,2% - м’яких тканин. У 23,5% потерпілих діагностувався синдром тривалого стиснення.

Вивчення причин виникнення ушкоджень показує, що 10% випадків пов’язані з обвалами й руйнуванням будівель, 35% - із вторинними уражаючими факторами (уламками споруд, будівель тощо), а 55% виникли через неправильні дії самих потерпілих, неусвідомленість власних дій, обумовлених нервово-психічним стресом(вистрибування з вікон, забиття під час поспіху тощо).

За статистикою, під час землетрусу кількість тих, хто вижив, і тих хто загинув, чітко співвідноситься як 3:1, при цьому санітарні втрати можуть сягати 10-12% від кількості тих, хто потрапив в зону землетрусу.

Згідно з міжнародною статистикою пошуково-рятувальних робіт, якщо рятувальники увійдуть до зони землетрусу протягом 3-х перших годин, вони можуть врятувати до 90% постраждалих, в наступні 6годин- тільки 50%. За плином часу шанси вижити значно зменшуються, через 10 днів проводити пошуково-рятувальні роботи в зоні землетрусу стає вже недоцільним.

Особливості надання медичної допомоги при землетрусах.

На значній території виникає необхідність надання екстреної медичної допомоги в умовах завалів, зруйнованих будівель, на вулицях і просто неба. Під час проведення рятувальних робіт перша медична допомога здійснюється шляхом само- взаємодопомоги, безпосередньо особовим складом рятувальників, а потім вже медичними працівниками бригад швидкої медичної допомоги. При значній кількості потерпілих визначаються місця їх збору, розгортаються тимчасові медичні пункти. На ці пункти направляється санітарний транспорт та транспорт загального призначення. Звідти здійснюється евакуація постраждалих(після надання їм певного обсягу медичної допомоги) в медичні заклади для подальшого лікування.

Для надання першої лікарської допомоги в осередку ураження шляхом залучення бригад швидкої медичної допомоги і лікувальних закладів створюються медичні бригади. Вони разом зі спеціалізованими бригадами постійної готовності першої черги і мобільними медичними закладами здійснюють перший етап лікувально-евакуаційного забезпечення потерпілих.

Дуже важливе значення має раціональне використання особового складу бригад швидкої медичної допомоги. Вони повинні зорієнтуватися в масштабі і характері катастрофи, в кількості і переважному виді уражень,знайти можливість інформування керівних органів охорони здоров’я,підібрати місце для можливого розгортання спеціалізованих бригад постійної готовності, організувати медичне сортування, надати постраждалим допомогу і підготувати їх до евакуації.

Лікарі,які працюють в осередку,ні в якому разі не повинні перетворюватись в супроводжуючих (це завдання середніх медичних працівників).

Починається робота з первинного огляду постраждалого,на який витрачається не більше 30-40 секунд. Для цього існує визначений алгоритм огляду,який складається з наступних маніпуляцій:

§ ревізія порожнини рота і верхніх дихальних шляхів;

§ оцінка частоти дихальних рухів для вирішення питання про проведення найпростіших реанімаційних заходів;

§ визначення цілісності кровоносних судин і одночасна зупинка зовнішньої кровотечі;

§ оцінка стану серцево-судинної системи. При цьому виключається підрахунок пульсу,вимірювання АТ,аускультація серця. Пульс лише визначається на,його відсутність на променевих артеріях свідчить про можливе зниження систолічного тиску нижче 80 мм.рт.ст.;

§ оцінка органів чуття,зокрема зору. Часто ступінь важкості можна визначити в залежності від того,як відкриває очі постраждалий: чи по команді,чи на больове подразнення,чи зовсім не реагує;

§ оцінка можливості мовного контакту,а також наявність чи відсутність активних рухів в суглобах кінцівок.

Проведення вказаних діагностичних заходів обов’язково повинне проводитись разом з виконанням відповідних заходів по сортуванню потерпілих.

Значне місце в структурі заходів медичного забезпечення потерпілих при землетрусах посідає профілактика і припинення масових психічних реакцій та надання психоневрологічної допомоги.

Залежно від руйнівної сили та масштабів спричиненого лиха, спеціалізована медична допомога може надаватися як у районі стихійного лиха(за умов збереження лікувальних закладів), так і за його межами у призначених для цього і передбачених планом інших закладах охорони здоров’я незалежно від їх відомчого підпорядкування та форми власності.

Статистичні дані свідчать, що у середньому в зоні землетрусу 52% постраждалих отримували першу медичну допомогу шляхом само - взаємодопомоги, а у 35% випадках вона надавалась рятувальниками і медичними працівниками. Першу лікарську допомогу, без попередньої першої медичної, отримували близько 10% постраждалих.

При землетрусах категорично забороняється розміщувати медичні формування і заклади в будівлях, що лишилися неушкодженими, через можливість їх руйнування при повторних поштовхах. Треба широко використовувати намети або пневмокаркасні модулі. Всі місця розташування медичних формувань обов’язково позначаються показчиками, а в темну пору доби освітлюються.

Досвід роботи медичних формувань при землетрусах доводить, що організація їх постачання медичним майном в достатній кількості необхідна вже з перших годин роботи. Тому при організації медичного забезпечення населення у сейсмонебезпечних зонах передбачається створення певного резерву медичного майна на базі лікувальних та аптечних закладів, на спеціальних складах.

ІV.1.2.Особливості організації лікувально-евакуаційного забезпечення при повенях, селях, зсувах.

Відомо, що виникнення НС природного характеру значною мірою залежить від гідрометеорологічних явищ.

Повені – тимчасове затоплення водою значної частини суші внаслідок дії сил природи,які супроводжуються матеріальними збитками та завдають шкоди здоров’ю населення.

Причинами виникнення повені може бути:

1) сезонне танення снігу з максимальним стоком води, що спричиняє тривалий підйом води у водоймі й має назву повідь;

2) інтенсивні дощі або танення снігу під час відлиг узимку, що призводить до значного та короткочасного підвищення рівня води у водоймі;

3) затор;

4) вітрові нагони води на озерах, водосховищах та морських гирлах річок.

Часто повені охоплюють значні території і тривають від десятків годин до декількох діб. Основними чинниками, що впливають на рівень підйому води нагонного характеру у величезних водоймах (озерах,

водосховищах), є швидкість і напрямок вітру, довжина розгону вітру над водоймою та його конфігурація.

Існує й п’ята група повеней, але через свою надзвичайність – аварійний (катастрофічний) прорив (руйнування) гребель – вона стоїть окремо. Серед інших стихійних лих повені в Україні посідають перше місце щодо частоти, площі поширення, завдання матеріальних збитків. Надто часто ці природні катастрофи трапляються в західних районах нашої країни.

У залежності від масштабу повені можуть бути:

§ низькі – спостерігаються з інтервалом 5 – 10 років на рівнинних річках, характеризуються порівняно невеликою площею затоплення, завдають невеликої шкоди, а також не призводять до людських жертв;

§ високі – спостерігаються з інтервалом у 20 – 25 років, супроводжуються значним підйомом води, затопленням великих територій, завдають помітної шкоди. Такі повені вже загрожують життю і здоров’ю людей;

§ значні – спостерігаються з інтервалом у 50 – 100 років, супроводжуються затопленням річкових басейнів і населених пунктів. При цьому з’являється реальна загроза виникнення втрат серед населення і потреба в його евакуації із зони затоплення;

§ катастрофічні – спостерігаються з інтервалом понад 100 років, супроводжуються затопленням дуже великих територій, паралізуючи життєдіяльність і господарську діяльність на тривалий час. Вони завдають великих матеріальних збитків і втрат серед населення. Особливістю катастрофічного затоплення територій, пов’язаного з аваріями на гідроспорудах, є виникнення хвилі прориву в нижньому б’єфі через швидке падіння води з верхнього б’єфа гідроспоруди.

При такій повені на затопленій території виділяють 4 зони затоплення залежно від швидкості течії води,висоти захоплюючої хвилі і відстані населеного пункту від джерела гідродинамічної аварії або природного явища.

Перша зона – зона катастрофічного затоплення. Вона безпосередньо прилягає до гідроспоруди або початку природного явища. Простягається ця зона на 6 - 12 км,висота хвилі досягає декількох метрів. Хвиля характери- зується бурхливим потоком води зі швидкістю поширення 30 і більше км/год. Час проходження хвилі – до 30 хвилин.

Друга зона – зона швидкої течії. Довжина зони – 15-25 км Швидкість течії -15 -20 км/год. Час проходження хвилі –2-3 години.

Третя зона – зона середнього затоплення. Довжина зони –30-50 км. Швидкість течії – 10-15 км/год. Час проходження хвилі – 2-3 години.

Четверта зона – зона слабкої течії (розливу ). Довжина зони залежить від рельєфу місцевості і може складати 36-70 км від гідроспоруди. Швидкість течії – 6-10 км/год.

Повені можуть виникнути в гирлах річок,які впадають в моря,під дією нагонного вітру. Ці райони найбільше страждають від річкових і морських повеней.

Сель. Це стрімкий потік води з уламками гірських порід, що раптово утворюється в басейні невеликої гірської річки. Характеризується різким підвищенням рівня води, хвилеутворюючим рухом, короткочасною дією (1 - 3 год.) і значним руйнівним ефектом. В основу класифікації селів покладено причини їх виникнення (дощовий, сніговий, льодовий, вулканогенний, сейсмогенний, антропогенний).

У Карпатах є велика кількість селенебезпечних водостоків, які впадають у річки Дністер, Прут, Тису. Надто небезпечними вони стали останнім десятиріччям через безсистемну вирубку лісів на гірських схилах.

Зсуви – це сповзаюче зміщення грунтових мас на схилі під дією своєї ваги і додаткового навантаження внаслідок підмивання схилу, перезволожування, сейсмічних поштовхів,нерозумної діяльності людини та інших причин. До 90% зсувів припадає на території, розташовані на висоті від 100 до 1700 м над рівнем моря. Вони виникають, як правило, навесні та влітку на схилах, що мають крутість понад 19°, здебільшого по берегах річок в Карпатах та Криму.

Зсуви класифікують за швидкістю руху та за потужністю процесу. За своїми наслідками (руйнування будівель, погіршення епідеміологічного стану) зсуви подібні до землетрусів, проте площі, які охоплює це стихійне лихо, значно менші. враховуючи місце їх виникнення, кількість потерпілих може бути від одиниць до десятків та сотен людей.

Осідання земної поверхні. Це явище зумовлене утворенням підземних порожнин, що може бути пов’язано як з природними явищами (зсуви земної поверхні, підземні водні потоки тощо), так і з результатами діяльності людей (видобуток корисних копалин, підземні будівельні роботи). Наслідком цього може бути осідання або провал земної поверхні, що в свою чергу призводить до людських і матеріальних втрат.

Слід визначити, що метеорологічні та геологічні небезпечні явища можуть бути взаємопов`язані. Наприклад, аномальні опади можуть викликати різку активізацію небезпечних геологічних процесів, таких як селі, зсуви, бічна ерозія. (Приклад: Так сталося у 1998 році у Закарпатській області, де активізація зсувів була спричинена катастрофічною повінню).

Процес формування санітарних втрат під час катастрофічних повеней має певні особливості і залежить здебільшого від своєчасного оповіщення, висоти хвилі прориву, температури води й повітря, часу доби та віддаленості населеного пункту від гідроспоруди. Так, найбільш значні втрати, переважно хірургічного профілю, будуть у першій зоні (зоні надзвичайно небезпечного затоплення). Менша, але все ж таки значна загроза населенню залишається в другій зоні (зоні швидкої течії).На цій території в структурі санітарних втрат буде більшість потерпілих терапевтичного профілю. Для першої зони характерна велика кількість безповоротних втрат, яка може збільшуватись у нічний час. За цих умов загальні втрати можуть сягати 2–35% від кількості населення, що потрапляє в зону катастрофічного затоплення. Ці втрати можуть зростати на 10 – 20% у холодну пору року.

У структурі санітарних втрат під час повеней, особливо в другій зоні, переважають потерпілі з ознаками асфіксії, гострими порушеннями дихальної й серцевої діяльності, застудою, травмами м’яких тканин, струсами головного мозку та психічними розладами. Психоневрологічної допомоги потребують 10 – 11% від загальної кількості населення, яке опинилося в осередку стихійного лиха. Можливе загострення хронічних соматичних хвороб.

Складна епідемічна обстановка призводить до зростання інфекційних захворювань

Організація медичної допомоги в зонах затоплення пов’язана з особливостями цього виду стихійного лиха. Враховуючи те,що перший період (ізоляція) може продовжуватися годинами,слід очікувати значну кількість безповоротних втрат.

Заходи з надання медичної допомоги організуються як на затопленій, так і на прилеглій території. Перша медична допомога в зоні затоплення надається потерпілим безпосередньо на плавзасобах силами рятувальних груп. і передбачає зігрівання, штучну вентиляцію легень, непрямий масаж серця, тимчасову іммобілізацію переломів, введення знеболюючих препаратів. За певних обставин до складу таких груп бажано включати медичного працівника.

Для надання першої лікарської допомоги потерпілим поблизу зони затоплення розгортаються разом з пунктами збору та сортування тимчасові медичні пункти. Надання цього виду допомоги, як правило, обмежується заходами, спрямованими на підтримку життєвих функцій організму: введення серцево-судинних препаратів, транквілізаторів, дихальних аналептиків, проведення кисневої терапії, транспортної іммобілізації тощо.

Якщо постраждалий врятований в початковому періоді при свідомості,необхідно вжити заходів щодо усунення емоційного стресу,зняти мокрий одяг,витерти тіло,закутати в ковдру,дати гарячий напій (чай,кава).

Якщо врятований без свідомості,але із спонтанним диханням і задовільним пульсом,допомога надається по загальних правилах як при втраті свідомості.При відсутності ознак життя проводяться реанімаційні заходи

Подальша евакуація здійснюється в стаціонари лікувальних закладів, які відповідно до плану виконують функції приймання і надання кваліфікованої (спеціалізованої) медичної допомоги потерпілим через повінь.

Окремо треба зазначити: поряд з травмами, переломами кінцівок більшість потерпілих у разі повеней належить до терапевтичного профілю. Найчастішим наслідком перебування людей у воді, особливо в холодну пору року, є розвиток пневмоній. У свою чергу, гострий характер порушення життєвих функцій організму потребує негайного запровадження комплексу необхідних заходів медичної допомоги.

Основним змістом роботи лікувальних закладів другого етапу медичної евакуації в зазначеній ситуації буде виведення потерпілих із стану, що загрожує життю. Це передбачає завчасну підготовку медичного персоналу з питань реанімації та протишокової терапії, розгортання реанімаційних відділень або перепрофілізацію ліжок за рахунок інших відділень, а також підсилення їх анестезіологами і спеціалістами з інтенсивної терапії. Можливе також підсилення лікувальних закладів за рахунок бригад спеціалізованої медичної допомоги відповідного профілю.

У випадку захоплення будь-кого селевим потоком,треба надати допомогу постраждалому всіма наявними засобами. Виводити людей з потоку треба за напрямком потоку з поступовим наближенням до його краю.

При зсувах можливе завалювання людей грунтом,нанесення ім. травм падаючими предметами,будівельними конструкціями,деревами.В цих випадках необхідно надавати швидку допомогу постраждалим,проводити заходи понаданню допомоги при синдромі довготривалого стиснення,при необхідності проводити реанімаційні заходи.

Дата добавления: 2014-12-11 | Просмотры: 1570 | Нарушение авторских прав